Обґрунтування ефективності ентеросорбції у пацієнтів з нейроішемічною формою синдрому діабетичної стопи

Вступ

Протягом ХХ–ХХІ ст. відмічається зростання захворюваності на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, і він є найбільш поширеним серед усіх ендокринних захворювань. Одними з причин захворювання на ЦД є збільшення тривалості життя, старіння суспільства, наявність ожиріння та ін. ЦД відмічають у 5–7% дорослого населення. За даними літературних джерел, кожні 10–15 років кількість хворих на ЦД збільшується приблизно у 2 рази. ЦД — тяжке захворювання, при якому відзначають хронічну гіперглікемію, що веде до пошкодження всіх видів обміну речовин, порушення серцево-судинної системи, а також різних органів, особливо нирок і очей.

При ЦД є велика вірогідність виникнення тяжкого ускладнення — синдрому діабетичної стопи (СДС), яке розвивається у 6–11% хворих та 40–70% із них потребують хірургічного лікування. СДС — симптомокомплекс ураження стоп, в основі якого лежать мікро-, макроангіо­патії, периферична нейропатія нижніх кінцівок та остеоартропатія. Усі ці процеси розвиваються разом, при цьому є взаємнообтяжувальними з приєднанням тяжких гнійно-некротичних уражень, які характеризуються особ­ливим складом [1, 2].

Одним із частих проявів ЦД, особливо у хворих із СДС, є оксидативний стрес, при якому відбувається посилення окисних процесів на фоні недостатнього функціонування антиоксидантного захисту організму, що є універсальним механізмом пошкодження тканин організму [3].

Приблизно 30% госпіталізацій припадає на пацієнтів з СДС та розвитком гнійно-некротичних ускладнень [4]. Серед захворювань хірургічного профілю гнійно-нек­ротичні ускладнення займають одне з провідних місць. При лікуванні таких хворих лікарі стикаються з такими проблемами: тривалий термін перебування у стаціонарі, висока інвалідизація внаслідок ампутацій. За останні роки також часто обговорюються економічні питання лікування хворих з СДС [5–7].

При ЦД відмічається інтоксикація організму, яка обумовлена хронічною гіперглікемією, порушенням усіх видів обміну речовин, у тому числі ліпідного. Показана ефективність ентеросорбції за допомогою гідрогелю метилкремнієвої кислоти, що супроводжується вираженою нормалізацією обміну глюкози, а також ліпідокоригуючим ефектом [8].

За наявності СДС інтоксикація організму підвищується ще й за рахунок гнійно-запального, або некротичного процесу, що доводить необхідність проведення детоксикації організму у пацієнтів із СДС. Одним із препаратів для проведення детоксикаційної терапії є гідрогель метилкремнієвої кислоти.

Гідрогель метилкремнієвої кислоти — інертна кремній-органічна сполука, яка чинить сорбційну дію, ефективно адсорбуючи середньомолекулярні токсичні речовини екзо- та ендогенного походження, продукти незавершеного метаболізму, інкорпоровані радіонукліди та природним шляхом виводить їх з організму.

Гідрогель метилкремнієвої кислоти усуває прояви токсикозу, покращує функцію кишечнику, печінки, нирок, нормалізує показники крові та сечі.

Покриваючи слизову оболонку шлунка та кишечнику, гідрогель метилкремнієвої кислоти захищає її від ерозивних процесів, сприяє підвищенню локального імунітету.

Гідрогель метилкремнієвої кислоти не всмоктується з кишечнику і не зазнає метаболічних або хімічних перетворень [9].

Об’єкт і методи дослідження

За 2021 р. на базі Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 6» пролікований 121 пацієнт з різними стадіями СДС. У дослідження включили 21 хворого із СДС з трофічними виразками, флегмонами стопи та ранами після ампутації одного або декількох пальців стопи. З метою детоксикації застосовували пероральний сорбент, в основі якого лежить гідрогель метилкремнієвої кислоти. Розподіл хворих залежно від віку представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Розподіл хворих із СДС залежно від віку

Більшість пацієнтів з СДС перебували у групі віком ≥65 та 55–64 роки. Остання є групою зрілого працездатного віку, що негативно впливає на соціальні та економічні аспекти.

У табл. 2 представлено перелік супутніх захворювань у пацієнтів із СДС.

Таблиця 2. Супутні захворювання у пацієнтів із СДС

Як показано на табл. 2, пацієнти із СДС найчастіше мали такі супутні захворювання, як гіпертонічна хвороба та ішемічна хвороба серця. Відмічено високу частоту атеросклеротичних уражень вінцевих судин та ожиріння у пацієнтів із СДС.

Розподіл хворих залежно від патологічного процесу представлено в табл. 3.

Таблиця 3. Розподіл пацієнтів із СДС залежно від патологічного процесу

Відповідно до даних, представлених у табл. 2, можна зазначити, що у структурі патологічних процесів у хворих із СДС найчастіше відмічали гангрену окремих пальців стопи та дистального відділу стопи.

На результати лікування пацієнтів із СДС та виникнення ускладнень ЦД впливає тривалість захворювання (табл. 4).

