Нотатки з конгресу неврологів EAN 2026: CGRP-революція, яка змінила правила гри в неврології

Нейробіологія мігрені та CGRP-шлях: від теорії до клінічної прагматики

У межах секції відбулася доповідь професора Мессуда Ашіни (Messoud Ashina) з Данського центру головного болю та Копенгагенського університетського госпіталю (Rigshospitalet). Його виступ на тему «Migraine neurobiology and the CGRP pathway» продемонстрував, як стрімко змінюються фундаментальні уявлення про природу цього захворювання, змушуючи клініцистів переосмислити щоденну практику ведення пацієнтів [1].

Якщо ще десятиліття тому в межах рутинної профілактики пацієнтам із частою мігренню призначали переважно неспецифічні засоби (блокатори бета-адренорецепторів чи топірамат) з метою зниження збудливості кори, то сьогодні у фокусі світової неврології перебуває тригеміноваскулярна активація та її головний медіатор — кальцитонін-гензв’язаний пептид (calcitonin gene-related peptide — CGRP). Професор М. Ашіна підкреслив, що класичні вазодилататори не розв’язували проблеми глобально, оскільки CGRP є не просто судинорозширювальним агентом, а потужним нейромодулятором, який запускає нейрогенне запалення та сенситизує тригемінальні аференти.

Скарги пацієнта на те, що під час нападу йому «болить навіть волосся або дотик до обличчя» (явище шкірної алодинії), свідчать про розвиток центральної сенситизації. Це є прямим клінічним показанням для того, щоб не чекати хронізації процесу, а блокувати CGRP-шлях на ранніх етапах.

У реальній клінічній практиці лікарі часто стикаються з фінансовими чи логістичними обмеженнями, тому інноваційна профілактика іноді розглядається як терапія 2-го вибору. Проте представлена схема блокування ліганда та рецептора CGRP наочно доводить, чому молекули на кшталт фреманезумабу або галканезумабу демонструють високу утримуваність на терапії у реальних пацієнтів. Вони вимикають периферичну ланку болю ще до того, як імпульс досягне таламуса.

Соціальний тягар та дезадаптація пацієнта

Теза про те, що мігрень є глобальним викликом для системи охорони здоров’я, підтверджується масштабними цифровими даними. За даними сучасних метааналізів, хвороба уражує близько 14–15% дорослого населення світу, суттєво обмежуючи повсякденну активність, причому в пікові працездатні роки (30–40 років) від неї страждають кожна 5-та жінка та кожен 5-й чоловік [2].

За цими показниками стоять зірвані дедлайни на роботі, скасовані сімейні плани та постійний страх перед наступним нападом. Сухі епідеміологічні дані підтверджують цей колосальний вплив: сьогодні мігрень впевнено посідає 2-ге місце у світі серед усіх причин років, прожитих з інвалідністю, а серед осіб працездатного віку до 50 років є головним чинником непрацездатності [3]. Пацієнт з міг­ренню дезадаптований у соціумі так само, як людина після інсульту чи з тяжким артритом, хоча зовні може виглядати абсолютно здоровим.

Щоб вийти за межі суб’єктивних скарг пацієнта («сильно болить») та об’єктивно оцінити динаміку лікування, клініцистам рекомендується впроваджувати прості шкали дезадаптації. Наприклад короткий опитувальник MIDAS (Migraine Disability Assessment) або HIT-6 (Headache Impact Test). Отримані бали чітко відображають ступінь руйнування життя людини та обґрунтовують необхідність призначення саме специфічної потужної профілактики, а не просто анальгетиків. Коли пацієнт втрачає знач­ну частину працездатності, потрібен інструмент, який діє швидко і надійно. Клінічні дослідження доводять, що таргетне призначення фреманезумабу або галканезумабу дозволяє радикально зменшити кількість днів із мігренню вже з першого місяця терапії.

Анатомія нападу мігрені та терапевтичне вікно

Особливу увагу в доповіді приділено графіку розвитку нападу мігрені як багатоетапного процесу (рис. 1) [1, 4].

Рисунок 1. Хронологічна структура та етапність розвитку нападу мігрені (адаптовано за матеріалами доповіді проф. М. Ашіни на конгресі EAN 2026 та A.K. Eigenbrodt et al., 2021)

Тривалий час увага лікарів фокусувалася виключно на піку цієї кривої — на больовій фазі, яка триває 4–72 год. Проте професор М. Ашіна продемонстрував, що мігрень — це системний шторм головного мозку, який розтягується на кілька діб. Процес починається задовго до першої пульсації. Продромальна фаза може тривати до 48 год і відмічається у 29% випадків. Пацієнти в цей період скаржаться на незрозумілу втому, часте позіхання або роздратування. Далі у 30% хворих виникає класична аура тривалістю 5–60 хв, що проявляється зоровими порушеннями, наприклад мерехтливою скотомою. Після того, як біль вщухає, настає постдром, який триває до 2 діб і виникає у 97% пацієнтів [4]. Пацієнти описують цей стан як «мігренозне похмілля», коли головний біль уже відсутній, але людина залишається непрацездатною через знесилення.

Традиційна рекомендація приймати ліки тільки тоді, коли «вже сильно болить», визнана помилковою. Графік фаз чітко демонструє наявність терапевтичного вікна. Пацієнта необхідно навчити розпізнавати свій продром або перші хвилини болю, щоб заблокувати патологічний каскад тригеміноваскулярної системи на самому початку. Оскільки звичайні триптани часто діють повільно або викликають сильну сонливість, поява пероральних антагоністів CGRP стала порятунком для активних пацієнтів. Можливість швидко купірувати напад без ризику розвит­ку абузусного головного болю дозволяє повернути людину в працездатний стан «тут і зараз».

Аналіз больової фази показує, чому класичні анальгетики часто виявляються неефективними. Типовий однобічний пульсуючий біль (гемікранія) супроводжується фотофобією (чутливістю до світла), фонофобією (чутливістю до звуку), а також нудотою та блюванням [4].

Нудота та гастростаз (уповільнення випорожнення шлунка) супроводжують більшість тяжких нападів. Через це звичайна таблетка в розпал нападу може просто не всмоктатися вчасно. Поява пероральних антагоністів CGRP-рецепторів кардинально змінює ситуацію. Вони ефективно усувають не лише головний біль, але й супутні симптоми — фотофобію, фонофобію та нудоту [4]. Форма таблетки, що диспергується в роті (ОДТ), забезпечує швидке всмоктування в обхід гастростазу.

Анатомія тригеміноваскулярної системи та молекулярні каскади

Представлені схеми патогенезу чітко доводять, що міг­рень є неврологічною, а не судинною патологією. Ключовим субстратом хвороби виступає тригеміноваскулярна система (рис. 2) [5].

Рисунок 2. Схематична модель активації тригеміноваскулярної системи та шляхів передачі ноцицептивного сигналу при мігрені (адаптовано за М. Ashina, 2020)

Анатомічна модель демонструє взаємодію між периферичними структурами та центральною нервовою системою. Імпульсація починається від менінгеальних судин, які обплетені аферентами трійчастого нерва. Нейрони першого порядку передають сигнал до трійчастого ганглія. Запуск цього каскаду призводить до розширення судин твердої мозкової оболонки, що є лише наслідком активації нервових волокон і викиду прозапальних пептидів, а не першопричиною болю.

Після трійчастого ганглія імпульс через спинномозкове ядро трійчастого нерва та нейрони 3-го порядку надходить до таламуса, який розкидає збудження по корі: соматосенсорній (відчуття болю), острівцю (Insula — емоційне страждання), передній поясній корі та зоровій корі (Visual Cortex — фотофобія) [5]. Активація верхнього слиновидільного ядра (SSN) та крилапіднебінного ганглія (Sphenopalatine Ganglion) запускає парасимпатичний шлях, що посилює вазодилатацію.

