Застосування препарату Біфрен® при субпорогових тривожних станах, розладах адаптації та астенії в практиці лікаря терапевтичного профілю

Вступ

До сімейного лікаря, терапевта, кардіолога, невролога чи гастроентеролога щодня звертаються пацієнти, які скаржаться на прискорене серцебиття, «перебої» в роботі серця, епізодичні підйоми артеріального тиску, дискомфорт у животі, головний біль напруги, постійну втому, поганий сон або на те, що «не можуть працювати, як раніше». У той самий час основою цих станів можуть бути соматизація надмірної тривоги та інші психологічні проблеми. Оскільки прийом не психіатричного напряму, емоційний компонент цих скарг часто залишається поза увагою. У дослідженні K. Kroenke та співавторів (15 закладів первинної медичної допомоги США, 965 пацієнтів) клінічно значущий тривожний розлад виявили майже в кожного п’ятого пацієнта, і 41% із них на момент обстеження не отримували жодного лікування з цього приводу [1].

Ще частіше лікар має справу зі станами, які не відповідають повним діагностичним критеріям тривожного чи депресивного розладу: субпороговою тривогою, розладом адаптації після стресової події, астенією, порушеннями сну. За даними систематичного огляду 18 епідеміо­логічних досліджень (48 214 учасників), поширеність субпорогового генералізованого тривожного розладу (ГТР) удвічі перевищує поширеність повноцінного клінічного синдрому. Такий стан зазвичай має персистуючий перебіг, погіршує психосоціальне функціонування та працездатність і супроводжується частішими зверненнями до лікарів первинної ланки [2].

Недооцінка цих станів і гіпердіагностика психічних розладів однаково шкідливі. Гіпотеза про емоційний генез скарг не замінює обстеження та не має бути способом завершити прийом фразою «у вас усе від нервів»: її розглядають водночас з органічними причинами, як рівноправну. Донозологічні стани становлять значну частку щоденної роботи лікаря терапевтичного профілю, і саме від його тактики залежить, чи отримає пацієнт своєчасну допомогу, чи проходитиме повторні обстеження без результату.

Чому пацієнти із субпороговими станами звертаються до лікарів терапевтичного профілю?

Пацієнт із субпороговою тривогою, розладом адаптації чи астенією зазвичай шукає допомоги не в психіатра, а в лікаря загальної практики чи терапевта. Свої симптоми він здебільшого не розцінює як прояв психічних порушень. Він приходить із тим, що відчуває фізично: прискореним серцебиттям, болем, втомою, безсонням, зниженням працездатності. Певну роль відіграють також стигматизація психіатричної допомоги та те, що сімейний лікар — перший і найдоступніший контакт із системою охорони здоров’я. До психіатра такі пацієнти потрапляють лише в разі погіршення стану або не потрапляють узагалі.

За даними Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, за 9 міс 2024 р. до сімейних лікарів, терапевтів і педіатрів із питань психічного здоров’я звернулися понад 353 тис. пацієнтів — утричі більше, ніж роком раніше. Найчастішими причинами були тривога, нервозність або напруження (150,2 тис. звернень) і порушення сну (98 тис.) [3] (рис. 1). Ця статистика охоплює лише звернення, які лікар зафіксував як пов’язані з психічним здоров’ям; пацієнти, які приходять зі скаргами на прискорене серцебиття, біль у животі чи втому, до неї, найімовірніше, не потрапляють.

Рисунок 1. Найчастіші причини звернень до сімейних лікарів, терапевтів і педіатрів з питань психічного здоров’я в Україні за 9 міс 2024 р.

Найменше уваги в первинній ланці отримує розлад адаптації (6B43 за МКХ-11) — дезадаптивна реакція на ідентифікований стресор: хворобу, втрату роботи, вимушений переїзд, розлучення, смерть близької людини. Він зазвичай виникає протягом 1 міс після стресової події і характеризується постійною зосередженістю на ній (надмірне занепокоєння, повторювані тривожні думки) та неспроможністю пристосуватися до змін, що проявляється порушеннями сну, концентрації уваги і зниженням працездатності. Симптоми, як правило, зникають протягом 6 міс, якщо стресор не триває довше [4].

