Від «мозкового туману» до прихованої нейродегенерації: як розпізнати та лікувати когнітивні збої в практиці невролога

Сучасна неврологія та нейропсихіатрія переживають масштабну концептуальну трансформацію, яка повністю змінює щоденну логіку клінічного мислення. Тривалий час у вітчизняній та світовій рутинній медичній практиці тяжкість стану пацієнта оцінювали майже виключно через обсяг видимого структурного дефекту на магнітно-резонансній томографії (МРТ). Проте накопичення фундаментальних даних доводить, що реальна дезадаптація людини в когнітивній та нейропсихічній сферах підпорядковується складнішим законам мережевої взаємодії, хронічного стресу та системно-соматичного обтяження.

Матеріали конгресу Європейської академії неврології (European Academy of Neurology — EAN) 2026, що відбувся в Женеві, окреслили два взаємодоповнювальні вектори розвитку клінічної науки. З одного боку, це пошук надранніх, доклінічних молекулярних маркерів істинної нейродегенерації й демієлінізації. З іншого — об’єктивізація та впровадження «позитивних критеріїв» діагностики масивної когорти функціональних когнітивних розладів (ФКР), які раніше помилково залишалися в сірій зоні «діагнозів виключення» та маскувалися під застарілими ярликами «вегетосудинної дистонії» чи «хронічної ішемії головного мозку».

Для української медичної спільноти інтеграція цих європейських парадигм є критично необхідною. Вона дозволяє подолати гіпердіагностику неспецифічних «судинних енцефалопатій» та вчить практикуючих лікарів ефективно розрізняти зворотні когнітивні збої від істинної деменції на тих етапах, коли пацієнту ще можна повернути колишню швидкість обробки інформації та високу якість життя.

Консолідована резильєнтність при розсіяному склерозі: як мозок обходить радіологічні дефекти

Клініко-радіологічний парадокс при розсіяному склерозі (РС) полягає у відсутності прямої залежності між обсягом демієлінізації за даними МРТ та вираженістю когнітивних порушень. Пацієнти з однаковим обсягом ураження можуть суттєво відрізнятися за інтелектуальним статусом: один зберігає високу працездатність, тоді як інший демонструє значне когнітивне зниження.

Для пояснення цього феномену доктор Даміано Містрі (Damiano Mistri) під керівництвом професорів М.А. Рокка (M.A. Rocca) та М. Філіппі (M. Filippi) (Науково-дослідний інститут Сан-Раффаеле, Мілан, Італія) представив дослідження «Субстрати консолідованої резильєнтності та їхній вплив на когнітивні наслідки при РС» [1].

Автори запропонували новий інтегральний конструкт — консолідовану резильєнтність (consolidated resilience), що об’єднує 2 взаємодоповнювальні механізми. Перший — когнітивний резерв, тобто накопичений протягом життя ресурс, сформований освітою, преморбідним інтелектом і складною професійною діяльністю. Другий — когнітивна резильєнтність, яка відображає здатність нейронних мереж функціонально перебудовуватися у відповідь на демієлінізацію та аксональне ушкодження. Таким чином, консолідована резильєнтність є синергією довічно сформованого когнітивного потенціалу та поточних адаптивних можливостей головного мозку [1, 2].

Для кількісної оцінки цього феномену дослідники обстежили 522 пацієнтів із РС і 304 здорові добровольці, а також сформували лонгітудинальну когорту зі 179 пацієнтів із медіаною спостереження 2 роки [3].

Медіана тривалості навчання становила 13 років, медіана EDSS (Expanded Disability Status Scale — Розширена шкала оцінки ступеня інвалідизації) — 2 бали, тривалість захворювання — від 5,5 до майже 10 років; переважав ремітуючий РС [3]. Це свідчить, що дослідження проводилося на ранніх стадіях захворювання, коли пацієнти ще залишаються функціонально незалежними, але компенсаторні можливості головного мозку вже поступово виснажувалися.

Преморбідний інтелект визначали за тестом NART (National Adult Reading Test — Національний тест на читання для дорослих) [4]. Індивідуальний показник стійкості розраховували методом моделювання шляхів часткових найменших квадратів, який інтегрував показники освіти, базового інтелекту та когнітивної резильєнтності, оціненої за залишками, — різницею між реальними когнітивними показниками пацієнта та прогнозованим за даними МРТ дефіцитом [1, 2].

Аналіз структурної моделі продемонстрував високу статистичну надійність. Найбільший внесок у когнітивний резерв зробили преморбідний інтелект (β=0,90) і тривалість навчання (β=0,85), тоді як основними маркерами когнітивної резильєнтності були позитивні залишки вербальної пам’яті (β=0,76) та швидкості обробки інформації (β=0,74). Отже, саме швидкість мислення та вербальна пам’ять є найбільш чутливими показниками виснаження компенсаторних механізмів головного мозку [1, 2].

Лонгітудинальний аналіз показав, що пацієнти з високим рівнем консолідованої резильєнтності протягом 2 років зберігали кращі когнітивні функції. Крім того, встановлено, що консолідована резильєнтність модулює функціональну зв’язаність мережі виявлення значущості (Salience Network), яка підтримує адаптивну перебудову мережі виконавчого контролю (Executive Control Network) та лівої фронтопарієтальної мережі (Left Frontoparietal Network), компенсуючи структурне ураження білої речовини (рис. 1) [1, 2].

Рисунок 1. Концептуальна модель консолідованої стійкості та її лонгітудинальний вплив на швидкість обробки інформації у пацієнтів із РС залежно від рівня функціональної зв’язаності в мережі виявлення значущості

Для пацієнтів із низьким рівнем консолідованої стійкості функціональний стан нейромереж є критичним чинником когнітивного прогнозу. За високої функціональної зв’язаності головний мозок компенсує структурні ушкодження, забезпечуючи покращення вербальної пам’яті, тоді як її зниження асоціюється з прогресуючим когнітивним дефіцитом. Натомість пацієнти з високою консолідованою стійкістю зберігають стабільно високий когнітивний рівень незалежно від поточного стану функціональної зв’язаності нейромереж [1, 2].

Порівняння сучасних європейських підходів із практикою в Україні демонструє суттєвий розрив. Якщо європейські рекомендації передбачають ранній когнітивний скринінг, то в Україні когнітивні порушення нерідко залишаються поза увагою до появи виражених скарг. Основ­ним інструментом оцінки досі залишається шкала EDSS, яка не відображає прихованої атрофії сірої речовини та сповільнення швидкості обробки інформації [1, 5].

Поширеною помилкою є переоцінка прогностичного значення МРТ, коли велика кількість Т2-вогнищ розцінюється як ознака неминучої тяжкої інвалідизації. Водночас сучасні дослідження показують, що високий когнітивний резерв може тривалий час компенсувати структурні зміни, тому МРТ слід розглядати лише як один із компонентів комплекс­ної оцінки [1, 2]. Крім того, в клінічній практиці майже не оцінюють преморбідного інтелектуального рівня, що ускладнює визначення компенсаторного потенціалу пацієнта.

Практикуючому лікарю слід враховувати, що пацієнти з високим рівнем освіти та інтелектуальною професією можуть тривалий час приховувати прояви захворювання завдяки когнітивному резерву. Тому відсутність виражених рухових порушень не повинна відтерміновувати призначення високоефективної терапії, що модифікує перебіг РС [1, 2]. Для раннього виявлення когнітивного зниження доцільно використовувати півторахвилинний SDMT (Symbol Digit Modalities Test — Тест символьно-цифрових модальностей), а когнітивне тренування, вивчення іноземних мов та регулярне інтелектуальне навантаження розглядати як важливі складові реабілітації [1, 2, 5].

Феномен глімфатичної системи: біологічний очищувач головного мозку під прицілом МРТ

Оцінка когнітивного резерву доводить, що головний мозок має потужні компенсаторні ресурси [1]. Але що є первинним тригером, який запускає атрофію сірої речовини й виснажує цю резильєнтність? Відповідь крокує від мережевого рівня до мікроциркуляції. Фундаментальним проривом стало відкриття глімфатичної системи — периваскулярних каналів, що забезпечують циркуляцію інтерстиціальної рідини та кліренс токсинів, насамперед бета-амілоїду та тау-білка [6–8].

