Вступ
У 2021 р. 4,71 млн випадків смерті у світі асоційовані з бактеріальною антибіотикорезистентністю (АБР), з яких 1,14 млн — безпосередньо пов’язані з лікарською стійкістю. Прогнози до 2050 р. передбачають зростання цього показника до 1,91 млн щорічно [1]. Серед провідних патогенів — ESKAPE-збудники (Klebsiella pneumoniae, Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Staphylococcus aureus), що входять до оновленого Списку пріоритетних патогенів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) 2024 р. [2].
Попри значний обсяг наукових досліджень, ефективні стратегії контролю АБР залишаються фрагментованими. Три критично важливих виміри — справедливість у доступі до мікробіологічної діагностики, роль мікробіому кишечнику та управлінська резилієнтність систем охорони здоров’я — досі здебільшого аналізуються ізольовано. Між тим, саме їхня інтеграція визначає системну ефективність контролю АБР.
В Україні, де збройний конфлікт суттєво погіршив і без того складну ситуацію з АБР (частота мультирезистентності (Multiple drug resistance — MDR) у ранових інфекціях сягає 84,6% [3], а щорічні АБР-асоційовані втрати оцінюються у 27–31 тис. осіб [4]), потреба в інтегрованому підході є особливо гострою.
Мета дослідження: розробка інтегрованої концептуальної моделі контролю АБР, що поєднує три виміри — діагностичну справедливість, мікробіомну модуляцію та управлінську резилієнтність, в єдину управлінську стратегію з практичними рекомендаціями для систем охорони здоров’я в кризових умовах.
Об’єкт і методи дослідження
Дослідження ґрунтується на систематичному огляді публікацій з баз PubMed, Scopus, Web of Science (2024–2026 рр.; 33 джерела), аналізі звітів ВООЗ, Центрів з контролю та профілактики хвороб США (Centers for Disease Control and Prevention — CDC), CDC Ukraine, а також синтезі авторських попередніх досліджень [31–33]. Включено публікації, присвячені мікробіологічній діагностиці та АБР у країнах із низьким і середнім рівнем доходів (Low Income and Lower-Middle Income Countries — LMIC), ролі мікробіому в контролі інфекцій та управлінні системою охорони здоров’я в умовах конфлікту.
Результати
Подолання діагностичного розриву: справедливість у доступі до мікробіологічної діагностики як основи контролю АБР
Масштаб проблеми: глобальний діагностичний розрив
Раціональне застосування антибіотиків неможливе без точної мікробіологічної діагностики. Проте між країнами з різним рівнем доходів існує катастрофічний «діагностичний розрив»: у більшості LMIC мікробіологічне тестування є фінансово недоступним, технічно нереалізованим або відсутнє в місцях надання медичної допомоги [5, 6].
За оцінками ВООЗ (Global AMR Surveillance Report, 2025), лише 67% LMIC мають національний план дій з АБР і лише 10% — функціонуючі системи моніторингу споживання антибіотиків [7]. Це означає, що в переважній більшості цих країн антибіотики призначаються емпірично, без культуральних досліджень або тестів на чутливість. Наслідок — системна надмірна антибіотикотерапія, що є провідним драйвером АБР [6].
Дослідження V. Holubnycha, A. Kholodylo (2025) показало, що у поранених в Україні рівень MDR-збудників сягає 84,6% [3]. Аналіз, опублікований у «Lancet Regional Health» Europe (2025), продемонстрував резистентність до амікацину у 74% карбапенемрезистентних ізолятів і до цефтазидиму-авібактаму — у 67,1% [8]. Ці надзвичайно тривожні показники є прямим наслідком тривалого дефіциту якісної мікробіологічної діагностики.
Структурні чинники нерівності в доступі до діагностики
Систематичний огляд, опублікований у «Frontiers in Lab-on-a-Chip Technologies» (2026), виявив три ключові структурні бар’єри для розгортання мікробіологічної діагностики в LMIC: 1) фрагментоване закупівельне управління; 2) обмежені ресурси та логістичні бар’єри; 3) відсутність сталих ланцюгів поставок [9].
