Особливості призначення поліпілу Триномія® у пацієнтів різного віку

Вступ

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються провідною причиною смертності та інвалідизації у світі, формуючи значний тягар для систем охорони здоров’я, зокрема у країнах із середнім рівнем доходу. Основний внесок у структуру смертності припадає на ішемічну хворобу серця (ІХС) та цереброваскулярні події, що особ­ливо актуально для пацієнтів зі встановленими атеросклеротичними серцево-судинними захворюваннями (АСССЗ) [1–3]. Проблема посилюється високою поширеністю факторів ризику, недостатнім контролем артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, а також обмеженою ефективністю стратегій вторинної профілактики у країнах Європи [4–6].

Вторинна профілактика після перенесених серцево-судинних подій (інфаркт міокарда (ІМ), ішемічний інсульт) є ключовим компонентом зниження ризику повторних подій і смертності. Відповідно до сучасних рекомендацій Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC), вона передбачає комплексний вплив на модифіковані фактори ризику, включаючи інтенсивну ліпідознижувальну терапію з досягненням цільових рівнів холестерину (ХС) ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) (<1,4 ммоль/л для пацієнтів дуже високого ризику), антитромбоцитарну терапію та блокаду ренін-ангіотензинової системи [1, 2, 5].

Незважаючи на наявність чітких рекомендацій та доказову базу ефективності цих підходів, їх реалізація у реальній клінічній практиці залишається недостатньою. Однією з ключових причин є низька прихильність пацієнтів до лікування. За сучасними даними, до 50% пацієнтів припиняють або нерегулярно приймають призначену терапію протягом 1-го року після гострої серцево-судинної події [7–9]. Причини цього явища є мультифакторними та включають поліфармацію, складність терапевтичних схем, побічні ефекти, когнітивні порушення, а також поведінкові аспекти, зокрема недооцінку ризику захворювання.

Особливу клінічну значущість проблема прихильності має у двох полярних групах пацієнтів. З одного боку, це пацієнти літнього віку (≥65 років), для яких характерні коморбідність, поліфармація та підвищений ризик небажаних лікарських взаємодій. З іншого боку — молоді та працездатні пацієнти, які часто демонструють низьку комплаєнтність через відсутність симптомів, активний спосіб життя та недооцінку довгострокового ризику [9, 10].

У цьому контексті концепція кардіоваскулярного поліпілу (англ. polypill), що передбачає поєднання декількох препаратів із доведеною ефективністю в одній лікарській формі, розглядається як ефективна стратегія підвищення прихильності до лікування та оптимізації вторинної профілактики. Згідно з результатами рандомізованих клінічних досліджень та метааналізів, застосування поліпілу асоціюється з підвищенням прихильності до терапії на 20–40% та зниженням ризику серцево-судинних подій на 15–25% [11, 12].

Одним із найбільш вивчених варіантів є Триномія^®, що поєднує ацетилсаліцилову кислоту (АСК), раміприл та аторвастатин в одній лікарській формі. Такий підхід одночасно впливає на три основні патофізіологічні ланки атеросклерозу — тромбоутворення, ендотеліальну дисфункцію та дисліпідемію — при зменшенні кількості таблеток і підвищенні прихильності до терапії. Результати багатоцентрового рандомізованого дослідження SECURE продемонстрували, що застосування кардіоваскулярного поліпілу, до складу якого входять ті самі компоненти, що й у препарату Триномія^®, знижує ризик комбінованої кінцевої точки (серцево‑судинна смерть, нефатальний ІМ, інсульт або термінова реваскуляризація) на 24% порівняно зі звичайною терапією [11].

Враховуючи різні потреби пацієнтів залежно від віку — хворі літнього віку мають високий рівень коморбідності та поліфармації, а молоді або працездатні часто недооцінюють ризики й не дотримуються терапії — диференційований підхід до призначення поліпілу Триномія^® в різних вікових групах є обґрунтованим і своєчасним.

Мета статті: проаналізувати сучасну доказову базу щодо ефективності та безпеки застосування кардіоваскулярного поліпілу Триномія^® у пацієнтів різного віку та обґрунтувати його місце в сучасній стратегії вторинної профілактики серцево‑судинних захворювань.

