Артеріальна гіпертензія та тяжка гіпертригліцеридемія: результати нових клінічних досліджень за матеріалами конгресу Європейського товариства кардіологів 2026 р.

У рамках щорічного конгресу Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC Congress 2026), який проходив 28–31 серпня 2026 р. в Мюнхені, були представлені результати низки клінічних досліджень, що мають безпосереднє значення для практики. Серед них — дані щодо інтенсивного контролю артеріального тиску (АТ), ризику розвитку деменції, лікування тяжкої гіпертригліцеридемії та застосування калійвмісних замінників солі у пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН).

У рамках заходу Джеральд Воттс (Gerald Watts), професор кардіометаболічної медицини Університету Західної Австралії, представив 12-місячні результати досліджень SHASTA-3 та SHASTA-4 щодо застосування плозасирану у пацієнтів із тяжкою гіпертригліцеридемією та підвищеним ризиком гострого панкреатиту.

Тяжка гіпертригліцеридемія, що визначається як рівень тригліцеридів ≥5,65 ммоль/л (≥500 мг/дл), відзначається у близько 1% популяції та асоціюється з підвищеним ризиком гострого панкреатиту [1]. Цей стан є гетерогенним і може бути зумовлений поєднанням полігенних факторів та вторинних причин, зокрема ожирінням і цукровим діабетом 2-го типу [2].

Незважаючи на модифікацію способу життя та доступну ліпідознижувальну терапію, значна частина пацієнтів не досягає цільового рівня тригліцеридів <5,65 ммоль/л (<500 мг/дл), що зумовлює збереження підвищеного ризику розвитку гострого панкреатиту.

Однією з перспективних терапевтичних мішеней є аполіпопротеїн C-III (apoC-III) — ключовий регулятор метаболізму тригліцеридів, який пригнічує ліпопротеїнліпазу та бере участь у регуляції кліренсу тригліцеридвмісних ліпопротеїдів. Плозасиран являє собою малу інтерферувальну РНК (siRNA), спрямовану на гепатоцити, яка селективно пригнічує синтез apoC-III [3] (рис. 1).

Рисунок 1. Механізм дії плозасирану, який пригнічує експресію apoC-III, що відіграє ключову роль у регуляції рівня тригліцеридів та ліпопротеїдів, багатих на тригліцериди

Примітки: ТГ — тригліцериди, ЛПБТГ — ліпопротеїди, багаті на тригліцериди, ЛПДНЩ — ліпопротеїди дуже низької щільності.

У фазі III досліджень SHASTA-3 та SHASTA-4 його ефективність і безпеку оцінювали у дорослих пацієнтів із тяжкою гіпертригліцеридемією [4].

Які результати отримали в дослідженнях?

На тлі стандартної терапії плозасиран забезпечував виражене зниження рівня тригліцеридів порівняно з плацебо. Водночас знижувалася концентрація apoC-III, залишкових ліпопротеїдів та холестерину не-ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ), який відображає сумарний вміст холестерину в атерогенних ліпопротеїдах, зокрема ліпопротеїдах низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїдах дуже низької щільності (ЛПДНЩ) та ліпопротеїдах проміжної щільності (ЛППЩ). Однак найбільший клінічний інтерес становив не сам ліпідознижувальний ефект, а можливий вплив терапії на ризик розвитку гострого панкреатиту. Кумулятивна частота епізодів гострого панкреатиту була на 78% нижчою у групі плозасирану порівняно з плацебо. Час до першого епізоду гострого панкреатиту також був статистично значуще довшим у групі плозасирану. Особ­ливо показовими стали результати у пацієнтів із найвищим вихідним ризиком — рівнем тригліцеридів понад 10 ммоль/л та анамнезом гострого панкреатиту. У підгрупі пацієнтів із рівнем тригліцеридів >880 мг/дл та анамнезом гострого панкреатиту випадків гострого панкреатиту у групі плозасирану не зареєстровано, тоді як у групі плацебо такі події виникали.

А як щодо безпеки?

