Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України затвердило настанову та методичні рекомендації із застосування критеріїв встановлення інвалідності. Настанова використовується в межах критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1338, і не змінює та не розширює їх.
Предмет експертної оцінки та процедура ОПФО
Оцінювання повсякденного функціонування особи (ОПФО) докорінно відрізняється від традиційного збору анамнезу, огляду та встановлення діагнозу. Клінічна практика орієнтована переважно на виявлення хвороби та призначення лікування. Натомість експертна оцінка у складі комісії має на меті визначити, як саме хвороба чи сукупність хвороб впливають на виконання повсякденних завдань і життєдіяльність людини, та співвіднести це з вимогами чинного законодавства для надання відповідного статусу пацієнту.
5 етапів проведення ОПФО
- Формування електронного направлення лікуючим лікарем або головою військово-лікарської комісії (ВЛК) чи лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), після чого документ направляється до медзакладу.
- Перевірка адміністратором (уповноваженою особою) медзакладу повноти наданої інформації та ухвалення рішення про розгляд справи або повернення її на доопрацювання.
- Аналіз експертною командою — фахівці детально вивчають отримане електронне направлення та наявні медичні документи щодо функціонального стану особи.
- Безпосереднє проведення експертного огляду та інтерв’ю з пацієнтом.
- Фіксація результатів — заповнення протоколу розгляду експертною командою, ухвалення остаточного рішення та формування необхідних витягів.
Структура настанови
Клінічна частина Настанови структурована за нозологічними групами відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10)-АМ та Міжнародної класифікації функціонування (МКФ). Оцінювання фокусується на критеріях життєдіяльності пацієнта незалежно від конкретного діагнозу. Кожен розділ Настанови містить:
- загальну характеристику групи захворювань та особливості їх оцінки;
- критерії оцінки обмеження життєдіяльності за функціональними класами;
- критерії порушень для кожного ступеня обмеження функцій організму;
- коди МКФ із градацією порушень;
- перелік валідованих інструментів та опитувальників пацієнтів (PROMs);
- перелік необхідних і додаткових досліджень;
- споріднені настанови і протоколи для верифікації стану.
Оцінка мультиморбідності і додаткове обстеження
Підсумковий ступінь обмеження життєдіяльності визначається за найвищим стійким обмеженням критеріїв з урахуванням сукупного впливу всіх захворювань особи. При оцінці коморбідних станів обов’язково встановлюється їхній взаємозв’язок, який може бути незалежним, конвергентним або взаємопідсилювальним. Відправною точкою для оцінки завжди слугує визначення найтяжчого інвалідизуючого захворювання чи стану пацієнта. Якщо експертна команда виявляє не наведені в Настанові стани, це не означає, що вони не можуть враховуватися, — у таких ситуаціях допускається використання критеріїв у рамках ширшої або ієрархічно вищої групи кодів МКХ-10-АМ.
Методичні рекомендації обмежують вимоги до діагностики. Будь-які додаткові дослідження, які є недоступними в рамках Програми медичних гарантій, не можуть бути обов’язковими для направлення пацієнта. Виписка з медичної карти амбулаторного або стаціонарного хворого за формою № 027/о або набір відповідних консультативних висновків є абсолютно достатньою умовою для підтвердження стану, якщо вони містять усі необхідні дані для ідентифікації діагнозу та його тяжкості. Додаткові лабораторні та інструментальні дослідження призначають лише у випадку повної відсутності їх у виписці. Потреба в них має бути обґрунтована у супровідному повідомленні із зазначенням конкретного клінічного протоколу чи стану особи. Наявність рекомендованих тестів враховується під час перевірки достатності відомостей, оскільки цей перелік орієнтований на типові стани пацієнтів.
Прогноз покращення функціонування особи
При оцінці досяжності значного покращення експертна команда враховує клінічну доцільність, показання, протипоказання та ризики застосування лікування, його фактичну доступність для особи, а також прогнозований вплив лікування на функціонування. Важливо підкреслити, що відмова пацієнта від лікування або реабілітаційних заходів не враховується під час встановлення стійкості порушень та визначення ступеня обмеження життєдіяльності. Ступінь обмеження критеріїв життєдіяльності в усіх випадках визначається виключно за фактичним станом функціонування особи на момент проведення ОПФО. Відмова від лікування чи реабілітаційних заходів не є підставою для відмови у визнанні особи людиною з інвалідністю або для встановлення нижчої групи інвалідності.
Для ознайомлення з текстами затверджених документів, включаючи детальні інструкції для кожної нозологічної групи та форми документів, ви можете скористатися офіційними джерелами за посиланнями нижче.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також X, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Редакція журналу «Український медичний часопис»,
за матеріалами moz.gov.ua