E. Westwood та співавтори (2025) у своєму дослідженні вперше використали інтерсекційний підхід до аналізу нерівності у сфері АБР, виявивши, що гендер, соціально-економічний статус та географія водночас визначають як ризик інфекцій, так і доступ до діагностики та терапії [10].
В Україні збройний конфлікт суттєво посилив ці диспропорції. За даними ВООЗ (2025), понад 2655 атак на заклади охорони здоров’я задокументовано з початку повномасштабного вторгнення [11]. Руйнування лабораторної інфраструктури призвело до критичного звуження можливостей мікробіологічного моніторингу саме в найбільш уражених регіонах — там, де рівень резистентності є найвищим.
Сучасні технологічні рішення для подолання діагностичного розриву
Серед перспективних технологічних рішень виокремлюються три напрями. По-перше, Point-of-Care (PoC) молекулярна діагностика — портативні пристрої на основі полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) або LAMP, що дозволяють ідентифікувати збудника та ключові гени резистентності безпосередньо в місці надання допомоги за 15–45 хв [5, 12]. По-друге, цифрові антибіограми — інтеграція локальних мікробіологічних даних у загальнодоступні платформи для підтримки емпіричного вибору антибіотика на рівні регіону [13]. По-третє, мобільні лабораторії — розгортання мобільних мікробіологічних одиниць у зонах конфлікту, подібно до мобільної лабораторії швидкого реагування ВООЗ в Україні (2025) [14].
Ключовим висновком систематичного огляду S. Gandra та співавторів (2020) є те, що впровадження рутинного мікробіологічного нагляду навіть у ресурсообмежених умовах дозволяє суттєво підвищити якість локальних даних про АБР і безпосередньо зменшити частку емпіричних призначень антибіотиків широкого спектра [15].
Мікробіом кишечнику: ключовий модулятор інфекційних захворювань та антибіотикотерапії
Мікробіом як компонент резистому
Мікробіом кишечнику — надзвичайно складна екосистема, що містить понад 10¹⁴ мікробних клітин і кодує більше ніж 3,3 млн унікальних генів, включаючи численні гени антибіотикорезистентності (ГАР) [16]. Саме кишечник є найбільшим резервуаром ГАР в організмі людини — «мікробним резистомом».
D.S. Dongre та співавтори (2025) систематично проаналізували роль мікробіому як джерела ГАР і показали: антибіотики не лише знищують чутливих збудників, а й виступають потужним селекційним тиском, що збагачує резистентні клони в кишечнику [17]. Горизонтальне перенесення генів між коменсальними бактеріями та патогенами в середовищі кишечнику є одним із провідних механізмів поширення резистентності в організмі хазяїна [17, 18].
Підкреслено, що колонізація кишечнику MDR-організмами (ESBL-продукуючими ентеробактерами, CPE, VRE) є предиктором інвазивної інфекції і суттєво підвищує летальність та витрати на лікування [19]. У госпіталізованих поранених в Україні частота MDR-колонізації кишечнику є надзвичайно високою, що пояснює швидке поширення резистентних клонів при госпітальних інфекціях [3].
Мікробіом як модулятор ефективності антибіотиків
Мікробіом кишечнику впливає на фармакокінетику й фармакодинаміку антибіотиків через кілька механізмів: ферментативна інактивація препаратів мікробними ензимами; зміна рН середовища, що впливає на іонізацію та всмоктування; метаболізм проліків у їхні активні форми; конкуренція за транспортери поглинання [20].
L.M.M. Vliex та співавтори (2024) показали, що індивідуальна відповідь на антибіотики та дієта визначаються мікробіомом — це пояснює міжіндивідуальну варіабельність клінічних ефектів при однаковому режимі антибіотикотерапії [21]. Дослідження M. Kamel та співавторів (2024) додало, що мікробіом є парадигматичним прикладом точної медицини — його склад може передбачити терапевтичний відгук та ризик побічних ефектів антибіотиків [22].