За 12 міс профіль безпеки плозасирану загалом був сприятливим. Близько 95% пацієнтів завершили дослідження, а частота небажаних явищ загалом була зіставною з плацебо. Не повідомлялося про анафілаксію чи реакції гіперчутливості, а клінічно значущих змін кількості тромбоцитів, рівнів аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ) не відмічено. За даними магнітно-резонансної томографії (МРТ), статистично значущого збільшення вмісту жиру в печінці також не виявлено. Водночас на ранніх етапах лікування відзначалося невелике підвищення частоти гіперглікемії. Надалі показники стабілізувалися та до 12-го місяця демонстрували тенденцію до повернення до вихідного рівня. Цей сигнал потребує подальшого спостереження при тривалішому застосуванні терапії.

Таким чином, клінічне значення результатів SHASTA-3 та SHASTA-4 визначається не лише величиною зниження рівня тригліцеридів, а й впливом на клінічні кінцеві точки, насамперед гострий панкреатит. Водночас питання щодо впливу інгібування apoC-III на атеросклеротичні серцево-судинні події та довгострокову безпеку потребують подальшого вивчення.

Результати досліджень SHASTA-3 та SHASTA-4 прокоментував Борге Г. Нордестгорд (Børge G. Nordestgaard), професор кафедри клінічної медицини Копенгагенського університету, Данія.

Результати SHASTA-3 та SHASTA-4 свідчать, що інгібування apoC-III може забезпечувати не лише виражене зниження рівня тригліцеридів, а й частоти гострого панкреатиту у пацієнтів із тяжкою гіпертригліцеридемією. Водночас результати щодо панкреатиту потребують подальшого підтвердження в довготривалих дослідженнях із клінічними кінцевими точками. Окремого вивчення потребує й довгостроковий вплив терапії на серцево-судинні події та глікемічний контроль.

Докторка медицини Шаньшань Чжун (Shanshan Zhong), Китай, представила результати аналізу дослідження China Rural Hypertension Control Programme (CRHCP), які привертають увагу до ще одного потенційно важливого наслідку ефективного контролю артеріальної гіпертензії — зниження довгострокового ризику розвитку деменції.

Деменція сьогодні є однією з ключових глобальних проблем громадського здоров’я. За оцінками, у 2019 р. у світі з деменцією жили близько 57,4 млн людей, а до 2050 р. ця кількість може збільшитися до 152,8 млн [5]. Водночас значна частина ризику деменції пов’язана з факторами, на які потенційно можна впливати. Згідно з оновленими даними Lancet Commission 2024, близько 45% випадків деменції можна потенційно попередити або відтермінувати шляхом модифікації 14 факторів ризику, серед яких артеріальна гіпертензія посідає важливе місце [6].

Саме тому питання про те, чи може інтенсивне зниження АТ не лише запобігати серцево-судинним подіям, а й впливати на ризик розвитку деменції, має принципове значення для клінічної практики. Попередні дослідження не дали однозначної відповіді, зокрема щодо того, чи зберігається потенційний когнітивний ефект після припинення активної фази антигіпертензивного втручання.

Дизайн дослідження: від контролю АТ до когнітивних наслідків

CRHCP проведено як кластерне рандомізоване дослідження на рівні громад у 326 селах Китаю. Села розподілили у співвідношенні 1:1 до групи інтенсивного втручання або контрольної групи. Активна фаза тривала 4 роки, після чого учасників спостерігали ще 3 роки без продов­ження протоколу інтенсивного контролю АТ. Загалом у дослідження було включено та рандомізовано 33 995 учасників, із яких 24 917 завершили 7-річну когнітивну оцінку. Важливо, що інтенсивна стратегія передбачала досягнення цільового рівня АТ <130/80 мм рт. ст. При цьому конт­роль здійснювали переважно немедичні працівники первинної медичної допомоги за стандартизованим алгоритмом. Таким чином, дослідження оцінювало не лише ефективність нижчих цільових рівнів АТ, а й можливість їх досягнення в умовах реальної первинної медичної допомоги.