За своєю суттю розлад адаптації розташований між нормальною реакцією на стрес і тривожними та депресивними розладами (рис. 2). У первинній ланці його майже не розпізнають: у репрезентативному дослідженні 3815 пацієнтів із 77 центрів первинної допомоги Каталонії поширеність розладу адаптації становила 2,94%, але сімейні лікарі зафіксували лише 2 зі 110 випадків, виявлених структурованим клінічним інтерв’ю [5]. В умовах вій­ни, коли стресори тривалі й повторювані, такі стани можуть затягуватися.

Рисунок 2. Континуум реакцій на стрес: місце субпорогових станів і тактика лікаря на кожному етапі

Схожа ситуація відмічається з астенічними станами: підвищена втомлюваність, виснажливість, зниження концентрації після інфекцій, операцій чи тривалого перевантаження рідко сприймаються як привід для оцінки емоційного стану. У МКХ-11 неврастенію як окрему рубрику вилучено, тож такі скарги кодують як симптом (MG22 «Втома») [4], а пацієнт нерідко проходить повторні лабораторні обстеження в пошуках прихованої причини.

Порушення сну супроводжують усі вищенаведені стани. Субпорогове безсоння (8–14 балів за індексом тяжкості безсоння ISI) [6] рідко стає окремим приводом для звернення, але посилює денну втому, дратівливість і вегетативні скарги.

Зниження працездатності об’єднує ці стани, і часто саме воно змушує пацієнта звернутися до лікаря. Субпороговий ГТР асоціюється з помітним погіршенням професійного функціонування [2], а в дослідженні пацієнтів із розладом адаптації в закладах загальної практики Латвії найчастішими пусковими чинниками були стресори, пов’язані з роботою [7].

На спеціалізованому прийомі ці стани виглядають по-різному. Хронічний стрес і тривога реалізуються через вегетативну нервову систему, тому клінічна картина залежить від того, яка система органів реагує найвиразніше:

• кардіологічний прийом — прискорене серцебиття, відчуття «завмирання» серця, дискомфорт у грудній клітці без ішемічних змін на електрокардіограмі (ЕКГ), ситуаційні підвищення артеріального тиску на тлі стабільної антигіпертензивної терапії. Під час детального збору анамнезу такі підвищення нерідко виявляються пов’язаними з конкретними стресовими подіями;
• гастроентерологічний прийом — функціональна диспепсія, синдром подразненого кишечнику, абдомінальний біль без органічної причини, відчуття клубка в горлі;
• неврологічний і терапевтичний прийом — голов­ний біль напруги, запаморочення, підвищена втомлюваність, порушення сну, зниження концентрації уваги, астенія після інфекцій чи хірургічних втручань, зниження працездатності після стресової події.

Кожен із цих симптомів має власний диференційно-діагностичний ряд, і виключення органічної патології — обов’язковий перший крок. Якщо ж повторні обстеження органічної причини не виявляють, а скарги зберігаються, доцільно цілеспрямовано оцінити емоційний стан пацієнта, наявність недавніх стресових подій, якість сну та рівень повсякденного функціонування.

Типові ситуації ілюструють три клінічні приклади.

На кардіологічному прийомі пацієнт з есенціальною артеріальною гіпертензією, яка роками була контрольованою завдяки підібраній схемі, після вимушеного переїзду почав скаржитися на епізодичні підвищення артеріального тиску, поганий сон і постійне напруження. ЕКГ, ехокардіографія та добове моніторування артеріального тиску — без негативної динаміки. Під час збору анамнезу з’ясовано, що підвищення артеріального тиску збігаються зі стресовими ситуаціями. Звичне рішення — підвищити дозу антигіпертензивного препарату. Проте, якщо підвищення ситуаційні, а не зумовлені прогресуванням захворювання, посилення терапії не впливає на їхню причину.

