Першочергові заходи невідкладної допомоги при порушенні діяльності дихальної системи
Хворому (постраждалому) слід надати або зберегти горизонтальне положення і не перекладати його до завершення первинної оцінки. Необхідно забезпечити вільне дихання: розстібнути комірець, пояс, забезпечити доступ свіжого повітря.
Категорично не рекомендується застосовувати нашатирний спирт через ризик опіку слизової оболонки та рефлекторної зупинки дихання.
При тривалому запамороченні або порушенні свідомості (більше кількох хвилин) слід переконатися в наявності адекватного дихання та пульсу на сонних артеріях. Якщо вони відсутні — терміново розпочати серцево-легеневу реанімацію згідно з алгоритмом Європейської ради з реанімації (European Resuscitation Council — ERC) 2021.
Синкопальні стани потребують оцінки гемодинаміки; за відсутності ефекту від положення Тренделенбурга та інфузії кристалоїдів застосовують вазопресорні препарати за показаннями.
Оцінка і корекція зовнішнього дихання. Патологічні ритми дихання
Насамперед необхідно оцінити адекватність зовнішнього дихання, прохідність дихальних шляхів і гемодинаміку. При порушенні зовнішнього дихання проводять перевірку прохідності дихальних шляхів і їх відновлення: очищення ротової порожнини та глотки, за потреби — встановлення повітропроводу, інтубація трахеї. Кисень подають 5–6 л/хв через маску або назальний катетер, забезпечуючи сатурацію SpO₂ ≥94%.
У нормі людина дихає ритмічно з частотою 12–18 за хвилину. При захворюваннях (психомоторне збудження, гіпервентиляційний синдром, вогнищеве ураження головного мозку, набряк головного мозку, а тим більше — при вклиненні) частота дихання може змінюватися.
Патологічні ритми дихання
Дихання Чейна — Стокса — періодичне дихання, що характеризується поступовим збільшенням і зменшенням глибини дихальних рухів із подальшими паузами (апное). Виникає при двобічному глибокому ураженні головного мозку (базальні ядра, стовбур мозку), при територіальному вклиненні, черепно-мозковій травмі, а також при серцевій недостатності. У дітей та осіб похилого віку може бути фізіологічним під час сну.
Гіпервентиляція — часте глибоке і ритмічне дихання. Відмічається при метаболічному ацидозі, нирковій недостатності, діабетичному кетоацидозі, печінковій енцефалопатії, деяких отруєннях, а також при ураженні покришки стовбура головного мозку (ніжки мозку, міст). Гіпервентиляція може супроводжувати коматозні стани різного генезу.
Апнейстичне дихання — характеризується глибоким вдихом із наступною затримкою дихання на висоті вдиху. Виникає при ураженні мосту (варолієвого мосту) — наприклад, при інсульті. Часто передує термінальному стану. Може змінюватися на дихання Біота (часті ритмічні цикли «вдих — видих» із періодами апное між ними).
Атактичне дихання — нерегулярне безладне дихання, що відмічається в термінальному стані та зумовлене дисфункцією дихального центру. Виникає при ураженні стовбура головного мозку (інсульт, черепно-мозкова травма).
Хаотичне (агональне) дихання — поодинокі судомні вдихи з наступним апное, які з часом стають глибшими і тривалішими, а потім припиняються. Зумовлене двобічним ураженням нижніх відділів стовбура головного мозку, де розміщується дихальний центр.
Кластерне дихання — періоди гіпервентиляції, між якими виникають паузи (апное). Характерне для ураження верхніх відділів стовбура.
Гіповентиляція — рідкісне поверхневе, але ритмічне дихання. Відзначається при глибокій комі, інтоксикації седативними препаратами (особливо опіоїдами та бензодіазепінами), при ураженні довгастого мозку. Прогресує до повної зупинки дихання.
Важливо: при порушенні ритму дихання седативні препарати (діазепам) застосовують лише після забезпечення прохідності дихальних шляхів і за наявності готовності до інтубації; рутинне призначення без контролю дихання є небезпечним.
Оцінка і корекція стану серцево-судинної системи
Лікар екстреної медичної допомоги, сімейний лікар, парамедик проводять моніторинг частоти пульсу, рівня артеріального тиску, сатурації, виконують електрокардіографію.
Гіпотензія та шок
При артеріальній гіпотензії першочергово вводять кристалоїдні розчини внутрішньовенно (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера) у дозі 20–30 мл/кг маси тіла. За відсутності ефекту застосовують вазопресорні препарати:
- норадреналін — препарат вибору при септичному та кардіогенному шоці. Важливо: при геморагічному шоці пріоритетом є зупинка кровотечі та інфузійна терапія; вазопресорні препарати застосовують лише за відсутності ефекту від інфузії;
- допамін — другорядна лінія;
- при вираженій симптомній брадикардії — атропін 0,5 мг внутрішньовенно, при неефективності — зовнішня кардіостимуляція або адреналін;
- серцеві глікозиди при гострій гіпотензії не застосовують;
- кортикостероїди показані лише за наявності підтвердженої наднирникової недостатності;
- при порушенні свідомості, зумовленому передозуванням опіоїдів або бензодіазепінів, застосовують налоксон або флумазеніл відповідно до протоколів.