На конгресі EAN 2026 докторка медицини Даніела Андріута (Daniela Andriuta) представила доповідь щодо глімфатичної дисфункції як універсального драйвера нейро­дегенерації [9–11]. На основі матеріалів канадського проєкту ONDRI доведено: порушення глімфатичного кліренсу — це єдиний патогенетичний місток, який об’єднує судинну патологію головного мозку та нейродегенерацію (хворобу Альцгеймера, лобно-скроневу деменцію) [12].

Для прижиттєвої оцінки глімфатичного дренажу застосовують МРТ-індекс DTI-ALPS (Diffusion Tensor Image Analysis Along the Perivascular Space) — сучасний неінвазивний метод МРТ, що дає змогу кількісно оцінити функціональний стан глімфатичної системи шляхом аналізу дифузії молекул води вздовж периваскулярних просторів білої речовини головного мозку [13]. Низький DTI-ALPS є маркером стазу кліренсу й тісно пов’язаний із накопиченням амілоїду при хворобі Альцгеймера [14], а також прогресуванням лейкоараозу [11].

Група Д. Андріути проаналізувала гетерогенну когорту із 304 пацієнтів проєкту ONDRI: 120 осіб із хворобою Альцгеймера / легкими когнітивними розладами, 139 — із цереброваскулярною патологією, та 45 — із лобно-скроневою деменцією [11, 12]. Середній вік — 70 років, MoCA — 22,4 бала (помірна когнітивна дисфункція) [11]. Одночасно вимірювали плазмовий GFAP (Glial Fibrillary Acidic Protein — гліальний фібрилярний кислий протеїн) — біомаркер реактивного астрогліозу та нейрозпалення.

Регресійний та лонгітудинальний аналіз оцінив динаміку розпаду тканин через 1 рік [9]. Вихідний низький DTI-ALPS вірогідно прогнозує:

• прискорену втрату об’єму сірої речовини (β=0,111; p=0,048);
• прогресування гіперінтенсивності білої речовини та лейкоареозу (β=−0,148; p=0,013).

Медіаційний аналіз розкрив цей біологічний каскад [9]: базовий плазмовий GFAP є ключовим медіатором процесу (непрямий ефект: 845,94; 95% довірчий інтервал (ДІ) 73,89–3370,62). Застій метаболітів провокує реактивний астрогліоз, вивільнення GFAP та нейрозпалення, що веде до апоптозу нейронів та атрофії кори.

На функціональному рівні вихідний об’єм сірої речовини безпосередньо зумовлює згасання когнітивних функцій. Зниження лівого DTI-ALPS визначає 1-річне зниження швидкості обробки інформації (тести SDMT та Trail Making Test A) саме через деградацію сірої речовини (непрямий ефект: 0,1385; 95% ДІ 0,042–0,3016) (рис. 2) [9].

Рисунок 2. Модель медіаційного аналізу впливу індексу DTI-ALPS на когнітивні функції через деградацію сірої речовини за даними МРТ

Примітки: DTI-ALPS — аналіз дифузійного тензора вздовж периваскулярного простору (Diffusion Tensor Image Analysis Along the Perivascular Space); GFAP — гліальний фібрилярний кислий протеїн / білок (Glial Fibrillary Acidic Protein).

Зіставлення висновків Д. Андріути з українською практикою виявляє суттєві розбіжності. В Україні пацієнтам літнього віку із когнітивним зниженням досі масово встановлюють шаблонний діагноз дисциркуляторної енцефалопатії чи судинної деменції, маскуючи супутню нейродегенерацію. Натомість модель ONDRI доводить необхідність транснозологічного підходу: глімфатична дисфункція є спільною ланкою як судинних змін, так і хвороби Альцгеймера [11, 12].

Сучасна вітчизняна нейровізуалізація переважно обмежується якісною оцінкою макроструктурних змін (ішемічні вогнища, лейкоареоз, гідроцефалія). Водночас світовим трендом є кількісний аналіз глімфатичного кліренсу за індексом DTI-ALPS на рутинних МРТ 1,5 та 3 Тесла [9, 13]. Автоматизація цього розрахунку дозволить фіксувати збої системи очищення головного мозку до розвитку незворотної атрофії кори. Проте впровадження методу в рутинну практику обмежене потребою у стандартизованих DTI-протоколах із високою кутовою роздільною здатністю.

Додатковим бар’єром в Україні є відсутність доступних ультрачутливих тест-систем (імуноаналізу поодиноких молекул або високопрецизійного хемілюмінесцентного аналізу) для визначення плазмового GFAP. Це унеможливлює ранній скринінг та моніторинг процесів астрогліозу й нейрозпалення на периферичному рівні [11].

Оскільки пік глімфатичного дренажу відзначається під час повільнохвильового сну, пріоритетом клініциста стають 2 фактори:

1. Корекція розладів сну: виявлення синдрому обструктивного апное, яке буквально блокує нічний «клінінг» головного мозку [11, 15].

2. Гемодинамічний контроль: уникнення як тривалої артеріальної гіпертензії (деформує пульсаційну хвилю периваскулярних артерій), так і нічної гіпотензії (погіршує перфузію центральної нервової системи) [11, 16].

Втомлюваність як прихований фактор інвалідизації: МРТ-кореляти при демієлінізуючій патології

Окрім когнітивного зниження, існує виснажливий та тривалий час недооцінений симптом — патологічна втомлюваність, що руйнує якість життя пацієнтів. Якщо при РС її вивчають десятиліттями [1], то при захворюваннях спектра оптиконевромієліту (ЗСОНМ) вона залишалася в тіні масивних зорових та спінальних катастроф.

На конгресі EAN 2026 Ніколо Тедоне (Nicolò Tedone) з Науково-дослідного інституту Сан-Раффаеле (Мілан) під керівництвом професорів М. Філіппі та М.А. Рокка представив доповідь про нейровізуалізаційний субстрат втоми при ЗСОНМ [16]. За допомогою мультипараметричної МРТ та шкали MFIS автори довели: патологічна втома при ЗСОНМ має чітку нейроанатомічну природу. Вона асоціюється з десинхронізацією таламо-кортикальних, мотор­них, лімбічних мереж і мережі пасивного режиму головного мозку (DMN), а також дисфункцією глибоких сірих ядер. При цьому зв’язку з кількістю Т2-вогнищ чи ураженням білої речовини не виявлено [16].

Це розкриває принципову різницю між патологіями:

• при РС тяжкість втоми корелює із загальним об’ємом вогнищ білої речовини та дифузною трактопатією [18];
• при ЗСОНМ вирішальними є ушкодження зовні неушкодженої сірої речовини (normal-appearing gray matter, NAGM), селективна атрофія глибоких ядер та розпад функціональної інтеграції нейромереж [16].

Центральний кондуктор патології — таламус. Збій таламо-кортикальної взаємодії знижує центральну активацію головного мозку, викликаючи тяжку втомлюваність навіть за відсутності виражених макроструктурних вогнищ.

Нейровізуалізаційні маркери втоми при ЗСОНМ [16]:

• регіональна атрофія сірої речовини. Вираженість втоми за Модифікованою шкалою впливу втоми (Modified Fatigue Impact Scale — MFIS) лінійно зростає зі зменшенням об’єму сірої речовини у правій верхній і лівій нижній лобових звивинах, правій задній поясній корі та правій парагіпокампальній звивині (r від –0,37 до –0,40; p<0,001);
• дисфункція підкірково-таламічних мереж. Виявлено достовірне зниження функціональної зв’язаності у стані спокою (resting-state functional connectivity — RS-FC) між лівим хвостатим ядром і обома таламусами (r=–0,45…–0,48; p<0,001);
• десинхронізація мережі пасивного режиму роботи головного мозку (default mode network — DMN). Відзначається локальне зниження функціональної зв’язаності у стані спокою в задній поясній корі — ключовому інтеграційному вузлі цієї мережі;
• перебудова моторної системи. Виявлено патологічне посилення функціональної зв’язаності між первинними моторними зонами кори (поле Бродмана 4 — BA4), а також між BA4 і постцентральною та скроневою корою (r=0,36–0,47; p<0,001), що свідчить про компенсаторне перевантаження або зниження ефективності функціонування моторної системи;
• дисбаланс інсулярної кори. Зростання функціональної зв’язаності у стані спокою між правою інсулярною корою та правою нижньою лобною звивиною (r=0,46; p<0,001) відображає порушення інтероцепції та ней­ронних механізмів емоційного сприйняття втоми.

