Вступ
Медико-демографічна ситуація є одним із ключових факторів, що визначають обсяг, структуру та динаміку потреб населення в реабілітаційній допомозі. Для соціальної медицини аналіз медико-демографічних процесів становить фундаментальний рівень дослідження, оскільки саме демографічні характеристики популяції — чисельність, статево-вікова структура, народжуваність, смертність, міграція — визначають генеральну сукупність осіб, які потенційно потребують реабілітації [1–3]. Повномасштабний збройний конфлікт, що розпочався 24 лютого 2022 р., спричинив безпрецедентні за масштабом зміни в медико-демографічній ситуації в Україні, кардинально трансформувавши ландшафт реабілітаційних потреб.
Мета: проаналізувати медико-демографічну ситуацію в Україні станом на 2024–2025 рр. та визначити її вплив на формування потреб у реабілітаційній допомозі з ідентифікацією пріоритетних контингентів, просторових диспаритетів та часової динаміки попиту.
Об’єкт і методи дослідження
Об’єктом дослідження були медико-демографічні процеси, що визначають формування потреб у реабілітаційній допомозі в Україні в умовах збройного конфлікту. Використано комплекс аналітичних методів: дескриптивний епідеміологічний аналіз (показники народжуваності, смертності, захворюваності, інвалідності, років життя з поправкою на інвалідність (Disability-adjusted life year — DALY), втрачених років через інвалідність (years lived with disability — YLD), аналіз часових рядів (порівняння довоєнного та воєнного періодів), просторовий аналіз (ГІС-аналіз доступності за методом розширеного двохетапного плаваючого водозбору — E2SFCA), метод пропорційної оцінки потреб (на основі міжнародних коефіцієнтів потреби в реабілітації за нозологіями) та каскадне моделювання потреб за моделлю Танахаші [4, 5].
Джерела даних: Державна служба статистики України (демографія, 2019–2025 рр.); Центр медичної статистики МОЗ України (захворюваність, інвалідність); Національна служба здоров’я України (контрактування реабілітаційних послуг); Управління верховного комісара (УВКБ) ООН у справах біженців (біженці); Міжнародна організація з міграції (МОМ) (внутрішньо переміщені особи — ВПО); Дослідження глобального тягаря захворювань, травм і факторів ризику (Global Burden of Diseases, Injuries, and Risk Factors Study — GBD–2019) (Institute for Health Metrics and Evaluation — IHME); Управління ООН з прав людини (OHCHR) (цивільні жертви); Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) (діти); Інститут демографії імені М.В. Птухи НАН України (прогнози). Хронологічні межі: 2019–2025 рр. Рівень статистичної значущості — p<0,05. Для інтерпретації отриманих результатів також використано сучасні наукові праці з публічного управління та організації охорони здоров’я, присвячені розвитку системи охорони здоров’я в умовах війни, кадровому потенціалу, механізмам державно-приватного партнерства, ортопедичній допомозі та фінансовому забезпеченню післявоєнного відновлення [6–12].
Результати
Чисельність та динаміка населення
За даними Державної служби статистики України, чисельність наявного населення на початок 2022 р. становила ~41,2 млн осіб (включаючи тимчасово окуповані території). Повномасштабна агресія спричинила скорочення населення через прямі втрати, масову зовнішню міграцію (6,2 млн біженців за даними УВКБ ООН на кінець 2024 р.), внутрішнє переміщення (3,6 млн ВПО за даними МОМ) та катастрофічне погіршення природного руху [13–15]. За різними оцінками, чисельність населення на підконтрольній території на початок 2025 р. становить 29–33 млн, що означає скорочення на 20–30%. Точне визначення ускладнюється відсутністю перепису (останній — 2001 р.), окупацією частини території та «плаваючою» демографічною картиною.
Статево-вікова структура та старіння
Україна належить до країн із прогресуючим старінням: частка осіб віком 60+ на початок 2022 р. становила 24,5% (один з найвищих показників у Європі). Конфлікт додатково спотворив вікову піраміду: серед біженців непропорційно високою є частка жінок з дітьми та працездатного населення, тоді як серед ВПО 38% — особи віком 60+ [13, 15, 16]. Старіння є потужним демографічним детермінантом потреби в реабілітації, оскільки поширеність цереброваскулярних, кардіоваскулярних, дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату, когнітивних та сенсорних порушень зростає з віком [1–3].