Мікробіом як терапевтична мішень
Можливості терапевтичної модуляції мікробіому з метою протидії MDR-організмам систематизовані L.M.M. Vliex та співавторами (2024): 1) фекальна трансплантація мікробіоти (ФТМ) — найбільш клінічно доведений підхід (ефективність при рецидивній C. difficile-інфекції понад 90%), що досліджується для деколонізації MDR-збудників; 2) пробіотики та пребіотики — модуляція мікробного балансу для посилення «колонізаційного резистансу» проти патогенів [19]; 3) фагова терапія — висока специфічність до цільових бактерій без впливу на коменсальну флору [19]; 4) бактеріальні консорціуми — введення специфічних штамів для відновлення мікробного різноманіття після антибіотикотерапії [23].
Американська гастроентерологічна асоціація у клінічних рекомендаціях 2024 р. включила ФТМ до умовно рекомендованих терапій для окремих груп пацієнтів [24]. Огляд G.A. Preidis, J. Versalovic (2025) підкреслює, що перспективи мікробіомної терапії є надзвичайно широкими, але потребують більш сталої доказової бази [25].
Резилієнтність системи охорони здоров’я України в умовах біологічних загроз
Поняття резилієнтності та її вимір в умовах конфлікту
Резилієнтність системи охорони здоров’я — це здатність системи передбачати, поглинати та адаптуватися до потрясінь (включаючи збройні конфлікти, пандемії та біологічні загрози), зберігаючи при цьому основні функції та здатність до відновлення [26]. Для України, де з лютого 2022 р. ВООЗ задокументувала понад 2880 атак на заклади охорони здоров’я (збільшення на 20% у 2025 р. порівняно з 2024 р.) [27], резилієнтність є не академічною концепцією, а питанням виживання системи.
Атаки на лікарні мають каскадні ефекти для контролю АБР: руйнування мікробіологічних лабораторій позбавляє можливості виявляти MDR-збудники; перебої з електро- і водопостачанням унеможливлюють стерилізацію та дотримання стандартів інфекційного контролю; масова ротація поранених між закладами без обміну мікробіологічними даними прискорює поширення MDR-клонів [3, 8, 28].
Управлінські дефіцити: систематизація
На основі аналізу даних ВООЗ, CDC США, CDC Ukraine та авторського дослідження [33] виявлено 5 ключових управлінських дефіцитів системи охорони здоров’я України в контексті біологічних загроз.
Дефіцит 1-й. Лабораторна вразливість. Руйнування та виведення з ладу мікробіологічних лабораторій у районах активних бойових дій. На момент аналізу (квітень 2026 р.) значна кількість лабораторій Харківської, Донецької та Запорізької областей не функціонує або функціонує в обмеженому режимі [29].
Дефіцит 2-й. Розрив у ланцюгах передачі мікробіологічних даних. Поранені евакуюються через кілька медичних закладів без систематичної передачі мікробіологічних даних. «Lancet Regional Health Europe» (2025) констатує майже повну відсутність даних щодо 2024 р. з України [8], що є красномовним показником стану нагляду.
Дефіцит 3-й. CBRN (Chemical, Biological Radiological, Nuclear)-некомпетентність. Обмежена підготовка медичного персоналу до роботи в умовах хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних загроз [28]. Відсутність достатньої кількості фахівців є критичним дефіцитом у поєднанні з ризиком застосування біологічної зброї.
Дефіцит 4-й. Вертикаль АМС. Відсутність або порушення роботи програм антимікробного стюардшипу (Antimicrobial Stewardship — AMS) у більшості закладів, що приймають поранених з фронту. За даними CDC Ukraine, впровадження AMS охоплює лише близько 1% лікарень, що потребують таких програм [30].
Дефіцит 5-й. Кадровий. Масова мобілізація та міграція медичного персоналу, дефіцит клінічних мікробіологів та інфекціоністів у прифронтових зонах [11, 27].
Проактивний алгоритм реагування
На основі синтезу концепцій резилієнтності систем охорони здоров’я та алгоритмічних підходів до управління кризовими ситуаціями [33] пропонується триетапний алгоритм проактивного реагування на біологічні загрози в умовах конфлікту.
Етап 1-й. Антиципація: картування вразливостей лабораторної мережі → формування запасів діагностичних витратних матеріалів → розгортання мобільних лабораторних одиниць у зонах ризику → підготовка CBRN-команд швидкого реагування.