Таким чином, феномен втоми при ЗСОНМ — це не психосоматика й не наслідок вогнищ у білій речовині, а дефіцит центральної активації через функціональний розпад взаємодії таламуса, базальних гангліїв та лобної кори [16] (топографічні карти МРТ-корелятів наведено на рис. 3) [16].

Рисунок 3. Структурні (атрофія сірої речовини) та функціональні (функціональна зв’язаність у стані спокою, RS-FC) зміни головного мозку, асоційовані з вираженістю втоми за шкалою MFIS у пацієнтів зі ЗСОНМ

Примітки: GM — сіра речовина (Gray Matter); RS FC (або RS-FC) — функціональна зв’язаність у стані спокою (Resting-State Functional Connectivity); BA4 — поле Бродмана 4 / первинна моторна кора (Brodmann Area 4); DMN — мережа пасивного режиму роботи головного мозку / мережа режиму за замовчуванням (Default Mode Network); P — задній (Posterior); A — передній (Anterior); L — лівий (Left); R — правий (Right).

Отже, синдром втоми при ЗСОНМ має мережевий характер: це наслідок функціонального розриву між глибокими сірими ядрами (насамперед таламусом) та великими нейромережами кори. Саме тому патологічна виснажливість часто стає провідним симптомом навіть за мінімальних змін на стандартних МРТ.

В українській практиці основним мірилом тяжкості ЗСОНМ та РС залишається шкала EDSS, яка «бачить» лише руховий, зоровий дефіцит та ходьбу. Як наслідок, втомлюваність лікарі нерідко списують на «другорядну» суб’єктивну скаргу, депресію чи астенію. Натомість міжнародні протоколи трактують її як самостійний інвалідизуючий прояв хвороби, що потребує чіткої діагностики та лікування [16].

Практичні кроки для вітчизняного невролога:

1. Впровадження скринінгу: обов’язкове включення коротких валідованих інструментів Шкали оцінки тяжкості втоми (FSS) або Модифікованої шкали впливу втоми (MFIS) у протокол кожної планової консультації.

2. Перегляд терапевтичної тактики: розуміння патофізіології розладу (дезорганізація таламо-каудальних петель та десинхронізація DMN) потребує повної відмови від неефективних судинних засобів та неспецифічних психостимуляторів.

3. Таргетний підхід: застосування доказової фармакотерапії (зокрема амантадину для корекції патологічної втоми) у синергії з дозованою аеробікою та когнітивно-поведінковою терапією.

Патологічна десинхронізація хабів DMN: вплив віку на прискорення когнітивного спаду

У другій доповіді від італійської мультицентрової групи Ніколо Тедоне (Nicolò Tedone) розкрив вплив біологічного віку та часу маніфестації РС на функціональну зв’язаність прекунеуса та задньої поясної кори (posterior cingulate cortex — PCC) [19]. Ці структури є головними медіальними «хабами» мережі режиму за замовчуванням (DMN), що відповідають за самореференцію, автобіографічну пам’ять та базисний когнітивний контроль [19, 20].

Мультицентрове дослідження охопило 279 праворуких пацієнтів із РС та 130 осіб контрольної групи. На МРТ із напруженістю магнітного поля 3 Тл за допомогою функціональної МРТ у стані спокою (resting-state functional MRI — rs-fMRI) оцінювали статичну функціональну зв’язаність (static functional connectivity — sFC; метод seed-to-voxel) та динамічну функціональну зв’язаність (time-varying functional connectivity — TVFC; метод sliding window) прекунеуса і задньої поясної кори (PCC). Когнітивний статус визначали за допомогою батареї нейропсихологічних тестів Рао (Brief Repeatable Battery of Neuropsychological Tests — BRB-N) [20].

Ключові патерни мережевих порушень:

• порівняно з контролем, у пацієнтів із РС виявлено локальне зростання sFC між прекунеусом / PCC та тім’яно-лобовими зонами на тлі поширеного зниження sFC у межах усієї DMN. Аналіз TVFC зафіксував зростання часової варіабельності зв’язків прекунеуса й PCC із мозочком та язичковою звивиною;
• біологічний вік суттєво деформує нейромережі. З віком у пацієнтів прогресуюче знижується sFC між прекунеусом і мозочком, а також між задньою та перед­ньою поясною корою. Паралельно знижується TVFC між прекунеусом і лівим хвостатим ядром та між PCC і правою верхньою лобною звивиною;
• старший вік маніфестації РС є незалежним предиктором виснаження мережевої адаптації. Пізніший початок хвороби асоціювався зі стрімким зниженням TVFC між PCC та правим таламусом, правою кутовою, правою середньою лобною й лівою постцентральною звивинами (рис. 4) [19].

Рисунок 4. Статистичні карти негативного впливу віку маніфестації захворювання на показники статичної (sFC, панель А) та динамічної (TVFC, панель В) функціональної зв’язаності у пацієнтів із РС

Примітки: сині ділянки ілюструють зони статистично значущого (T Values) прогресуючого зниження щільності та стабільності зв’язків для вихідних точок (Seeds) прекунеуса та задньої поясної кори (PCC) при пізньому дебюті патологічного процесу; sFC — статична функціональна зв’язаність (Static Functional Connectivity); TVFC — динамічна функціональна зв’язаність / зв’язаність, що змінюється в часі (Time-Varying Functional Connectivity); PCC — задня поясна кора (Posterior Cingulate Cortex); P — задній (Posterior); A — передній (Anterior); L — лівий (Left); R — правий (Right).

Зміни часової варіабельності (TVFC) вузлів DMN безпосередньо корелювали з когнітивним профілем:

• Компенсаторний парадокс. У пацієнтів літнього віку зниження TVFC між прекунеусом і лівим хвостатим ядром несподівано асоціювалося з кращою зоровою пам’яттю (ρ=–0,19; p=0,002), що свідчить про вимушену функціональну перебудову мереж;
• Дефіцит при пізньому дебюті. Зниження TVFC між зад­ньою поясною корою, правою середньою лобною та лівою постцентральною звивинами чітко корелювало з погіршенням мовленнєвої швидкості й плавності (ρ=0,13–0,15; p=0,02–0,03).

Природне старіння та пізній маніфест РС діють як синергічні руйнівники: вони виснажують статичну й динамічну зв’язаність прекунеуса та PCC, блокуючи мережеву інтеграцію та викликаючи когнітивний спад. Вимірювання часової динаміки DMN стає новим чутливим біомаркером прогресування когнітивної дисфункції при РС [19, 20].

Для вітчизняного невролога важливо усвідомити: когнітивний спад у хворих літнього віку або при пізньому дебюті РС — це не лише збільшення вогнищ у білій речовині, а й деструктивне роз’єднання медіальних хабів DMN [19, 20].

Практичний вектор дій:

1. Обов’язковий скринінг: рання когнітивна оцінка при кожному клінічному прийомі є необхідністю, незалежно від «сприятливого» бала за шкалою EDSS.

2. Патогенетична нейрореабілітація: розуміння механізмів десинхронізації прекунеуса та задньої поясної кори (PCC) обґрунтовує доцільність застосування таргетних підходів.

3. Мультимодальний вплив: поєднання когнітивних тренінгів (для активації мережі виконавчого контролю — ECN), неінвазивної нейростимуляції (rTMS, tDCS) та дозованої аеробіки підтримує цілісність мережі пасивного режиму роботи головного мозку (DMN), стимулює нейропластичність та уповільнює когнітивне зниження.

Протеомічні біомаркери нейродегенерації та системні чинники: роль анемії літнього віку

Діагностика нейродегенеративних хвороб переживає еволюційний зсув: високочутливі методи тепер дають змогу виявляти протеомічні маркери хвороби Альцгеймера (ХА) безпосередньо в крові. До ключових сироваткових показників належать:

• P-tau217 (фосфорильований тау-217) — індикатор амілоїдної та тау-патології;
• GFAP (гліальний фібрилярний кислий білок) — маркер реактивного астрогліозу й нейрозапалення;
• NfL (легкий ланцюг нейрофіламенту) — універсальний маркер аксональної деструкції.

На конгресі EAN дослідниця Мартіна Валлетта (Martina Valletta) з Каролінського інституту (Швеція) представила доповідь на основі проєкту SNAC-K, яка перевернула уявлення про ізольованість нейродегенерації від соматичного статусу [21]. Дослідження довело: у когнітивно здорових людей літнього віку вихідні рівні плазмових біомаркерів чітко прогнозують довгострокову атрофію специфічних зон головного мозку та підвищення судинного патологічного тягаря (рис. 5) [21, 22, 23].