Схема внутрішньоклітинних процесів демонструє, що речовини-індуктори діють через 2 паралельних шляхи вторинних месенджерів (рис. 3) [5]:

• шлях циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Рецептори до PACAP, VIP, простагландинів (PGE₂, PGI₂), а також CGRP, аміліну (AMY) та адреномедуліну (ADM) пов’язані з аденілатциклазою, яка підвищує рівень цАМФ (cAMP), активуючи протеїнкіназу А;
• шлях циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ): оксид азоту (NO) активує розчинну гуанілатциклазу (sGC), запускаючи каскад цГМФ (cGMP) та протеїнкінази G.

Рисунок 3. Роль CGRP, інших судинних нейропептидів та NO у регуляції тонусу мозкових артерій (адаптовано за М. Ashina, 2020)

Примітки: ADM — адреномедулін; AMY — амілін; PGE₂ — простагландин E₂; PGI₂ — простагландин I₂ (простациклін); VIP — вазоактивний інтестинальний (кишковий) пептид; PACAP — гіпофізарний поліпептид, що активує аденілатциклазу; cAMP (цАМФ) — циклічний аденозинмонофосфат; ATP (АТФ) — аденозинтрифосфат; cGMP (цГМФ) — циклічний гуанозинмонофосфат; sGC — розчинна гуанілатциклаза (від англ. soluble guanylyl cyclase); NO — оксид азоту; BK_Ca-канал — калієвий канал великої провідності, активований іонами кальцію; K_ATP-канал — аденозинтрифосфат (АТФ)-чутливий калієвий канал.

Фінальна точка обох маршрутів — відкриття калієвих (BKCa та KATP) каналів. Вихід іонів калію (K⁺) зумовлює стійку гіперполяризацію клітин, вазодилатацію та запуск нейрогенного запалення. Хронічна активація трійчастого вузла веде до хронізації процесу. Для розриву цього кола необхідна тривала блокада. Моноклональні антитіла цілеспрямовано зв’язують надлишок CGRP у периферичному руслі тригеміноваскулярної системи, захищаючи трійчастий ганглій від перезбудження та запобігаючи розвитку центральної сенситизації [5].

Біохімічний портрет мішені та доказова база in vivo

CGRP належить до кальцитонінового сімейства пептидів. Першорядна роль у патогенезі головного болю належить α-CGRP — пептиду із 37 амінокислот, що синтезується в результаті альтернативного сплайсингу гена на 11-й хромосомі [6].

У доповіді наведено серію фундаментальних робіт професора Едвінссона [7–9], який довів, що церебральні артерії людини щільно іннервовані волокнами, які містять CGRP, і цей пептид є найпотужнішим вазодилататором судин головного мозку. Професор Годсбі з колегами [10] виявив, що термокоагуляція трійчастого ганглія у людей викликає стрімке підвищення рівня CGRP у зовнішній яремній вені.

Експериментальне провокування нападів шляхом внутрішньовенного введення тригерів або плацебо стало золотим стандартом досліджень [11]. Інфузія чистого CGRP викликає типовий напад мігрені у ~72% пацієнтів [12–14]. У цих пацієнтів CGRP індукував мігрень без аури. Проте свіжі дані дослідження REFORM продемонстрували, що при тривалій інфузії CGRP у пацієнтів з відповідним анамнезом пептид спровокував розвиток повноцінної мігренозної аури у 38% учасників, а головний біль — у 71% [15]. Це доводить безпосередню залученість CGRP у механізми виникнення аури.

Лабораторні реєстри: універсальність біомаркера

Наприкінці виступу професор М. Ашіна представив епідеміологічні та лабораторні дані реєстрового дослідження REFORM, опубліковані в журналі «Neurology» [16] на основі збалансованої вибірки пацієнтів (n=588).

Розподіл хворих у реальному реєстрі виглядає наступним чином:

• за типом мігрені. Хронічна мігрень — 64,6% (380 пацієнтів), епізодична мігрень — 35,4% (208 пацієнтів);
• за наявністю аури. Мігрень без аури — 70,7% (416 пацієнтів), мігрень з аурою — 29,3% (172 пацієнти).

Дані свідчать, що майже дві третини пацієнтів у реальних реєстрах мають саме тяжку хронічну форму патології. Проте всупереч історичним очікуванням, прямі вимірювання продемонстрували, що медіанні концентрації Plasma CGRP у пацієнтів із мігренню були навіть дещо нижчими, ніж у групі підібраного здорового контролю (n=147): 125 проти 151 пмоль/л відповідно (p<0,001).

При розподілі за підтипами (мігрень з аурою та мігрень без аури) виявилося, що рівні Plasma CGRP в обох підгрупах були однаково низькими (125 проти 124 пмоль/л) та не демонстрували значущих відмінностей залежно від клінічного статусу (під час нападу чи поза ним) чи застосування профілактичної терапії [16].

Це фундаментальне дослідження доводить, що периферичний рівень CGRP у системному кровотоці не відображає локальної тригеміноваскулярної активності в головному мозку через короткий період напіввиведення пептиду. Таким чином, робота W.K. Karlsson (2026) ставить під сумнів доцільність використання Plasma CGRP як клінічного біомаркера для діагностики мігрені, проте підтверджує, що обидва клінічні фенотипи (з аурою та без) мають єдиний біохімічний субстрат на рівні тканин, що виправдовує універсальне застосування CGRP-таргетної терапії.

Доказова база CGRP-таргетної терапії: від жорстких протоколів РКД до реальної клінічної практики

Логічним і довгоочікуваним продовженням наукової дискусії конгресу став перехід від фундаментальних біохімічних каскадів до жорстких цифр клінічної ефективності. Цей блок презентував професор П’єро Барбанті (Piero Barbanti, MD, PhD), керівник Центру головного болю та болю в IRCCS San Raffaele (Рим) та член Ради піклувальників Міжнародного товариства головного болю (EAN congress Geneva 2026). У своїй доповіді «CGRP-targeted therapies: Clinical trial evidence» професор П. Барбанті зосередився на аналізі світової доказової бази, яка дозволила перенести CGRP-блокаду з наукових лабораторій безпосередньо в кабінети практикуючих неврологів [17].

Доказовий профіль таргетної терапії мігрені сьогодні базується на результатах 25 рандомізованих клінічних досліджень (РКД), які сумарно охопили колосальну вибірку — 24 018 пацієнтів. Профілактичний блок досліджень охопив 14 633 осіб, причому значну частину з них становили пацієнти з тяжкою терапевтичною резистентністю, які вже мали 2–4 невдачі в попередніх спробах лікування стандартними засобами 1-ї лінії [18, 19], а також загальні когорти епізодичної та хронічної мігрені [20, 21].

Пряме порівняння «Head-to-head»: руйнування застарілих стандартів

Найвищим рівнем доказовості в сучасній медицині володіють прямі порівняльні дослідження (head-to-head), де новий клас ліків зіставляють із чинними стандартами минулих років. У доповіді представлено результати двох унікальних активно-контрольованих досліджень тривалістю 24 тиж, які докорінно змінили уявлення про комплаєнс [22].

