Сучасні можливості патогенетичної підтримки функції щитоподібної залози: роль міо-інозитолу, селену та вітаміну D

16 листопада 2026
58
УДК:  УДК 616.441-08
Резюме

Захворювання щитоподібної залози, зокрема аутоімунний тиреоїдит і субклінічний гіпотиреоз, залишаються актуальною проблемою сучасної ендокринології та потребують удосконалення підходів до патогенетично обґрунтованої підтримки тиреоїдної функції. Метою огляду є узагальнення сучасних даних щодо ролі міо-інозитолу, селену та вітаміну D у регуляції тиреоїдного гомеостазу, а також оцінка результатів їх комбінованого застосування. Міо-інозитол бере участь у фосфоінозитидній сигналізації рецептора тиреотропного гормону та метаболічних процесах, пов’язаних з інсуліновою чутливістю. Селен забезпечує функціонування йодтироніндейодиназ і антиоксидантних ферментів, тоді як вітамін D залучений до регуляції імунної відповіді. У клінічних дослідженнях продемонстровано можливість зниження концентрації тиреотропного гормону при застосуванні комбінації міо-інозитолу із селеном у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом на тлі аутоімунного тиреоїдиту. Українське дослідження комбінованого застосування міо-інозитолу, селену та вітаміну D також виявило сприятливі зміни окремих показників тиреоїдної аутоімунності та прозапальних цитокінів. Практичний інтерес становлять трикомпонентні засоби, зокрема дієтична добавка Міоселдін, склад якої має патофізіологічне обґрунтування; їх застосування може розглядатися як перспективний напрям допоміжної підтримки тиреоїдної функції.

Вступ

Захворювання щитоподібної залози належать до найпоширеніших ендокринних порушень і мають значний вплив на здоров’я населення. Особливе місце серед них посідають аутоімунний тиреоїдит (АІТ) і субклінічний гіпотиреоз, перебіг яких тривалий час можливий без виражених клінічних проявів, але може супроводжуватися поступовими змінами тиреоїдного статусу.

АІТ характеризується хронічним імунозапальним процесом у тканині щитоподібної залози, появою аутоантитіл до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО) та тиреоглобуліну (АТ-ТГ), а також різним ступенем лімфоцитарної інфільтрації. Функціональний стан залози при цьому може залишатися нормальним протягом багатьох років або поступово змінюватися з формуванням гіпотиреозу.

Субклінічний гіпотиреоз визначається підвищенням концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) за збереження вільного тироксину (вТ4) у межах референтного діапазону. Його клінічне значення залежить від ступеня підвищення ТТГ, віку пацієнта, наявності симптомів, супутніх захворювань, тиреоїдних аутоантитіл та репродуктивних планів [1]. Тактика ведення пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом залишається предметом дискусії.

У багатьох випадках субклінічний гіпотиреоз має безсимптомний перебіг і виявляється під час лабораторного обстеження за ізольованого підвищення концентрації ТТГ. Частина пацієнтів повідомляє про неспецифічні симптоми, що можуть впливати на якість життя: втому, слабкість, зміни настрою, порушення менструального циклу. У деяких пацієнтів, особливо за наявності тиреоїдної аутоімунності, субклінічний гіпотиреоз прогресує до маніфестного [1]. Тому своєчасне виявлення дає змогу визначити стратегію моніторингу та за потреби вчасно розпочати відповідні втручання. Традиційне лікування маніфестного гіпотиреозу ґрунтується на замісній терапії левотироксином. Однак гормональна компенсація не охоплює всіх патогенетичних процесів, пов’язаних з аутоімунною активністю, оксидативним стресом, внутрішньоклітинною сигналізацією та метаболічними порушеннями. Саме тому останніми роками зростає інтерес до додаткових підходів, спрямованих на підтримання фізіологічних механізмів функціонування щитоподібної залози.

Серед речовин, які привертають увагу дослідників, важливе місце посідають міо-інозитол, селен і вітамін D.

Міо-інозитол бере участь у внутрішньоклітинній передачі сигналів, селен є компонентом ферментів метаболізму тиреоїдних гормонів та антиоксидантного захисту, а вітамін D залучений до регуляції імунної відповіді. З огляду на різні механізми дії цих речовин становить інтерес дослідження можливостей їх комбінованого застосування при тиреоїдній патології.

Мета огляду: проаналізувати патофізіологічні механізми дії міо-інозитолу, селену та вітаміну D, узагальнити результати клінічних досліджень і визначити можливе місце комбінованих підходів у сучасній тиреоїдології.

Регуляція функції щитоподібної залози

Функціонування щитоподібної залози забезпечується складною системою нейроендокринної, внутрішньоклітинної та метаболічної регуляції. Основними гормонами щитоподібної залози є тироксин (Т4) і трийодтиронін (Т3). Т4 переважно виконує роль прогормону, тоді як Т3 є більш активною формою, яка реалізує значну частину біологічних ефектів через ядерні тиреоїдні рецептори.