Концепція кардіоваскулярного поліпілу в сучасній вторинній профілактиці

Упродовж останніх десятиліть стратегія вторинної профілактики ССЗ зазнала суттєвої еволюції: від фокусування на окремих фармакологічних класах до інтегрованого підходу, спрямованого на одночасний контроль ключових патогенетичних механізмів атеросклерозу. Сучасні рекомендації підкреслюють необхідність комбінованої терапії, яка включає антитромбоцитарні засоби, статини та інгібітори ренін-ангіотензинової системи [1, 2, 5]. Водночас ефективність такої стратегії в реальній практиці знач­ною мірою обмежується низькою прихильністю пацієнтів до лікування [7–9].

Одним із ключових бар’єрів є складність терапевтичних схем. Пацієнти після перенесеного ІМ часто отримують 5–9 лікарських засобів одночасно, що суттєво знижує комплаєнс. Доведено, що кожне додаткове призначення асоціюється зі зниженням прихильності приблизно на 7–10%, що прямо впливає на клінічні результати [8, 10]. У цьому контексті спрощення терапії стає не менш важливим, ніж вибір самих препаратів [13, 14].

Концепція кардіоваскулярного поліпілу передбачає поєднання декількох препаратів із доведеною ефективністю в одній лікарській формі. Класична структура включає АСК, статин та інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), що дозволяє одночасно впливати на тромбоцитарну активацію, ліпідний профіль та нейрогуморальну регуляцію судинного тонусу. Такий підхід забезпечує патогенетично обґрунтований мультифакторний вплив на атеросклеротичний процес [14, 15].

Ключовим етапом формування доказової бази ефективності поліпілу стали результати рандомізованого дослідження SECURE. У цьому дослідженні рандомізовано 2499 пацієнтів віком ≥65 років із перенесеним ІМ протягом попередніх 6 міс на стратегію поліпілу (АСК, аторвастатин, раміприл) або стандартне лікування.

Протягом середнього періоду спостереження 3 роки продемонстровано статистично значуще зниження частоти первинної комбінованої кінцевої точки (серцево-судинна смерть, нефатальний ІМ, інсульт або термінова реваскуляризація) — 9,5% у групі поліпілу проти 12,7% у групі стандартної терапії (відносне зниження ризику близько 24%, p=0,02). Аналогічно, частота вторинної кінцевої точки (серцево-судинна смерть, ІМ або інсульт) становила 8,2 проти 11,7% (p=0,005). При цьому загальна смертність не відрізнялася між групами, що узгоджується з попередніми дослідженнями вторинної профілактики [11]. Важливо, що підвищення прихильності до лікування розглядається як ключовий механізм отриманого клінічного ефекту.

Візуальне узагальнення ефективності, безпеки та фармакоекономічних переваг поліпілу представлено на рис. 1, де показано його мультидоменний вплив на клінічні результати. Окремо на рис. 2 відображено ключові аспекти впровадження цієї стратегії на етапі виписки зі стаціонару, що є критичним періодом для формування довготривалої прихильності до лікування [14].

Рисунок 1. Короткий виклад узгоджених аспектів, пов’язаних з ефективністю, безпекою та економічною доцільністю серцево-судинного поліпілу Триномія^® [14]

ІХС — ішемічна хвороба серця; MACE (Major Adverse Cardiovascular Events) — серйозна несприятлива серцево-судинна подія; RRR (Relative Risk Reduction) — відносне зниження ризику.

Рисунок 2. Короткий виклад узгоджених аспектів щодо впровадження серцево-судинного поліпілу Триномія^® під час виписки зі стаціонару [14]

Отримані результати узгоджуються з попередніми дослідженнями. У дослідженні FOCUS показано, що застосування поліпілу покращує прихильність до терапії у пацієнтів зі стабільним ішемічним ССЗ порівняно зі стандартним лікуванням [10]. Аналогічно, в дослідженні UMPIRE, проведеному в Індії та Європі, стратегія поліпілу асоціювалася з кращим контролем артеріального тиску (АТ) та рівня ХС, а також підвищенням прихильності до терапії [7, 16]. Метааналізи рандомізованих досліджень, включаючи понад 20 тис. пацієнтів, підтверджують, що стратегія поліпілу підвищує прихильність до лікування та асоціюється зі зниженням ризику серцево-судинних подій на 15–25% [12, 17].