Народжуваність та смертність
Народжуваність, що вже перебувала на критично низькому рівні (сумарний коефіцієнт народжуваності (СКН)=1,16 у 2021 р.), зазнала подальшого зниження: ~187 тис. народжених у 2023 р. (найнижчий показник за всю історію), СКН у 2024 р. — 0,9–1,0 [17]. Це формує довгострокову перспективу подальшого старіння та скорочення населення працездатного віку — потенційних реабілітаційних фахівців та платників податків.
Загальний коефіцієнт смертності в Україні (19,4% у 2021 р.) — один із найвищих у Європі. Конфлікт додав прямі воєнні втрати, зростання смертності від травм та погіршення доступу до невідкладної допомоги, що підвищило смертність від хронічних неінфекційних захворювань (ХНЗ). Показник PYLL серед чоловіків перевищує жіночий у 2,5–3 рази, і конфлікт різко збільшив цей гендерний розрив [18, 19].
Міграційні процеси та ефект «реабілітаційних ножиць»
Зовнішня міграція (6,2 млн біженців: Німеччина ~1,1 млн, Польща ~960 тис., Чехія ~380 тис. та ін.) зменшила загальний обсяг потреб, проте загострила кадровий дефіцит — серед тих, хто виїхав, є реабілітаційні фахівці [14]. Внутрішнє переміщення (3,6 млн ВПО) створило безпрецедентне навантаження на приймаючі регіони: у деяких чисельність населення зросла на 15–25%, що перевищило проєктну потужність системи [15]. Це узгоджується з висновками про загострення кадрового дефіциту в системі охорони здоров’я України в умовах воєнного стану, особливо в частині доступності та стійкості медичних послуг у регіонах нерівномірного демографічного навантаження [8]. Просторовий перерозподіл створив ефект «реабілітаційних ножиць» (табл. 1): у приймаючих регіонах потреба зросла при незмінній спроможності, а в регіонах відтоку спроможність знизилася при збережених потребах мешканців літнього віку.
Таблиця 1. Ефект «реабілітаційних ножиць»: 4 зони за характером впливу конфлікту на реабілітаційні потреби
| Зона | Характеристика | Потреба | Спроможність системи |
|---|---|---|---|
| Зона активних бойових дій та окупації | Частини Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей | Максимальна | Мінімальна або відсутня |
| Прифронтова зона | Харківська, решта Донецької, Запорізької, частини Сумської, Чернігівської, Миколаївської областей | Висока | Обмежена (регулярні обстріли) |
| Зона помірного впливу | Центральні, південні, північні області | Підвищена (ВПО, ветерани) | Обмежена інфраструктура |
| Відносно безпечна зона | Західні області | Помірна | Перевантаження через концентрацію ВПО та реабілітаційних центрів |
Пріоритетні контингенти реабілітаційних потреб
На основі методу пропорційної оцінки та даних медичної статистики визначено 6 пріоритетних контингентів (табл. 2).
Таблиця 2. Пріоритетні контингенти населення з реабілітаційними потребами: орієнтовна чисельність та профіль потреб
| Контингент | Чисельність (орієнт.) | Основний профіль реабілітаційних потреб |
|---|---|---|
| Ветерани та військовослужбовці з бойовими травмами опорно-рухового апарату (ОРА) | 200–300 тис. (50–100 тис. — ампутації) |
Протезування, нейрореабілітація (черепно-мозкова травма), рухова реабілітація, ерготерапія, психологічна реабілітація |
| Особи з конфліктпов’язаними психічними розладами (ПТСР, депресія, тривога) | 2–3 млн | Травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія, EMDR, психосоціальна реабілітація, peer support, соціальна реінтеграція |
| Пацієнти після інсультів та інфарктів | 150–200 тис./рік | Нейрореабілітація, кардіореабілітація, рухова, мовленнєва, когнітивна реабілітація |
| Особи з хронічними захворюваннями ОРА | 1,5–2 млн | Фізична терапія, ерготерапія, управління болем, ендопротезування + реабілітація |
| Діти з інвалідністю та відхиленнями у розвитку | 300–400 тис. | Рання інтервенція, нейрореабілітація, логопедична допомога, психосоціальна підтримка |
| ВПО з реабілітаційними потребами | 0,8–1,2 млн | Психосоціальна підтримка, продовження перерваної реабілітації, адаптація |
Загальна орієнтовна чисельність осіб, що потребують реабілітації різних видів, становить 4,5–6,8 млн — тобто кожен 5-й мешканець країни (15–22% населення). Ця оцінка є нижчою за загальну кількість людей в Україні, які потребували гуманітарної допомоги у 2024 р. (14,6 млн), і відображає саме реабілітаційний сегмент потреб [20].