Етап 2-й. Адаптація: переключення на PoC-діагностику при руйнуванні стаціонарних лабораторій → запровадження стандартизованого протоколу передачі мікробіологічних даних при евакуації поранених → активація децентралізованих AMS-команд (1 інфекціоніст + 1 клінічний фармацевт на кластер закладів).
Етап 3-й. Відновлення: пріоритетне відновлення мікробіологічних лабораторій → аудит АБР-профілів у регіонально зруйнованих зонах → впровадження цифрових платформ обміну антибіограмами → інтеграція мікробіомного скринінгу поранених у протоколи реабілітації.
Інтегрована концептуальна модель контролю АБР
Тривимірна модель: синтез
Три описані виміри — діагностична справедливість, мікробіомна модуляція та управлінська резилієнтність — не є незалежними: вони утворюють взаємозалежну тривимірну систему. Відсутність мікробіологічної діагностики унеможливлює ідентифікацію MDR-збудників, що колонізують мікробіом пацієнтів. Дисрегуляція мікробіому підвищує ризик колонізації MDR-збудниками та знижує ефективність антибіотиків. Управлінські дефіцити в умовах конфлікту знищують і діагностичну базу, і можливості мікробіомних інтервенцій.
Синергічна дія всіх трьох компонентів є обов’язковою умовою для досягнення цілей Організації Об’єднаних націй (ООН) щодо зниження АБР-смертності на 10% до 2030 р. Без діагностики неможливо виміряти проблему. Без мікробіомних стратегій — подолати резервуар резистентності в організмі. Без резилієнтних систем — втримати здобутки в умовах криз.
Обговорення
У відповідь на стрімке зростання АБР у світі сформовано низку глобальних ініціатив: Глобальний план дій ВООЗ з АБР, система глобального нагляду GLASS, концепція One Health та Декларація Генеральної Асамблеї ООН 2024 р. Країни, що забезпечили повноцінну імплементацію цих підходів, демонструють суттєве підвищення якості застосування антибіотиків і зменшення частки емпіричних призначень. Водночас ефективність глобальних програм залишається нерівномірною в країнах з обмеженими ресурсами, де структурні обмеження систем охорони здоров’я значною мірою нівелюють потенційні переваги навіть добре розроблених стратегій.
Ключовим інструментом практичної реалізації політик протидії АБР виступають програми антимікробного стюардшипу. Сучасні дані переконливо демонструють, що впровадження AMS асоціюється зі зниженням частоти необґрунтованого застосування антибіотиків, зниженням частоти нозокоміальних інфекцій та покращенням клінічних результатів. Ці ефекти досягаються лише за умови інтеграції AMS у ширший контекст функціонування лікарні: наявності мікробіологічної підтримки, цифрових інструментів аналізу даних і чітко визначених управлінських механізмів.
Ситуація в Україні характеризується значним розривом між нормативно задекларованими підходами та їх практичною реалізацією. Формально національна політика протидії АБР відповідає міжнародним рекомендаціям. Проте фактична імплементація є фрагментованою та обмеженою окремими пілотними ініціативами. У більшості закладів охорони здоров’я програми AMS або відсутні, або функціонують номінально, без належного кадрового, лабораторного та цифрового забезпечення.
Збройний конфлікт не лише руйнує інфраструктуру, але й порушує базові механізми функціонування системи охорони здоров’я. Руйнування лабораторій, порушення логістичних ланцюгів, масова ротація пацієнтів між закладами без передачі клінічної інформації та дефіцит кваліфікованих кадрів формують середовище, в якому навіть базові принципи контролю АБР стають складними для реалізації. У таких умовах антибіотикотерапія набуває переважно емпіричного характеру, що прискорює поширення мультирезистентних штамів.
Аналіз причин низької ефективності програм контролю АБР в Україні вказує на їх системний характер: інституційна слабкість механізмів управління, відсутність чіткої вертикалі відповідальності, дефіцит спеціалізованих кадрів та недостатня інтеграція клінічної, лабораторної та управлінської складових. Таким чином, глобальний досвід переконливо підтверджує, що ефективний контроль АБР можливий лише за умов системної інтеграції політик, клінічної практики та інфраструктурних рішень, що безпосередньо підсилює запропоновану інтегровану модель.