Першим стало знакове дослідження HER-MES (n=777), опубліковане в журналі «The Lancet», у межах якого порівнювали підшкірну форму еренумабу з класичним пероральним профілактичним антиконвульсантом — топіраматом. Результати оцінки довгострокового комплаєнсу виявилися сенсаційними. У групі топірамату кумулятивна частка відмови від лікування через побічні ефекти стрімко збільшилася уже на етапі титрації дози й наприкінці дослідження досягла критичних 38,9%. Майже кожен третій пацієнт кинув терапію через непереносимість (когнітивне уповільнення, парестезії, шлунково-кишкові розлади). Натомість у групі таргетного антитіла рівень відмови становив лише 10,6% за статистично значущого співвідношення шансів 0,19 (p<0,001) [23].

Другим стало пряме зіставлення перорального гепанту в межах фази III дослідження TEMPLE (n=540), де оцінювали ефективність атогепанту (60 мг) проти топірамату. Частота відміни через небажані явища (AE → discont.) у групі топірамату становила 29,6%, тоді як у групі гепанту — лише 12,1% (p<0,0001). Розрахунок відносного ризику (RR=0,41) довів, що перехід на специфічні антагоністи CGRP-рецепторів дозволяє знизити ризик зриву курсу профілактики на 59% [22].

Ці дані доводять, що неспецифічні пероральні ліки, які не створювалися спеціально для мігрені, мають незадовільний паспорт безпеки [23]. 4-разова перевага таргетної терапії за профілем переносимості повністю усуває страх лікаря перед побічними ефектами. Специфічне лікування є вазонейтральним, що дозволяє утримувати судинний тонус у межах фізіологічної норми без кардіоваскулярних ризиків. Безпека та вибіркова дія цього класу препаратів на екстракраніальні судини підтверджені прямим інструментальним контролем діаметра поверхневої скроневої артерії за допомогою магнітно-резонансної ангіографії [24].

Матриця клінічної ефективності: від епізодичних форм до резистентності

Аналіз клінічних маркерів успіху (досягнення ≥50% та ≥75% терапевтичної відповіді) продемонстрував, що таргетна терапія забезпечує потужний контроль хвороби в усіх категоріях пацієнтів:

• епізодична мігрень (EM). Показник (≥50%) відповіді (Response Rate) для анти-CGRP-засобів знаходиться у високому цільовому діапазоні 47,7–62,3% [25, 26]. Найвищий показник серед профілактичних моноклональних антитіл продемонструвала молекула галканезумабу, досягши 62,3% у дослідженнях EVOLVE 1-2 [26]. Довгостроковий превентивний профіль фреманезумабу в дослідженні HALO-EM зафіксований на позначці 47,7% [25]. Призначення біологічних ліків галканезумабу або фреманезумабу дозволяє лікарю спиратися на ґрунтовну доказову базу цих міжнародних трайлів. У режимі пероральної профілактики через день мала молекула римегепанту в межах фази 3 РКД продемонструвала 49,1% терапевтичної відповіді, показавши статистично значущу перевагу над групою плацебо, де цей показник становив 41,5% (p=0,0099) [27]. Застосування препарату римегепант дає лікареві можливість запропонувати пацієнту доведену патогенетичну ефективність у зручному форматі пероральної таблетки;
• хронічна мігрень (ХM). Хронічний статус, обтяжений центральною сенситизацією та медикаментозним абузусом, також успішно піддається патогенетичній корекції. Усереднені дані РКД свідчать, що значення (≥50%) відповіді (Response Rate) досягають близько половини пацієнтів, значно випереджаючи групу плацебо. Стабільну відповідність демонструє фреманезумаб у дослідженні HALO-CM, де 40,8% пацієнтів досягли зменшення кількості днів із болем наполовину і більше [28]. Своєю чергою, галканезумаб у дослідженні REGAIN продемонстрував високу ефективність: показник (≥50%) відповіді становив 41,2% у групі активної терапії проти 27,0% у групі плацебо (p<0,001) [29]. Крім того, клінічно значущого рівня глибокого успіху (≥75%) — зниження частоти нападів, досяг майже кожен п’ятий пацієнт із тяжким хронічним перебігом. Застосування превентивних моноклональних антитіл фреманезумабу та галканезумабу при хронічній формі захворювання дозволяє ефективно стабілізувати поріг чутливості всієї тригеміноваскулярної системи;
• терапевтична резистентність (2–4 невдачі попередньої профілактики). Навіть після кількох безуспішних спроб стандартної профілактичної терапії препарати, спрямовані на CGRP-сигнальний шлях, зберігають високу клінічну ефективність. Частка пацієнтів, які досягають відповіді ≥50%, коливається в межах 34–51%, тоді як у середньому близько 16% (приблизно кожен шостий пацієнт) досягають глибокої клінічної відповіді (≥75%) [18, 19]. Серед підшкірних моноклональних антитіл еренумаб забезпечив відповідь ≥50% у 36% пацієнтів і відповідь ≥75% — у 14% [23]. Галканезумаб у дослідженні CONQUER продемонстрував відповідні показники — 37,7 та 14,5% відповідно [19]. У дослідженні FOCUS фреманезумаб забезпечив відповідь ≥50% у 34–51,1% пацієнтів залежно від режиму дозування [18]. Найвищі показники серед ін’єкційних препаратів продемонстрував внутрішньовенний ептинезумаб: відповідь ≥50% досягнута у 49% пацієнтів, а глибока відповідь ≥75% — у 19% [30]. Пероральні антагоністи рецептора CGRP (гепанти) також продемонстрували високу ефективність. Атогепант забезпечив найбільшу серед наведених препаратів частку пацієнтів із відповіддю ≥50% — 51% [31]. Римегепант, який застосовували через день, продемонстрував відповідь ≥50% у 34% пацієнтів з епізодичною мігренню та документованою недостатньою ефективністю поперед­ніх традиційних пероральних профілактичних засобів, що підтверджує його клінічну цінність у популяції хворих із терапевтичною резистентністю (рис. 4) [32].

Рисунок 4. Порівняльна ефективність анти-CGRP-препаратів за показниками ≥50% та ≥75% терапевтичної відповіді у пацієнтів із терапевтичною резистентністю (2–4 невдачі попереднього лікування)

Ургентна допомога при нападах та ультрараннє купірування

Окремим блоком клінічної доказовості став розбір можливостей класу гепантів у сфері невідкладного купірування гострих нападів за критеріями «2 год свободи від болю» та усунення найбільш виснажливого супутнього симптому (фотофобії чи нудоти) [33, 34].

Аналіз представлених даних свідчить, що за первинною кінцевою точкою технологічна модифікація молекули безпосередньо впливає на клінічний результат (рис. 5) [35, 36]. При порівнянні двох форм римегепанту помітно, що саме інноваційна ОДТ-форма (таблетка, що диспергується в роті) забезпечує найнижчу частоту побічних ефектів (лише 13%, що тотожно плацебо — 11%) та швидкі показники відповіді: 21,2% пацієнтів повністю позбуваються болю через 120 хв (із чистою дельтою над плацебо в 10,4%), а 35,1% хворих досягають повної свободи від нудоти та фотофобії [35]. Призначення препарату римегепант у формі ОДТ 75 мг забезпечує сублінгвальну доставку діючої речовини в обхід гастростазу.

Рисунок 5. Профіль довгострокової переносимості класу гепантів та клінічна ефективність римегепанту 75 мг при триптанорезистентності (адаптовано за R. Croop et al., 2019; M. Ashina et al., 2025)

Особливий прорив зафіксовано у двох унікальних клінічних нішах гепантів:

• подолання триптанової резистентності. За даними дослідження професора М. Ашіни, у когорті пацієнтів із ≥2 невдачами, непереносимістю або протипоказаннями до триптанів призначення римегепанту 75 мг забезпечило виражене полегшення болю через 2 год у 55,9% найтяжчих хворих (p<0,0001) [36]. Застосування препарату римегепант дає клініцисту залізобетонний інструмент для виходу з триптанового «глухого кута» без судинних ризиків;
• ультрараннє купірування у продром. Революційне дослідження PRODROME (n=518) довело, що прийом гепанту при перших проявах продромального шлейфу — дозволяє взагалі не допустити появи болю [37]. У групі таргетної молекули 46% пацієнтів повністю уникнули розвитку середньотяжкого головного болю протягом наступних 24 год (проти 29% у плацебо; OR=2,09; p<0,0001). Ранній блок CGRP-рецепторів буквально зрізає больову криву.