На гастроентерологічний прийом звертається пацієнтка з рецидивними епізодами абдомінального болю та порушенням випорожнень. Повторна колоноскопія і ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини органічної патології не виявили; симптоматика відповідає критеріям синдрому подразненого кишечнику, в анамнезі — тривалий стрес. Повідомлення «у вас все добре» пацієнтку не заспокою­є, а посилює її тривогу щодо власного здоров’я.

На неврологічному прийомі пацієнт через декілька тижнів після гострої респіраторної інфекції скаржиться на стійку втомлюваність, розсіяність уваги, епізодичний головний біль напруги та поверхневий, переривчастий сон. Неврологічний статус без вогнищевої симптоматики, загальний і біохімічний аналізи крові без відхилень; за відсутності тривожних ознак нейровізуалізація не показана. Картина відповідає постінфекційному астенічному синдрому. Його часто пояснюють перевтомою й обмежу­ються порадою більше відпочивати, проте без структурованого підходу такий стан може тривати місяцями, знижуючи працездатність і підтримуючи тривогу щодо можливого серйозного захворювання.

Діагностичні шкали для оцінки субпорогових станів

Після виключення органічної патології емоційний стан, сон і адаптацію пацієнта оцінюють за допомогою коротких валідованих опитувальників, адже одного клінічного враження для призначення препарату недостатньо. Шкали дають змогу кількісно оцінити симптоми, задокументувати підстави для призначення та відстежити динаміку на пов­торному візиті. Вони не замінюють психіатричної діагностики, але допомагають відмежувати субпорогові стани від тих, що потребують скерування до фахівця (таблиця):

• GAD-7 (7 пунктів, заповнення триває до 2 хв): 5–9 балів — легка, 10–14 — помірна, 15 і більше — виражена тривога [8]. У дослідженні K. Kroenke та співавторів GAD-7 і його скорочений варіант GAD-2 продемонстрували хороші операційні характеристики (площа під ROC-кривою 0,80–0,91) для виявлення 4 найпоширеніших тривожних розладів у первинній ланці [1];
• HADS (госпітальна шкала тривоги і депресії): 8–10 балів за підшкалою — субклінічно виражена тривога чи депресія, 11 і більше — клінічно виражена [9]. Шкала не містить соматичних пунктів, тому менше залежить від супутньої соматичної патології, що важливо для терапевтичного прийому;
• ISI (індекс тяжкості безсоння): 8–14 балів — субпорогове безсоння, 15–21 — клінічне безсоння помірної тяжкості, 22–28 — тяжке [6];
• ADNM-20 — опитувальник для оцінки симптомів розладу адаптації відповідно до концепції МКХ-11; сумарний бал 47,5 і більше вказує на високий ризик розладу адаптації [10]. Шкалу вже використовували в рутинній загальній практиці [7].

Таблиця. Короткі валідовані шкали для оцінки субпорогових станів у практиці лікаря терапевтичного профілю

Українським лікарям ці опитувальники доступні, зокрема, на освітньому ресурсі «Мозок.UA» [11].

Якщо органічну патологію виключено, а результати шкал знаходяться в субпороговому діапазоні (наприклад 5–9 балів за GAD-7 або 8–10 за підшкалою тривоги HADS), пацієнт є кандидатом на донозологічну допомогу. Вищі значення, ознаки депресивного епізоду чи посттравматичного стресового розладу (ПТСР) потребують іншої тактики.

Основою ведення залишаються немедикаментозні заходи: нормалізація режиму сну, фізична активність, за можливості, психологічна допомога, зокрема інтервенції низької інтенсивності. Вони діють не одразу, а безсоння, м’язова напруга, тахікардія та виснаження самі по собі заважають відновленню. Тому часто постає питання про медикаментозну підтримку на цей період. Одним із варіантів є препарати з анксіолітичною та ноотропною дією, до яких належить фенібут — діюча речовина препарату Біфрен^®.

Доказова база застосування фенібуту та механізм дії

Діюча речовина препарату Біфрен^® — фенібут (β-феніл-γ-аміномасляна кислота), похідне γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) та β-фенілетиламіну. Згідно з інструкцією для медичного застосування [12], він поєднує ноотропну та анксіолітичну (транквілізуючу) активність і не впливає на холіно- та адренорецептори. Препарат зменшує вираженість неспокою, тривоги і страху, проявів астенії та вазовегетативних симптомів (головний біль, відчуття тяжкості в голові, дратівливість, емоційну лабільність), нормалізує сон, підвищує розумову працездатність, покращує увагу, пам’ять, швидкість і точність сенсомоторних реакцій.

