DOI: 10.32471/umj.1680-3051.281999
У сучасному веденні пацієнтів із кардіоваскулярною патологією кардіологічна реабілітація зазнала фундаментальних змін, перейшовши від стандартизованих шаблонів до персоналізованих та мультидисциплінарних стратегій. Найбільш яскраво цю зміну парадигми відображають нові клінічні настанови 2026 ESC Guidelines on Cardiac Rehabilitation Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC), які офіційно презентувала Робоча група під керівництвом професорів Марії Бек (Maria Bäck), Університет Лінчепінга, Гетеборзький університет та Університетська лікарня Сальгренська, Швеція, Домініка Хансена (Dominique Hansen), Хассельтський університет та лікарня Jessa, Бельгія, та Маттіаса Вільгельма (Matthias Wilhelm), Бернський університет та університетська лікарня Берна «Інзельшпіталь», Швейцарія, на Науковому конгресі ESC у Мюнхені [1, 2]. Цей документ став першим в історії ESC окремим зведенням правил, повністю присвяченим реабілітаційним підходам. Потреба в ньому виникла через стрімке зростання кількості осіб із хронічними хворобами серця та необхідність створення єдиного стандарту відновлення пацієнтів після гострих судинних катастроф чи інтервенційних втручань.
Сучасна кардіореабілітація не обмежується лише фізичними тренуваннями. Експерти наголошують, що довготривалий успіх лікування безпосередньо залежить від синергії багатьох компонентів: від індивідуального дозування навантажень та нутритивної підтримки до глибинної психосоціальної корекції [1]. Крім того, документ кардинально розширює коло пацієнтів, які потребують відновного лікування, — відтепер до них належать особи після протезування аортального клапана, пацієнти з фібриляцією передсердь, вродженими вадами серця та хворі, які отримують потенційно кардіотоксичну терапію з приводу раку [3].
Важливою рисою оновлених настанов є інтеграція цифрових технологій — телемедицини, дистанційного моніторингу та мобільних додатків [4]. Гібридні моделі супроводу дозволяють підтримувати високу якість допомоги та прихильність пацієнтів до терапії за межами стаціонарів, що є критично важливим на тлі обмежених бюджетів європейських систем охорони здоров’я [1] та низького рівня охоплення традиційною реабілітацією в багатьох країнах [5]. Ця проблема є глобальною та безпосередньо корелює з такими міжнародними ініціативами, як програма Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) «Реабілітація 2030: Заклик до дії» та Стратегічний план Європейського Союзу (ЄС) «Безпечне серце» [6]. Для наочного відображення оновленої структури медичного супроводу наведено центральну ілюстрацію настанов (рис. 1) [1].
Метою цієї оглядової статті є детальне вивчення ключових положень експертних доповідей, систематизації нових класів і рівнів доказовості, а також розбору демонстраційних клінічних випадків.
Оновлені показання до кардіологічної реабілітації та доказова база
У межах наукової програми конгресу окрему доповідь Хосепа Масіпа (Josep Masip), професора кардіології Барселонського університету, Іспанія, присвячено оновленим показанням до призначення кардіологічної реабілітації та аналізу її сучасної доказової бази [7]. Експерт представив результати фундаментального перегляду клінічних рекомендацій, який базується на суворих методологічних критеріях оцінки наукових даних, впроваджених ESC [1].
Сучасний фундамент високої доказовості кардіореабілітації спирається на результати двох масштабних Кокранівських систематичних оглядів. Вони продемонстрували вагомий клінічний ефект відновного лікування у пацієнтів із найпоширенішими кардіоваскулярними хворобами [8, 9].
Ішемічна хвороба серця. Аналіз 85 рандомізованих контрольованих досліджень, що охопили 23 430 учасників (віком 44–77 років), засвідчив, що участь у програмах реабілітації асоціюється зі зниженням серцево-судинної смертності в середньо- та довгостроковій перспективі (відносний ризик (ВР) 0,77; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,63–0,93).
