Фактори, які викликають вегетативні кризи
- Психогенні: стрес, страх, воєнна обстановка, ситуація публічного виступу.
- Фізичні навантаження: важка праця, тривале стояння на ногах, черепно-мозкова травма.
- Хімічні: прийом невідомих лікарських засобів, кофеїн, стимулятори центральної нервової системи.
- Фізичні фактори: перегрівання, переохолодження, іонізуюча радіація, гіперінсоляція.
- Інтоксикації: гострі та хронічні, зокрема алкогольна, абстиненція, вживання наркотиків.
- Дисгормональні стани: клімакс, пубертатний період, вагітність, стан після аборту.
- Інфекційні захворювання.
Вегетативна недостатність
Вегетативна недостатність — синдром, зумовлений порушенням іннервації внутрішніх органів, судин, секреторних залоз. Найчастіше одночасно порушується функція симпатичної та парасимпатичної систем.
Причини вегетативної недостатності:
- ортостатична гіпотензія (первинна вегетативна нейропатія) — дегенерація нейронів симпатичних гангліїв;
- мультисистемна атрофія — дегенерація прегангліонарних нейронів бічних рогів спинного мозку та центральних вегетативних структур;
- синдром Гієна — Барре — ураження вегетативних волокон;
- сімейні сенсорно-негативні нейропатії;
- метаболічні полінейропатії (діабетична, амілоїдна, алкогольна, порфірійна, неопластична, уремічна);
- нейропатії при захворюваннях сполучної тканини;
- ураження центральної нервової системи (високе ураження спинного мозку, пухлини задньої черепної ямки, сирингомієлія, розсіяний склероз, енцефалопатія Верніке);
- серцево-судинні захворювання;
- захворювання шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи.
Клінічні прояви: ортостатична гіпотензія, порушення потовиділення (гіпергідроз або ангідроз), порушення іннервації зіниці, дисфункція тазових органів.
Вегетативний криз (панічна атака)
Вегетативний криз (панічна атака) — пароксизмальний стан неепілептичної природи, який проявляється поліморфними вегетативними розладами, зумовленими активацією центральних (надсегментарних) вегетативних структур. Панічні атаки характеризуються раптовим початком і досягають піку протягом 10 хв.
Ключові структури: мигдалина, гіпокамп, скронева та лобна кора, таламус, гіпоталамус і стовбурові центри.
Чинники ризику: особливості особистості, постійні стресові ситуації, сімейна схильність. Дебют — у віці 20–40 років, жінки хворіють удвічі частіше.
Симптоми: відчуття нестачі повітря, тривога, прискорене серцебиття, біль у ділянці серця, головний біль, посилене потовиділення, запаморочення, часте сечовипускання.
Симпатоадреналовий криз
Характеристика: раптовий початок, пік до 10 хв. Відсутній зв’язок із фізичним перенавантаженням, положенням тіла, прийомом їжі. Стан полегшується при застосуванні седативних препаратів.
Симптоми: підвищення артеріального тиску, озноб, похолодіння, блідість шкірних покривів, мідріаз, екзофтальм. Завершується поліурією.
Невідкладна допомога:
- забезпечити хворому спокій, запропонувати зручне положення;
- налагодити правильний стереотип дихання (переважно черевне), зігріти хворого;
- для купірування гострого нападу: діазепам 2–4 мл 0,5% розчину (10–20 мг) внутрішньом’язово або внутрішньовенно;
- блокатори β-адренорецепторів (пропранолол 20–40 мг) для контролю соматичних симптомів (тахікардія, тремор). Протипоказані при бронхіальній астмі, вираженій брадикардії, атріовентрикулярній (АВ) блокаді II–III ступеня.
Вагоінсулярний криз
Характеристика: раптове виникнення тяжкості в голові, запаморочення, відчуття неповноцінного видиху, нестачі повітря, «грудки» в горлі.
Симптоми: шлунково-кишкові розлади, зниження артеріального тиску, брадикардія, екстрасистолія, почервоніння обличчя, відчуття припливу жару, холоду, страх, тривога. Завершується поліурією.
Невідкладна допомога:
1. Забезпечити хворому спокій, налагодити правильний стереотип дихання, зігріти, дати випити солодкий гарячий чай.
2. Вводять діазепам 10–20 мг (2–4 мл 0,5% розчину).
3. При вираженій брадикардії — атропін 0,5–1 мл 0,1% розчину підшкірно.
Лікворно-гіпертензивний криз
Характеристика: раптове підвищення внутрішньочерепного тиску, реактивний набряк головного мозку, утруднення венозного відтоку, підвищення продукції ліквору. Розвивається вночі або вранці.
Симптоми: раптовий головний біль, нудота, блювання, запаморочення, біль в очах при рухах (симптом Мана), ураження черепних нервів (VI пара), брадикардія, порушення свідомості.
Невідкладна допомога:
1. При підозрі на підвищення внутрішньочерепного тиску — манітол 15% 0,5–1,0 г/кг маси тіла внутрішньовенно крапельно.
2. За потреби — фуросемід 40–80 мг внутрішньовенно.
3. Для зменшення вираженості головного болю — кеторолак 1 мл внутрішньом’язово.