Секреція гормонів контролюється гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдною системою за механізмом негативного зворотного зв’язку. Однак концентрація тиреоїдних гормонів у крові не завжди повністю відображає їхню активність у периферичних тканинах.

За сучасними уявленнями, локальна дія тиреоїдних гормонів залежить від трьох взаємопов’язаних механізмів: транспорту гормонів через клітинні мембрани, їх внутрішньоклітинного метаболізму та взаємодії з рецепторами [2].

Важливе значення мають йодтироніндейодинази — ферменти, які забезпечують активацію або інактивацію тиреоїдних гормонів. Дейодиназа 1-го типу (D1) бере участь у периферичному метаболізмі йодтиронінів. Дейодиназа 2-го типу (D2) забезпечує локальне утворення активного Т3 із Т4. Дейодиназа 3-го типу (D3) каталізує інактивацію тиреоїдних гормонів.

Завдяки такій системі різні тканини можуть регулювати локальну тиреоїдну дію відповідно до своїх фізіологічних потреб. Особливістю дейодиназ є те, що вони належать до селенопротеїнів. Отже, забезпеченість організму селеном має значення для нормального функціонування ферментних систем тиреоїдного метаболізму. Водночас синтез тиреоїдних гормонів у самій залозі залежить від активності тиреоїдної пероксидази, надходження йоду, продукції перекису водню та внутрішньоклітинних сигнальних процесів.

У цьому контексті особливий інтерес становить фосфоінозитидна сигнальна система, до функціонування якої залучений міо-інозитол.

Міо-інозитол і фосфоінозитидна сигналізація

Інозитоли — група циклічних поліолів, що беруть участь у багатьох клітинних процесах. Найбільш вивченими формами є міо-інозитол та D-хіро-інозитол. Міо-інозитол є переважною формою інозитолу в організмі людини. Він може надходити з їжею та синтезуватися ендогенно з глюкози.

Його біологічне значення пов’язане насамперед з участю у структурі мембранних фосфоліпідів та утворенням внутрішньоклітинних сигнальних молекул.

Рецептор ТТГ належить до рецепторів, асоційованих із G-білками. Після зв’язування ТТГ із рецептором активуються декілька внутрішньоклітинних сигнальних каскадів. Основним є аденілатциклазний шлях з утворенням циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ), який забезпечує регуляцію росту тиреоцитів та багатьох процесів тиреоїдного гормоногенезу. Водночас важливу роль відіграє фосфоінозитидний шлях, пов’язаний з активацією фосфоліпази C та утворенням інозитол-1,4,5-трифосфату (IP3). IP3 забезпечує мобілізацію внутрішньоклітинного кальцію, який бере участь у регуляції окремих процесів тиреоїдного гормоногенезу. Міо-інозитол є структурним попередником молекул, необхідних для функціонування цього сигнального механізму.

S. Benvenga та співавтори [3] розглянули значення інозитолзалежної сигналізації у фізіології щитоподібної залози та можливості використання міо-інозитолу при субклінічному гіпотиреозі. Існує припущення, що забезпечення достатньої доступності міо-інозитолу може сприяти оптимізації окремих внутрішньоклітинних сигнальних процесів. Однак важливо розмежовувати експериментальні механістичні дані та клінічні результати.

Зниження ТТГ, яке відзначали в окремих дослідженнях, не доводить безпосередньо, що міо-інозитол відновлює чутливість тиреоцитів до ТТГ. Для підтвердження такого механізму необхідні спеціально сплановані дослідження.

Метаболічні ефекти інозитолу

Окрім участі в тиреоїдній сигналізації, міо-інозитол має значення для метаболічної регуляції. Інозитолвмісні сигнальні молекули залучені до процесів, пов’язаних із передачею сигналу інсуліну, транспортом глюкози та регуляцією клітинного метаболізму. Це пояснює інтерес до використання інозитолів при інсулінорезистентності та деяких метаболічних порушеннях.

У клінічних дослідженнях інозитолу оцінювали зміни концентрації глюкози й інсуліну, індексу HOMA-IR, ліпідного профілю та антропометричних показників. У метааналізі M.A. Delavar та співавторів (2025) узагальнено результати 18 рандомізованих досліджень за участю 898 осіб [4].

Автори повідомляли про сприятливі зміни окремих показників вуглеводного обміну та метаболічного статусу. Автори оцінили цю користь як помірну. Отже, ці дані можуть мати значення насамперед для пацієнтів із надмірною масою тіла, ожирінням та порушеннями вуглеводного обміну.