Крім того, зафіксовано зниження частоти розвитку повторного інфаркту міокарда протягом 12 міс (ВР 0,72; 95% ДІ 0,55–0,93) та зниження рівня госпіталізації з усіх причин (ВР 0,58; 95% ДІ 0,43–0,77) [8].
Хронічна серцева недостатність. Метааналіз 60 досліджень (8728 пацієнтів віком 51–81 рік) підтвердив високу ефективність фізичних тренувань. Доведено статистично значуще зниження частоти госпіталізацій із будь-яких причин протягом 12 міс (ВР 0,69; 95% ДІ 0,56–0,80), а також суттєве поліпшення якості життя пацієнтів за спеціалізованими опитувальниками [9].
Ґрунтуючись на наведених метааналізах та нових клінічних даних, робоча група ESC офіційно визначила класи рекомендацій та рівні доказовості для широкого спектра патологічних станів (табл. 1) [1].
Таблиця 1. Показання до кардіологічної реабілітації за основними клінічними станами
| Клінічний стан | Показання та очікувані результати кардіологічної реабілітації | Клас рекомендацій / рівень доказовості |
|---|---|---|
| ГКС та ХКС | Усім пацієнтам після ГКС або з документально підтвердженим ХКС, незалежно від проведення ЧКВ чи АКШ. Мета — зниження серцево-судинної смертності та ризику повторного інфаркту міокарда, зменшення кількості госпіталізацій, підвищення пікового споживання кисню та покращення якості життя. | I, A — зниження смертності та ризику повторного інфаркту;
I, B1 — інші клінічні результати |
| СНзнФВ | Реабілітація рекомендована для зниження частоти госпіталізацій, підвищення толерантності до фізичних навантажень і покращення якості життя. | I, B1 |
| СНзбФВ | Реабілітація рекомендована для покращення фізичного функціонування. Її також можна розглядати для зниження частоти госпіталізацій з усіх причин. | I, B1 — покращення фізичного функціонування;
IIa, B1 — зниження госпіталізацій |
| Термінальна СН | Пацієнтам із механічною підтримкою лівого шлуночка та після трансплантації серця реабілітація рекомендована для покращення фізичного стану, зокрема за результатами тесту 6-хвилинної ходьби. | I, B1 |
| Декомпенсована СН | Після досягнення клінічної стабілізації рекомендовано розпочинати реабілітацію якомога раніше, якщо це безпечно, для відновлення функціональної спроможності. | IIa, B1 |
| Клапанні вади серця | Після хірургічного протезування АК або транскатетерної імплантації АК з приводу тяжкого АС реабілітація рекомендована для покращення повсякденної фізичної активності, зменшення вираженості депресивних симптомів і підвищення якості життя. Після інших операцій на клапанах її можна розглядати для зниження ризику повторних госпіталізацій. | I, B1 — після втручань на АК;
IIb, B2 — після інших клапанних операцій |
| ВВС у дорослих | Реабілітація рекомендована дорослим і пацієнтам перехідного віку зі зниженою кардіореспіраторною витривалістю або після операцій, а також для корекції загального серцево-судинного ризику. | I, B1 — покращення фізичної витривалості;
I, C — корекція серцево-судинного ризику |
| ФП | Реабілітацію, зокрема після радіочастотної КА, доцільно застосовувати для зниження тяжкості та частоти нападів аритмії й покращення психоемоційного стану. | IIa, B1 |
| ІКП | Після встановлення ШВР, ІКД або пристрою для СРТ реабілітація рекомендована для відновлення фізичної працездатності. | I, B1 |