Довгострокова 1-річна перспектива та безпека

Результати відкритих розширених фаз досліджень продемонстрували унікальну клінічну закономірність: з часом ефективність специфічної CGRP-блокади прогресивно зростає за рахунок кумулятивного ефекту та стійкого пригнічення нейрогенного запалення [38]. Усереднені річні дані свідчать, що відзнаку ≥50% відповіді здобувають близько двох третин пацієнтів, а на рівень глибокої річної ремісії ≥75% впевнено виходять понад 40% хворих [36].

За 12 міс безперервного застосування ефективність галканезумабу зростає до 65,6% (відповідь ≥50%) та 44,5% (відповідь ≥75%) за мінімального рівня відміни через побічні ефекти [39]. Фреманезумаб утримує стабільну річну відповідь у діапазоні 57–68% пацієнтів [36].

Абсолютним лідером річного моніторингу за профілем комплаєнсу та гнучкості визнано римегепант при епізодичній формі: показник ≥50% відповіді досяг рекордних 74,8%, а на рівень відповіді ≥75% вийшли 55,5% пацієнтів за низької частоти довгострокових небажаних явищ — всього 51,7% [38]. Застосування препарату римегепант у тривалому річному режимі профілактики через день забезпечує пацієнтам безпрецедентну свободу від болю та суттєве зниження медикаментозного навантаження [40].

Прорив у педіатрії та коморбідних станах

Важливою віхою доповіді стало розширення меж застосування CGRP-блокаторів на раніше недоступні, найбільш вразливі групи пацієнтів:

• педіатрична практика (вік 6–17 років). Результати масштабного 12-тижневого РКД довели високу ефективність фреманезумабу у дітей та підлітків [41]. На 3-му місяці лікування рівень ≥50% відповіді досяг 53,7% (p=0,002). Загальна частота небажаних явищ становила 55 проти 49% у групі плацебо, що офіційно підтвердило статус препарату як безпечного та такого, що добре переноситься. Застосування біологічного препарату фреманезумаб у дітей відкриває легітимне вікно превенції мігрені без ризику розвитку когнітивного дефіциту;
• мігрень + великий депресивний розлад (ВДР). Дослідження в когорті пацієнтів із вираженою супутньою депресією (n=353) дозволило розірвати патогенетичний зв’язок між мігренню та розладами настрою [42]. На тлі превенції фреманезумабом у дозі 225 мг терапевтичної відповіді ≥50% досягли 40% найтяжчих коморбідних пацієнтів. Паралельно зафіксовано стрімке та прогресуюче зменшення балів за специфічними клінічними шкалами HAM-D17 (Шкала Гамільтона) та PHQ-9. Призначення препарату фреманезумаб у цієї категорії хворих дозволяє оптимізувати терапевтичний профіль, уникати ризиків небажаної поліпрагмазії та покращувати загальну психоемоційну стабільність пацієнтів.

Узагальнюючи досвід масштабних РКД, наукова спільнота сформувала ключові постулати превенції: таргетна профілактика забезпечує високу відповідь незалежно від підтипу мігрені, наявності медикаментозно-індукованого головного болю чи супутньої депресії. Проте у ≥30% випадків у реальній практиці можуть відмічатися нон-респонденти, що потребує гнучких терапевтичних рішень.

Наявність відкритих наукових питань, як-от точні алгоритми переключення пацієнтів між молекулами, комбіновані стратегії (моноклональні антитіла + гепанти) та пошук біомаркерів — предикторів індивідуальної відповіді — свідчить про рух медицини в бік максимальної персоналізації. Уже сьогодні раціональне поєднання ін’єкційного та таблетованого анти-CGRP-захисту за допомогою моноклональних антитіл (фреманезумаб, галканезумаб) та пероральних гепантів (римегепант) дає сучасному неврологу можливість успішно долати виклики терапевтичної резистентності та гарантувати пацієнтам життя без болю.

Алгоритми клінічного вибору та селекція пацієнтів: практична настанова для амбулаторного прийому

Найбільш очікуваним практиками блоком секції став перехід від терапевтичних цифр великих міжнародних досліджень до безпосередніх алгоритмів реального клінічного вибору. Цю тему презентувала професорка Дагні Холле-Лі (Dagny Holle-Lee), керівниця відомого Західнонімецького центру головного болю та запаморочення Університетського госпіталю Ессена, Німеччина. У своїй доповіді «Clinical decision-making and patient selection» вона зосередилася на найскладнішому питанні щоденної роботи невролога: як серед великого потоку хворих безпомилково ідентифікувати ідеального кандидата для призначення CGRP-таргетної терапії та індивідуалізувати вибір форми препарату [43].

Питання про точний час ініціації лікування є наріжним каменем сучасної протимігренозної стратегії. Професорка Д. Холле-Лі наголосила, що тривале утримування пацієнтів на неефективних неспецифічних схемах є поширеною помилкою, яка веде до хронізації болю та розвитку тяжкого абузусного статусу. Визначення чітких часових та клінічних тригерів для старту специфічного лікування дозволяє кардинально змінити траєкторію перебігу захворювання. Згідно із сучасними європейськими рекомендаціями, старт CGRP-таргетної превенції розглядається за наявності від 4 і більше мігренозних днів на місяць, якщо вони суттєво дезадаптують пацієнта, а також при задокументованій неефективності, поганій переносимості або прямих протипоказаннях щонайменше до 2 традиційних класів профілактики.

Економічні бар’єри та реалії реімбурсації у світовій практиці

Своєрідною інтелектуальною провокацією, яка викликала активну дискусію в залі конгресу, стало таке проб­лемне питання: якщо на рівні доказової медицини існує абсолютна згода щодо беззаперечної ефективності CGRP-таргетної терапії, чому реальні пацієнти досі отримують настільки відмінне лікування?

Відповідь професорки Холле-Лі виявилася максимально прагматичною і позбавленою медичних ілюзій: головною причиною такої гетерогенності є реімбурсація (система державного або страхового відшкодування вартості ліків). Клінічне мислення лікаря та підбір пацієнтів у реальній практиці часто диктуються не патофізіологічною доцільністю, а жорсткими економічними лімітами страхових фондів. Єдиної універсальної відповіді на питання, коли застосовувати CGRP-ліки, немає — критерії призначення суттєво відрізняються залежно від країни та медичного товариства за трьома головними факторами: часом початку лікування, кількістю попередніх невдач та локальною політикою відшкодування [44, 45].

Наприклад, європейські реальні дані демонструють тривалі затримки в отриманні ліків через жорсткі національні рамки відбору пацієнтів [45], тоді як новий консенсус Східної Азії підтверджує, що навіть за наявності чітких медичних показань впровадження революційної CGRP-профілактики в усьому світі критично гальмується високою вартістю та нерівномірною фінансовою підтримкою з боку систем охорони здоров’я [44].