Ефект на АТ зберігався протягом 7 років

Протягом усього періоду спостереження учасники групи інтенсивного втручання мали нижчі показники АТ порівняно з контрольною групою. Після завершення 4-річної активної фази міжгрупова різниця поступово зменшувалася, однак повністю не зникла. Наприкінці 7-річного періоду дослідження в групі втручання зафіксоване більш значне зниження АТ порівняно з вихідним рівнем, ніж у групі, що отримувала звичайну медичну допомогу (зниження систолічного АТ на 17,6 мм рт. ст. проти 2,4 мм рт. ст.). Цей результат важливий з огляду на подальші когнітивні наслідки: навіть після припинення протоколу інтенсивного втручання учасники не поверталися повністю до вихідного рівня АТ.

Менше випадків деменції — навіть після завершення втручання

За 7 років спостереження деменцію діагностували у 8,85% проти 10,55%; скориговане відношення ризиків 0,85 (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,78–0,91; p<0,001) (рис. 2). Таким чином, інтенсивна стратегія асоціювалася з 15% відносним зниженням ризику деменції. Особливий інтерес становлять результати 3-річного постінтервенційного періоду. Серед учасників, які на 4-му році не мали деменції, у наступні 3 роки нові випадки захворювання виникали рідше серед тих, хто раніше отримував інтенсивний контроль АТ. Відносне зниження ризику становило близько 16%. Отже, результати CRHCP дають підстави припускати, що потенційний когнітивний ефект контролю АТ не обмежується періодом активного лікування. Водночас ці результати не означають, що після припинення антигіпертензивної терапії захист від деменції зберігається незалежно від подальшого рівня АТ: міжгрупова різниця в АТ після 4-го року все ще залишалася.

Рисунок 2. Інтенсивний контроль АТ: вплив на ризик розвитку деменції та когнітивні зміни

Когнітивні функції: не покращення, а збереження досягнутої переваги

Результати вторинних кінцевих точок загалом узгоджувалися з основним висновком. На 7-му році учасники групи інтенсивного контролю демонстрували кращі результати когнітивного тестування. При цьому важливим є характер цієї динаміки. У період між 4-м і 7-м роками суттєвого подальшого покращення когнітивних показників не виявлено. Іншими словами, перевага, сформована під час активного контролю АТ, переважно зберігалася, а не продовжувала зростати.

Кому контроль АТ може приносити найбільшу користь?

Цікавими є результати заздалегідь визначених підгруп. Відносний ефект щодо профілактики деменції та когнітивних порушень був більш вираженим серед учасників віком до 65 років та осіб із нижчим вихідним серцево-судинним ризиком.

Чи безпечно знижувати АТ до рівня <130/80 мм рт. ст.?

Окрему увагу в CRHCP приділили безпеці. Частота симптоматичної гіпотензії, синкопальних станів і травм, пов’язаних із падіннями, істотно не відрізнялася між групами.

Таким чином, 7-річне спостереження в рамках CRHCP продемонструвало, що стратегія контролю АТ з цільовим рівнем <130/80 мм рт. ст. може бути пов’язана зі зниженням довгострокового ризику деменції, причому цей ефект зберігається протягом декількох років після завершення активного втручання. Важливе практичне значення має й організаційна модель дослідження, у якій контроль АТ здійснювали переважно немедичні працівники первинної ланки за стандартизованим протоколом. Такий підхід демонструє можливість масштабування інтенсивного конт­ролю артеріальної гіпертензії в умовах реальної первинної медичної допомоги та його потенційне значення для популяційної профілактики деменції.

Результати CRHCP прокоментував Томаш Гузик (Tomasz Guzik), професор кардіоваскулярної медицини та завідувач кафедри кардіоваскулярної медицини Единбурзького університету, Велика Британія.

Отримані дані є важливими завдяки вираженій різниці рівнів АТ між групами та тривалому спостереженню за когнітивними наслідками. Водночас результати слід інтерпретувати з урахуванням обмежень, зокрема відсутності повноцінної базової оцінки когнітивних функцій та можливого впливу смертності на оцінку деменції. Більш виражений ефект у пацієнтів віком до 65 років становить окремий інтерес, однак потребує підтвердження в подальших дослідженнях.