Окрім клінічної ефективності, важливим є фармако­економічний аспект. Застосування фіксованих комбінацій дозволяє зменшити витрати, пов’язані з госпіталізаціями, повторними подіями та ускладненнями, що особливо актуально для систем охорони здоров’я з обмеженими ресурсами [7, 14]. Таким чином, спрощення терапії через фіксовані комбінації має прямий клінічний ефект, що виходить за межі лише підвищення прихильності до лікування [10, 12].

Кардіоваскулярний поліпіл є не лише фармакологічною інновацією, але й організаційним інструментом оптимізації лікування. Його застосування дозволяє розв’язати ключові проблеми сучасної кардіології — складність терапії, низьку прихильність та недостатній контроль факторів ризику — що в підсумку трансформується в покращення довгострокового прогнозу пацієнтів [14, 18].

Цільові групи пацієнтів та рекомендації щодо застосування поліпілів

Експертні панелі та сучасні огляди підкреслюють, що застосування кардіоваскулярного поліпілу найбільш обґрунтоване у певних груп пацієнтів, для яких одночасне застосування кількох препаратів у фіксованій комбінації оптимізує контроль факторів ризику та покращує прихильність до лікування [14, 18].

Категорії пацієнтів, які отримують найбільшу користь від поліпілу:

• пацієнти молодого віку: часто демонструють низьку прихильність до складних багатокомпонентних схем лікування. Це підтверджено результатами дослідження FOCUS, де застосування поліпілу значно покращувало комплаєнс [10];
• «наївні» пацієнти: ті, хто раніше не отримував антигіпертензивної або ліпідознижувальної терапії, але мають прямі показання до одночасного призначення кількох препаратів [18];
• безсимптомні пацієнти з високим ризиком: пацієнти з факторами серцево-судинного ризику та підозрою на субклінічне ураження судин, наприклад при позитивному результаті стрес-тесту [1, 2];
• особи з низьким комплаєнсом: незалежно від віку, схильні порушувати режим прийому ліків; поліпіл дозволяє спростити терапевтичну схему [7, 8];
• пацієнти з труднощами ковтання (дисфагією): зокрема після інсульту, коли прийом великої кількості таблеток ускладнений; фіксована комбінація зменшує кількість доз на добу [18];
• хворі на цукровий діабет (ЦД) та пацієнти з високим серцево-судинним ризиком: поліпіл забезпечує одночасний вплив на ключові фактори ризику [19].

Вторинна профілактика після гострого коронарного синдрому

Вторинна профілактика після гострого коронарного синдрому (ГКС), що охоплює ІМ та нестабільну стенокардію, реалізується у два етапи: госпітальний та амбулаторний (рис. 3). У гостру фазу поліпіл не рекомендований через гемодинамічну нестабільність та необхідність титрації окремих компонентів [13]. Оптимальним моментом для переходу на поліпіл є етап виписки або початок кардіореа­білітації (рис. 5, 6), оскільки саме в цей період формується довготривала прихильність до терапії [13, 18, 20].

Рисунок 3. Алгоритм, що показує кроки та варіанти переведення пацієнтів, госпіталізованих з ГКС, на стратегію поліпілу (адаптовано з [13])

АРНІ — інгібітор рецепторів ангіотензину та неприлізину; AТР — аторвастатин; ББ — блокатор β-адренорецепторів; ІХС — ішемічна хвороба серця; EZE — езетиміб; ФДК (Fixed-Dose Combination) — комбінація з фіксованою дозою; MACE — серйозні несприятливі серцево-судинні події; АМР — антагоніст мінералокортикоїдних рецепторів; PCSK9i — інгібітор PCSK9; PAM — раміприл; RRR (Relative Risk Reduction) — відносне зниження ризику, ГКС — гострий коронарний синдром, ПАТТ — подвійна антитромбоцитарна терапія.

Стандартне лікування базується на подвійній антитромбоцитарній терапії (ПАТТ), іАПФ або блокаторах рецепторів ангіотензину (БРА), блокаторах β-адренорецепторів та статинах високої інтенсивності з цільовим рівнем ХС ЛПНЩ <1,4 ммоль/л [1, 5]. Призначення поліпілу (АСК, раміприл, аторвастатин) доцільне за відсутності потреби у тривалій антикоагуляції та прямих протипоказань до його компонентів. Вибір дози аторвастатину у складі поліпілу залежить від вихідного рівня ХС ЛПНЩ та попередньої терапії. Для пацієнтів, які раніше не отримували статинів, при ХС ЛПНЩ <1,55 ммоль/л призначають 20 мг, а при рівнях 1,55–2,6 ммоль/л — 40 мг. Якщо показник перевищує 2,6 ммоль/л, рекомендована комбінація 40 мг поліпілу з езетимібом або інгібіторами PCSK9. У пацієнтів, які вже отримували статини, доза коригується аналогічно: при ХС ЛПНЩ ≤1,4 ммоль/л — 20 мг, при 1,4–1,8 ммоль/л — 40 мг, а при >1,8 ммоль/л — інтенсифікація додатковими ліпідознижувальними засобами [10, 18].