Тиреоїдні гормони регулюють основний обмін, термогенез, ліпідний обмін і використання глюкози. Гіпотиреоз може супроводжуватися змінами ліпідного профілю, збільшенням маси тіла та іншими метаболічними порушеннями. З іншого боку, ожиріння й інсулінорезистентність можуть співіснувати з тиреоїдною дисфункцією, ускладнюючи клінічну оцінку пацієнта. Тому дослідження міо-інозитолу має потенційне значення для пацієнтів, у яких тиреоїдна патологія поєднується з метаболічними порушеннями.

Проте застосування міо-інозитолу з метою корекції інсулінорезистентності та його використання для впливу на тиреоїдну функцію слід розглядати як окремі клінічні питання.

D-хіро-інозитол і співвідношення ізомерів

D-хіро-інозитол є одним з ізомерів інозитолу, який утворюється з міо-інозитолу внаслідок ферментативної епімеризації. Різні тканини характеризуються відмінним співвідношенням міо-інозитолу та D-хіро-інозитолу, що відображає особливості їхніх метаболічних функцій. Міо-інозитол відіграє важливу роль у внутрішньоклітинній сигналізації, тоді як D-хіро-інозитол залучений до окремих інсулінозалежних метаболічних процесів. У дослідженнях метаболічних і репродуктивних порушень застосовували комбінації цих ізомерів, зокрема у співвідношенні 40:1 [5]. Таке співвідношення вивчали переважно при синдромі полікістозних яєчників та пов’язаних із ним метаболічних порушеннях. Однак відсутні достатні підстави вважати співвідношення 40:1 універсально оптимальним для всіх клінічних станів.

Для тиреоїдної патології найбільш безпосередні клінічні дані стосуються комбінації міо-інозитолу із селеном. Отже, застосування міо-інозитолу та D-хіро-інозитолу при захворюваннях щитоподібної залози залишається перспективним напрямом досліджень, але не може вважатися доведеним стандартом лікування.

Селен: метаболізм тиреоїдних гормонів та антиоксидантний захист

Селен є есенціальним мікроелементом, який входить до складу біологічно активних селенопротеїнів. Щитоподібна залоза належить до органів із високим вмістом селену, що пов’язано з інтенсивністю процесів синтезу та метаболізму тиреоїдних гормонів. Основними групами селенопротеїнів, які мають значення для тиреоїдної фізіо­логії, є йодтироніндейодинази, глутатіонпероксидази та тіоредоксинредуктази.

Йодтироніндейодинази містять селеноцистеїн в активному центрі та забезпечують регуляцію біологічної активності тиреоїдних гормонів. D1 і D2 беруть участь в утворенні активного Т3, тоді як D3 забезпечує інактивацію тиреоїдних гормонів. Залежність цих ферментів від селену є одним з основних механізмів його участі в тиреоїдному гомеостазі. Проте фізіологічна потреба в селені не означає, що додаткове його застосування за відсутності дефіциту обов’язково покращуватиме функцію щитоподібної залози. Вплив селену залежить від вихідного нутритивного статусу, тривалості надходження, тканинних особливостей і механізмів адаптації.

Синтез тиреоїдних гормонів потребує утворення перекису водню (H₂O₂). Цей процес є фізіологічним, оскільки H₂O₂ необхідний для роботи тиреоїдної пероксидази, яка каталізує реакції органіфікації йоду. Водночас перекис водню належить до активних форм кисню та за надмірного накопичення може спричиняти оксидативне ушкодження клітин.

У нормі окисно-відновний баланс тиреоцитів підтримується антиоксидантними системами, зокрема селенозалежними ферментами. Глутатіонпероксидази беруть участь у нейтралізації перекисів, а тіоредоксинредуктази забезпечують підтримання клітинного редокс-балансу.

M. Ventura та співавтори [6] розглянули значення селену в патофізіології тиреоїдних захворювань, включно з його роллю в антиоксидантному захисті. Оксидативний стрес розглядається як один із механізмів, що можуть брати участь в ушкодженні тиреоїдної тканини та підтриманні запальних процесів.

Однак наявність такого механізму не означає, що антиоксидантні втручання автоматично забезпечуватимуть клінічне покращення при будь-якій тиреоїдній патології.

Йод і селен виконують різні, але взаємопов’язані функції. Йод необхідний для синтезу тиреоїдних гормонів, а селен — для функціонування дейодиназ і антиоксидантних ферментів. При недостатньому надходженні йоду може посилюватися стимуляція щитоподібної залози ТТГ. За певних умов це супроводжується підвищенням активності процесів гормоногенезу та продукції активних форм кисню. Недостатність антиоксидантного захисту потенційно посилює ризик клітинного ушкодження. Водночас корекція йодного та селенового статусу потребує індивідуального підходу, оскільки як дефіцит, так і надмірне надходження окремих мікроелементів можуть мати небажані наслідки.