Глобальні парадокси реімбурсації CGRP-терапії

Аналіз національних критеріїв призначення CGRP-терапії демонструє суттєві розбіжності між країнами:

• Німеччина / Японія. Найліберальніший підхід. Старт превенції дозволено при ≥4 мігренозних днях на місяць (МДМ) після 1 невдалої спроби лікування [46]. При цьому в Німеччині реімбурсація диференційована: для еренумабу достатньо 1 невдачі, для підшкірних антитіл до ліганду — 4–5, а для гепантів діє вільне клінічне рішення лікаря;
• Іспанія. Суворіші вимоги (≥8 МДМ, ≥3 терапевтичні невдачі, обов’язковий попередній курс ботулінотерапії при хронічній формі);
• Данія / Ірландія. Препарати схвалені лише для хронічної мігрені після ≥2–3 невдач; у Данії вимагається повна відсутність супутнього медикаментозно-індукованого головного болю.

На противагу цьому, наукові товариства (American Headache Society — AHS, European Headache Federation — EHF) виступають за ранній старт CGRP-терапії як 1-ї лінії без потреби в попередніх невдалих спробах застарілих ліків [47, 48]. В умовах України відсутність жорсткого державного відшкодування дає клініцисту унікальну свободу: CGRP-превенцію можна ініціювати одразу, якщо традиційне лікування є неефективним або погано переноситься.

Подолання медикаментозного абузусу без примусової детоксикації

Сучасні клінічні дані спростовують застарілу вимогу щодо обов’язкової попередньої детоксикації пацієнтів із супутнім медикаментозно-індукованим головним болем перед початком профілактики [48]. Реальний досвід застосування CGRP-антитіл доводить, що таргетна терапія є високоефективною незалежно від проведення програм відміни анальгетиків.

На тлі специфічної CGRP-превенції 60,6% пацієнтів пов­ністю позбуваються критеріїв медикаментозно-індукованого головного болю природним шляхом, просто припиняючи надмірний прийом ліків через відсутність потреби в них [49]. Дослідження німецьких експертів підтверджує стійке утримання цього ефекту протягом року без ризику швидких рецидивів (рис. 6) [50].

Рисунок 6. Порівняльна динаміка показників ефективності анти-CGRP-терапії протягом 12 міс спостереження (адаптовано за A. Scheffler, D. Holle et al., 2024)

Примітки: панель (а) — пацієнти без попередньої історії хронічної мігрені; панель (b) — пацієнти з попередньою історією хронічної мігрені (MOH). Згори вниз: динаміка кількості днів із головним болем на місяць (СДГБ), днів із мігренню (СДМ) та днів прийому гострої терапії (СДПЛ). Сірі стовпчики відображають пацієнтів із супутнім абузусом / MOH, білі — без коморбідності.

Наявність тривалого абузусу не знижує клінічної відповіді на лікування [49]:

• частка ≥50% респондентів при зловживанні простими анальгетиками становить 53,5%;
• рівень відповіді при супутньому абузусі специфічними триптанами досягає 63,6%.

Водночас найкращі результати (середнє зниження частоти болю та покращення контролю нападів до 12-го тижня) забезпечує інтегрований підхід — поєднання таргетного медикаментозного захисту та короткого поведінкового навчання пацієнта правилам контролю нападів [51].

Профіль кардіоваскулярної безпеки: теорія проти практики

Теоретичні побоювання щодо судинних ризиків CGRP-блокади повністю спростовані тривалими RWE-спостереженнями [17, 28]. Реальна практика не виявила зростання частоти інфарктів міокарда чи інсультів. Проте зафіксовано молекулярноспецифічний сигнал: незначне, але стійке підвищення артеріального тиску асоціюється переважно із застосуванням еренумабу через блокаду рецептора CGRP, а не вільного ліганду [37]. Тому рутинний контроль артеріального тиску доцільний у пацієнтів із вихідною гіпертензією. Водночас доказова база для хворих із нещодавніми гострими судинними подіями наразі залишається обмеженою [48].

Підсумовуючи роботу секції, професорка Д. Холле-Лі сформувала головні тези, які кожен невролог має впровадити у свою повсякденну амбулаторну практику:

• CGRP-таргетна терапія забезпечує високоефективну та безпечну модель превенції для максимально широкої популяції пацієнтів;
• особи з найбільшим тягарем хвороби (хронічна міг­рень, тяжкий абузус, коморбідна депресія) отримують максимальну клінічну користь від специфічного лікування;
• терапевтичні рішення лікаря мають базуватися виключно на індивідуальних потребах конкретної людини, а не лише на фінансових обмеженнях локальних систем реімбурсації.

Рекомендації наукових товариств щодо раннього призначення анти-CGRP-терапії потребують використання молекул із доведеним профілем ефективності та безпеки:

• підшкірні моноклональні антитіла до ліганду (фреманезумаб, галканезумаб) є золотим стандартом довгострокової ін’єкційної превенції. Зв’язуючи вільний CGRP, вони забезпечують швидкий ефект, безпечний вихід понад 60% хворих із критеріїв медикаментозно-індукованого головного болю та кардіобезпеку без коливань артеріального тиску. Фреманезумаб також демонструє високу ефективність у пацієнтів із супутнім великим депресивним розладом (дослідження UNITE), зменшуючи вираженість депресивної симптоматики за шкалами HAM-D17 та PHQ-9 [42];
• пероральні гепанти (римегепант) пропонують унікальну тактичну гнучкість. Римегепант у формі ОДТ-таблеток (75 мг) однаково ефективний як для купірування гострого нападу, так і для профілактики через день, демонструючи переносимість на рівні плацебо без вазоконстрикторного впливу. Річний курс лікування дозволяє 74,8% пацієнтів знизити частоту нападів щонайменше вдвічі [38].

Застосування ін’єкційних антитіл як планового превентивного фону в поєднанні з римегепантом рекомендовано для швидкої допомоги та профілактики проривних атак.

Парадигма персоналізованого вибору в реальній клінічній практиці: оптимізація терапії, комбіновані стратегії та модифікація способу життя пацієнта

Аналіз фінальних секцій європейського конгресу EAN 2026, присвячених аспектним питанням реальної клінічної практики, засвідчує фундаментальний зсув у сучасній неврології: медична спільнота остаточно переходить від жорсткого дотримання рафінованих протоколів до стратегії гнучкого клінічного менеджменту. Цей блок презентувала докторка Франческа Пуледда (Francesca Puledda), старша клінічна лекторка та провідна неврологиня Клінічного центру головного болю в Кінгс-Коледжі (King’s College London), Велика Британія. У своєму виступі вона наочно продемонструвала, що реальна популяція пацієнтів в умовах амбулаторного прийому суттєво гетерогенніша за вибірки, представлені в РКД [52].

Якщо в межах РКД автори оперують очищеною моделлю захворювання із суворими критеріями включення, мінімальним рівнем соматичної та психічної коморбідності й жорстко контрольованою поліпрагмазією (при цьому особи з медикаментозно-індукованим головним болем зазвичай повністю виключаються з досліджень), то в реальних умовах невролог стикається з кардинально іншим клінічним фоном. Коморбідні депресивні стани, хронічна інсомнія, фіброміалгія, нестабільна прихильність до лікування та висока частота лікарського абузусу є щоденними викликами, які потребують адаптації наукових даних під індивідуальний портрет пацієнта. Офіційні рекомендації провідних світових наукових товариств (EHF та AHS) щодо раннього призначення анти-CGRP-класу як терапії 1-ї лінії вимагають від клініциста використання інструментів із бездоганним та перевіреним світовим авторитетом. Для створення довгострокового ін’єкційного превентивного базису у пацієнтів із високим тягарем хвороби золотим стандартом є вибір підшкірних моноклональних антитіл до ліганду.