Рисунок 5. Щорічні темпи зміни об’ємів загальної тканини головного мозку, шлуночків, гіпокампа та мигдалеподібного тіла залежно від базових рівнів плазмових біомаркерів p-tau217, NfL та GFAP

Примітки: затінені ділянки відповідають 95% ДІ; TBV — загальний об’єм тканини мозку (Total Brain Volume); p-tau217 — фосфорильований тау-білок 217 (Phosphorylated tau 217); NfL — легкий ланцюг нейрофіламенту (Neurofilament Light chain); GFAP — гліальний фібрилярний кислий протеїн / білок (Glial Fibrillary Acidic Protein).

Аналіз лінійного моделювання дав змогу об’єктивізувати принципово різні патерни нейродегенерації. Як свідчать дані, вищі базові рівні ізоформ p-tau — і насамперед p-tau217 — вибірково зауважуються прискореною втратою об’єму в патогномонічних для хвороби Альцгеймера частинах: гіпокампі (β×рік=–0,051; 95% ДІ: –0,080…–0,021) та мигдалеподібному тілі.

Натомість підвищення концентрації GFAP та NfL відображає куди більш дифузні, глобальні процеси. Так, підвищений рівень GFAP синергічно корелює з прогресуючим зниженням загального об’єму тканин мозку (ЗОТМ), компенсаторним розширенням шлуночків та атрофією гіпокампа. Універсальний же аксональний маркер NfL виявляє найшвидший генералізований деструктивний ефект — він вірогідно прогнозує стрімку редукцію ЗОТМ, виражену дилатацію шлуночків та тотальну атрофію як гіпокампа, так і мигдалеподібного тіла [21–23].

Цю концептуальну схему диференційованого впливу плазмових біомаркерів на структурний розпад головного мозку у когнітивно здорових осіб похилого віку підсумовано на рис. 6 [21].

Рисунок 6. Патерни церебральних змін залежно від специфіки плазмових біомаркерів

Примітки: ізоформа p-tau217 демонструє виключно специфічну для хвороби Альцгеймера атрофію; GFAP та NfL асоційовані з широким спектром дифузних структурних порушень, при цьому NfL додатково корелює із судинним обтяженням; p-tau217 — фосфорильований тау-білок 217 (Phosphorylated tau 217); GFAP — гліальний фібрилярний кислий протеїн / білок (Glial Fibrillary Acidic Protein); NfL — легкий ланцюг нейрофіламенту (Neurofilament Light chain).

Тривалий час накопичення альцгеймерівських маркерів вважали процесом, відірваним від соматичного статусу організму. Проте лонгітудинальне спостереження за популяційною когортою осіб віком від 60 років у проєкті SNAC-K (медіана нагляду — 9,3 року) розкрило чіткий патогенетичний зв’язок між пізньою анемією та нейродегенеративним профілем [22].

За даними первинного аналізу, наявність хронічної анемії вірогідно асоціювалася з підвищенням рівнів ключових плазмових біомаркерів: p-tau217 (β=0,22), NfL (β=0,25) та GFAP (β=0,08) [22]. У тривалій перспективі сама по собі анемія літнього віку виявилася потужним фактором ризику маніфестації когнітивного розпаду. Проте головним науковим відкриттям став саме їхній адитивний ефект: поєднання зниженого гемоглобіну з вихідновисоким рівнем NfL чи p-tau217 підвищувало ризик розвитку деменції одразу в 3–4 рази [21–23].

Патогенез тут прозорий — хронічна церебральна гіпоксія та ураження дрібних судин головного мозку, викликані зниженням гемоглобіну, катастрофічно виснажують когнітивний резерв й призводять до того, що навіть помірні альцгеймерівські зміни негайно транслюються у клінічно виражену деменцію [22]. При цьому сироватковий P-tau217 залишається чутливим віддзеркаленням тау-патології [24], GFAP маркує реактивний астрогліоз і нейро­запалення, а NfL виступає інтегративним показником аксональної деструкції та судинного ураження білої речовини [25], динаміку накопичення об’єму якої (WMH) продемонстровано на рис. 7 [22].

Рисунок 7. Щорічні темпи зміни об’єму гіперінтенсивності білої речовини (WMH volume) залежно від базових рівнів плазмових біомаркерів p-tau217, NfL та GFAP

Примітки: WMH — гіперінтенсивність білої речовини головного мозку (White Matter Hyperintensities); p-tau217 — фосфорильований тау-білок 217 (Phosphorylated tau 217); NfL — легкий ланцюг нейрофіламенту (Neurofilament Light chain); GFAP — гліальний фібрилярний кислий протеїн / білок (Glial Fibrillary Acidic Protein).

Лінійне моделювання показало, що прогресування судинного ураження головного мозку, зокрема збільшення об’єму гіперінтенсивностей білої речовини (WMH), достовірно асоціюється лише з високими вихідними рівнями NfL (β × рік=0,032; 95% ДІ 0,003–0,061; p=0,033). Для p-tau217 (p=0,287) і GFAP (p=0,632) такої залежності не виявлено, що підтверджує високу специфічність p-tau217 до альц­геймерівського патологічного каскаду, незалежного від церебральної мікроангіопатії [22].

Отримані дані мають важливе практичне значення для вітчизняної неврології. Визначення сироваткового p-tau217 дає змогу виявляти доклінічну стадію хвороби Альцгеймера у когнітивно здорових людей похилого віку [25]. Завдяки високій специфічності до амілоїдної та тау-патології [24], цей біомаркер допомагає диференціювати хворобу Альцгеймера від судинної когнітивної дисфункції навіть за наявності вираженого лейкоареозу, однак навіть у приватних лабораторіях ці аналізи поки не є масовими та дешевими.

Оцінку когнітивного статусу доцільно поєднувати з лабораторним дослідженням показників обміну заліза (феритин, насичення трансферину). Своєчасна корекція залізодефіцитної анемії може уповільнювати аксональне ушкодження, відображене рівнем NfL, і відтерміновувати розвиток деменції [21–23]. Водночас терапія залізодефіциту потребує ретельного лабораторного контролю, оскільки надлишок вільного заліза здатний індукувати фероптоз нейронів і посилювати оксидативний стрес.

Функціональні когнітивні розлади: епідеміологія, природа «мозкового туману» та трифакторна модель

Центральною подією когнітивного блоку конгресу EAN 2026 став навчальний курс 2-го рівня «Troubleshooting and Optimising», де провідні експерти висвітлили сучасну концепцію ФКР. В умовах реального амбулаторного прийому такі пацієнти становлять вагому частку загального потоку, що вимагає від клініциста відходу від застарілої концепції «діагнозу виключення» на користь позитивних діагностичних критеріїв.

Професор Алан Карсон (Alan Carson) у доповіді, присвяченій термінології та історії ФКР (EAN, 2026) [26], підкреслив: спроби диференціювати зворотні когнітивні збої та нейродегенерацію сягають XIX ст., коли описали здатність афективних розладів мімікрувати під когнітивний дефіцит, що сформувало поняття «депресивної псевдодеменції» [27]. Втім, сучасна концепція ФКР виходить за межі психіатрії, трактуючи його як самостійну нейродинамічну патологію.

Класичним містком між емоційною та амнестичною сферами є коло Пейпеца (гіпокамп — звід — сосочкові тіла — передні ядра таламуса — поясна звивина) [28]. Проте патофізіологія ФКР та феномену «мозкового туману» ширша за лімбічне коло: її коріння полягає в десин­хронізації вищих інтегративних мереж — насамперед мережі пасивного режиму (default mode network — DMN) та центральної виконавчої мережі (central executive network — CEN).

Хронічний дистрес, вегетативне виснаження, вигорання або тривога провокують стійку гіперактивацію лімбічної системи та уваги. Це створює нейродинамічний «шум» і функціональний блок (дисрегуляцію уваги) за пов­ної анатомічної цілісності структур. На противагу цьому, класична нейродегенерація (наприклад, хвороба Альц­геймера чи синдром Верніке — Корсакова) підпорядковується часовому каскаду біомаркерів із характерною атрофіє­ю тканин на МРТ [29]. При ФКР усі специфічні біомаркери органічного ураження (P-tau217, NfL, GFAP) залишаються на інтактному рівні (динаміку залучення маркерів при ней­родегенерації наведено на рис. 8) [29].