| Легенева АГ | У пацієнтів із дисфункцією ПШ реабілітацію можна розглядати для зниження тиску в ЛА та зниження частоти несприятливих клінічних подій. | IIa, B1 |
| Первинні КМП | За відсутності загрозливих аритмій реабілітацію можна розглядати для покращення навичок самостійного контролю захворювання. | IIb, C |
| Кардіоонкологічна реабілітація | Комплексна реабілітація обґрунтована для пацієнтів з онкологічними захворюваннями та осіб після одужання від раку за високого ризику кардіотоксичності. Під час ХТ, зокрема із застосуванням антрациклінів, реабілітацію можна розглядати для пом’якшення або запобігання ураженню міокарда. | IIa, B1 — за високого ризику кардіотоксичності;
IIb, B2 — під час кардіотоксичної ХТ |
| Синдром старечої астенії | Реабілітація рекомендована для покращення функціонального стану. Сам по собі синдром старечої астенії не повинен бути підставою для відмови в направленні на кардіологічну реабілітацію. | I, B2 — покращення функціонального стану;
III, C — відмова лише через наявність синдрому не рекомендована |
| Супутні хронічні захворювання | За наявності ожиріння, ЦД, АГ, ХХН та інших супутніх станів рекомендована адаптована кардіореабілітація для покращення загальних результатів лікування. Супутня патологія сама по собі не є підставою для відмови в реабілітації. | I, C — покращення результатів лікування;
III, C — відмова лише через супутні захворювання не рекомендована |
Патогенетичним підґрунтям для впровадження цих мультикомпонентних програм є їхній комплексний вплив на центральні гемодинамічні чинники та метаболічні процеси у скелетних м’язах, що дозволяє ефективно коригувати провідні клінічні симптоми.
Патогенетичну карту розвитку задишки та точки прикладання доказових інтервенцій наведено на рис. 2 [1].
Інтеграція та індивідуалізація базових компонентів кардіологічної реабілітації
У межах конгресу координатор робочої групи з розробки клінічних настанов, член редакційної колегії журналу «BMC Pulmonary Medicine» Феліпе В.К. Мачадо (Felipe V.C. Machado), запрошений професор та постдокторський дослідник Хасселтського університету, Бельгія, представив доповідь, присвячену практичним аспектам формування персоналізованого плану відновного лікування [4]. Спікер наголосив, що сучасна кардіологічна реабілітація є мультикомпонентним втручанням, яке інтегрує оцінку клінічного анамнезу, точне дозування фізичних навантажень, нутритивну підтримку, модифікацію факторів ризику та довготривале навчання пацієнта.
Призначення фізичних тренувань у рамках кардіологічної реабілітації має базуватися на класичному принципі, який враховує частоту, інтенсивність, тривалість, тип, об’єм та прогресію навантаження. Перед початком занять обов’язковим є проведення комплексного функціонального оцінювання, де золотим стандартом визнано кардіореспіраторне навантажувальне тестування (із газоаналізом) на велоергометрі або біговій доріжці, що дозволяє точно визначити індивідуальні перший і другий вентиляційні пороги. Складові елементи комплексного первинного обстеження для розробки персоналізованого плану кардіологічної реабілітації відповідно до настанов представлені на рис. 3 [1].
У нових настановах розроблено диференційовані режими тренувань для основних категорій пацієнтів (табл. 2) [1].