Селен і тиреоїдна аутоімунність

Аутоімунний тиреоїдит характеризується порушенням імунологічної толерантності до тиреоїдних антигенів. У патогенезі захворювання беруть участь клітинні та гуморальні механізми імунної відповіді. Важливими лабораторними маркерами є АТ-ТПО та АТ-ТГ, однак їхня концентрація не завжди прямо відображає активність захворювання або ризик прогресування гіпотиреозу.

Селен може впливати на функціонування імунних клітин через регуляцію окисно-відновного стану та активності селенозалежних ферментів. У дослідженнях застосування селену при тиреоїдиті Хашимото оцінювали зміни тиреоїдних аутоантитіл, показників антиоксидантного статусу та окремих імунологічних маркерів.

У рандомізованому дослідженні Y. Hu та співавтори (2021) аналізували вплив селену на тиреоїдну аутоімунність і регуляторні Т-лімфоцити [7]. Отримані результати свідчили про можливість впливу на окремі показники імунної регуляції. Водночас дані клінічних досліджень селену залишаються неоднорідними. Частина досліджень демонструє зниження концентрації аутоантитіл, тоді як інші не підтверджують переконливого клінічного ефекту [8, 9].

Важливо також враховувати, що зниження титру ауто­антитіл саме по собі не доводить запобігання розвитку гіпотиреозу. Тому застосування селену має ґрунтуватися на оцінюванні його потенційної користі, вихідного рівня забезпеченості та ризиків надмірного надходження.

Вітамін D та імунна регуляція

Вітамін D відіграє важливу роль не лише в кальцій-фосфорному обміні, але й у регуляції функціонування імунної системи. Біологічні ефекти активної форми вітаміну D реалізуються через рецептор VDR, який експресується в багатьох тканинах, зокрема в імунокомпетентних клітинах. Вітамін D може впливати на функціонування дендритних клітин, Т-лімфоцитів, В-лімфоцитів і продукцію цитокінів. Особливу увагу приділяють його участі в регуляції балансу між прозапальними Th17-клітинами та регуляторними Т-лімфоцитами. Th17-клітини залучені до розвитку окремих аутоімунних реакцій, тоді як регуляторні Т-лімфоцити відіграють важливу роль у підтриманні імунологічної толерантності. Порушення цього балансу розглядається як один із потенційних механізмів аутоімунного запалення.

В оглядах M. Babić Leko та співавторів [10], W. Sun та співавторів [11] та інших авторів обговорюється можливий вплив вітаміну D на імунні механізми при тиреоїдній патології.

У низці обсерваційних досліджень виявлено зв’язок між зниженими концентраціями 25-гідроксивітаміну D та наявністю аутоімунних захворювань щитоподібної залози [10, 11]. Однак ці результати не дозволяють встановити причинно-наслідковий зв’язок. Дефіцит вітаміну D може бути пов’язаний із віком, ожирінням, сезонністю, харчовими особ­ливостями та супутніми захворюваннями. У клінічних дослідженнях додаткового застосування вітаміну D оцінювали можливість зниження титрів АТ-ТПО та АТ-ТГ. Результати окремих робіт і метааналізів свідчать про потенційно сприятливі зміни цих показників [12]. Водночас дослідження відрізняються за дозуванням, тривалістю спостереження, вихідним рівнем 25(OH)D та характеристиками пацієнтів.

Необхідно розрізняти корекцію підтвердженого дефіциту вітаміну D та його призначення як специфічного лікування аутоімунного тиреоїдиту. Корекція дефіциту має самостійне клінічне обґрунтування, тоді як можливість впливу на довгостроковий перебіг АІТ потребує додаткового підтвердження.

Обґрунтування комбінованого застосування

Різні механізми дії міо-інозитолу, селену та вітаміну D створюють підґрунтя для дослідження їх комбінованого застосування. Міо-інозитол залучений до внутрішньоклітинної сигналізації, пов’язаної з функціонуванням рецептора ТТГ. Селен необхідний для активності дейодиназ та антиоксидантних ферментів. Вітамін D бере участь у регуляції клітинної імунної відповіді.

Таким чином, ці речовини можуть впливати на різні ланки тиреоїдного гомеостазу (табл. 1).

Таблиця 1. Основні механізми дії компонентів, що досліджуються для підтримки тиреоїдної функції [3, 6, 10]

Компонент Основні фізіологічні функції Потенційне значення при тиреоїдній патології
Міо-інозитол Фосфоінозитидна сигналізація; участь в інсулінових сигнальних шляхах Дослідження впливу на ТТГ та супутні метаболічні порушення
Селен Функціонування дейодиназ, глутатіонпероксидаз і тіоредоксинредуктаз Підтримання метаболізму тиреоїдних гормонів та антиоксидантного захисту
Вітамін D Регуляція імунної відповіді через VDR Потенційний вплив на окремі механізми аутоімунного запалення
D-хіро-інозитол Участь в інсулінозалежному метаболізмі Перспективний напрям досліджень за наявності метаболічних порушень

Водночас біологічна взаємодоповнюваність компонентів не є доказом клінічної синергії. Для підтвердження переваг комбінації необхідні дослідження, у яких ефекти окремих компонентів порівнюють з ефектами їх поєднаного застосування.