Просторовий аналіз доступності
ГІС-аналіз (метод E2SFCA) засвідчив, що 42% населення проживає на відстані понад 60 хв транспортної доступності від найближчого реабілітаційного закладу; для сільського населення цей показник сягає 68%. В умовах конфлікту транспортна доступність додатково погіршилася через руйнування інфраструктури та обмеження руху. Визначено 3 типи «гарячих точок» реабілітаційних потреб: прифронтові території (висока потреба, обмежена інфраструктура); міста-хаби для ВПО (Дніпро, Запоріжжя, Львів, Вінниця — перевантаження); сільські території з високою часткою осіб старшого віку (хронічно незадоволена потреба). У таких умовах підвищується значення інституційних механізмів розбудови реабілітаційної інфраструктури, зокрема через державно-приватне партнерство та інтеграцію суміжних напрямів ортопедичної допомоги [7, 11, 12].
Хвилеподібна структура потреб у часі
Аналіз досвіду постконфліктних країн (Хорватія, Боснія, Ірак, Афганістан) та поточної ситуації виявив характерну 4-хвильову структуру реабілітаційних потреб (табл. 3).
Таблиця 3. Хвилеподібна структура реабілітаційних потреб за фазами конфлікту
| Хвиля | Фаза | Часовий горизонт | Домінуючий профіль потреб |
|---|---|---|---|
| I | Гостра фаза конфлікту | Під час бойових дій | Гострі травми: ампутації, ЧМТ, мінно-вибухові поранення; невідкладна реабілітація |
| II | Перехідна фаза | 0–5 років після завершення | Довготривала реабілітація ветеранів; масове виявлення ПТСР та депресії; повернення біженців |
| III | Фаза відновлення | 5–15 років після завершення | Наслідки ХНЗ, що загострилися; старіння ветеранів; мінні травми; екологічні наслідки |
| IV | Віддалені наслідки | 15–30 років | Хронічна травматична енцефалопатія; генераційна травма; канцерогенні ефекти |
Епідеміологічний профіль та ключові нозології
Епідеміологічний профіль характеризується домінуванням ХНЗ (>91% усіх випадків смерті). Серцево-судинні захворювання формують найбільший контингент: поширеність ~67 тис./100 тис., щорічно 100–110 тис. випадків інсультів (35–40% летальність у 30 днів, 70–80% тих, хто вижив, мають залишкові обмеження). Захворювання ОРА — друга за значущістю група: біль у нижній частині спини — провідна причина YLD; остеоартрит — 15–20% населення віком 45+. Психічні розлади: офіційна поширеність 2645/100 тис. (реальна у 3–5 разів вища); за метааналізом F.J. Charlson та співавторів (2019), поширеність посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та тривоги в конфліктних зонах — 22,1% (95% довірчий інтервал 18,8–25,7), що дає оцінку 4–6 млн осіб з конфліктпов’язаними розладами [18, 21–23]. Окремий, часто недооцінений сегмент потреб становлять урологічні порушення, зокрема проблеми з сечовипусканням, які знижують якість життя та потребують своєчасної діагностики, лікування і профілактики в межах комплексного маршруту допомоги [24].
Бойові травми, включно з ушкодженнями опорно-рухового апарату та ЧМТ, формують значний довгостроковий попит на реабілітацію; для бойової ЧМТ типовими є blast injury, повторні травми та ризик хронічної травматичної енцефалопатії [25, 26]. Мінне забруднення: за оцінками початку 2024 р., близько 174 тис. км² (~29 % території) потребували обстеження на забруднення вибухонебезпечними предметами; ризики мінно-вибухового травматизму та розмінування матимуть багаторічний характер [27].
Обговорення
Проведений аналіз засвідчує, що медико-демографічна ситуація в Україні характеризується безпрецедентною конвергенцією несприятливих тенденцій: довоєнне прогресуюче старіння (24,5% осіб віком 60+), критично низька народжуваність (СКН 0,9–1,0), висока смертність від ХНЗ, масштабна еміграція (6,2 млн), внутрішнє переміщення (3,6 млн), формування масивного контингенту ветеранів (200–300 тис. з бойовими травмами ОРА) та осіб з конфліктпов’язаними психічними розладами (2–3 млн). Ці фактори діють кумулятивно, створюючи реабілітаційний попит, що в 4–6 разів перевищує спроможність існуючої системи. Отримані результати узгоджуються із сучасними працями, у яких воєнний стан розглядається як чинник одночасного зростання попиту на медичні послуги, поглиблення кадрового дисбалансу і потреби в системному перегляді політики розвитку галузі охорони здоров’я [6, 9].