Виробник зазначає, що препарат доцільно розглядати як засіб донозологічної допомоги при астенічних і тривожно-невротичних станах, а не як альтернативу протокольному лікуванню ГТР, панічного розладу чи ПТСР, для яких клінічні настанови рекомендують інші групи препаратів і психотерапію.

Систематичний огляд дослідницької групи Ризького університету імені Страдиня, опублікований у «Pharmacopsychiatry», узагальнив 11 клінічних досліджень (583 пацієнти) та 14 публікацій про випадки залежності й інтоксикації (16 пацієнтів) [13]. У клінічних дослідженнях за рекомендованих доз (0,25–2 г/добу) побічні реакції зафіксовано в 5,66% пацієнтів, найчастіше — сонливість (1,89%). В описаних випадках інтоксикації та залежності пацієнти приймали 0,5–100 г/добу, тобто переважно знач­но вище за рекомендовану дозу, і йшлося здебільшого про фенібут, придбаний онлайн.

Автори дійшли висновку, що в терапевтичних дозах фенібут переноситься добре; роль якості такого продукту та супутнього вживання алкоголю й інших психоактивних речовин вони вважають відкритим питанням.

У низці країн, зокрема США, фенібут ніколи не був зареєстрованим лікарським засобом і продавався як харчова добавка без контролю дози й показань. У квітні 2019 р. Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) визнало, що фенібут не відповідає визначенню харчового інгредієнта, і надіслало попереджувальні листи виробникам таких добавок [14]. В англомовній літературі описано випадки розвитку залежності, інтоксикації та тяжкого синдрому відміни — переважно в осіб, які самостійно купували добавки онлайн і вживали їх без участі лікаря [15–19]. Ці дані слід враховувати, проте вони стосуються іншої моделі споживання.

В Україні Біфрен^® — зареєстрований рецептурний лікарський засіб із затвердженими показаннями, дозуванням і протипоказаннями, який призначає лікар. Цю відмінність варто пояснювати пацієнтам, які натрапили на відповідні публікації. У спостережному дослідженні 2025 р., опублікованому в «Journal of Clinical Medicine», фенібут (250 мг тричі на добу щонайменше 3 тиж) отримували 90 пацієнтів із розладом адаптації в кількох закладах загальної практики Латвії [7]. Сумарний бал ADNM-20 знизився в середньому на 14,8±11,3 бала (p<0,001), частка пацієнтів зі значною вираженістю симптомів зменшилася у 2,5 раза, у 14,4% пацієнтів бал опустився нижче діагностичного порогу. Найбільше зменшилися порушення сну, неспокій і тривога; переносимість автори оцінили як хорошу.

Вплив фенібуту на вегетативні симптоми пояснюється його дією на ГАМК-ергічну систему. Тривога та хронічний стрес супроводжуються активацією симпатичної нервової системи й гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі, а гальмівний контроль забезпечує переважно ГАМК. Переважання збудження над гальмуванням проявляється не лише суб’єктивною тривогою, а й об’єктивними вегетативними ознаками: тахікардією, коливаннями артеріального тиску, посиленою моторикою кишечнику, м’язовою напругою, порушенням сну.

Фенібут діє як агоніст ГАМК-B-рецепторів і, крім того, зв’язується з α2δ-субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів [13, 20]; за структурою він близький до баклофену. На відміну від ГАМК, яка погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, фенібут завдяки фенільному кільцю проникає в центральну нервову систему (ЦНС) [20].