Терапевтичний маневр: синдром «вислизання» ефекту та алгоритми перемикання (Switching strategies)

Однією з найтонших клінічних проблем тривалого таргетного лікування є синдром передчасного закінчення дії препарату, або феномен вислизання ефекту (wear-off). Клінічно цей стан маніфестує поступовим поверненням або посиленням мігренозної симптоматики наприкінці міждозового інтервалу (зокрема, з 10–12-го тижня при застосуванні квартальних режимів). Пацієнти часто описують цей період як суб’єктивний «зворотний відлік» до моменту введення наступної дози. В амбулаторній практиці зазначений феномен найчастіше відзначається на тлі використання щомісячних підшкірних ін’єкцій моноклональних антитіл, і його помилково розцінюють як первинну чи вторинну нечутливість пацієнта (non-response).

Для подолання синдрому wear-off та оптимізації контролю над перебігом хвороби рекомендуються диференційовані стратегії перемикання терапії:

• за наявності супутньої артеріальної гіпертензії чи недостатньої ефективності блокатора рецепторів доцільно здійснити перехід на препарати, що зв’язують безпосередньо вільний ліганд CGRP, реалізуючи принцип зміни молекулярного механізму. Зв’язуючи безпосередньо пул вільного CGRP, оригінальні підшкірні антитіла до ліганду забезпечують швидке розгортання ефекту та повну кардіобезпеку без ризику коливань системного артеріального тиску;
• у разі вираженого коливання концентрації речовини наприкінці міждозового вікна при підшкірному введенні пацієнта переводять на щоквартальні інфузії, що забезпечує стабільніше та рівномірніше плато діючої речовини в плазмі крові.

За умови повної резистентності до великих білкових молекул моноклональних антитіл обґрунтованим є повне перемикання на клас пероральних малих молекул — антагоністів рецепторів CGRP, що додає терапевтичну гнучкість. Коли активний пацієнт прагне отримати високий комплаєнс у таблетках, призначення перорального таргетного класу у формі ОДТ-таблеток 75 мг є кроком найвищої клінічної доцільності.

Клінічним підтвердженням раціональності такого підходу є репрезентативні дані реальної практики, озвучені на форумі: до 48% пацієнтів, у яких стартова лінія терапії виявилася неефективною, демонструють позитивну терапевтичну відповідь після проведення грамотного «світчингу» [53].

Наукове обґрунтування та стратегії комбінованого лікування

У випадках ведення пацієнтів із рефрактерною хронічною мігренню монотерапія часто не дозволяє досягти цільового рівня редукції нападів. За таких обставин виправданим є застосування концепції множинної блокади, яка базується на синергічному впливі на різні рівні одного й того самого патогенетичного каскаду тригеміноваскулярної системи.

Поєднання онаботулотоксину А (пригнічує вивільнення нейропептидів з периферичних C-волокон) та моноклональних антитіл (блокують проведення по A-дельта волокнах) чинить взаємопосилювальний, адитивний, а не надмірний ефект [53]. Поєднане застосування підшкірних ін’єкційних антитіл до ліганду як планового щомісячного фону дозволяє надійно захистити трійчастий ганглій від перезбудження та запобігти розвитку центральної сенситизації.

Своєю чергою, малі молекули виступають як низькомолекулярні антагоністи рецепторів, що мають високу динаміку зв’язування та подвійне призначення. Завдяки своїй дуальній природі пероральний антагоніст CGRP-рецепторів однаково ефективно працює і для миттєвого купірування гострої атаки за 2 год, і для планової профілактики через день, ідеально закриваючи нішу швидкої допомоги та профілактики проривних атак.

Економічний аудит терапії та комплаєнс

Впровадження високих медичних технологій неминуче стикається з фінансово-економічними лімітами. Річна вартість специфічних CGRP-агентів становить 7000–22 000 фунтів стерлінгів, тоді як витрати на традиційні неспецифічні пероральні превентивні засоби обмежуються діапазоном 50–300 фунтів на рік. Це зумовлює жорстку політику обмеження доступу в більшості європейських країн, де для погодження реімбурсації від лікаря вимагають документального підтвердження неефективності або непереносимості ліків у минулому [54, 55].

Для ефективного захисту інтересів пацієнта невролог повинен керуватися принципом об’єктивізації даних [52].

Органи відшкодування оперують виключно верифікованими показниками. Основним аргументом є щоденник головного болю на передлікувальному етапі.

Кожна попередня невдала спроба терапії має бути детально описана в медичній документації із зазначенням конкретного препарату, дози, тривалості та причини припинення прийому ліків.

У вітчизняних реаліях відсутність жорсткого страхового диктату відкриває перед лікарем унікальну клінічну свободу. Якщо традиційна профілактика (наприклад топірамат) викликає побічні ефекти, перехід на специфічний CGRP-захист є виправданим одразу. Зокрема, за наявності супутнього великого депресивного розладу призначення оригінального біологічного засобу гарантує пацієнтам паралельне усунення депресивної симптоматики, відновлюючи їхній психоемоційний спокій без потреби у важкій та токсичній поліпрагмазії.

«Лікарські канікули» та менеджмент рецидивів

При досягненні стійкої терапевтичної відповіді тривалістю 12–18 міс, за умови повного усунення явища медикаментозного абузусу, клініцист може розглянути питання про доцільність планової тимчасової відміни лікування — так званих лікарських канікул.

Процедура припинення терапії моноклональними антитілами не потребує етапу поступового зниження дози ліків. Завдяки тривалому періоду напіввиведення макромолекул антитіл із системного кровотоку, деескалація концентрації та вихід із терапії відбуваються самостійно, планово й без ризику розвитку синдрому рикошету. Проте лікар зобов’язаний попередити пацієнта про те, що ризик рецидиву та повернення нападів після відміни становить близько 50% [52]. Важливим заспокійливим чинником для пацієнта є доведений факт, що повторне відновлення терапії (retreatment) демонструє високу ефективність, і більшість хворих швидко повертає свій попередній рівень контролю над болем.

Біологічний фундамент терапії: модифікація способу життя

Завершальним інсайтом європейського форуму стала вимога повернути немедикаментозним методам статус патогенетичного базису лікування. Модифікація способу життя пацієнта є біологічною основою, на яку накладається дія ліків, а не другорядною рекомендацією поспіхом наприкінці амбулаторного прийому (таблиця).

Таблиця. Клінічні напрямки та доказові основи немедикаментозного менеджменту способу життя при мігрені

Терапевтична аксіома конгресу резюмує цей підхід.

У підсумковому блоці авторка сформувала 8 концептуальних тез для щоденної амбулаторної практики невролога [52]:

1. Персоналізуйте вибір препарату під пацієнта, а не під шаблон підручника.

2. Формуйте реалістичні очікування в перший же день — це найнадійніший інструмент утримання пацієнта на терапії.

3. Не оцінюйте терапевтичної відповіді раніше, ніж через 12 тиж, зважайте на існування феномену пізньої відповіді.

4. Часткова відповідь на лікування — не невдача, а клінічний індикатор супутніх проблем, які потребують корекції.

5. Першочергово контролюйте супутній медикаментозний абузус перед ухваленням рішення про неефективність класу.

6. Майже половина пацієнтів (48%) успішно відповідає на світчинг — випробуйте зміну молекули перед повним скасуванням CGRP-терапії.

7. Феномен передчасного виснаження ефекту існує: скорочуйте інтервал ін’єкцій, використовуйте гепанти як «місток» або переводьте пацієнта на внутрішньовенну форму.

8. Модифікація способу життя — це біологічний фундамент успіху лікування, а не запізніла думка.