Епінефрин (адреналін)
Адреноміметик, прямий стимулятор α- і β-адренорецепторів.
- При анафілаксії — 0,3–0,5 мг (0,3–0,5 мл 0,1% розчину) внутрішньом’язово в середню 1/3 стегна.
- При зупинці кровообігу — 1 мг (10 мл 0,01% розчину) внутрішньовенно або внутрішньокістково кожні 3–5 хв. Внутрішньосерцеве введення не рекомендоване.
- Підвищує систолічний артеріальний тиск і загальний периферичний опір.
- Ускладнення: гіперглікемія, тахіаритмія, ішемія міокарда.
- Протипоказання: феохромоцитома, тяжка гіпертрофічна кардіоміопатія (відносні).
- Застосовують з обережністю при ішемічній хворобі серця, артеріальній гіпертензії, цукровому діабеті.
Норадреналін
α-Адреноміметик, що підвищує артеріальний тиск і периферичний судинний опір.
- Вводять внутрішньовенно безперервно через центральний катетер у дозі 0,05–0,5 мкг/кг/хв із титруванням за рівнем артеріального тиску.
- Розчин готують у 5% глюкозі.
- Протипоказання: нескоригована гіповолемія.
Допамін
Кардіотонічний засіб. Вводять тільки внутрішньовенно.
- У низьких дозах (2–5 мкг/кг/хв) — переважно ниркова вазодилатація.
- У середніх (5–10 мкг/кг/хв) — ефект з боку β-адренорецепторів (підвищення скоротливості).
- У високих (10–20 мкг/кг/хв) — ефект за боку α-адренорецепторів (вазоконстрикція).
- Поява аритмій потребує зниження дози або заміни на норадреналін.
- Після стабілізації гемодинаміки допамін відміняють поступово.
- Протипоказання: феохромоцитома, тиреотоксикоз, нескоригована гіповолемія.
Гіпервентиляційний криз
Гіпервентиляційний криз — психогенний розлад дихання, що проявляється тривогою, страхом, відчуттям нестачі повітря, утрудненим диханням, відчуттям стиснення грудної клітки, «грудкою в горлі». Супроводжується порушенням ритму дихання, тахікардією, екстрасистолією, транзиторним зниженням артеріального тиску.
Клінічні прояви:
- серцево-судинні: тахікардія, екстрасистолія, запаморочення, шум у вухах, акроціаноз, дистальний гіпергідроз;
- шлунково-кишкові: посилення перистальтики, аерофагія, відрижка повітрям, здуття живота, нудота, блювання;
- з боку свідомості: непритомність, нечіткість зору («туман», «сітка», «тунельний зір»), транзиторний амавроз, зниження слуху, шум у голові й вухах, нестійкість під час ходьби;
- рухові та м’язово-тонічні зміни: гіперкінези в руках і ногах, «внутрішнє тремтіння», тетанічні спазми, судоми (крампі);
- чутливі розлади: парестезії (поколювання, оніміння, відчуття повзання комах) у дистальних відділах кінцівок і в ділянці обличчя;
- психічні розлади: емоційна лабільність, тривожність.
Невідкладна допомога:
1. Заспокоїти хворого, надати зручне положення.
2. Провести немедикаментозне лікування: дихальну гімнастику, перехід на діафрагмальне (черевне) дихання, регулювання ритмічності вдиху та видиху.
Важливо: дихання в паперовий пакет не рекомендується через ризик гіпоксії.
3. Призначають седативні препарати (бензодіазепіни) за потреби, що знижують нервово-м’язову збудливість (діазепам).
4. Вітамінні препарати (ергокальциферол, кальцій, магній) не рекомендуються в гострий період через відсутність доказової бази; їх застосування можливе лише за наявності підтвердженого дефіциту.
Гостра дихальна недостатність
Розрізняють етіологічну та патогенетичну класифікації.
Етіологічна класифікація:
- первинна гостра дихальна недостатність (ГДН) зумовлена патологією першого етапу дихання (доставки кисню до альвеол):
− порушення прохідності дихальних шляхів (механічна асфіксія, пухлини, спазм, сторонні тіла);
− зменшення дихальної поверхні легень (пневмонія, плеврит);
− порушення центральної регуляції дихання;
− порушення передачі імпульсів у нервово-м’язовому апараті (отруєння фосфорорганічними сполуками, міастенія, правець, ботулізм);
- вторинна ГДН зумовлена порушенням транспорту кисню від альвеол до тканин:
− гіпоциркуляторні порушення, розлади мікроциркуляції;
− гіповолемія, кардіогенний набряк легень, тромбоемболія легеневої артерії.