Місце препарату Біфрен^® у веденні пацієнтів із субпороговими астенічними і тривожно-невротичними станами

Біфрен^® призначають пацієнтам, у яких субпороговий стан підтверджено клінічно та за результатами шкал. Згідно з інструкцією [12], препарат показаний при астенічних і тривожно-невротичних станах (неспокій, страх, тривожність), при безсонні та нічному неспокої в осіб літнього віку, для профілактики стресових станів перед оперативними втручаннями. Інші показання — хвороба Меньєра та запаморочення, пов’язані з дисфункцією вестибулярного аналізатора, профілактика кінетозу, заїкання й тики в дітей віком 8–14 років, допоміжна терапія алкогольного абстинентного синдрому (рис. 3).

Рисунок 3. Спектр застосування препарату Біфрен^®

Отже, у пацієнтів із субпороговою тривогою, розладом адаптації чи астенією призначення ґрунтується на показанні «астенічні та тривожно-невротичні стани»; безсоння як окреме показання інструкція передбачає для осіб літнього віку.

Ведення зручно будувати за 3 контрольними точками (рис. 4):

• перший візит — виключення органічної патології, заповнення шкал, пояснення режиму прийому (доза, кратність, тривалість курсу) та рекомендацій щодо сну і фізичної активності;
• проміжний контакт через 1–2 тиж — оцінка дотримання режиму та переносимості. Якщо пацієнт повідомляє, що препарат «не допоміг», насамперед з’ясовують, чи не приймав він нижчі дози (1–2 капсули на добу замість 250–500 мг тричі на добу) і чи не припинив курс через кілька днів;
• завершальний візит наприкінці курсу — повторне заповнення тих самих шкал і рішення: завершити курс, продовжити його в межах дозволених інструкцією 4–6 тиж або переглянути діагностичну гіпотезу й перескерувати пацієнта до профільного фахівця.

Рисунок 4. Алгоритм ведення пацієнта із субпороговими станами в практиці лікаря терапевтичного профілю

Підозра на тривожний, депресивний чи ПТСР, що потребує протокольного лікування або психотерапії, є підставою скерувати пацієнта до психіатра чи психотерапевта; підвищувати дозу чи подовжувати курс препарату в такому разі не слід.

Якщо рішення про призначення фенібуту ухвалено, під час вибору препарату варто враховувати такі критерії:

• реєстраційний статус і контроль. Біфрен^® зареєстрований в Україні (реєстраційне посвідчення № UA/12087/01/01) [12], відпускається за рецептом, його безпеку відстежує служба фармаконагляду ТОВ «АСІНО УКРАЇНА». За інформацією виробника, препарат знаходиться на ринку понад 10 років;
• лікарська форма — капсули. Теоретично капсула зменшує контакт діючої речовини зі слизовою оболонкою шлунка порівняно з таблеткою. Тому можна прогнозувати мінімізацію негативних реакцій у пацієнтів з гастроінтестинальними проблемами;
• відстежуваність. Призначення за торговельною назвою дає змогу оцінювати переносимість у межах продукції одного виробника.

Дозування і профіль безпеки препарату Біфрен^®

Відповідно до інструкції для застосування препарату, дорослим при астенічних і тривожно-невротичних станах Біфрен^® призначають по 250–500 мг тричі на добу після їди, запиваючи достатньою кількістю води. Максимальна разова доза — 750 мг, для пацієнтів літнього віку — 500 мг. Курс лікування становить 2–3 тиж, за потреби — до 4–6 тиж [12]. Нижчу максимальну дозу для пацієнтів літнього віку пояснюють особливостями фармакокінетики: у тканину головного мозку проникає близько 0,1% введеної дози, проте в осіб молодого та літнього віку ця частка значно більша, ніж у середньому віці [12].

Повну інформацію про безпеку препарату наведено в інструкції для медичного застосування [12], з якою слід ознайомитися перед призначенням. Серед побічних реакцій в інструкції зазначено сонливість і нудоту на початку лікування, головний біль і запаморочення при дозах понад 2 г/добу, реакції гіперчутливості, а при тривалому застосуванні високих доз — гепатотоксичність.

Препарат протипоказаний при підвищеній чутливості до його компонентів, у період вагітності та годування грудьми. Обережності потребують пацієнти з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки й з печінковою недостатністю; при тривалих курсах рекомендовано контролювати клітинний склад крові та функціональні печінкові проби. У разі сонливості чи запаморочення слід утримуватися від керування транспортними засобами.