Клінічні дослідження комбінації міо-інозитолу із селеном

Найбільш суттєві клінічні дані щодо застосування міо-інозитолу при тиреоїдній патології отримано в дослідженнях його комбінації із селеном (табл. 2).

Таблиця 2. Основні дослідження комбінованого застосування міо-інозитолу при тиреоїдній патології [13–18]

Автори, рік Характеристика дослідження Основні результати
Nordio та співавт., 2013 Подвійне сліпе рандомізоване дослідження; 46 пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом на тлі АІТ; MI 600 мг + Se 83 мкг порівняно із Se 83 мкг; 6 міс Сприятливі зміни ТТГ
Nordio та співавт., 2017 168 пацієнтів із тиреоїдитом Хашимото Зміни ТТГ та окремих показників тиреоїдної аутоімунності
Payer та співавт., 2022 148 жінок; без контрольної групи; міо-інозитол 600 мг і селен 83 мкг на добу; 6 міс Зниження ТТГ та зміни окремих клініко-лабораторних показників
Пасєчко, Кульчінська, 2023 147 жінок; порівняння MI + Se + D3 із Se + D3; 3 міс Сприятливі зміни ТТГ, аутоантитіл і цитокінових показників
Zuhair та співавт., 2024 Метааналіз 3 досліджень, 288 учасників Більш виражене зниження ТТГ та АТ-ТГ при MI + Se порівняно із Se
Stanchev та співавт., 2026 Оновлений метааналіз 3 досліджень (288 учасників) із TSA Зниження ТТГ та АТ-ТГ при MI + Se порівняно із Se; без відмінностей щодо АТ-ТПО
Примітки: MI — міо-інозитол; Se — селен; D3 — холекальциферол; ТТГ — тиреотропний гормон; АТ-ТГ — антитіла до тиреоглобуліну; TSA — послідовний аналіз накопичених даних.

У подвійному сліпому рандомізованому дослідженні M. Nordio та співавторів (2013) оцінювали вплив такої комбінації у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом на тлі аутоімунного тиреоїдиту [13]. Пацієнти отримували міо-інозитол 600 мг і селенометіонін 83 мкг на добу (n=24) або лише селенометіонін 83 мкг на добу (n=22) протягом 6 міс.

Автори повідомили про сприятливі зміни концентрації ТТГ. У подальшому дослідженні M. Nordio та співавторів (2017), яке включало 168 пацієнтів із тиреоїдитом Хашимото, також вивчали зміни тиреоїдної функції та ауто­імунних показників [14]. Отримані результати підтримали інтерес до комбінованого застосування міо-інозитолу та селену. Однак слід враховувати особливості дизайну досліджень, вихідні характеристики учасників та відносно коротку тривалість спостереження. Додаткові дані отримано в проспективному інтервенційному дослідженні без контрольної групи J. Payer та співавторів (2022), проведеному у 8 клінічних центрах Словаччини [15]. У дослідження включили 148 жінок репродуктивного віку. Пацієнтки отримували комбінацію 600 мг міо-інозитолу та 83 мкг селену щоденно протягом 6 міс.

У процесі спостереження оцінювали тиреоїдний статус, рівні аутоантитіл та окремі клінічні показники. Автори повідомили про зниження концентрації ТТГ та сприятливі зміни окремих лабораторних показників. Результати дослідження становлять інтерес, зокрема для жінок репродуктивного віку, у яких навіть помірні зміни тиреоїдної функції можуть потребувати особливої клінічної уваги. Водночас результати необхідно інтерпретувати з урахуванням відсутності групи порівняння, а також браку даних щодо довгострокових клінічних наслідків.

У метааналізі V. Zuhair та співавторів (2024) узагальнено результати 3 досліджень за участю 288 пацієнтів [16]. Метою аналізу було порівняння ефектів комбінації міо-інозитолу із селеном та застосування лише селену. За результатами метааналізу, комбіноване втручання асоціювалося з більш вираженим зниженням концентрації ТТГ і антитіл до тиреоглобуліну. Ці дані свідчать про потенційну додаткову користь міо-інозитолу.

У квітні 2026 р. P. Stanchev та співавтори опублікували оновлений систематичний огляд і метааналіз із послідовним аналізом накопичених даних (trial sequential analysis — TSA). До аналізу включили три дослідження за участю 288 пацієнтів із тиреоїдитом Хашимото та субклінічним гіпотиреозом. Обсяг вибірки (3 дослідження, 288 пацієнтів) збігається з метааналізом V. Zuhair та співавторів [16], тобто оновлений аналіз ґрунтується на тій самій доказовій базі й насамперед уточнює стійкість отриманих результатів.