Таблиця 2. Рекомендовані параметри фізичних тренувань у програмах кардіологічної реабілітації
| Вид тренувань | Клінічна група | Частота | Тривалість | Інтенсивність | Додаткові рекомендації |
|---|---|---|---|---|---|
| Аеробні тренування (на витривалість) | ГКС та ХКС | 3–5 днів на тиждень | 30–60 хв за сесію | 55–90% пікової ЧСС або 40–85% резерву ЧСС | Цільовий тижневий обсяг енерговитрат — 1000–2000 ккал |
| ХСН | Поступове збільшення з 2–3 до 3–5 днів на тиждень | Поступове збільшення з 15–30 до 45–60 хв за сесію | На початку — близько 40% пікового споживання кисню у пацієнтів із низькою толерантністю до навантаження або після нещодавньої декомпенсації; поступове підвищення до першого вентиляційного порогу, а за хорошої переносимості — наближення до другого вентиляційного порогу (65–90% пікового споживання кисню) | Інтенсивність підвищують поступово з урахуванням переносимості та клінічного стану | |
| Силові тренування (на опір) | ГКС та ХКС | Не менше 2 днів на тиждень | Як складова тренувальної сесії | 30–70% максимального навантаження в одному повторенні для верхніх кінцівок; 40–80% — для нижніх кінцівок | 12–15 повторень у підході; понад 2 підходи на кожну велику групу м’язів; поєднання з аеробними навантаженнями |
| СН | Не менше 2 днів на тиждень | Як складова тренувальної сесії | 40–60% максимального навантаження в одному повторенні | 8–15 повторень у підході; понад 2 підходи на кожну велику групу м’язів; поступове підвищення навантаження | |
| Тренування дихальних (інспіраторних) м’язів | ХСН | 3–5 разів на тиждень або щодня | 20–30 хв за сесію | Поступове підвищення з 30 до 60% максимального інспіраторного тиску | Мета — зменшення задишки під час фізичного навантаження та покращення якості життя |
Поряд з об’єктивними критеріями (частота серцевих скорочень (ЧСС), вентиляційні пороги) обов’язковим є моніторинг суб’єктивних відчуттів пацієнта під час виконання вправ. Для цього використовується класична шкала Борга (діапазон 6–20 балів), де оптимальна інтенсивність для пацієнтів серцево-судинного профілю має відповідати показникам 11–14 балів (що суб’єктивно сприймається як навантаження від легкого до помірного й трохи тяжкого). Також задіюють мовленнєвий тест, який оцінює здатність пацієнта вільно розмовляти під час руху. Для контролю силових вправ використовується специфічна шкала суб’єктивного оцінювання опору.
Доповідач представив чіткі рекомендації щодо корекції факторів ризику через модифікацію фізичної активності та харчування відповідно до фенотипу пацієнта:
- при артеріальній гіпертензії. Особлива увага приділяється тривалості аеробних сесій (за потреби їх можна розділяти на короткі інтервали з кількахвилинними перервами) та підтриманню належного рівня інтенсивності, а також обов’язковому включенню багатопідхідного силового компонента;
- при дисліпідемії. Рекомендується поєднання аеробних та силових тренувань для досягнення клінічно значущого зниження рівнів загального холестерину та холестерину ліпопротеїдів низької щільності. Для зниження загального холестерину вирішальне значення має вища щотижнева частота занять;
- при абдомінальному ожирінні. Модифікація програми передбачає суттєве збільшення загального тижневого об’єму навантажень та сумарних енерговитрат, що є критично важливим для регресу вісцерального жиру. Якщо пацієнту призначено гіпокалорійну дієту, у план лікування обов’язково інтегрують силові вправи для великих груп м’язів, що дозволяє зберегти скелетні м’язи та запобігти розвитку саркопенічного ожиріння.
Комплексну структуру розподілу різних типів фізичної активності відповідно до фенотипу пацієнта, а також нормативні обмеження малорухливого часу детально відображено на рис. 4 [1].
Голос пацієнта, спільне ухвалення рішень та роль результатів, які повідомляються пацієнтами
У межах спеціалізованої сесії конгресу доктор філософії Рогір Велтроп (Rogier Veltrop), керівник дослідницької групи Департаменту біохімії Хасселтського та Маастрихтського університетів, Нідерланди, представив доповідь, присвячену інтеграції пацієнтського досвіду в практику кардіологічної реабілітації [10]. Доповідач наголосив, що вивчення суто клінічних та патофізіологічних аспектів хвороби не є тотожним її безпосередньому переживанню людиною в повсякденному житті. Нові настанови ESC 2026 р. закріплюють кардинальну зміну вектору медичного мислення: перехід від традиційного клінічного запитання «Що думає лікар?» до пацієнтоцентричного запитання «Що відчуває та переживає пацієнт?».