Такий підхід обґрунтований високою антигіперліпідемічною потужністю препарату: дози аторвастатину 20 та 40 мг у складі поліпілу забезпечують зниження рівня ХС ЛПНЩ на 43 та 49% відповідно (рис. 4) [6, 18].

Рисунок 4. Групування статинів за категоріями інтенсивності відповідно до частки зниження ХС ЛПНЩ

Стратегія застосування при хронічних станах та поліпрагмазії

При хронічних серцево-судинних захворюваннях (хронічний коронарний синдром (ХКС), інсульт, захворювання периферичних артерій (ЗПА)) алгоритми передбачають індивідуалізований перехід на поліпіл для зниження медикаментозного навантаження (рис. 5) [13]. Перед призначенням необхідно оцінити толерантність до препаратів, функцію нирок та печінки, а за високого ризику кровотеч зі шлунково-кишкового тракту (ШКТ) додати інгібітор протонної помпи (ІПП) [1, 13, 18]. Доза раміприлу (2,5; 5 або 10 мг) підбирається відповідно до рівня АТ, а за необхідності поліпіл можна комбінувати з блокаторами кальцієвих каналів (БКК) або діуретиками [13].

Рисунок 5. Алгоритм, що показує кроки та варіанти переведення пацієнтів із ХКС на стратегію поліпіл (адаптовано з [13])

ФВ — фракція викиду; СН — серцева недостатність, ХКС — хронічний коронарний синдром; EZE — езетиміб; ФДК — комбінація з фіксованою дозою; ЗПА — захворювання периферичних артерій; АСК — ацетилсаліцилова кислота; EZE — езетиміб; ATР —аторвастатин; іАПФ —інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту; БРА — блокатор рецепторів ангіотензину.

Особливу увагу слід приділяти пацієнтам із поліпрагмазією (≥5 препаратів), де перехід на поліпіл (рис. 6) значно підвищує комплаєнс та знижує ризик небажаних лікарських взаємодій, особливо у людей літнього віку. Ця стратегія також рекомендована молодим пацієнтам із низькою прихильністю та особам із коморбідністю [9, 13]. Проте індивідуалізована багатокомпонентна терапія залишається пріоритетною у випадках фібриляції передсердь (ФП) (потреба в антикоагулянтах) або серцевої недостатності зі зниженою фракцією викиду (СНзнФВ), що потребує застосування АРНІ [2].

Рисунок 6. Алгоритм, що показує кроки та сценарії для зниження таблетованого навантаження за допомогою поліпіл-стратегії у пацієнтів, які лікуються від хронічних ССЗ (адаптовано з [13])

ХКС — хронічний коронарний синдром; ЗПА — захворювання периферичних артерій; СН — серцева недостатність; ФВ — фракція викиду; ХС ЛПНЩ — холестерин ліпопротеїдів низької щільності; АрТ — артеріальний тиск; АСК — ацетилсаліцилова кислота; PAM — раміприл; AТР — аторвастатин; іАПФ — інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, БРА — блокатор рецепторів ангіотензину, EZE — езетиміб, PCSK9 — інгібітор PCSK9, БКК — блокатор кальцієвих каналів; ФДК (Fixed-Dose Combination) — комбінація з фіксованою дозою.

Комбінація компонентів у поліпілі забезпечує синергічний ефект: раміприл не виявляє прямого ліпідознижувального ефекту, однак його застосування в комбінації зі статинами забезпечує комплексний вплив на серцево-судинний ризик за рахунок покращення ендотеліальної функції, зниження АТ та протизапального ефекту [15]. Дані дослідження SYNERGY підтверджують, що така комбінація забезпечує адитивний вплив на стабілізацію атеросклеротичної бляшки та запобігання ендотеліальній дисфункції, що є критично важливим для пацієнтів після ГКС [21]. Важливо, що поліпіл виступає базовим ядром терапії, до якого за клінічними показаннями можуть бути додані інгібітори P2Y12, блокатори β-адренорецепторів або антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів [22]. Такий підхід дозволяє гармонізувати спрощення лікування із жорстким дотриманням сучасних стандартів вторинної профілактики.