Рисунок 8. Гіпотетична модель часового каскаду біомаркерів хвороби Альцгеймера

Примітки: графіки демонструють послідовний перехід біомаркерів від нормальних значень до патологічних залежно від клінічної стадії захворювання. Червоним контуром виділено фазу помірних когнітивних порушень.

Мультицентрові епідеміологічні дані свідчать: у структурі спеціалізованих клінік пам’яті істинна деменція становить 53%, помірні когнітивні порушення — 14%, тоді як частка суб’єктивного когнітивного зниження, ФКР та афективної псевдодеменції становить близько 24% первинних звернень [30]. Кожен четвертий пацієнт має когнітивну симптоматику, зумовлену суто функціональними змінами нейродинаміки, а не дегенеративним чи органічним ураженням головного мозку [30].

Помилкова діагностика в цій групі загрожує тяжкою ятрогенною шкодою через неточне прогнозування та хибне встановлення діагнозів нейродегенерації [30]. Наплив пацієнтів категорії «тривожних здорових» підігрівається масованою медійною стигматизацією міфу про «неминучу деменцію» [30, 31]. Водночас дослідження Единбурзької школи доводять, що в здорової дорослої популяції побутові когнітивні збої є фізіологічною нормою: труднощі підбору слів виникають у 57% осіб, розсіяність уваги — у 56%, а забування мети візиту до кімнати — у 50% когнітивно здорового населення [30].

Сучасна концепція ФКР спирається на об’єднану теорію порушень при функціональних розладах, фіброміалгії та синдромі хронічної втоми [32]. В основі патогенезу лежать явища центральної сенситизації, атенційні збої з виснаженням ресурсів комплексної уваги та афективне перевантаження лімбічних фільтрів [32].

Патогенез ФКР описує трифакторна модель [33]:

• схильність (предиспозиція): конституційна тривожність та перфекціонізм;
• провокуючий тригер: перенесений COVID-19 чи напади мігрені;
• підтримувальні фактори: тривога, страх деменції та діагностична невизначеність.

Унаслідок цієї взаємодії головний мозок вибудовує дез­адаптивну когнітивну компенсацію у вигляді тотального патологічного самомоніторингу, який паралізує природні автоматизми центральної нервової системи [26].

Клінічно цей стан найчастіше описують як феномен «мозкового туману». Контент-аналіз скарг від першої особи дав змогу структурувати цей синдром за кластерами: забудькуватість фіксується у 51% пацієнтів, порушення концентрації та уваги — у 43%, дисоціативний досвід (деперсоналізація / дереалізація) — у 34%, а виснажливі когнітивні зусилля — у 26% хворих (розподіл симптомів та патерни їх перекриття наведено на рис. 9) [26].

Рисунок 9. Клінічні кластери та феноменологічна структура «мозкового туману» при ФКР (адаптовано за матеріалами Единбурзької школи, 2026)

Примітки: цифрами в дужках позначено частку пацієнтів, які регулярно повідомляють про відповідну групу суб’єктивних симптомів.

Важливою ланкою диференційної діагностики у пацієнтів старших вікових груп виступає концепція психомоторної загальмованості. Як кардинальний біологічний симптом великого депресивного розладу це уповільнення опосередковане дисфункцією базальних гангліїв, залученням префронтальної кори та активацією прозапального цитокінового каскаду, розвиваючись абсолютно незалежно від рівня вольової мотивації пацієнта [34]. Сьогодні у пацієнтів літного віку цей симптомокомплекс верифікується як депресивна псевдодеменція [35].

Згідно з дослідженнями нейрокогнітивних профілів при депресії [36], цей дефіцит може розвиватися як суто залежний від стану (STATE hypothesis), коли когнітивні функції повністю відновлюються після усунення депресивного епізоду, або за типом формування стійкого персистуючого «нейротоксичного рубця» («шрамування» головного мозку, scar hypothesis). Остання модель виникає внаслідок тривалої хронічної гіперкортизолемії та опосередкованої нею атрофії гіпокампа, що потребує довгострокового нейропсихологічного відновлення. Графічне моделювання траєкторій когнітивного зниження відповідно до обох гіпотез представлено на рис. 10 [36].

Рисунок 10. Нейрокогнітивні профілі та гіпотези динаміки когнітивних функцій при великому депресивному розладі

Примітки: червона лінія відображає динаміку депресивної симптоматики, зелені лінії — варіанти когнітивного функціонування; I — дефіцит зникає у фазі ремісії; II — формування стійкого «когнітивного рубця», що персистує після редукції афективних симптомів; III — первісно знижений стабільний рівень функціонування. ВДЕ — великий депресивний епізод; MADRS — Шкала оцінки депресії Монтгомері — Асберг (Montgomery-Åsberg Depression Rating Scale); HDRS — Шкала оцінки депресії Гамільтона (Hamilton Depression Rating Scale).

Анатомічний субстрат хронічного дистресу об’єкти­візовано Единбурзькою групою за допомогою воксель-базової МРТ-волюметрії. Автори виявили мікроструктурну гіпертрофію правого мигдалеподібного тіла, об’єм якого прямо корелює з вираженістю когнітивного синдрому за шкалою Schmidtke. [37]. Гіперактивація мигдалеподібного тіла генерує безперервний потік лімбічного «шуму», що атакує префронтальну кору та коло Пейпеца [28], викликаючи «мозковий туман» за відсутності первинного структурного дефіциту кори головного мозку [37].

Алгоритм встановлення позитивного діагнозу ФКР та епідеміологічний тягар

Прикладним продовженням когнітивного блоку стала доповідь докторки Вероніки Кабрейра (Verónica Cabreira), Університетський клінічний центр Сан-Жуан, Португалія, присвячена покроковій верифікації розладу [38]. Спираючись на дані багатоцентрових когортних досліджень, спікерка обґрунтувала потребу відходу від концепції «діагнозу виключення» на користь позитивної діагностики безпосередньо в амбулаторному кабінеті [25, 39–41].

Доповідь висвітлила фундаментальний епідеміологічний та соціально-економічний тягар ФКР для системи охорони здоров’я. Масштаб міжнародного експертного консенсусу щодо ФКР та географію залучених клінік пам’яті за даними Delphi-дослідження відображено на рис. 11 [38, 41].

Рисунок 11. Міжнародне консенсусне дослідження Delphi щодо поширеності та профілю ФКР

Дані епідеміологічних досліджень свідчать, що поширеність ФКР у спеціалізованій ланці становить 24–56% — тобто від чверті до більше ніж половини пацієнтів, які звертаються до профільних клінік пам’яті, мають саме ФКР, а не первинну нейродегенерацію [30, 42, 43].

При цьому для розладу характерний вкрай високий рівень хронізації (85%): за відсутності адекватного терапевтичного втручання та профільної психоосвіти у 85% хворих симптоми повністю персистують або посилюються через 20 міс спостереження. Це переконливо доводить, що стан не є транзиторним і не схильний до самостійного регресу. Лонгітудинальне моделювання стійкості скарг на увагу та концентрацію протягом 4–7 років спостереження за даними реєстру UK Biobank представлено на рис. 12 [38].

Рисунок 12. Матриця персистування та хронізації суб’єктивних когнітивних порушень (труднощів концентрації та мислення) за даними UK Biobank протягом 4–7 років лонгітудинального спостереження

Примітки: осями відображено частоту скарг: 0 — рідко; 1 — кілька днів; 2 — більше ніж половину днів; 3 — майже щодня. Жовтим овалом виділено когорту пацієнтів із високою стійкістю та хронізацією вираженого когнітивного синдрому в часі.

Окрім клінічної симптоматики, розлад спричиняє виражену соціально-економічну деструкцію (50%): через когнітивну тривогу та уникнення ментальних навантажень кожен другий працездатний пацієнт із розгорнутим ФКР втрачає роботу або стає безробітним, що супроводжується значними колосальними втратами продуктивності та навантаженням на бюджет [44].

Ситуацію ускладнює криза медичної логістики: до 73% опитаних фахівців зазначають, що просто скеровують пацієнтів із ФКР назад під нагляд сімейних лікарів первинної медичної допомоги без призначення терапії чи чіткого плану реабілітації, що замикає хибне коло діагностичного хаосу [45].