Казем Рахімі (Kazem Rahimi), професор кардіоваскулярної медицини та популяційного здоров’я Оксфордського університету, Велика Британія, представив результати індивідуального метааналізу даних учасників рандомізованих клінічних досліджень, присвяченого оцінці ефективності та безпеки антигіпертензивної терапії залежно від вихідного серцево-судинного ризику.

Традиційно рішення про призначення антигіпертензивної терапії ґрунтувалося переважно на певному пороговому рівні АТ. Однак сучасні клінічні рекомендації дедалі частіше враховують прогнозований серцево-судинний ризик. Водночас клінічні дослідження в основному включали пацієнтів із високим ризиком, через що доказів щодо користі зниження АТ у людей із низьким прогнозованим ризиком залишалося недостатньо. У зв’язку з цим метою аналізу було з’ясувати, чи поширюється користь від зниження АТ на весь спектр серцево-судинного ризику, а також оцінити співвідношення ефективності та безпеки такого лікування. До аналізу увійшли дані 51 рандомізованого клінічного дослідження та 357 440 учасників. Первинною кінцевою точкою був перший великий серцево-судинний епізод, який включав фатальний або нефатальний інсульт, фатальну або нефатальну ішемічну хворобу серця, а також серцеву недостатність, що призводила до госпіталізації або смерті.

Учасників розподілили на групи залежно від прогнозованого 5-річного ризику серцево-судинних подій. У групі з найнижчим ризиком він становив у середньому 3%, тоді як у групі з найвищим ризиком — 41,6%, тобто різниця між цими категоріями була майже 14-кратною. Водночас рівень АТ між групами відрізнявся значно менше.

Зниження АТ приносить користь навіть за низького серцево-судинного ризику

Основний результат дослідження продемонстрував, що зниження систолічного АТ на 5 мм рт. ст. асоціювалося з близько 10% зниженням ризику розвитку великих серцево-судинних подій. При цьому така користь відмічена незалежно від початкового рівня серцево-судинного ризику — як у пацієнтів із низьким, так і з високим прогнозованим ризиком.

Водночас абсолютна користь терапії суттєво залежала від вихідного ризику. У категорії з найнижчим ризиком абсолютне зниження ризику протягом 5 років становило близько 0,4%, що відповідало близько 255 пацієнтам, яких потрібно пролікувати протягом 5 років, щоб запобігти одній серцево-судинній події. У категорії з найвищим ризиком абсолютне зниження ризику досягало 2,6%, а кількість пацієнтів, яких потрібно пролікувати, становила близько 38. Таким чином, за однакового відносного ефекту антигіпертензивної терапії абсолютна користь зростала разом із вихідним серцево-судинним ризиком.

Чи достатньо орієнтуватися лише на рівень АТ?

Окремий аналіз дозволив порівняти значення прогнозованого серцево-судинного ризику та вихідного рівня АТ. Коли учасників із подібним рівнем ризику порівнювали за різними категоріями систолічного або діастолічного АТ, кількість попереджених серцево-судинних подій протягом 5 років змінювалася відносно незначно. Натомість у пацієнтів із подібним вихідним рівнем АТ, але різним прогнозованим серцево-судинним ризиком кількість потенційно попереджених подій відрізнялася в декілька разів. У цьому аналізі вихідний серцево-судинний ризик краще визначав абсолютну користь від зниження АТ, ніж сам вихідний рівень АТ. Ця закономірність зберігалася і в різних клінічних групах, зокрема у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями та без них, із цукровим діабетом 2-го типу, ХХН та без цих станів. Подібні результати отримали й при аналізі пацієнтів, які відповідали критеріям первинної профілактики, тобто не мали встановленого серцево-судинного захворювання на початку спостереження.

А як щодо безпеки?