Патогенетична класифікація:
- вентиляційна — виникає при ураженні дихальних шляхів, легень та грудної клітки;
- паренхіматозна — при обструкції, рестрикції та констрикції дихальних шляхів, порушенні дифузії газів і кровотоку в легенях.
Основні синдроми ГДН:
1. Гіпоксемія:
- респіраторна — пов’язана з гіповентиляцією;
- циркуляторна — зумовлена хронічною недостатністю кровообігу;
- тканинна — зумовлена специфічними отруєннями (наприклад ціанідом калію);
- гемічна — пов’язана зі зменшенням еритроцитарної маси або зниженням рівня гемоглобіну.
2. Гіперкапнічний синдром — невідповідність між альвеолярною вентиляцією та накопиченням вуглекислого газу в крові й тканинах. Виникає при обструктивних і рестриктивних порушеннях дихання, порушенні регуляції дихання центрального генезу.
3. Гіпоксемічний синдром — порушення оксигенації артеріальної крові в легенях. Виникає при гіповентиляції альвеол будь-якої етіології, порушенні кровотоку в легенях.
Берлінські критерії гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС) — за співвідношенням РаО₂/FiO₂:
| Ступінь | РаО₂/FiO₂ (при PEEP ≥5 см вод. ст.) |
|---|---|
| Легкий | 200 <РаО₂/FiO₂ ≤300 |
| Середній | 100 <РаО₂/FiO₂ ≤200 |
| Тяжкий | РаО₂/FiO₂ ≤100 |
Клінічні стадії ГДН:
| Стадія | Свідомість | Дихання, частота дихання/хв | Пульс, частота серцевих скорочень/хв | Артеріальний тиск | РаО₂, мм рт. ст. | РаСО₂, мм рт. ст. |
|---|---|---|---|---|---|---|
| І | Ясна, стурбованість | 25–30 | 100–110 | Норма або підвищений | Знижений (компенсаторна гіпокапнія) | Знижений |
| ІІ | Порушена, психомоторне збудження | 30–40 | 120–140 | Підвищений | <60 | >50 |
| ІІІ | Відсутня, судоми | 8–10 | >140 | Знижений | <50 | 80–90 |
Невідкладна допомога при ГДН
1. Відновлення прохідності дихальних шляхів (очищення ротової порожнини, встановлення повітропроводу, інтубація трахеї).
2. Подача зволоженого кисню 5–6 л/хв через маску або назальний катетер, підтримання SpO₂ ≥94%.
3. Відновлення центральної гемодинаміки (інфузія кристалоїдів, вазопресори за показаннями).
4. За потреби — штучна вентиляція легень (ШВЛ).
Показання до ШВЛ
Абсолютні:
- порушення свідомості (шкала коми Глазго ≤8 балів);
- неспроможність захистити дихальні шляхи;
- РаО₂ <60 мм рт. ст. при FiO₂ >0,5;
- РаСО₂ >55 мм рт. ст. з ацидозом (pH <7,25);
- клінічні ознаки втоми дихальних м’язів.
Відносні:
- черепно-мозкова травма з проявами гострої дихальної недостатності;
- отруєння снодійними або наркотичними препаратами;
- травми грудної клітки;
- бронхіальна астма тяжкого ступеня;
- гіповентиляційний синдром центрального генезу;
- стани, що потребують м’язових релаксантів (епілептичний статус, правець, судомний синдром).
Висновок
Працівники екстреної медичної допомоги повинні володіти знаннями й практичними навичками діагностики в гострий період порушень дихальної та серцево-судинної діяльності (при будь-яких захворюваннях) і надання невідкладної допомоги згідно із сучасними міжнародними (ERC 2021) та національними (наказ МОЗ України від 5.06.2019 р. № 1269) протоколами.
Список рекомендованої літератури
|
Відомості про авторів:
Зозуля Іван Савович — доктор медичних наук, професор, професор кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. E-mail: [email protected]. ORCID: 0000-0002-8496-9876 Волосовець Антон Олександрович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. ORCID: 0000-0002-5225-1480 Крамарєва Ольга Геннадіївна — кандидатка медичних наук, доцентка, доцентка кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. |
Information about the authors:
Zozulia Ivan S. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Professor of the Department of Emergency Medicine of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. E-mail: [email protected]. ORCID: 0000-0002-8496-9876 Volosovets Anton O. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Head of the Department of Emergency Medicine of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-5225-1480 Kramareva Olha G. — MD, PhD, Associate Professor of the Department of Emergency Medicine of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. |
Надійшла до редакції/Received: 14.08.2026
Прийнято до друку/Accepted: 17.08.2026