Фенібут посилює дію снодійних, наркотичних, нейролептичних, протисудомних і протипаркінсонічних засобів, тому при комбінованій терапії дози коригують; поєднання з алкоголем небажане. Ризики розвитку залежності, тяжкого синдрому відміни та передозування пов’язані з прийомом доз, що значно перевищують терапевтичні [12]. Тому пацієнта слід окремо попередити, що самостійно підвищувати дозу не можна.

Диференційна діагностика та критерії скерування до фахівця

Висновок про тривожний, стресовий чи астенічний генез скарг правомірний лише після цілеспрямованого пошуку інших причин. Перш ніж розглядати симптоми як прояв субпорогового стану, слід виключити захворювання, які можуть імітувати тривожну чи астенічну симптоматику або супроводжувати її:

• порушення функції щитоподібної залози (тиреотоксикоз часто імітує тривожно-вегетативний синдром, гіпотиреоз — астенію);
• анемія, дефіцит заліза та інші причини вторинної тахікардії і втоми;
• порушення серцевого ритму, для виявлення яких може знадобитися холтерівське моніторування ЕКГ;
• цукровий діабет і гіпоглікемічні стани;
• синдром обструктивного апное уві сні — за скарг на сон, що не приносить відпочинку, денну сонливість і втому;
• органічна патологія шлунково-кишкового тракту: запальні захворювання кишечнику, целіакія, ураження підшлункової залози;
• побічна дія або синдром відміни лікарських засобів і речовин, зокрема кофеїну, алкоголю, деяких бронходилататорів, глюкокортикоїдів;
• депресивний епізод, біполярний афективний розлад, ПТСР та інші психічні розлади, що потребують спеціалізованого лікування.

Суїцидальні думки потребують невідкладної оцінки психіатра. Швидке погіршення стану, виражене зниження функціонування, зловживання алкоголем чи іншими психоактивними речовинами також є підставою для скерування до психіатра. Такі пацієнти не є кандидатами на донозологічну терапію.

Багато пацієнтів до звернення намагаються впоратися самостійно: приймають безрецептурні седативні засоби, препарати магнію, рослинні заспокійливі краплі, користуються порадами з інтернету. Хаотичне чергування засобів без визначеної дози та тривалості курсу підтримує відчуття, що «нічого не допомагає», і відкладає адекватну оцінку стану. Чітка схема з визначеною дозою, тривалістю курсу та запланованим пов­торним візитом дає змогу оцінити реальний ефект лікування.

Висновки

Субпорогова тривога, розлади адаптації, астенічні стани та порушення сну — поширена проблема в практиці лікаря терапевтичного профілю. Пацієнти з такими станами звертаються передусім із соматичними скаргами та зниженням працездатності, тому першими їхній стан оцінюють сімейний лікар, терапевт, кардіолог, невролог чи гастроентеролог. Призначення фенібуту (Біфрен^®) як засобу з ноотропною та анксіолітичною дією при астенічних і тривожно-невротичних станах доречне після виключення органічної патології та оцінки стану за допомогою коротких валідованих шкал, за умови чіткого розмежування донозологічної допомоги та лікування встановлених психічних розладів і дотримання режиму дозування та тривалості курсу. Наявні дані свідчать про прийнятну переносимість препарату в терапевтичних дозах, тоді як серйозні ризики (інтоксикація, залежність, тяжкий синдром відміни) пов’язані переважно з безконтрольним прийомом у дозах, що значно перевищують рекомендовані. Ключовою умовою безпечного застосування залишається лікарський контроль.