Висновки

CGRP-революція, продемонстрована на конгресі EAN 2026, остаточно затвердила перехід неврології від симптоматичного стримування мігрені до високоточної патогенетичної терапії на основі ін’єкційних моноклональних антитіл (фреманезумаб, галканезумаб) та пероральних гепантів (римегепант). Сучасна доказова база РКД та реальна клінічна практика підтверджують безпрецедентну ефективність цих вазонейтральних молекул у подоланні терапевтичної резистентності, коморбідної депресії та медикаментозного абузусу без виснажливої детоксикації пацієнтів. Попри спростування ролі Plasma CGRP як діагностичного біомаркера, впровадження гнучких алгоритмів вибору, стратегій світчингу та комбінованої блокади трійчастого нерва на біологічному фундаменті модифікації способу життя є єдиним раціональним шляхом до повного усунення соціального тягаря хвороби та повернення хворих до активного життя.

Список використаної літератури

• 1. Ashina M. (2026) Migraine neurobiology and the CGRP pathway. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 2. Zhao H., Wang Q., Chen Z. et al. (2025) Global, regional, and national burdens and trends of migraine among males aged 10–59 years from 1990 to 2021: insights from the Global Burden of Disease study 2021. Front. Neurol., 16: 1585512. doi.org/10.3389/fneur.2025.1585512.
• 3. Peres M.F.P., Sacco S., Pozo-Rosich P. et al. (2024) Migraine is the most disabling neurological disease among children and adolescents, and second after stroke among adults: A call to action. Cephalalgia, 44(8): 3331024241267309. doi.org/10.1177/03331024241267309.
• 4. Eigenbrodt A.K., Ashina H., Khan S. et al. (2021) Diagnosis and management of migraine in ten steps. Nature Rev. Neurol., 17: 501–514. doi.org/10.1038/s41582-021-00509-5.
• 5. Ashina M. (2020) Migraine. New Engl. J. Med., 383(19): 1866–1876. doi.org/10.1056/NEJMra1915327.
• 6. Amara S.G., Jonas V., Rosenfeld M.G. et al. (1982) Alternative RNA processing in calcitonin gene expression generates mRNAs encoding different polypeptide products. Nature, 298(5871): 240–244. doi.org/10.1038/298240a0.
• 7. Edvinsson L. (1985) Functional role of perivascular peptides in the control of cerebral circulation. Trends in Neurosci., 8: 126–131. doi.org/10.1016/0166-2236(85)90050-5.
• 8. McCulloch J., Uddman R., Kingman T.A. et al. (1986) Calcitonin gene-related peptide: functional role in cerebrovascular regulation. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America, 83(15): 5731–5735. doi.org/10.1073/pnas.83.15.5731.
• 9. Edvinsson L., Ekman R., Jansen I. et al. (1987) Peptide-containing nerve fibers in human cerebral arteries: Immunocytochemistry, radioimmunoassay and in vitro pharmacology. Annals of Neurol., 21(5): 431–437. doi.org/10.1002/ana.410210503.
• 10. Goadsby P.J., Edvinsson L., Ekman R. (1988) Release of vasoactive peptides in the extracerebral circulation of humans and the cat during activation of the trigeminovascular system. Annals of Neurol., 23(2): 193–196. doi.org/10.1002/ana.410230214.
• 11. Ashina M., Terwindt G., Al-Mahdi Al-Karagholi M. et al. (2021) Migraine: disease characterisation, biomarkers, and precision medicine. The Lancet, 397(10283): 1496–1504. doi.org/10.1016/S0140-6736(20)32162-0.
• 12. Lassen L.H., Haderslev P.A., Jacobsen V.B. et al. (2002) CGRP may play a causative role in migraine. Cephalalgia, 22(1): 54–61. doi.org/10.1046/j.1468-2982.2002.00310.x.
• 13. Asghar M.S., Hansen A.E., Amin F.M. et al. (2011) Evidence for a vascular factor in migraine. Annals of Neurol., 69(4): 635–645. doi.org/10.1002/ana.22292.
• 14. Ashina H., Schytz H.W., Ashina M. (2018) CGRP in Human Models of Migraine. In: Brain S., Geppetti P. (Eds.), Handbook of Experimental Pharmacology (Vol. 255). Springer. doi.org/10.1007/164_2018_128.
• 15. Thomsen A.V., Ashina H., Al-Khazali H.M. et al. (2024) Clinical features of migraine with aura: a REFORM study. The J. Headache and Pain, 25: 22. doi.org/10.1186/s10194-024-01718-1.
• 16. Karlsson W.K., Christensen R.H., Al-Khazali H.M. et al. (2026) Plasma CGRP Levels in Migraine: A Registry for Migraine Study. Neurology, 107(1): e218152. doi.org/10.1212/WNL.0000000000218152.
• 17. Barbanti P. (2026) CGRP-targeted therapies: Clinical trial evidence. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 18. Ferrari M.D., Diener H.C., Ning X. et al. (2019) Fremanezumab versus placebo for migraine prevention in patients with documented failure to up to four migraine preventive medication classes (FOCUS): a randomised, double-blind, placebo-controlled, phase 3b trial. The Lancet, 394(10203): 1030–1040. doi.org/10.1016/S0140-6736(19)31946-4.
• 19. Mulleners W.M., Kim B.K., Láinez M.J.A. et al. (2020) Safety and efficacy of galcanezumab in patients for whom previous migraine preventive medication from two to four categories had failed (CONQUER): a multicentre, randomised, double-blind, placebo-controlled, phase 3b trial. Lancet Neurol., 19(10): 814–825. doi.org/10.1016/S1474-4422(20)30279-9.
• 20. Goadsby P.J., Reuter U., Hallström Y. et al. (2017) A controlled trial of erenumab for episodic migraine. New England Journal of Medicine, 377(22): 2123–2132. doi.org/10.1056/NEJMoa1705848.
• 21. Ailani J., Lipton R.B., Goadsby P.J. et al. (2021) Atogepant for the preventive treatment of migraine. New Engl. J. Med., 385(8): 695–706. doi.org/10.1056/NEJMoa2035908.
• 22. AbbVie, TEMPLE Trial Investigators. (2025) Tolerability, safety, and efficacy of atogepant versus topiramate in participants requiring preventive treatment for migraine: Results from the head-to-head TEMPLE trial. 22nd International Headache Congress (IHC 2025), San Diego, CA, United States.
• 23. Reuter U., Ehrlich M., Gendolla A. et al. (2022) Erenumab versus topiramate for the prevention of migraine: a randomised, double-blind, active-controlled phase 4 trial. Cephalalgia, 42(2): 108–118. doi.org/10.1177/03331024211053571.
• 24. Do T.P., Deligianni C., Amirguliyev S. et al. (2023) Second messenger signalling bypasses CGRP receptor blockade to provoke migraine attacks in humans. Brain, 146(12): 5224–5234. doi.org/10.1093/brain/awad261.
• 25. Dodick D.W., Silberstein S.D., Bigal M.E. et al. (2018) Effect of fremanezumab compared with placebo for prevention of episodic migraine: A randomized clinical trial. JAMA, 319(19): 1999–2008. doi.org/10.1001/jama.2018.4853.
• 26. Stauffer V.L., Dodick D.W., Zhang Q. et al. (2018) Evaluation of galcanezumab for the prevention of episodic migraine: The EVOLVE-1 randomized clinical trial. JAMA Neurology, 75(9): 1080–1088. doi.org/10.1001/jamaneurol.2018.1212.
• 27. Croop R., Lipton R.B., Kudrow D. et al. (2021) Oral rimegepant for preventive treatment of migraine: a phase 2/3, randomised, double-blind, placebo-controlled trial. The Lancet, 397(10268): 51–60. doi.org/10.1016/S0140-6736(20)32544-7.