У доповіді наочно продемонстровано суттєву відмінність між терапевтичними орієнтирами медичних працівників та реальними потребами осіб, які проходять реабілітацію. Клінічні фахівці та дослідники традиційно оцінюють успішність лікування за об’єктивними параклінічними маркерами: фракцією викиду лівого шлуночка, показниками ЧСС, рівнями специфічних біомаркерів у сироватці крові та частотою повторних госпіталізацій. Для пацієнта ж першими та найбільш значущими ознаками відновлення є суто функціональні й соціальні досягнення: можливість піднятися сходами на кілька поверхів без вимушених зупинок через задишку, відновлення здатності виконувати професійні обов’язки, повернення до улюблених занять (хобі) та психологічна впевненість під час планування свого майбутнього.
Саме для подолання цього розриву та забезпечення повноцінного двостороннього зв’язку настанови ESC 2026 впроваджують у рутинну практику інструменти PROM (Patient-Reported Outcome Measures — оцінка результатів лікування, що заповнюються безпосередньо пацієнтами) та PREM (Patient-Reported Experience Measures — оцінка пацієнтами досвіду надання медичної допомоги).
Результати, які повідомляють пацієнти, охоплюють суб’єктивну оцінку вираженості симптомів, загальний функціональний та психосоціальний статус, якість життя, а також поведінкові фактори (зокрема рівень самоменеджменту та прихильність до медикаментозної терапії). Науково доведено, що показники PROMs є незалежними прогностичними маркерами смертності та ризику повторної госпіталізації за всіма кардіологічними діагнозами.
Відповідно до затверджених рекомендацій, процес використання цих інструментів чітко регламентований (табл. 3) [1].
Таблиця 3. Рекомендації щодо використання опитувальників для оцінювання результатів і досвіду пацієнтів у кардіології
| Напрям | Основні рекомендації | Клас рекомендацій / рівень доказовості |
|---|---|---|
| 1. Моніторинг прогресу та спільне ухвалення рішень | Спеціалізоване оцінювання фізичного та психічного здоров’я рекомендоване всім пацієнтам із показаннями до кардіореабілітації для безперервного контролю перебігу захворювання, покращення комунікації під час клінічного прийому та підтримки спільного ухвалення рішень. | I, C |
| 2. Вибір інструментарію | Рекомендовано використовувати валідовані інструменти PROM, адаптовані до клінічного стану пацієнта. Перевагу слід надавати специфічним для захворювання опитувальникам, наприклад Канзаському опитувальнику для оцінювання стану пацієнтів із кардіоміопатіями (KCCQ) або Міннесотському опитувальнику «Життя з серцевою недостатністю» (MLHFQ). За можливості їх поєднують із загальними інструментами оцінювання якості життя. | I, C |
| 3. Оцінювання досвіду лікування | Для контролю якості та стандартизації медичної допомоги з позиції пацієнта рекомендовано регулярно використовувати опитувальники PREMs. Для зниження ризику упередженості збір даних мають здійснювати фахівці, які безпосередньо не залучені до лікування конкретного пацієнта. | I, C |
| 4. Науково-дослідна діяльність | Інструменти PROMs для оцінювання якості життя, ефективності контролю симптомів і побічних ефектів лікарських засобів рекомендовано включати до всіх клінічних досліджень у кардіології. | I, C |
Р. Велтроп підкреслив, що залучення пацієнта до вибору інструментів реабілітації (шляхом узгодження з лікарем режиму тренувань — під безпосереднім наглядом чи за гібридною моделлю) безпосередньо впливає на клінічну ефективність. Систематичне спільне визначення цілей відновного лікування забезпечує значне підвищення довготривалої прихильності до терапії, зростання задоволеності пацієнта та суттєве зниження рівня «децизійного регрету» (decisional regret) — психологічного стану, за якого людина відчуває глибокий жаль чи незадоволення через обраний раніше метод лікування.
Пацієнтоцентрична кардіологічна реабілітація на практиці: подолання бар’єрів
У межах засідань конгресу, присвячених клінічному впровадженню нових рекомендацій, Донна Фітцсаймонс (Donna Fitzsimons), професорка сестринської справи Королівського університету в Белфасті, Велика Британія, представила доповідь щодо реалізації пацієнтоцентричного підходу на всіх етапах відновного лікування [3]. Вона акцентувала увагу на тому, що кардіологічна реабілітація має розглядатися як безперервний та цілісний процес, який супроводжує протягом усього життя людину з хронічним серцево-судинним захворюванням.