Профіль пацієнтів з переважними показаннями до призначення поліпілу наведено в таблиці, де показані відповідні варіанти форми з АСК, раміприлом та аторвастатином 20 або 40 мг залежно від попередньої терапії та рівня ЛПНЩ [13].

Таблиця. Профіль пацієнта з переважними показаннями до застосування поліпілу

Застосування поліпілу у пацієнтів літнього віку

Старіння населення є однією з ключових демографічних тенденцій, що безпосередньо впливає на структуру ССЗ та смертності. Пацієнти віком ≥65 років становлять основну частку осіб із АСССЗ та характеризуються найвищим ризиком повторних серцево-судинних подій. Водночас саме ця категорія пацієнтів є найбільш вразливою щодо недостатньої ефективності вторинної профілактики [1].

Ведення пацієнтів літнього віку ускладнюється низкою факторів, серед яких провідними є коморбідність, поліпрагмазія, вікові зміни фармакокінетики та фармакодинаміки, а також когнітивні порушення. У середньому пацієнти цієї вікової групи приймають ≥5 лікарських засобів, що значно підвищує ризик лікарських взаємодій та небажаних подій [7]. З віком також зростає варіабельність відповіді на фармакотерапію, що зумовлено зниженням функції нирок, змінами метаболізму в печінці та підвищеною чутливістю до гіпотензивних і антитромботичних ефектів. Це потребує особливої обережності при підборі доз і підвищує значущість стратегій, спрямованих на спрощення лікування [4, 5].

Низька прихильність до терапії є однією з головних причин недостатньої ефективності вторинної профілактики у пацієнтів літнього віку. Причини включають складність схем лікування, велику кількість препаратів, побічні ефекти, а також когнітивні та функціональні обмеження. За даними клінічних досліджень, до 60% пацієнтів похилого віку не дотримуються призначеної терапії в повному обсязі [8].

У цьому контексті спрощення терапевтичних схем є одним із найбільш ефективних підходів до підвищення комплаєнсу. Зменшення кількості таблеток прямо корелює зі зростанням прихильності та покращенням клінічних результатів [9].

Найбільш переконливі дані щодо ефективності кардіо­васкулярного поліпілу у пацієнтів літнього віку отримано в рандомізованому клінічному дослідженні SECURE [11]. У ньому брали участь пацієнти віком ≥65 років, які перенесли ІМ. Застосування поліпілу (АСК, аторвастатин, раміприл) порівнювали зі стандартною терапією. Результати дослідження продемонстрували: зниження ризику великих серцево-судинних подій на 24%; достовірне підвищення прихильності до лікування; тенденцію до зниження серцево-судинної смертності. Ключовим механізмом досягнення цих результатів було саме підвищення комплаєнсу, що підкреслює важливість організаційних аспектів терапії поряд із фармакологічними [13, 14].

Застосування поліпілу у пацієнтів літнього віку має низку клінічно значущих переваг [10, 16, 17, 20]:

• замість кількох препаратів пацієнт отримує всі необхідні компоненти в одній капсулі;
• підвищення прихильності — спрощення режиму прийому сприяє регулярності терапії;
• зниження ризику лікарських взаємодій — за рахунок зменшення кількості окремо призначуваних лікарських засобів і уніфікації фіксованої комбінації діючих речовин, що знижує ймовірність небажаних фармакодинамічних і фармакокінетичних взаємодій та помилок у призначенні;
• оптимізація контролю факторів ризику — одночасний вплив на ключові патогенетичні механізми АСССЗ;
• покращення прогнозу — зниження частоти повторних серцево-судинних подій.

Незважаючи на очевидні переваги, застосування кардіоваскулярного поліпілу у пацієнтів літнього віку потребує індивідуалізованого підходу [18]. Основними обмеженнями є:

• ризик артеріальної гіпотензії, особливо у пацієнтів із ортостатичними реакціями;
• підвищений ризик кровотеч на фоні антитромбоцитарної терапії;
• необхідність контролю функції нирок при застосуванні іАПФ;
• обмежена гнучкість титрування доз у складі фіксованої комбінації.