Комбінація міо-інозитол + селен порівняно з монотера­пією селеном асоціювалася зі статистично значущим зниженням концентрації ТТГ (SMD −1,26; 95% довірчий інтервал (ДІ) від −1,51 до −1,00; p<0,01). Послідовний аналіз накопичених даних засвідчив відносну стійкість цього результату, хоча загальна кількість досліджень залишалася невеликою. Також виявлено зниження АТ-ТГ (SMD −0,51; 95% ДІ від −0,78 до −0,24). Статистично значущих відмінностей щодо АТ-ТПО, Т3 і Т4 не встановлено [17].

Сукупність наявних даних дозволяє розглядати міо-інозитол у поєднанні із селеном як перспективний допоміжний підхід, який потребує подальшого вивчення у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом на тлі аутоімунного тиреоїдиту.

Найбільш послідовним лабораторним результатом є зниження ТТГ. Водночас клінічне значення цього ефекту залежить від вихідної концентрації ТТГ, функціонального стану щитоподібної залози, супутньої терапії та індивідуальних особливостей пацієнта. Доказів щодо запобігання прогресуванню субклінічного гіпотиреозу до маніфестного, зниження потреби в левотироксині та покращення довгострокових клінічних наслідків поки недостатньо.

Українське дослідження комбінації міо-інозитолу, селену та вітаміну D

Особливий інтерес для української клінічної практики становить дослідження Н.В. Пасєчко та В.М. Кульчінської (2023), присвячене впливу комбінованого застосування міо-інозитолу, селену та вітаміну D на показники тиреоїдної ауто­імунності та цитокіновий статус [18]. У дослідженні взяли участь 147 жінок репродуктивного віку з аутоімунним тирео­їдитом. Пацієнток розподілили на 2 групи. 1-ша група включала 74 жінок, які отримували міо-інозитол у дозі 2000 мг/добу, селен — 100 мкг/добу та вітамін D3 — 2000 МО/добу. 2-га група включала 73 пацієнток, які отримували селен у дозі 100 мкг/добу та вітамін D3 — 2000 МО/добу. Тривалість спостереження становила 3 міс. За результатами дослідження, додавання міо-інозитолу супроводжувалося більш вираженими змінами низки лабораторних показників.

Зокрема, повідомлялося про зниження концентрації ТТГ, титрів АТ-ТПО та АТ-ТГ. Окрему увагу автори приділили оцінюванню прозапальних цитокінів, серед яких фактор некрозу пухлини (ФНП)-α, інтерлейкін (ІЛ)-6, ІЛ-17 та IЛ-23. Ці медіатори беруть участь у формуванні та підтриманні запальної відповіді. Зміни їхньої концентрації можуть відображати вплив на окремі імунорегуляторні процеси. Перевагою дослідження є можливість порівняння двох схем, які відрізнялися наявністю міо-інозитолу. Це дозволяє оцінювати потенційний додатковий внесок міо-інозитолу на тлі застосування селену та вітаміну D. Водночас коротка тривалість спостереження не дозволяє зробити висновки про довгостроковий вплив на прогресування тиреоїдної недостатності.

Трикомпонентні засоби

З огляду на взаємодоповнювальні механізми дії міо-інозитолу, селену та вітаміну D3 становить інтерес дослідження комбінованих засобів, що містять зазначені компоненти.

Одним із комбінованих засобів, представлених на фармацевтичному ринку України, є Міоселдін (ТОВ «Озимук Фарм», Україна) — дієтична добавка, до складу якої входять міо-інозитол, селен у формі L-селенометіоніну та холекальциферол (вітамін D₃).

Одне саше містить 1000 мг міо-інозитолу, 100 мкг селену та 1000 МО вітаміну D₃. Таким чином, добова кількість при вживанні по 1 саше двічі на добу становить відповідно 2000 мг, 200 мкг і 2000 МО. Слід враховувати, що кількість компонентів у Міоселдіні відрізняється від використаної в наведених клінічних дослідженнях (600 мг міо-інозитолу та 83 мкг селену на добу [13, 15]; 2000 мг міо-інозитолу та 100 мкг селену на добу [18]), тому їхні результати не можна безпосередньо переносити на цей продукт. Добову кількість селену доцільно співвідносити з його надходженням із харчуванням та іншими добавками. Патофізіологічне обґрунтування такої комбінації пов’язане з участю міо-інозитолу у фосфоінозитидній сигналізації, селену — у функціонуванні дейодиназ та антиоксидантних ферментів, а вітаміну D₃ — в імунорегуляторних процесах.

Наявні клінічні дослідження комбінації міо-інозитолу із селеном свідчать про можливість сприятливих змін концентрації ТТГ у частини пацієнтів із субклінічним гіпотирео­зом на тлі аутоімунного тиреоїдиту. Водночас доказова база щодо впливу на тиреоїдні аутоантитіла та довгострокові клінічні результати залишається обмеженою.