Відповідно до представленого документа, структура надання допомоги охоплює 4 взаємопов’язані фази, що відображають континуум ведення пацієнта (табл. 4) [1].
Таблиця 4. Фази кардіологічної реабілітації
| Фаза | Назва | Характеристика та мета |
|---|---|---|
| 0 | Преабілітація | Етап підготовки до планових хірургічних втручань, зокрема АКШ або протезування клапанів серця. Мета — підготовка організму до операційного стресу та зниження ризику післяопераційних ускладнень |
| I | Гостра госпітальна реабілітація | Розпочинається у стаціонарі в перші дні після гострого інфаркту міокарда, інтервенційного втручання або операції на серці |
| II | Постгостра реабілітація | Структурована програма вторинної профілактики під медичним наглядом в амбулаторних або домашніх умовах. Зазвичай триває 3–4 міс |
| III | Довготривала підтримка здоров’я | Довготривалий, зазвичай пожиттєвий етап підтримання досягнутих результатів, контролю серцево-судинних факторів ризику та модифікації способу життя. У разі повторних серцево-судинних подій реабілітаційний цикл може бути відновлений |
Аналіз клінічного випадку пацієнтки Петті: взаємопов’язані проблеми
Для демонстрації складності реального клінічного процесу професорка Д. Фітцсаймонс детально проаналізувала випадок 53-річної пацієнтки Петті. Через 3 міс після перенесеного інфаркту міокарда без елевації сегмента ST та проведення черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) у неї діагностовано серцеву недостатність із помірно зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (38%). Пацієнтка перебувала у стабільному стані (ІІ функціональний клас за загальноприйнятою класифікацією хронічної серцевої недостатності), мала супутні захворювання (артеріальну гіпертензію, остеопороз) і продовжувала палити.
У процесі всебічного вихідного оцінювання мультидисциплінарна команда виявила тріаду взаємопов’язаних неклінічних проблем, які створювали критичний бар’єр для успішного лікування пацієнтки та могли призвести до її передчасного виходу з програми реабілітації:
- соціально-економічні чинники. Розлучена, мешкає сама, є самозайнятою (володіє та працює в невеликому магазині одягу) і зазнає значного фінансового стресу;
- психоемоційний статус. Підвищення тривожності, постійне занепокоєння та виражені розлади сну після серцевої катастрофи;
- поведінкові чинники. Тютюнопаління як деструктивний спосіб подолання стресу та низький рівень усвідомлення потреби у фізичній активності. Пацієнтка вважала свій руховий режим на роботі достатнім, попри дані об’єктивного 7-денного вимірювання за допомогою датчиків руху, які зафіксували лише 12 хв помірної активності на день і високий рівень малорухливої поведінки у вихідні.
Для подолання цих бар’єрів нові європейські стандарти вимагають обов’язкового залучення до реабілітаційного процесу медичних сестер, психологів та соціальних працівників (для надання консультацій щодо соціальних пільг), а також використання специфічних методик психосоціальної підтримки й поведінкового консультування (зокрема мотиваційного інтерв’ю). Повний комплекс інструментів для такого психосоціального супроводу та скринінгу за допомогою валідованих госпітальних шкал тривоги, депресії та опитувальників здоров’я пацієнта представлено на рис. 5 [1].
Окремий акцент у доповіді зроблено на проблемі суттєвого недовикористання кардіореабілітації серед жінок та осіб похилого віку в Європі. Класифікація системних, клінічних, програмних та індивідуальних бар’єрів на шляху до відновного лікування, а також алгоритм практичних рішень для підвищення участі пацієнтів детально структуровані на рис. 6 [1].