У зв’язку з цим важливим є регулярний моніторинг клінічного стану, рівня АТ, функції нирок та показників ліпідного профілю [2, 6].

Кардіоваскулярний поліпіл є ефективним інструментом вторинної профілактики у пацієнтів літнього віку, що дозволяє подолати ключові бар’єри сучасної терапії — зменшує кількість окремих призначень, складність схем та низьку прихильність. Його застосування сприяє покращенню контролю факторів ризику та зниженню частоти серцево-судинних подій, що має особливе значення в умовах старіння популяції.

Застосування поліпілу у молодих та пацієнтів середнього віку

Попри традиційне уявлення про ССЗ як патологію переважно літнього віку, значна частка гострих коронарних подій припадає на пацієнтів молодого та середнього віку. У цій популяції ССЗ мають суттєві соціально-економічні наслідки, оскільки призводять до втрати працездатності, інвалідизації та передчасної смерті. Водночас саме ці пацієнти часто залишаються недостатньо охопленими ефективними стратегіями вторинної профілактики [9].

Пацієнти молодого та середнього віку з АСССЗ зазвичай мають інший профіль факторів ризику порівняно з літніми пацієнтами. Для цієї вікової групи характерні висока поширеність поведінкових факторів ризику — тютюнопаління, незбалансоване харчування та низька фізична активність, а також частіше виявлення дисліпідемії, включно з підвищеним рівнем ХС ЛПНЩ. На ранніх етапах захворювання у молодих пацієнтів відзначається менша кількість супутніх хронічних патологій, проте велика роль належить психосоціальним факторам — стресу та професійному навантаженню [23, 24]. Незважаючи на відносно хороший короткостроковий стан здоров’я, ці пацієнти мають значний довгостроковий ризик повторних серцево-судинних подій, що зумовлено тривалим впливом факторів ризику протягом життя [24].

На відміну від пацієнтів літнього віку, основною проблемою у молодих є не поліпрагмазія, а поведінкові аспекти низької прихильності до лікування. Відсутність симптомів після стабілізації стану часто створює хибне відчуття одужання, що призводить до самовільного припинення терапії або її нерегулярного прийому.

Додатковими чинниками зниження комплаєнсу є [23, 24]:

• активний спосіб життя та нерегулярний режим дня;
• небажання тривалого (часто пожиттєвого) прийому лікарських засобів;
• недооцінка індивідуального серцево-судинного ризику;
• побоювання щодо побічних ефектів.

За даними досліджень, рівень прихильності до терапії у пацієнтів молодого віку може бути навіть нижчим, ніж у літніх, що суттєво впливає на ефективність вторинної профілактики [8].

Кардіоваскулярний поліпіл є ефективним інструментом подолання поведінкових бар’єрів у молодших пацієнтів за рахунок спрощення терапії. Зменшення кількості таблеток і кратності прийому дозволяє інтегрувати лікування в повсякденне життя пацієнта без суттєвого впливу на його активність.

У дослідженні FOCUS показано, що застосування поліпілу асоціюється зі значущим підвищенням прихильності до лікування, особливо у пацієнтів із початково низьким комплаєнсом [10]. Подібні результати отримано і в інших дослідженнях, де спрощення терапії розглядалося як ключовий фактор довготривалого контролю факторів ризику [16, 17]. Особливе значення у молодих пацієнтів має концепція «кумулятивного ризику», яка передбачає, що тривалість впливу підвищеного рівня ЛПНЩ, артеріальної гіпертензії та інших факторів ризику визначає загальний ризик серцево-судинних подій протягом життя. Відповідно, ранній початок ефективної терапії забезпечує більш виражене зниження цього ризику.

Застосування поліпілу дозволяє [9, 10]:

• досягати цільових рівнів ХС ЛПНЩ (<1,4 ммоль/л або нижче залежно від ризику) на ранніх етапах;
• забезпечувати стабільний контроль АТ;
• знижувати ризик тромботичних ускладнень;
• формувати довготривалу прихильність до лікування.

Ці ефекти мають особливе значення для пацієнтів із високим ризиком, навіть за відносно низького короткострокового ризику.