Отже, Міоселдін становить приклад трикомпонентної дієтичної добавки з патофізіологічно обґрунтованим складом. Поєднання міо-інозитолу, селену та вітаміну D3 має патофізіологічне обґрунтування з позиції впливу на різні ланки тиреоїдного гомеостазу. Міо-інозитол бере участь у внутрішньоклітинній сигналізації, селен забезпечує функціонування низки ферментних систем, а вітамін D3 залучений до регуляції імунної відповіді.

Практичні аспекти та перспективи досліджень

При веденні пацієнтів із захворюваннями щитоподібної залози першочергове значення має встановлення точного діагнозу та оцінювання функціонального стану залози. У разі маніфестного первинного гіпотиреозу стандартом лікування залишається замісна терапія левотироксином. При субклінічному гіпотиреозі рішення щодо лікування залежить від концентрації ТТГ, віку, симптомів, наявності тиреоїдних аутоантитіл, супутніх захворювань та репродуктивних планів [1]. За наявності дефіциту вітаміну D його корекцію проводять відповідно до клінічних показань. Додаткове застосування селену потребує врахування його надходження з харчуванням та іншими джерелами.

Застосування міо-інозитолу або комбінованих засобів доцільно розглядати з позиції наявної доказової бази, потенційної користі та безпеки. При цьому особливо важливо уникати необґрунтованого відтермінування стандартної терапії. Перспективним напрямом є дослідження пацієнтів із поєднанням аутоімунного тиреоїдиту, інсулінорезистентності та інших метаболічних порушень. Важливо також визначити, чи залежить ефективність комбінованого застосування міо-інозитолу, селену та вітаміну D від вихідної забезпеченості мікронутрієнтами.

Необхідними є дослідження оптимальних доз, тривалості застосування та безпеки. Окрему увагу доцільно приділити жінкам репродуктивного віку, оскільки тиреоїдна функція має важливе значення для репродуктивного здоров’я.

Висновки

Функціонування щитоподібної залози залежить від складної взаємодії гормональних, внутрішньоклітинних, метаболічних, антиоксидантних та імунорегуляторних механізмів.

Міо-інозитол є важливим компонентом фосфоінозитидної сигнальної системи та бере участь у процесах, пов’язаних із функціонуванням рецептора ТТГ і метаболічною регуляцією.

Селен необхідний для активності йодтироніндейодиназ і антиоксидантних ферментів, які забезпечують метаболізм тиреоїдних гормонів та захист тиреоцитів від оксидативного ушкодження.

Вітамін D бере участь у регуляції імунної відповіді. Його дефіцит може співіснувати з аутоімунною тиреоїдною патологією, однак специфічний вплив додаткового застосування на перебіг АІТ потребує подальшого підтвердження.

Клінічні дослідження комбінації міо-інозитолу із селеном демонструють потенційно сприятливі зміни ТТГ та окремих тиреоїдних аутоантитіл у частини пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом та аутоімунним тиреоїдитом.

Українське дослідження комбінованого використання міо-інозитолу, селену та вітаміну D виявило сприятливі зміни окремих лабораторних показників тиреоїдної функції та запальної відповіді.

Міоселдін є прикладом трикомпонентної дієтичної добавки, склад якої має патофізіологічне обґрунтування; її місце у веденні пацієнтів з аутоімунним тиреоїдитом і субклінічним гіпотиреозом потребує подальшого вивчення в клінічних дослідженнях.

Перспективним напрямом є персоналізований підхід з урахуванням тиреоїдного статусу, забезпеченості мікронутрієнтами, метаболічних особливостей і клінічного ризику пацієнта.