Професорка Д. Фітцсаймонс представила затверджені нормативні рекомендації, спрямовані на усунення цих диспропорцій:
- впровадження автоматичних систем направлення на реабілітацію в електронних медичних картках для всіх жінок, які відповідають критеріям; раннє інформування про переваги відновного лікування ще під час госпіталізації;
- адаптація графіків занять до потреб працюючих жінок, забезпечення підтримки з догляду за дітьми, а також обов’язкове надання послуг із психосоціальної допомоги;
- забезпечення транспортної підтримки для доїзду до центрів або переведення пацієнток на програми дистанційної чи гібридної домашньої реабілітації під контролем фахівців.
Цифрові технології та альтернативні моделі надання допомоги
У межах заключного технологічного блоку конгресу доповідь докторки медичних наук Емануели Терези Локаті (Emanuela Teresa Locati), консультантки відділення клінічної аритмології та електрофізіології поліклініки IRCCS San Donato, Мілан, Італія, провідної експертки робочої групи ESC із цифрової кардіології, було присвячено інтеграції інформаційних систем у повсякденну практику відновного лікування [11]. Експертка представила оновлені стандарти та класи рекомендацій щодо застосування засобів дистанційного контролю, мобільних додатків та елементів штучного інтелекту (ШІ), спрямованих на подолання недоліків традиційних стаціонарних програм.
Нові настанови чітко диференціюють та регламентують формати проведення кардіологічної реабілітації (табл. 5) [1].
Таблиця 5. Моделі кардіологічної реабілітації та цифрові технології підтримки
| Напрям | Рекомендації | Клас, рівень доказовості |
|---|---|---|
| Традиційна реабілітація в спеціалізованих центрах (стаціонарна або амбулаторна) | Основний стандарт кардіологічної реабілітації для загальної популяції пацієнтів | I, B1 |
| Традиційна реабілітація для пацієнтів високого клінічного ризику або з нестабільною гемодинамікою | Проведення реабілітації в умовах, що забезпечують безпечне коригування медикаментозної терапії та контроль супутніх захворювань | I, C |
| Дистанційна та гібридна кардіологічна реабілітація | Альтернатива традиційній реабілітації; показана пацієнтам із ГКС та ХКС, після реваскуляризації та з ХСН для поліпшення фізичної працездатності, контролю факторів ризику та якості життя | IIa, B1 |
| Дистанційна та гібридна реабілітація при ФП | Використання дистанційних або комбінованих моделей реабілітації | IIa, B2 |
| Дистанційна та гібридна реабілітація в пацієнтів онкологічного профілю | Застосування на тлі кардіотоксичної протипухлинної терапії | IIa, B2 |
| Домашня реабілітація без цифрового супроводу | Допускається лише в пацієнтів низького клінічного ризику; передбачає використання паперових щоденників або телефонного зв’язку без передавання телеметричних даних | IIb, B1 |
| Дистанційний моніторинг при СН | Поєднання дистанційних консультацій із цифровим моніторингом показників життєдіяльності для зниження ризику серцево-судинних подій і повторних госпіталізацій | I, B1 |
У нових настановах ESC 2026 р. чітко диференційовано та легітимізовано інструменти цифрового медичного супроводу із розподілом їх за класами рекомендацій. Переважна більшість засобів дистанційного збору даних — зокрема портативні датчики реєстрації електрокардіограми (ЕКГ), манжетні тонометри, пульсоксиметри, а також мобільні застосунки для самоконтролю факторів ризику та фіксації показників PROMs — отримала високий клас доцільності (клас IIa). Окреме місце посідає довготривалий дистанційний моніторинг імплантованих кардіологічних пристроїв, який забезпечує належний контроль безпеки пацієнтів безпосередньо під час виконання фізичних вправ.
Водночас інтеграція складніших інноваційних рішень, як-от алгоритми ШІ для раннього виявлення серцево-судинних подій або мультипараметричні шкали для детекції декомпенсації, наразі розглядається як перспективний, але допоміжний напрям (клас IIb). Повну класифікацію методів ШІ, засобів телемоніторингу та цифрових систем підтримки клінічних рішень із точним зазначенням їхнього регуляторного статусу детально візуалізовано на рис. 7 [1].