У критичному розборі методологічних пасток когнітивної медицини В. Кабрейра виступила проти тотальної біологізації та впровадження дорогих тестів як безальтернативного стандарту, адже це позбавлено доведеної економічної ефективності й ігнорує величезну когорту осіб із функціональними розладами. Замість редукціонізму діагностика має спиратися на трирівневу біопсихосоціальну модель [46].

Для захисту пацієнтів від ятрогенної шкоди в Європейських міжспільнотних рекомендаціях щодо діагностики розладів на основі біомаркерів сформульовано суворе правило: біомаркерне обстеження (аналіз ліквору, позитронно-емісійна томографія (ПЕТ)-комп’ютерна томографія (КТ)) категорично не повинно пропонуватися в клініках пам’яті особам, які просто стурбовані збереженням своїх когнітивних здібностей — категорії «тривожних здорових» [47]. Виявлення випадкових відхилень чи приграничних знахідок на МРТ у таких пацієнтів лише посилює та хронізує гіперпильність до власних симптомів [24, 46]. При ФКР усі біомаркерні ланцюги за визначенням залишаються на інтактному рівні (патерн A⁻T⁻N⁻) на відміну від істинної деменції, жорстко прив’язаної до неокортикального поширення тау-білка (що підвищує ризик розвит­ку деменції у 41,3 раза за показником відносного ризику (HR)) [38].

Масштабне міжнародне дельфійське дослідження (n=45 експертів із 12 країн) затвердило постулат про існування чіткого, відтворюваного та ідентифікованого клінічного профілю ФКР [41]. Практичним результатом стало впровадження двох валідованих інструментів швидкої амбулаторної верифікації:

1. Опитувальник ФКР-Q8 містить 8 запитань, що оцінюють характерні прояви ФКР, зокрема самостійне відвіду­вання лікаря, катастрофізацію симптомів, контролюючу поведінку та надмірне ведення нотаток. При пороговому значенні ≥5 балів опитувальник демонструє чутливість 76,5%, специфічність 88,6% та площу під ROC-кривою (AUC) 0,87 [48].

2. Діагностичні критерії функціональних розладів пам’яті (Functional Memory Disorder — FMD) за Schmidtke включають 10 ключових клінічних ознак, об’єднаних у 4 домени. Однією з найбільш характерних ознак є збереження або навіть парадоксальне посилення суб’єктивної забудькуватості під час відпочинку чи відпустки, коли когнітивне навантаження мінімальне [42].

Офіційний міжнародний консенсус затвердив 4 обов’язкові діагностичні критерії ФКР: наявність персистуючих когнітивних скарг; чіткі клінічні докази внутрішньої невідповідності між суб’єктивними порушеннями та об’єктивними результатами скринінгових тестів (MoCA/MMSE); неможливість кращого пояснення симптомів іншою нозологічною одиницею; наявність вираженого клінічного дистресу або значної соціально-професійної дез­адаптації [41].

Для автоматизації диференційної діагностики в Університеті Шеффілда розроблено систему CognoSpeak на основі штучного інтелекту (ШІ) [49]. Через цифровий аватар програма аналізує лінгвістичну щільність розповіді пацієнта про випадки забудькуватості, безпомилково відрізняючи бідне мовлення при деменції від розгорнутого, емоційного патерну при ФКР із високими балами метакогніції. Водночас класичний клінічний аналіз поведінкових маркерів підтверджує їхню високу математичну силу: так, «симптом візиту наодинці» має специфічність 95% (+LR=3,9), а «синдром блокнота» (детальне занотовування скарг) — специфічність 98% (+LR=8,7) [43]. Виявлення цих ознак внутрішньої невідповідності під час клінічного інтерв’ю мінімізує потребу в проведенні інвазивних та дороговартісних біомаркерних досліджень.

«Червоні прапорці» хвороби Альцгеймера та інструментальна диференціація

Задля забезпечення клінічної безпеки та мінімізації ризиків гіподіагностики міжнародні узгоджені рекомендації регламентують ключові «червоні прапорці», наявність яких вказує на високу ймовірність маніфестації хвороби Альцгеймера під маскою функціональних скарг [40]:

• об’єктивні вогнищеві кіркові розлади: виявлення чітких мовних або праксичних порушень (наприклад персистуючий амнестичний афатичний дефіцит, збільшення повторень слів або конструктивна апраксія);
• «симптом супутника»: виражене занепокоєння родичів або близьких осіб щодо прогресуючої втрати пам’яті пацієнтом за наявності анозогнозії (відсутності критики до свого стану) у самого хворого;
• виражені персистуючі розлади сну: тяжкі хронічні порушення архітектоніки сну (зокрема розлади поведінки у фазі швидкого сну), що відображають ранню дегенерацію синхронізуючих ядер стовбура головного мозку;
• критерій первинного когнітивного дефіциту: зниження результатів нейропсихологічного тестування під час первинного скринінгу (бали за шкалами MoCA/MMSE<24), що є критерієм виключення ізольованого ФКР і потребує негайного розширеного дегенеративного пошуку.

Стресові події, тривожно-депресивний синдром та обтяжений сімейний анамнез щодо деменції не мають диференціально-діагностичного значення, оскільки виникають з однаковою частотою в обох когортах [40].

Додатковим інструментом диференціації виступає метод відстеження рухів очей (айтрекінг) за допомогою системи EyeLink 1000 [50]. При помірних когнітивних порушеннях відмічається патологічне уповільнення часу реакції антисакад до 414 мс та 27% помилкових рухів погляду. Натомість при ФКР час реакції (353 мс) та частота помилок (10%) зберігаються на рівні здорового контролю (11%), що підтверджує цілісність фронтостріарних шляхів гальмівного контролю [50].

Стратегія терапевтичного менеджменту та фармакотерапевтичний профіль

Розгортання когнітивного дефіциту чи «мозкового туману» на тлі афективного дистресу, вигорання або хронічного болю потребує відмови від застарілих судинних препаратів і ноотропів, які лише посилюють нейродинамічний хаос. Патогенетично обґрунтованим кроком для усунення лімбічного «зашумлення» є призначення терапії з доведеним анксіолітичним та прокогнітивним ефектом. Стабілізація гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК)-ергічного плато блокує процеси центральної сенситизації та усуває функціональний блок із префронтальної кори, що безпосередньо протидіє факторам хронізації ФКР [40].

У цьому контексті ключовий терапевтичний потенціал має етифоксин, подвійна дія якого забезпечує швидкий анксіолітичний та прокогнітивний ефекти [51, 52]. Застосування такої таргетної терапії дозволяє оптимізувати менеджмент пацієнтів відповідно до загальних міжнародних консенсусних підходів [41].

Хімічний профіль етифоксину реалізує 2 синергічні механізми:

1. Пряма алостерична модуляція рецепторів. Молекула є позитивним алостеричним модулятором ГАМК_A​-рецепторів, селективно взаємодіючи з їхніми β₂– та β₃-субодиницями. Така взаємодія потенціює ГАМК-опосередкований приплив іонів хлору (Cl^–) у нейрони, посилюючи гальмівну нейротрансмісію та швидко знижуючи нейрональну гіперзбудливість. При цьому фізіологічна синаптична передача не пригнічується повністю, що забезпечує ефективне гальмування без тотальної блокади нейрональної активності [52].

2. Стимуляція ендогенного нейростероїдогенезу. Молекула виступає прямим агоністом мітохондріального білка-транслокатора (TSPO, 18 кДа) гліальних клітин. Активація TSPO запускає поглинання холестерину мітохондріями та активізує каскад синтезу ендогенних нейростероїдів (зокрема алопрегнанолону), які мають виражені анксіолітичні та нейропротекторні властивості [51].