Висновки
1. Справедливий доступ до мікробіологічної діагностики є структурною умовою ефективного контролю АБР. Сучасні технологічні рішення — PoC-діагностика, мобільні лабораторії, цифрові антибіограми — дозволяють суттєво скоротити діагностичний розрив навіть у ресурсообмежених та кризових умовах.
2. Мікробіом кишечнику є центральним вузлом у системі «антибіотик — збудник — резистентність», виконуючи функції резервуара генів резистентності, модулятора ефективності терапії та перспективної терапевтичної мішені. Інтеграція мікробіомного моніторингу та відповідних терапевтичних стратегій відкриває нові можливості персоналізованого контролю АБР.
3. Резилієнтність системи охорони здоров’я в умовах збройного конфлікту є критичним фактором контролю АБР. Виявлені системні дефіцити потребують комплексного проактивного реагування на основі алгоритму «антиципація — адаптація — відновлення».
4. Глобальний досвід реалізації програм контролю АБР демонструє, що їх ефективність визначається не лише наявністю стратегічних документів, а насамперед глибиною інституційної інтеграції, рівнем цифровізації та кадровим забезпеченням. В Україні ключовим обмеженням є розрив між нормативною базою та реальною практикою, що посилюється впливом війни.
5. Синергія трьох ключових вимірів — діагностичної справедливості, мікробіомної модуляції та управлінської резилієнтності — доповнена ефективною імплементацією програм AMS та цифрових інструментів контролю, є необхідною умовою досягнення сталого зниження тягаря АБР в Україні та аналогічних країнах, що перебувають в умовах конфлікту.
Практичні рекомендації для України
1. Пріоритет діагностики: включити відновлення мікробіологічної лабораторної мережі та впровадження PoC-діагностики до пріоритетів повоєнної відбудови; інтегрувати в Національний план дій з АБР цільовий показник — мікробіологічне підтвердження у ≥50% госпіталізованих з інфекціями до 2030 р.
2. Інституціоналізація AMS: закріпити на нормативному рівні обов’язковість функціонування програм антимікробного стюардшипу у всіх закладах вторинного та третинного рівня як ліцензійну вимогу; створити національний координаційний центр AMS.
3. Масштабування ресурсно-адаптованих моделей: впровадити кластерний підхід до організації AMS у регіонах із дефіцитом кадрів (базова модель «інфекціоніст + клінічний фармацевт» на кілька закладів); використовувати телемедичні рішення.
4. Цифровізація системи контролю АБР: створити національну інтегровану платформу антибіограм у режимі реального часу; забезпечити інтеграцію мікробіологічних даних в електронну систему охорони здоров’я (eHealth).
5. Кадрова політика: запровадити окрему роль клінічного фармацевта; розширити підготовку клінічних мікробіологів; інтегрувати принципи AMS та One Health у додипломну і післядипломну медичну освіту.
6. Мікробіомні протоколи: розробити клінічні настанови щодо мікробіомної реабілітації після антибіотикотерапії; започаткувати пілотні програми застосування ФТМ; інтегрувати оцінку мікробіому в протоколи лікування пацієнтів з високим ризиком MDR-інфекцій.
7. Адаптація до умов воєнного часу: стандартизувати передачу мікробіологічних даних при евакуації; розгорнути мобільні лабораторії в зонах підвищеного ризику; впровадити спеціалізовані AMS-протоколи для лікування бойових травм.
8. Інтеграція One Health: забезпечити координацію між секторами охорони здоров’я людини, ветеринарії та довкілля в питаннях моніторингу та контролю АБР.
Конфлікт інтересів
Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.
Фінансування
Дослідження виконано без фінансової підтримки.
Список використаної літератури
|
Інформація про автора:
Грицко Роман Юліанович — доктор наук з державного управління, кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, заслужений професор Європейського професійного докторату. |
Information about the author:
Grytsko Roman Yu. — Doctor of Sciences in Public Administration, Honorary Professor of the European Professional Doctorate, Candidate of Medical Sciences (PhD in Medicine), Associate Professor, Department of Infectious Diseases, Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine. |
Надійшла до редакції/Received: 04.05.2026
Прийнято до друку/Accepted: 07.05.2026