У пацієнтів молодого та середнього віку важливим є поєднання фармакотерапії зі зміною способу життя. Поліпіл не замінює, а доповнює немедикаментозні втручання, включаючи відмову від куріння, нормалізацію маси тіла, регулярну фізичну активність, корекцію харчування. Крім того, у цій популяції може бути доцільним більш агресивний підхід до ліпідознижувальної терапії із застосуванням додаткових препаратів (езетиміб, інгібітори PCSK9) у разі недосягнення цільових рівнів ХС ЛПНЩ [5].

У пацієнтів цієї вікової групи кардіоваскулярний поліпіл виконує не лише функцію спрощення терапії, але й є інструментом формування довготривалої прихильності та контролю факторів ризику. Його застосування дозволяє впливати на кумулятивний серцево-судинний ризик, що має потенційне вирішальне значення для прогнозу в цій популяції [9, 10].

Стратегія «однієї капсули» у вторинній профілактиці: інтерв’ю з експерткою

Редакція: Сьогодні ми обговорюємо практичні аспекти вторинної профілактики ССЗ. Чому, попри наявність потужних статинів та антигіпертензивних засобів, ми все ще фіксуємо високу частоту повторних катастроф?

Олена Крахмалова, докторка медичних наук, професорка, головна наукова співробітниця ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України»:

Недостатня прихильність пацієнтів до тривалої терапії у вторинній профілактиці ССЗ — справді важлива проб­лема. У реальній клінічній практиці це один із ключових факторів, що обмежує ефективність навіть добре підібраного лікування. Пацієнт із високим ризиком — це зазвичай людина з коморбідністю, яка має приймати 6–8 препаратів щодня. Статистика невблаганна: через рік після призначення вільної комбінації прихильність становить менше 50%.

Редакція: Чи має концепція поліпілу достатню доказову базу, щоб розглядатися як реальна клінічна стратегія?

О. Крахмалова: Так, і це принципово важливо. Результати дослідження FOCUS показали покращення прихильності до лікування при застосуванні фіксованих комбінацій. У дослідженні SECURE продемонстровано асоціацію використання поліпілу зі зниженням ризику серцево-судинних подій у пацієнтів після інфаркту міокарда. Водночас слід пам’ятати: згідно із сучасними рекомендаціями ESC / EAS (2019, оновлення 2023–2024), ключовою метою вторинної профілактики залишаються досягнення цільових рівнів ХС ЛПНЩ, конт­роль АТ та оптимальна антитромботична терапія — саме вони визначають прогноз пацієнта. Поліпіл доцільно розглядати як один із інструментів підвищення прихильності, особ­ливо у пацієнтів із вже підібраною терапією, де головною проблемою є складність схеми прийому препаратів.

Разом з тим треба чесно говорити про обмеження: фіксовані комбінації не дають гнучкої титрації доз, що може бути важливим у пацієнтів дуже високого ризику, які потребують інтенсифікації лікування, — включно з додаванням езетимібу або інгібіторів PCSK9.

Редакція: Яка ваша фінальна порада колегам щодо впровадження поліпілу в алгоритми лікування?

О. Крахмалова: Кардіоваскулярний поліпіл може бути корисним допов­ненням у вторинній профілактиці, однак не замінює персоналізованого підходу до лікування. Оптимальна стратегія — це поєднання доказової терапії з досягненням цільових показників та врахуванням індивідуальних особ­ливостей пацієнта. Не чекайте, поки пацієнт почне порушувати режим лікування. Поліпіл — це інструмент, який перетворює складні настанови на просту щоденну дію для пацієнта, але завжди в межах персоналізованої стратегії.

Висновки

Кардіоваскулярний поліпіл Триномія^® є ефективним інструментом вторинної профілактики серцево-судинних захворювань у пацієнтів різного віку. Його застосування забезпечує одночасний вплив на ключові патогенетичні механізми АСССЗ та сприяє підвищенню прихильності до лікування за рахунок спрощення терапії. У пацієнтів літнього віку це дозволяє підвищити прихильність до лікування, тоді як у молодих і працездатних пацієнтів — сформувати довготривалий контроль факторів ризику та знизити кумулятивний серцево-судинний ризик. Таким чином, Триномія^® посідає обґрунтоване місце в сучасних стратегіях вторинної профілактики відповідно до актуальних клінічних рекомендацій.

UA-TRIN-PIM-052026-189

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 09.04.2026
Прийнято до друку/Accepted: 11.04.2026