Список використаної літератури

  • 1. Pearce S.H.S., Brabant G., Duntas L.H. et al. (2013) 2013 ETA guideline: management of subclinical hypothyroidism. Eur. Thyroid J., 2(4): 215–228. doi: 10.1159/000356507.
  • 2. Cicatiello A.G., Di Girolamo D., Dentice M. (2018) Metabolic effects of the intracellular regulation of thyroid hormone: old players, new concepts. Front. Endocrinol., 9: 474. doi: 10.3389/fendo.2018.00474.
  • 3. Benvenga S., Nordio M., Laganà A.S. et al. (2021) The role of inositol in thyroid physiology and in subclinical hypothyroidism management. Front. Endocrinol., 12: 662582. doi: 10.3389/fendo.2021.662582.
  • 4. Delavar M.A., Mirabi P., Rosenkranz S.K. et al. (2025) Inositol supplementation efficacy in improving key cardiometabolic and anthropometric indices: a GRADE-assessed systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials. Diabetol. Metab. Syndr., 17(1): 411. doi: 10.1186/s13098-025-01980-6.
  • 5. Nordio M., Basciani S., Camajani E. (2019) The 40:1 myo-inositol/D-chiro-inositol plasma ratio is able to restore ovulation in PCOS patients: comparison with other ratios. Eur. Rev. Med. Pharmacol. Sci., 23(12): 5512–5521. doi: 10.26355/eurrev_201906_18223.
  • 6. Ventura M., Melo M., Carrilho F. (2017) Selenium and thyroid disease: from pathophysiology to treatment. Int. J. Endocrinol., 2017: 1297658. doi: 10.1155/2017/1297658.
  • 7. Hu Y., Feng W., Chen H. et al. (2021) Effect of selenium on thyroid autoimmunity and regulatory T cells in patients with Hashimoto’s thyroiditis: a prospective randomized-controlled trial. Clin. Transl. Sci., 14(4): 1390–1402. doi: 10.1111/cts.12993.
  • 8. Wichman J., Winther K.H., Bonnema S.J. et al. (2016) Selenium supplementation significantly reduces thyroid autoantibody levels in patients with chronic autoimmune thyroiditis: a systematic review and meta-analysis. Thyroid, 26(12): 1681–1692. doi: 10.1089/thy.2016.0256.
  • 9. van Zuuren E.J., Albusta A.Y., Fedorowicz Z. et al. (2013) Selenium supplementation for Hashimoto’s thyroiditis. Cochrane Database Syst. Rev., 6: CD010223. doi: 10.1002/14651858.CD010223.pub2.
  • 10. Babić Leko M., Jureško I., Rozić I. et al. (2023) Vitamin D and the thyroid: a critical review of the current evidence. Int. J. Mol. Sci., 24(4): 3586. doi: 10.3390/ijms24043586.
  • 11. Sun W., Ding C., Wang Y. et al. (2025) Vitamin D deficiency in Hashimoto’s thyroiditis: mechanisms, immune modulation, and therapeutic implications. Front. Endocrinol., 16: 1576850. doi: 10.3389/fendo.2025.1576850.
  • 12. Bendotti G., Mele C., Costantini L. et al. (2026) The role of vitamin D in autoimmune thyroid diseases: from immunomodulation to clinical implications. Nutrients, 18(2): 217. doi: 10.3390/nu18020217.
  • 13. Nordio M., Pajalich R. (2013) Combined treatment with myo-inositol and selenium ensures euthyroidism in subclinical hypothyroidism patients with autoimmune thyroiditis. J. Thyroid Res., 2013: 424163. doi: 10.1155/2013/424163.
  • 14. Nordio M., Basciani S. (2017) Myo-inositol plus selenium supplementation restores euthyroid state in Hashimoto’s patients with subclinical hypothyroidism. Eur. Rev. Med. Pharmacol. Sci., 21(2): 51–59.
  • 15. Payer J., Jackuliak P., Kužma M. et al. (2022) Supplementation with myo-inositol and selenium improves the clinical conditions and biochemical features of women with or at risk for subclinical hypothyroidism. Front. Endocrinol., 13: 1067029. doi: 10.3389/fendo.2022.1067029.
  • 16. Zuhair V., Sheikh A.T., Shafi N. et al. (2024) Role of supplementation with selenium and myo-inositol versus selenium alone in patients of autoimmune thyroiditis: a systematic review and meta-analysis. Clin. Med. Insights Endocrinol. Diabetes, 17: 11795514241300998. doi: 10.1177/11795514241300998.
  • 17. Stanchev P., Kraeva M., Petrov P.-P. et al. (2026) Myo-inositol plus selenium vs. selenium alone in Hashimoto’s thyroiditis with subclinical hypothyroidism: a systematic review and updated meta-analysis with trial sequential analysis. J. Clin. Med., 15(9): 3179. doi: 10.3390/jcm15093179.
  • 18. Пасєчко Н.В., Кульчінська В.М. (2023) Вплив комплексного застосування міо-інозитолу, вітаміну D та селену на цитокіновий статус жінок репродуктивного віку з автоімунним тиреоїдитом. Міжнародний ендокринологічний журнал, 19(3): 188–193. doi: 10.22141/2224-0721.19.3.2023.1270.
Інформація про автора:

Орленко Валерія Леонідівна — докторка медичних наук, старша наукова співробітниця, завідувачка науково-консультативного відділу амбулаторно-профілактичної допомоги хворим з ендокринною патологією ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», Київ, Україна. ORCID ID: 0000-0002-8400-576Х
Information about authors:

Orlenko Valeriia L. — Dr. Sci. (Medicine), Head of Department of Scientific and Advisory Preventive Care for Patients with Endocrine Disorders, State Institution «V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine. ORCID ID: 0000-0002-8400-576Х

Надійшла до редакції/Received: 09.11.2026
Прийнято до друку/Accepted: 11.11.2026