Клінічні переваги молекули в когнітивній неврології

Для пацієнтів із синдромом функціонального порушення пам’яті етифоксин є оптимальним засобом патогенетичної корекції, що підтверджується тривалим досвідом вивчення природного перебігу таких розладів [42]. Профіль безпеки молекули має ключові переваги при подоланні діагностичних та терапевтичних викликів у когнітивній медицині [43]:

• збереження когнітивної архітектури: на відміну від класичних анксіолітиків бензодіазепінового ряду, етифоксин не викликає міорелаксації, седації, сонливості та когнітивного пригнічення [51]. Це дозволяє пацієнтам продовжувати активну інтелектуальну діяльність, нівелюючи колосальні втрати професійної продуктивності, притаманні розгорнутим формам ФКР [44];
• деблокування робочої пам’яті та уваги: усуваючи лімбічний «шум» та гіперактивацію мигдалеподібного тіла, препарат ліквідує дисрегуляцію уваги при ФКР, незалежно від наявності чи відсутності супутньої коморбідної депресії [45];
• захист від ятрогенної шкоди: відсутність синдрому відміни та звикання мінімізує ризики посилення тривоги у пацієнтів зі схильністю до патологічного самомоніторингу, захищаючи їх від ризиків діагностичного редукціонізму та необґрунтованого призначення агресивних схем терапії [46]. Це повністю відповідає сучасним європейським рекомендаціям щодо раціонального ведення пацієнтів у клініках пам’яті [47].

Застосування етифоксину для відновлення уваги при ФКР та «мозковому тумані» забезпечує швидку редукцію скарг, що підтверджується сучасними скринінговими інструментами, як-от опитувальник ФКР-Q8 [48]. Ефективне усунення афективного «зашумлення» відновлює мовленнєву щільність і параметри метакогніції пацієнта, які реєструються інноваційними цифровими системами мовного скринінгу [49].

Крім того, збереження фронтостріарних шляхів гальмівного контролю, яке верифікується методами айтрекінгу у пацієнтів із ФКР [50], забезпечує повну реалізацію прокогнітивного потенціалу терапії ГАМК-модуляторами [51, 52].

При коморбідних цефалгіях фармакотерапію допов­нюють застосуванням превентивних анти-CGRP моноклональних антитіл (фреманезумаб, галканезумаб). Для купірування гострих атак мігрені додавання перорального антагоніста CGRP-рецепторів (римегепант 75 мг у формі ODT) забезпечує відновлення швидкості обробки інформації без ризику ятрогенного дефіциту уваги.

Висновки

Матеріали конгресу EAN 2026 демонструють зміну парадигми: оцінка когнітивного статусу вимагає інтегрального аналізу резильєнтності, нейромережевої зв’язаності та системно-соматичних взаємодій. Високий преморбідний інтелект (за тестом NART) та тривалий рівень освіти забезпечують автономність когнітивних функцій від стану виконавчих мереж, тоді як за низької стійкості цілісність фронтопарієтальних зв’язків стає критичним фактором.

Патологічна втомлюваність при ЗСОНМ має об’єктивний субстрат у вигляді мікроструктурного ушкодження сірої речовини таламуса та базальних гангліїв, що потребує психометричного скринінгу (шкали MFIS, FSS) і спростовує уявлення про її суто психогенну природу.

Глімфатична дисфункція (за індексом DTI-ALPS) та системні розлади (анемія) виступають синергічними драйверами аксональної деструкції: поєднання низького гемоглобіну та високих рівнів плазмових маркерів (p-tau217, NfL, GFAP) підвищує ризик деменції в 3–4 рази через церебральну гіпоксію та реактивний астрогліоз.

ФКР є самостійним синдромом, діагностика якого має спиратися на позитивні критерії внутрішньої невідповідності, семіотику мовлення («синдром блокнота», «візит наодинці») та тести валідності виконання. Застосування таргетної терапії (етифоксину за наявності тривожного афекту) та сучасних анти-CGRP протоколів дозволяє усунути лімбічне «зашумлення», повертаючи пацієнтам швидкість мислення та високу якість життя.