Окремо оцінювали несприятливі явища в 19 дослідженнях, де контрольна група отримувала плацебо або звичайну допомогу без стандартизованого лікування. Як і очікувалося, на тлі інтенсивнішого зниження АТ несприятливі явища виникали частіше. Найчастіше різницю між групами зумовлювали артеріальна гіпотензія, гостре ураження нирок, запаморочення та синкопальні стани. При цьому підвищення ризику несприятливих явищ не демонструвало суттєвої залежності від вихідного серцево-судинного ризику. Тобто відносна користь лікування та відносний ризик несприятливих явищ залишалися подібними в різних категоріях ризику, тоді як абсолютна користь була значно більшою у пацієнтів із високим вихідним ризиком.

Ризик як основа персоналізації антигіпертензивної терапії

Користь від зниження АТ щодо профілактики серцево-судинних подій відзначається навіть у пацієнтів із низьким прогнозованим ризиком, однак абсолютна користь суттєво зростає із підвищенням вихідного серцево-судинного ризику. Водночас залежність ефекту від самого рівня АТ є менш вираженою. Ці дані підтримують підхід, за якого оцінка абсолютного серцево-судинного ризику допомагає точніше визначати пацієнтів, які можуть отримати найбільшу користь від лікування. При цьому рівень АТ залишається необхідним для вибору тактики та визначення цільового ступеня його зниження.

Результати аналізу прокоментував Браян Вільямс (Bryan Williams), професор медицини Університетського коледжу Лондона, Велика Британія.

Зниження АТ знижує ризик серцево-судинних подій навіть у пацієнтів із низьким вихідним ризиком, хоча абсолютна користь зростає зі зростанням ризику. Водночас у молодих пацієнтів із вираженою гіпертензією одного 5-річного ризику недостатньо, тому рішення доцільно ґрунтувати на поєднаній оцінці рівня АТ, серцево-судинного ризику та довгострокового прогнозу.

У рамках заходу доктор медицини Шуй Дун (Dong Shui), Китай, представив результати дослідження ECLIPSE-CKD, присвяченого оцінці ефективності та безпеки заміни звичайної кухонної солі у пацієнтів із ХХН.

ХХН асоціюється з високим ризиком серцево-судинних захворювань, а підвищений АТ є одним із ключових модифікованих факторів цього ризику. Водночас конт­роль АТ серед пацієнтів із ХХН залишається недостатнім [7, 8]. Хоча калійвмісні замінники солі продемонстрували здатність знижувати АТ у різних популяціях, пацієнтів із ХХН часто не включають до відповідних рекомендацій через недостатність доказів щодо ефективності та потенційний ризик розвитку гіперкаліємії. Результати моделювальних досліджень свідчили про потенційну користь заміни солі для пацієнтів із ХХН, однак прямих клінічних доказів було недостатньо [9]. Тому метою дослідження ECLIPSE-CKD стала оцінка ефективності і безпеки калійвмісного замінника солі порівняно зі звичайною сіллю у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ХХН G2–G3a.

Дизайн дослідження

Це багатоцентрове відкрите рандомізоване конт­рольоване дослідження з 3-місячним періодом втручання. До нього залучали дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (рШКФ) 45–89 мл/хв/1,73 м². Пацієнтів із тяжким захворюванням нирок, гіперкаліємією або її анамнезом виключали.

Учасників рандомізували у співвідношенні 1:1 у 2 групи. У групі втручання звичайну сіль замінювали сумішшю, що містила 75% натрію та 25% калію, яку використовували під час приготування їжі, її приправлення та консервування. У контрольній групі учасники продовжували використовувати звичайну кухонну сіль. Загалом до дослідження було включено 640 учасників, рандомізованих у 2 групи. Середній вихідний АТ був підвищеним (143,0/86,3 мм рт. ст.), а середня рШКФ становила близько 74,4 мл/хв/1,73 м². У 84,1% пацієнтів діагностували ХХН G2, у 15,9% — G3a. Основні вихідні характеристики груп були зіставними.

Ключовий результат — зниження систолічного АТ

Через 3 міс систолічний АТ у групі замінника солі знизився в середньому на 6,6 мм рт. ст., тоді як у контрольній групі — приблизно на 2,0 мм рт. ст. Таким чином, різниця між групами щодо зміни систолічного АТ становила −4,3 мм рт. ст., що свідчило про додаткове зниження АТ при використанні калійвмісного замінника солі.