4. Метоклопрамід 10 мг при блюванні.
Психовегетативний криз (панічна атака)
Характеристика: розвивається під час сну або в першій половині дня. Можуть бути передвісники (тривога, паніка, страх смерті).
Симптоми: прискорене серцебиття, нестача повітря, задишка, ознобоподібні гіперкінези, запаморочення, відчуття провалювання, відчуття дереалізації, бажання виконати неконтрольований вчинок.
Невідкладна допомога при панічній атаці:
- купірування гострого нападу: бензодіазепіни (діазепам — 2 мл 0,5% внутрішньовенно або внутрішньом’язово). Ситуаційне застосування допускається протягом тривалого часу;
- за потреби — блокатори β-адренорецепторів для контролю соматичних симптомів (не впливають на психологічний компонент).
Довготривала терапія панічного розладу:
1. Антидепресанти групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) — препарати 1-ї лінії: пароксетин, сертралін, флуоксетин, есциталопрам. Починають з мінімальних доз із поступовим підвищенням (ефект через 2–4 тиж). На початку терапії можливе тимчасове посилення тривоги.
2. Антидепресанти інших груп (трициклічні, гетероциклічні, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну) — у разі неефективності СІЗЗС.
3. Когнітивно-поведінкова психотерапія — ефективний метод, який може комбінуватися з фармакотерапією.
4. Тривалість лікування: період стабілізації — 4–6 міс, профілактична терапія — не менше 1 року.
Важливо: ноотропні препарати (пірацетам, комбінація пірацетам / цинаризин) не показані при панічних атаках, оскільки можуть посилити тривожний стан.
Гіпервентиляційний криз
Характеристика: водночас зі страхом, тривогою хворий відчуває нестачу повітря, утруднене дихання, відчуття стиснення грудної клітки, «грудки» в горлі, порушення ритму та регулярності дихання.
Симптоми:
- серцево-судинні: неприємні відчуття в ділянці серця, відчуття «зупинки серця», екстрасистолія, біль у лівій половині грудної клітки;
- шлунково-кишкові: посилення перистальтики, аерофагія, відрижка повітрям, здуття живота, нудота, блювання;
- з боку свідомості: порушення, колапс, порушення чіткості зору («туман», «сітка перед очима», «тунельний зір»);
- рухові та м’язово-тонічні: ознобоподібні гіперкінези, м’язово-тонічні розлади, симптом Хвостека;
- чутливі та больові порушення.
Невідкладна допомога:
1. Спокійна підтримка та заспокоєння пацієнта. Пояснення механізму виникнення симптомів зменшує страх.
2. Дихальна гімнастика: поступове уповільнення дихання, подовження видиху, перехід на діафрагмальне (черевне) дихання.
Категорично не рекомендовано дихання в паперовий мішок — це небезпечно через ризик гіпоксії.
3. За потреби — бензодіазепіни (діазепам 10–20 мг).
4. У хронічних випадках — когнітивно-поведінкова терапія та респіраторна перетренувальна терапія.
Вестибулярний криз
Характеристика: вестибуло-вегетативні реакції: запаморочення, шум у вухах. Причина — атеросклеротичне ураження вертебральних і базилярних артерій, лабіринту.
Симптоми: порушення орієнтації в просторі, відчуття руху свого тіла або навколишніх предметів, нудота, блювання, ністагм, порушення тонусу м’язів, дискоординаційні рухи.
Невідкладна допомога:
1. Діазепам по 2 мл 0,5% розчину внутрішньом’язово.
2. Метоклопрамід по 2 мл (10 мг) внутрішньом’язово при нудоті.
3. Атропіну сульфат 0,1% 0,5–1 мл підшкірно при вираженій брадикардії.
4. Бетагістин по 8–16 мг внутрішньо 2–3 рази на добу — для тривалої терапії (ефективність доведена лише при хворобі Меньєра).
5. Препарати з недоведеною ефективністю (вінпоцетин, комбінація пірацетам / цинаризин) не рекомендуються в гострий період.
Висновок
Вегетативні пароксизми (кризи) можуть бути еквівалентом (початком) більш виражених церебральних захворювань (зокрема перенесеної черепно-мозкової травми, інтоксикаційного синдрому, запальних захворювань головного мозку), тому неврологу, сімейному лікарю, лікарю екстреної медичної допомоги слід ретельно зібрати анамнез, провести клінічне, інструментальне та лабораторне обстеження, щоб встановити правильний діагноз і надати невідкладну медичну допомогу згідно із сучасними протоколами. Своєчасне виявлення панічного розладу та призначення адекватної терапії (СІЗЗС, когнітивно-поведінкова терапія) дозволяють запобігти хронізації стану та покращити якість життя пацієнтів.
Список рекомендованої літератури
|
Інформація про автора:
Зозуля Іван Савович — доктор медичних наук, професор, професор кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. E-mail: [email protected]. orcid.org/0000-0002-8496-9876 |
Information about the author:
Zozulia Ivan S. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Professor of the Department of Emergency Medicine of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. E-mail: [email protected]. orcid.org/0000-0002-8496-9876 |
Надійшла до редакції/Received: 12.08.2026
Прийнято до друку/Accepted: 18.08.2026