UA-BIFR-PUB-102026-488

Список використаної літератури

• 1. Kroenke K, Spitzer RL, Williams JB, et al. Anxiety disorders in primary care: prevalence, impairment, comorbidity, and detection. Ann. Intern. Med. 2007;146(5):317–325.
• 2. Haller H, Cramer H, Lauche R, et al. The prevalence and burden of subthreshold generalized anxiety disorder: a systematic review. BMC Psychiatry. 2014;14:128. DOI: https://doi.org/10.1186/1471-244X-14-128.
• 3. Міністерство охорони здоров’я України. Українці стали втричі частіше звертатися з питань психічного здоров’я до сімейного лікаря. Київ: Міністерство охорони здоров’я України; 2024. https://moz.gov.ua/uk/ukrayinci-stali-vtrichi-chastishe-zvertatisya-z-pitan-psihichnogo-zdorov-ya-do-simejnogo-likarya
• 4. World Health Organization. International Classification of Diseases 11th Revision (ICD-11) for Mortality and Morbidity Statistics. Geneva: World Health Organization. 2022.
• 5. Fernández A, Mendive JM, Salvador-Carulla L, et al. Adjustment disorders in primary care: prevalence, recognition and use of services. Br. J. Psychiatry. 2012;201(2):137–142. DOI: https://doi.org/10.1192/bjp.bp.111.096305.
• 6. Bastien CH, Vallières A, Morin CM. Validation of the Insomnia Severity Index as an outcome measure for insomnia research. Sleep Med. 2001;2(4):297–307.
• 7. Tērauds E, Dansone G, Troshina Y. Efficacy of Noofen 250 mg capsules for the management of anxious–neurotic symptoms in patients with adjustment disorder. J. Clin. Med. 2025;14(15):5570. DOI: https://doi.org/10.3390/jcm14155570.
• 8. Spitzer RL, Kroenke K, Williams JB, et al. A brief measure for assessing generalized anxiety disorder: the GAD-7. Arch. Intern. Med. 2006;166(10):1092–1097.
• 9. Zigmond AS, Snaith RP. The hospital anxiety and depression scale. Acta Psychiatr. Scand. 1983;67(6):361–370.
• 10. Lorenz L, Bachem RC, Maercker A. The Adjustment Disorder — New Module 20 as a screening instrument: cluster analysis and cut-off values. Int. J. Occup. Environ. Med. 2016;7(4):215–220. PMID: 27651082.
• 11. Госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS). Mozok.UA. https://mozok.ua/depressiya/testy/item/2711-gosptalna-shkala-trivogi–depres-HADS
• 12. Біфрен^® (Bifren), капсули по 250 мг: інструкція для медичного застосування лікарського засобу. Реєстраційне посвідчення № UA/12087/01/01 від 02.03.2017.
• 13. Kupats E, Vrublevska J, Zvejniece B, et al. Safety and tolerability of the anxiolytic and nootropic drug phenibut: a systematic review of clinical trials and case reports. Pharmacopsychiatry. 2020;53(5):201–208. DOI: https://doi.org/10.1055/a-1151-5017.
• 14. U.S. Food and Drug Administration. FDA acts on dietary supplements containing DMHA and phenibut. Silver Spring (MD): FDA; 2019.
• 15. Samokhvalov AV, Paton-Gay CL, Balchand K, et al. Phenibut dependence. BMJ Case Rep. 2013;2013:bcr2012008381.
• 16. Owen DR, Wood DM, Archer JR, et al. Phenibut (4-amino-3-phenyl-butyric acid): availability, prevalence of use, desired effects and acute toxicity. Drug Alcohol Rev. 2016;35(5):591–596.
• 17. Ahuja T, Mgbako O, Katzman C, et al. Phenibut (β-phenyl-γ-aminobutyric acid) dependence and management of withdrawal: emerging nootropics of abuse. Case Rep. Psychiatry. 2018;2018:9864285.
• 18. Hardman MI, Sprung J, Weingarten TN. Acute phenibut withdrawal: a comprehensive literature review and illustrative case report. Bosn. J. Basic Med. Sci. 2019;19(2):125–129.
• 19. Jouney EA. Phenibut (β-phenyl-γ-aminobutyric acid): an easily obtainable «dietary supplement» with propensities for physical dependence and addiction. Curr. Psychiatry Rep. 2019;21(4):23.
• 20. Lapin I. Phenibut (β-phenyl-GABA): a tranquilizer and nootropic drug. CNS Drug Rev. 2001;7(4):471–481.