• 28. Silberstein S.D., Dodick D.W., Bigal M.E. et al. (2017) Fremanezumab for the preventive treatment of chronic migraine. New Engl. J. Med., 377(22): 2113–2122. doi.org/10.1056/NEJMoa1709038.
• 29. Detke H.C., Goadsby P.J., Wang S. et al. (2018) Galcanezumab in chronic migraine: The randomized, double-blind, placebo-controlled REGAIN study. Neurology, 91(24): e2211–e2221. doi.org/10.1212/WNL.0000000000006640.
• 30. Yu S., Zhou J., Luo G. et al. (2023) Efficacy and safety of eptinezumab in patients with chronic migraine and medication-overuse headache: a randomized, double-blind, placebo-controlled study. BMC Neurology, 23(1): 441. doi.org/10.1186/s12883-023-03477-z.
• 31. Tassorelli C., Nagy K., Pozo-Rosich P. et al. (2024) Safety and efficacy of atogepant for the preventive treatment of episodic migraine in adults for whom conventional oral preventive treatments have failed (ELEVATE): a randomised, placebo-controlled, phase 3b trial. Lancet Neurol., 23(4): 382–392. doi.org/10.1016/S1474-4422(24)00025-5.
• 32. Pozo-Rosich P., López J.A.G., Lisewski P. et al. (2025) A phase 4, randomized, double-blind, placebo-controlled trial evaluating the efficacy and tolerability of rimegepant for the prevention of episodic migraine in adults with a history of inadequate response to traditional oral preventive medications. Cephalalgia, 45(11): 3331024251391378. doi.org/10.1177/03331024251391378
• 33. Lipton R.B., Dodick D.W., Ailani J. et al. (2019) Effect of ubrogepant vs placebo on pain and the most bothersome associated symptom in the acute treatment of migraine: The ACHIEVE II randomized clinical trial. JAMA, 322(19): 1887–1898. doi.org/10.1001/jama.2019.16711.
• 34. Lipton R.B., Croop R., Stock D.A. et al. (2023) Safety, tolerability, and efficacy of zavegepant 10 mg nasal spray for the acute treatment of migraine in the USA: a phase 3, double-blind, randomised, placebo-controlled multicentre trial. Lancet Neurolo­gy, 22(3): 209–217. doi.org/10.1016/S1474-4422(22)00517-8.
• 35. Croop R., Goadsby P.J., Stock D.A. et al. (2019) Efficacy, safety, and tolerability of rimegepant orally disintegrating tablet for the acute treatment of migraine: a randomised, phase 3, double-blind, placebo-controlled trial. The Lancet, 394(10200): 737–745. doi.org/10.1016/S0140-6736(19)31606-X.
• 36. Ashina M., McAllister P., Gaul C. et al. (2025) Rimegepant for acute treatment of mig­raine in triptan-unsuitable adults: A randomized, double-blind, placebo-controlled phase 4 trial. Cephalalgia, 45(11). doi.org/10.1177/03331024251395298.
• 37. Dodick D.W., Goadsby P.J., Schwedt T.J. et al. (2023) Ubrogepant for the treatment of migraine attacks during the prodrome: a phase 3, multicentre, randomised, double-blind, placebo-controlled, crossover trial in the USA. The Lancet, 402: 2307–2316. doi.org/10.1016/S0140-6736(23)02134-4.
• 38. Kudrow D., Croop R.S., Thiry A. et al. (2026) A 52-week open-label extension study to evaluate the safety and efficacy of oral rimegepant for the preventive treatment of migraine. Headache, 66: 407–416. doi.org/10.1111/head.15002.
• 39. Camporeale A., Kudrow D., Sides R. et al. (2018) A phase 3, long-term, open-label safety study of galcanezumab in patients with migraine. BMC Neurology, 18(1): 188. doi.org/10.1186/s12883-018-1193-2.
• 40. Fullerton T., Pixton G. (2024) Long-Term Use of Rimegepant 75 mg for the Acute Treatment of Migraine is Associated with a Reduction in the Utilization of Select Analgesics and Antiemetics. J. of Pain Res., 17: 1751–1760. doi.org/10.2147/JPR.S456006.
• 41. Hershey A.D., Szperka C.L., Barbanti P. et al. (2026) Fremanezumab in Children and Adolescents with Episodic Migraine. New Engl. J. Med., 394(3): 243–252. doi.org/10.1056/NEJMoa2504546.
• 42. Lipton R.B., Ramirez Campos V., Roth-Ben Arie Z. et al. (2025) Fremanezumab for the Treatment of Patients With Migraine and Comorbid Major Depressive Disorder: The UNITE Randomized Clinical Trial. JAMA Neurology, 82(6): 560–569. doi.org/10.1001/jamaneurol.2025.0806.
• 43. Holle-Lee D. (2026) Clinical decision-making and patient selection. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 44. Wang S.J., Takizawa T., Zhou J. et al. (2026) Current landscape of migraine care with expert consensus from East Asia. The Journal of Headache and Pain, 27: 165. doi.org/10.1186/s10194-026-02382-3.
• 45. Pozo-Rosich P., García-Azorín D., Díaz-Cerezo S. et al. (2024) Real-world experience of galcanezumab in the prevention of migraine in Spain: a systematic literature review. Frontiers in Neurology, 15: 1502475. doi.org/10.3389/fneur.2024.1502475.
• 46. Gendolla A., Rauer N., Kraemer S. et al. (2022) Epidemiology, demographics, triptan contraindications, and prescription patterns of patients with migraine: a German claims database study. Neurology and Therapy, 11(1): 167–183. doi.org/10.1007/s40120-021-00304-w.
• 47. Charles A.C., Digre K.B., Goadsby P.J. et al. (2024) Calcitonin gene-related peptide-targeting therapies are a first-line option for the prevention of migraine: An American Headache Society position statement update. Headache, 64(4): 333–341. doi.org/10.1111/head.14692.
• 48. Sacco S., Amin F.M., Ashina M. et al. (2022) European Headache Federation guideline on the use of monoclonal antibodies targeting the calcitonin gene-related peptide pathway for migraine prevention — 2022 update. The Journal of Headache and Pain, 23(1): 67. doi.org/10.1186/s10194-022-01431-x.
• 49. Caronna E., Gallardo V.J., Alpuente A. et al. (2021) Anti-CGRP monoclonal antibodies in chronic migraine with medication overuse: real-life effectiveness and predictors of response at 6 months. The Journal of Headache and Pain, 22(1): 120. doi.org/10.1186/s10194-021-01328-1.
• 50. Scheffler A., Basten J., Menzel L. et al. (2024) Persistent effectiveness of CGRP antibody therapy in migraine and comorbid medication overuse or medication overuse headache: a retrospective real-world analysis. The Journal of Headache and Pain, 25: 109. doi.org/10.1186/s10194-024-01813-3.
• 51. Treadwell J.R., Tsou A.Y., Rouse B. et al. (2025) Behavioral interventions for migraine prevention: A systematic review and meta-analysis. Headache, 65(4): 668–694. doi.org/10.1111/head.14914.
• 52. Puledda F. (2026) Prescribing CGRP therapies in real practice. 12th Congress of the European Academy of Neurology, Geneva, Switzerland.
• 53. Puledda F., Sacco S., Diener H.C. et al. (2024) International Headache Society global practice recommendations for the acute pharmacological treatment of migraine. Cephalalgia, 44(8): 3331024241252666. doi.org/10.1177/03331024241252666.
• 54. Kernick D. (2020) Monoclonal antibodies for migraine prevention: hope, hype, and health economy challenge. British Journal of General Practice, 70(697): e523–e524. doi.org/10.3399/bjgp20X711833.

Підготувала І.О. Бондаренко