Список використаної літератури

• 1. Mistri D. (2026) Substrates of consolidated resilience and impact on cognitive outcomes in multiple sclerosis. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 2. Mistri D., Margoni M., Valsasina P. et al. (2026) Substrates of consolidated resilience and impact on cognitive outcomes in multiple sclerosis [Oral Presentation OPR-006]. Eur. J. Neurol., 33(S1). doi.org/10.1111/ene.70622.
• 3. Storelli L., Mistri D., Mastropasqua A. et al. (2026) Explainable Artificial Intelligence to predict neurocognitive disorder progression in multiple sclerosis using MRI and clinical data. European Journal of Neurology, 33(5): Article e70568. doi.org/10.1111/ene.70568.
• 4. Colombo L., Sartori G., Brivio C. (2002) Stima del quoziente intellettivo tramite l’applicazione del TIB (Test Breve di Intelligenza). Giornale Italiano di Psicologia, 29(3): 613–638. doi.org/10.1421/1256.
• 5. Tedone N., Preziosa P., Meani A. et al. (2023) Regional white matter and gray matter damage and cognitive performances in multiple sclerosis according to sex. Molecular Psychiatry, 28(4): 1783–1792. doi.org/10.1038/s41380-023-01996-2.
• 6. Iliff J.J., Wang M., Liao Y. et al. (2012) A paravascular pathway facilitates CSF flow through the brain parenchyma and the clearance of interstitial solutes, including amyloid β. Science Translational Medicine, 4(147): 147ra111. doi.org/10.1126/scitranslmed.3003748.
• 7. Nedergaard M. (2013) Garbage truck of the brain. Science, 340(6140): 1529–1530. doi.org/10.1126/science.1240514.
• 8. Tarasoff-Conway J.M., Carare R.O., Osorio R.S. et al. (2015) Clearance systems in the brain-implications for Alzheimer disease. Nature Reviews Neurology, 11(8): 457–470. doi.org/10.1038/nrneurol.2015.119.
• 9. Andriuta D. (2026) Glymphatic dysfunction by DTI-ALPS links to GFAP, brain atrophy, white matter hyperintensity progression, and processing speed decline in ONDRI cohort. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 10. Andriuta D., Ramirez J., Woods L. et al. (2026) Glymphatic dysfunction by DTI-ALPS links to GFAP, brain atrophy, white matter hyperintensity progression, and processing speed decline in ONDRI cohort [Oral Presentation OPR-007]. Eur. J. Neurol., 33(S1). doi.org/10.1111/ene.70622.
• 11. Andriuta D., Ottoy J., Ruthirakuhan M. et al. (2024) Perivascular spaces, plasma GFAP, and speeded executive function in neurodegenerative diseases. Alzheimer’s & Dementia, 20(8): 5800–5808. doi.org/10.1002/alz.14081.
• 12. Ramirez J., Holmes M.F., Scott C.J.M. et al. (2020) Ontario Neurodegenerative Disease Research Initiative (ONDRI): Structural MRI Methods and Outcome Measures. Frontiers in Neurol., 11: 847. doi.org/10.3389/fneur.2020.00847.
• 13. Taoka T., Masutani Y., Kawai H. et al. (2017) Evaluation of glymphatic system activity with the diffusion MR technique: diffusion tensor image analysis along the perivascular space (DTI-ALPS) in Alzheimer’s disease cases. Japanese J. Radiol., 35(4): 172–178. doi.org/10.1007/s11604-017-0617-z.
• 14. Botta D., Hutuca I., Ghoul E.E. et al. (2025) Emerging non-invasive MRI techniques for glymphatic system assessment in neurodegenerative disease. J. Neuroradiol., 52(3): 101322. doi.org/10.1016/j.neurad.2025.101322.
• 15. Xie L., Kang H., Xu Q. et al. (2013) Sleep drives metabolite clearance from the adult brain. Science, 342(6156): 373–377. doi.org/10.1126/science.1241224.
• 16. Huang M., Lyu X., Xia Y. et al. (2025) MRI Evaluation of Glymphatic Dysfunction in Cerebral Small Vessel Disease: Hypertensive vs. Normotensive Patients. Eur. J. Neurosci., 62(9): e70305. doi.org/10.1111/ejn.70305.
• 17. Grosselle M., Tedone N., Valsasina P. et al. (2026) Structural and functional brain correlates of fatigue in neuromyelitis optica spectrum disorder (Oral Presentation No. OPR-008). Eur. J. Neurol., 33(S1). doi.org/10.1111/ene.70622.
• 18. Palotai M., Guttmann C.R. (2020) Brain anatomical correlates of fatigue in multiple sclerosis. Multiple Sclerosis J., 26(7): 751–764. doi.org/10.1177/1352458519876032.
• 19. Tedone N. (2026) Precuneus and posterior cingulate functional connectivity in multiple sclerosis: Age, onset timing and cognitive implications. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 20. Tedone N., Valsasina P., Gallo A. et al. (2026) Precuneus and posterior cingulate functional connectivity in multiple sclerosis: Age, onset timing and cognitive implications (Oral Presentation No. OPR-010). Eur. J. Neurol., 33(S1): e70622. doi.org/10.1111/ene.70622.
• 21. Valletta M. (2026) Blood biomarkers of Alzheimer’s disease and progression of brain atrophy and cerebrovascular burden in cognitively healthy older adults. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 22. Valletta M., Liborio D., Laukka E. et al. (2026) OPR-009 Blood biomarkers of Alzheimer’s disease and progression of brain atrophy and cerebrovascular burden in cognitively healthy older adults. Eur. J. Neurol., 33(S1). doi.org/10.1111/ene.70622.
• 23. Valletta M., Vetrano D.L., Qiu C. et al. (2026) Anemia and Blood Biomarkers of Alzheimer Disease in Dementia Development. JAMA Network Open, 9(4): e264029. doi.org/10.1001/jamanetworkopen.2026.4029.
• 24. Palmqvist S., Janelidze S., Quiroz Y.T. et al. (2020) Discriminative Accuracy of Plasma Phospho-tau217 for Alzheimer Disease vs Other Neurodegenerative Disorders. JAMA, 324(8): 772–781. doi.org/10.1001/jama.2020.12134.
• 25. Ashton N.J., Brum W.S., Di Molfetta G. et al. (2024) Diagnostic Accuracy of a Plasma Phosphorylated Tau 217 Immunoassay for Alzheimer Disease Pathology. JAMA Neurology, 81(3): 255–263. doi.org/10.1001/jamaneurol.2023.5319.
• 26. Carson A. (2026) Functional cognitive disorder: Terminology and historical perspective. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 27. Berrios G.E. (1985) «Depressive pseudodementia» or «Melancholic dementia»: a 19th century view. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr., 48(5): 393–400. doi.org/10.1136/jnnp.48.5.393.
• 28. Papez J.W. (1995) A proposed mechanism of emotion. 1937. J. Neuropsychiatr. Clin. Neurosci., 7(1): 103–112. doi.org/10.1176/jnp.7.1.103.
• 29. Jack C.R. Jr., Knopman D.S., Jagust W.J. et al. (2013) Tracking pathophysiological processes in Alzheimer’s disease: an updated hypothetical model of dynamic biomarkers. The Lancet Neurol., 12(2): 207–216. doi.org/10.1016/S1474-4422(12)70291-0.
• 30. McWhirter L., Ritchie C., Stone J. et al. (2020) Functional cognitive disorders: a systematic review. The Lancet Psychiatr., 7(2): 191–207. doi.org/10.1016/S2215-0366(19)30405-5.
• 31. Nurmi S.M., Halkoaho A., Krüger J. et al. (2025) Visualising dementia in news media: reinforcing ageing, dependency and stigma. Age and Ageing, 54(10): afaf305. doi.org/10.1093/ageing/afaf305.
• 32. Teodoro T., Edwards M.J., Isaacs J.D. (2018) A unifying theory for cognitive abnormalities in functional neurological disorders, fibromyalgia and chronic fatigue syndrome: systematic review. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr., 89(12): 1308–1319. doi.org/10.1136/jnnp-2017-317823.
• 33. Cabreira V., McWhirter L., Carson A. (2023) Functional Cognitive Disorder: Diagnosis, Treatment, and Differentiation from Secondary Causes of Cognitive Difficulties. Neurologic Clinics, 41(4): 619–633. doi.org/10.1016/j.ncl.2023.02.004.
• 34. Bennabi D., Vandel P., Papaxanthis C. et al. (2013). Psychomotor retardation in depression: a systematic review of diagnostic, pathophysiologic, and therapeutic implications. BioMed Research Int., 2013: 158746. doi.org/10.1155/2013/158746.
• 35. Jang Y.J., Chang J.H., Moon D.U. et al. (2026) Cognitive Impairment, Dementia and Depression in Older Adults. J. Clin. Med., 15(3): 1198. doi.org/10.3390/jcm15031198.
• 36. Hammar A., Ardal G. (2009). Cognitive functioning in major depression–a summary. Front. Human Neurosci., 3: 26. doi.org/10.3389/neuro.09.026.2009.
• 37. Westlin C., Rioux M., Lee J. et al. (2026). Structural brain alterations and predictors of clinical improvement in functional cognitive disorder after concussion. NeuroImage: Clinical, 49: 103936. doi.org/10.1016/j.nicl.2025.103936.
• 38. Cabreira V. (2026). How to make a positive diagnosis of functional cognitive disorder. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 39. Johnson J.C.S., McWhirter L., Hardy C.J.D. et al. (2021) Suspecting dementia: canaries, chameleons and zebras. Practical Neurol., 21: 300–312. doi.org/10.1136/practneurol-2021-003019.
• 40. Cabreira V., McWhirter L., Stone J. et al. (2025) Precipitating Factors for Functional Cognitive Disorder. Eur. J. Neurol., 32(3): e70082. doi.org/10.1111/ene.70082.
• 41. Cabreira V., Alty J., Antic S. et al. (2025) Perspectives on the diagnosis and management of functional cognitive disorder: An international Delphi study. Eur. J. Neurol., 32(1): e16318. doi.org/10.1111/ene.16318.
• 42. Schmidtke K., Pohlmann S., Metternich B. (2008) The syndrome of functional memory disorder: definition, etiology, and natural course. Am. J. Geriatr. Psychiatr., 16(12): 981–988. doi.org/10.1097/JGP.0b013e318187ddf9.
• 43. Pennington C., Ball H., Swirski M. (2019) Functional Cognitive Disorder: Diagnostic Challenges and Future Directions. Diagnostics, 9(4): 131. doi.org/10.3390/diagnostics9040131.
• 44. Barrett B., Agwuna J., Cope S. et al. (2025) Service use, healthcare costs and productivity losses of functional cognitive disorder in a sample of attenders to out-patient cognitive, neurology and memory clinics. BJPsych Open, 11(4): e152. doi.org/10.1192/bjo.2025.10766.
• 45. Bhome R., Huntley J.D., Price G. et al. (2019) Clinical presentation and neuropsychological profiles of Functional Cognitive Disorder patients with and without co-morbid depression. Cognitive Neuropsychiatr., 24(2): 152–164. doi.org/10.1080/13546805.2019.1590190.
• 46. Cabreira V.A., Isaacs J.D. (2025) Biomarker-Driven Diagnosis in Neurocognitive Disorders: A Clinician’s Perspective on the Risks of Reductionism. Neurology: Clinical Practice, 15(3): e200481. doi.org/10.1212/CPJ.0000000000200481.
• 47. Frisoni G.B., Festari C., Massa F. et al. (2024) European intersocietal recommendations for the biomarker-based diagnosis of neurocognitive disorders. The Lancet Neurolo­gy, 23(3): 302–312. doi.org/10.1016/S1474-4422(23)00447-7.
• 48. García-Roldán E., Almodóvar-Sierra Á., Luque-Tirado A. et al. (2025) Preliminary Validation of the FCD-Q8 Tool in Functional Cognitive Disorder and Early Alzheimer’s Disease: A Biomarker-Verified Case-Control Study. Eur. J. Neurol., 32(11): e70383. doi.org/10.1111/ene.70383.
• 49. O’Malley R.P.D., Mirheidari B., Harkness K. et al. (2020) Fully automated cognitive screening tool based on assessment of speech and language. J. Neurol. Neurosurg.Psychiatr., jnnp-2019-322517. doi.org/10.1136/jnnp-2019-322517.
• 50. Wilcockson T.D.W., Roy S., Crawford T.J. (2025) Saccadic eye movements differentiate functional cognitive disorder from mild cognitive impairment. Perception, 54(10): 768–779. doi.org/10.1177/03010066251359215.
• 51. Nuss P., Ferreri F., Bourin M. (2019) An update on the anxiolytic and neuroprotective properties of etifoxine: from brain GABA modulation to a whole-body mode of action. Neuropsychiatric Disease and Treatment, 15: 1781–1795. doi.org/10.2147/NDT.S200568.
• 52. Schlichter R., Rybalchenko V., Poisbeau P. et al. (2000) Modulation of GABAergic synaptic transmission by the non-benzodiazepine anxiolytic etifoxine. Neuropharmacology, 39(9): 1523–1535. doi.org/10.1016/s0028-3908(99)00253-1.

Підготувала В.О. Матвійчук