Що відбулося з натрієм та калієм?

Учасники групи втручання також мали нижчу добову екскрецію натрію із сечею та вищу екскрецію калію порівняно з контрольною групою, що відповідало змінам складу споживаної солі.

А як щодо функції нирок та гіперкаліємії?

Щодо функції нирок, рШКФ підвищилася в обох групах, однак приріст був дещо меншим у групі замінника солі. Водночас протягом 3-місячного періоду спостереження випадків гіперкаліємії не зареєстровано. Гіпокаліє­мію відмічали рідше в контрольній групі, ніж у групі втручання.

Таким чином, у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ХХН G2–G3a використання калійвмісного замінника солі забезпечувало зниження АТ приблизно на 4,3 мм рт. ст. більше, ніж використання звичайної солі, та супроводжувалося підвищенням рівня калію в сироватці крові на близько 0,2 ммоль/л; випадків гіперкаліємії протягом 3 міс не зареєстровано. Отримані результати стосуються переважно пацієнтів із ХХН G2–G3a без гіперкаліємії та не можуть безпосередньо екстраполюватися на пацієнтів із більш тяжкою ХХН або підвищеним рівнем калію. Результати підтримують подальше вивчення калій­вмісних замінників солі як потенційної стратегії контролю АТ у пацієнтів із ранніми стадіями ХХН. Водночас для остаточної оцінки довгострокової ефективності та безпеки такого підходу необхідні більші за масштабом і триваліші дослідження.

Підготувала І.Л. Неміш

Список використаної літератури

• 1. Hansen S.E.J., Varbo A., Nordestgaard B.G. et al. (2023) Hypertriglyceridemia-associated pancreatitis: New concepts and potential mechanisms. Clin. Chem., 69(10): 1132–1144. doi: 10.1093/clinchem/hvad094.
• 2. Filtz A., Parihar S., Greenberg G.S. et al. (2024) New approaches to triglyceride reduction: Is there any hope left? Am. J. Prev. Cardiol., 18: 100648. doi: 10.1016/j.ajpc.2024.100648.
• 3. Gaudet D., Pall D., Watts G.F. et al. (2024) Plozasiran (ARO-APOC3) for severe hypertriglyceridemia: The SHASTA-2 randomized clinical trial. JAMA Cardiol., 9(7): 620–630. doi: 10.1001/jamacardio.2024.0959.
• 4. Lepor N., Rosenson R., Watts G. et al. (2026) Baseline characteristics and rationale of SHASTA-3, -4: Randomized, double-blind, phase 3 studies of plozasiran in severe hypertriglyceridemia. J. Clin. Lipidol., 20(6): e111. doi: 10.1016/j.jacl.2026.05.170.
• 5. Nichols E., Steinmetz J.D., Vollset S.E. et al. (2022) Estimation of the global prevalence of dementia in 2019 and forecasted prevalence in 2050: An analysis for the Global Burden of Disease Study 2019. Lancet Public Health, 7(2): e105–e125. doi: 10.1016/S2468-2667(21)00249-8.
• 6. Livingston G., Huntley J., Liu K.Y. et al. (2024) Dementia prevention, intervention, and care: 2024 report of the Lancet standing Commission. Lancet, 404(10452): 572–628. doi: 10.1016/S0140-6736(24)01296-0.
• 7. Ku E., Lee B.J., Wei J. et al. (2019) Hypertension in CKD: Core Curriculum 2019. Am. J. Kidney Dis., 74(1): 120–131. doi: 10.1053/j.ajkd.2018.12.044.
• 8. Zeng G., Bidel Z., Yang Q. et al. (2026) Pharmacological blood-pressure lowering for the prevention of cardiovascular disease and death across the full spectrum of chronic kidney disease severity: An individual-participant data meta-analysis. Lancet, 407(10539): 1626–1638. doi: 10.1016/S0140-6736(26)00367-3.
• 9. World Health Organization (2025) Use of lower-sodium salt substitutes: WHO guideline.