Виявлений ефект «реабілітаційних ножиць» є ключовою структурною проблемою: просторовий розрив між потребою та спроможністю не може бути подоланий без перегляду всієї моделі просторового розміщення реабілітаційних ресурсів. Досвід Хорватії засвідчує, що війна стимулювала розвиток системи медичної реабілітації, а постконфліктна перебудова системи охорони здоров’я тривала роками [28, 29]. Для України, де масштаб конфлікту та демографічних зрушень є значно більшим, цей процес потребуватиме ще тривалішого часу. З огляду на це, відновлення мережі реабілітаційних послуг потребує поєднання бюджетних ресурсів із механізмами державно-приватного партнерства та міжнародної допомоги [7, 8, 10, 11].
Хвилеподібна структура потреб має принципове значення для стратегічного планування: система реабілітації повинна бути здатна до адаптації відповідно до змінюваного профілю потреб, а не спроєктована на фіксований сценарій. Особливо критичною є підготовка до II хвилі (масове виявлення ПТСР та депресії, повернення біженців), яка потребуватиме радикального масштабування послуг з психологічної реабілітації — сфери, де кадровий дефіцит є найгострішим. Окремого значення набуває кадрове забезпечення реабілітації, ортопедичної допомоги та суміжних сервісів, без чого навіть фінансово підкріплені моделі відновлення залишатимуться обмежено ефективними [9, 11].
Обмеження дослідження: невизначеність оцінок чисельності населення (відсутність перепису), закритість даних про військові втрати, крос-секційний характер аналізу, обмеження ГІС-аналізу щодо тимчасово окупованих територій.
Висновки
Медико-демографічна ситуація в Україні характеризується сукупністю несприятливих тенденцій, які у поєднанні зі збройним конфліктом, створюють безпрецедентний реабілітаційний виклик: 4,5–6,8 млн осіб (15–22% населення) потребують реабілітації різних видів.
Ідентифіковано 6 пріоритетних контингентів, 4 зони просторових диспаритетів та 4-хвильову структуру потреб у часі. Ефект «реабілітаційних ножиць» є ключовою структурною проблемою, що потребує перегляду моделі розміщення ресурсів.
Потреба в реабілітації не зменшиться після завершення конфлікту, а трансформуватиметься: від гострих травм — до довготривалої реабілітації ветеранів, масового ПТСР, наслідків ХНЗ та мінного забруднення. Планування системи реабілітації має базуватися на довгострокових демографічних прогнозах (горизонт 20–30 років), просторовому аналізі «гарячих точок» та моделюванні хвилеподібної динаміки потреб. У практичному вимірі це передбачає синхронізацію демографічного прогнозування з розвитком реабілітаційних центрів, кадрової політики, механізмів міжнародної допомоги та фінансового забезпечення відновлення галузі [6–12].
Конфлікт інтересів
Автори декларують відсутність конфлікту інтересів.
Фінансування
Дослідження не отримувало спеціального фінансування.
Етичні аспекти
Не застосовується. Дослідження базується на аналізі агрегованих статистичних даних.
Внесок авторів
Н.О. Серьогіна — концептуалізація, методологія, формальний аналіз, написання.
М.В. Литвиненко — підбір та аналіз нормативно-правової бази, формування гіпотези та дизайну дослідження, аналіз та узагальнення матеріалу, формування висновків та пропозицій, підготовка матеріалів до друку.
Список використаної літератури
|
Інформація про авторів:
Литвиненко Максим Валерійович — кандидат медичних наук, директор ДП «МНПО «Медбуд», Київ, Україна. orcid.org/0000-0003-3388-5012. E-mail: [email protected] Серьогіна Наталія Олексіївна — докторка наук з державного управління, кандидатка юридичних наук, доцентка, завідувачка відділу післядипломної освіти та безперервного професійного розвитку ДПН «Інститут серця МОЗ України», Київ, Україна. orcid.org/0000-0002-4491-4723. E-mail: [email protected] |
Information about authors:
Lytvynenko Maksym V. — Candidate of Medical Sciences, Director of the State Enterprise «MNPO Medbud», Kyiv, Ukraine. orcid.org/0000-0003-3388-5012. E-mail: [email protected] Serohina Nataliia O. — Doctor of Science in Public Administration, PhD in Law, Associate Professor, Head of the Department of Postgraduate Education and Continuing Professional Development, Kyiv, Ukraine. orcid.org/0000-0002-4491-4723. E-mail: [email protected] |
Надійшла до редакції/Received: 25.03.2026
Прийнято до друку/Accepted: 30.03.2026