Попри очевидні переваги, експертка окреслила коло суттєвих перешкод, які наразі обмежують масштабування цифрової реабілітації. До них належать: виражений «цифровий розрив» (низька цифрова грамотність та обмежений доступ до швидкісного інтернету серед пацієнтів старших вікових груп); нерозв’язані питання захисту персональних даних та кібербезпеки віртуальних платформ; брак уніфікованої цифрової інфраструктури в лікарнях; а також відсутність чітких юридичних і фінансових механізмів відшкодування вартості дистанційних медичних послуг на національних рівнях.
Висновки
Нові клінічні настанови з кардіологічної реабілітації ESC 2026 р. закріпили остаточний перехід від спрощених тренувань до комплексної, пацієнтоцентричної та мультидисциплінарної вторинної профілактики. Документ суттєво розширив коло показань (включивши пацієнтів після втручань на клапанах, при фібриляції передсердь, вроджених вадах серця та після кардіотоксичного лікування раку), легітимізував дистанційні й гібридні цифрові моделі супроводу на основі носіїв та медичних додатків, а також заборонив відмовляти в реабілітації через похилий вік чи синдром старечої слабкості. Впровадження точного дозування навантажень за індивідуальними вентиляційними порогами, обов’язковий контроль результатів лікування через оцінку стану самим пацієнтом та подолання гендерних чи соціальних бар’єрів є ключовими принципами оновленого європейського стандарту, який має стати дорожньою картою для модернізації української кардіологічної практики.
Підготувала О.Л. Завгородня
Список використаної літератури
- 1. Bäck M., Wilhelm M., Marcin T. et al. (2026) 2026 ESC guidelines on cardiac rehabilitation: developed by the task force on cardiac rehabilitation of the European Society of Cardiology (ESC). Endorsed by the European Society of Physical and Rehabilitation Medicine (ESPRM) and World Organization of Family Doctors (WONCA). Eur. Heart J., 47(39): 5631–5729. DOI: 10.1093/eurheartj/ehag099.
- 2. Bäck M., Wilhelm M., Hansen D. (2026) 2026 ESC guidelines on cardiac rehabilitation — key messages. ESC Congress 2026, Munich, Germany.
- 3. Fitzsimons D. (2026). Person-centred cardiac rehabilitation in practice: case presentations. ESC Congress 2026, Munich, Germany.
- 4. Machado F.V. (2026) Integrating and individualising cardiac rehabilitation core components: case presentation. ESC Congress 2026, Munich, Germany.
- 5. Kotseva K., Wood D., De Bacquer D. (2018) Determinants of participation and risk factor control according to attendance in cardiac rehabilitation programmes in coronary patients in Europe: EUROASPIRE IV survey. Eur. J. Prev. Cardiol., 25(12): 1242–1251. DOI: 10.1177/2047487318781359.
- 6. World Health Organization (2026) Rehabilitation 2030 initiative. World Health Organization. URL: http://www.who.int/initiatives/rehabilitation-2030.
- 7. Masip J. (2026) Updated indications for cardiac rehabilitation. ESC Congress 2026, Munich, Germany.
- 8. Molloy C., Long L., Mordi I.R. et al. (2024) Exercise-based cardiac rehabilitation for adults with heart failure. Cochrane Database Syst. Rev., 3: CD003331. DOI: 10.1002/14651858.CD003331.pub6.
- 9. Dibben G., de Vries F.B.G., Faulkner J. et al. (2026) Exercise-based cardiac rehabilitation for coronary heart disease. Cochrane Database Syst. Rev., 9: CD001800. DOI: 10.1002/14651858.CD001800.pub5.
- 10. Veltrop R.J. (2026) Patient voice, shared decision-making, and PROMs. ESC Congress 2026, Munich, Germany.
- 11. Locati E.T. (2026) Digital technologies and modes of cardiac rehabilitation delivery. ESC Congress 2026, Munich, Germany.