Таблиця 4. Тривалість захворювання на ЦД у хворих із СДС

Так, найчастіше патологічні процеси у хворих із СДС виникають, коли тривалість захворювання перевищує 20 та 16–20 років (див. табл. 4).

У табл. 5 представлено розподіл хворих залежно від форми СДС.

Таблиця 5. Розподіл хворих залежно від форми СДС за 2021 р.

Дані з табл. 5 свідчать, що найчастіше у пацієнтів із СДС відмічається нейроішемічна форма.

Проведено дослідження ступеня вираженості ендотоксикозу у хворих на ЦД при застосуванні детоксикаційної терапії. Визначена загальна цитологічна активність аутологічної сироватки периферичної крові методом лейколіколізу, токсинзв’язувальна активність альбуміну, ефективна концентрація альбуміну, функціональна активність нейтрофільних гранулоцитів у спонтанному та індукованому тесті відновлення нітросинього тетразолію, НСТ-тесті.

Результати та їх обговорення

У проведених дослідженнях встановлено, що у хворих наявна тенденція до підвищення цитолітичної активності аутологічної сироватки крові (табл. 6).

Таблиця 6. Показники ендогенної інтоксикації у хворих на ЦД, М±m, n=21

Визначали зниження показників токсинзв’язувальної здатності альбуміну периферичної крові по відношенню до референтних значень (р<0,01). Встановлено підвищення вмісту МСМ по відношенню до референтних показників (р<0,05). Відзначено підвищення розрахункового кое­фіцієнта інтоксикації МСМ/ЕКА стосовно референтних в 3,6 раза (р<0,01). У той самий час встановлено значне підвищення позитивних результатів етанолового тесту, що вказує на значне накопичення фібрин-мономерів у периферичній крові хворих на ЦД.

Після застосування детоксикаційної терапії встановлено зниження цитолітичної активності аутологічної сироватки крові по відношенню до вихідних значень в 1,42 раза (р<0,01). При цьому вони залишалися підвищеними відносно референтних значень (р<0,05). Ці тенденції супроводжувалися підвищенням токсинзв’язувальної активності альбуміну периферичної крові відносно вихідних значень в 1,28 раза (р<0,01), а також його ефективної концентрації в 1,56 раза (р<0,05) та концентрації МСМ в 1,64 раза (р<0,05). Це сприя­ло зниженню показника інтоксикації відносно вихідних значень в 1,21 раза (р<0,05). Встановлена тенденція до зниження показників позитивних етанолових тестів у 2,33 раза відносно вихідних значень.

При проведенні досліджень функціональної активності нейтрофільних гранулоцитів як основної клітинної ланки природної детоксикації встановлено зниження цих значень у НСТ-тесті по відношенню до показників референтної групи (р<0,05) в перший період дослідження. Додаткова стимуляція ліпополісахаридом призводила до подальшого зниження цих значень. Отримані результати свідчать про значне пригнічення функції клітинної ланки детоксикації та зниження індексу стимуляції (табл. 7).

Таблиця 7. Динаміка показників активності нейтрофільних гранулоцитів у НСТ-тесті у хворих, М±m, n=21

При визначенні функціональної активності ефекторних клітин природної системи резистентності нами встановлена тенденція до відновлення їх функціонування, показниками якої є підвищення активності цих клітин в індукованому тесті по відношенню до вихідних значень у 2,19 раза (р<0,05) з тенденцією до підвищення індексу стимуляції відносно вихідних значень.

Таким чином, у результаті проведених досліджень встановлено, що у хворих на ЦД визначається значна цитолітична активність автологічної сироватки крові, що свідчить про розвиток ендотоксикозу. При цьому визначено значне зниження токсинзв’язувальної здатності альбуміну та зниження його ефективної концентрації. Ці тенденції пов’язані зі значним накопиченням у периферичній крові токсинів тканинної деструкції, молекул середньої маси, що є однією з причин декомпенсації функцій ефекторних клітин природної антитоксичної та антимікробної резистентності.

Застосування в лікуванні цієї категорії хворих детоксикаційної терапії з використанням ентеросорбції сприяє зниженню цитолітичної активності аутологічної сироватки периферичної крові та підвищення токсинзв’язувальної здатності альбуміну та збереження цієї функції на субкомпенсованому рівні. Встановлено підвищення ефективної концентрації ендогенного альбуміну по відношенню до вихідних показників (р<0,05). При цьому встановлено зниження вмісту МСМ (р<0,05). Ці тенденції сприяли зниженню показника ендогенної інтоксикації у цієї категорії хворих. Застосування ентеросорбції сприяло збереженню функціональної активності клітин еферентної ланки антимікробної та антитоксичної резистентності на оптимальному функціональному рівні, що визначало високу активність функціонування клітинної ланки природної детоксикації.

Зменшення кількості позитивних результатів етанолового тесту у хворих цієї категорії після застосування детоксикаційної терапії свідчить про тенденцію до зниження концентрації фібрин-мономерів у периферичній крові, що знижує ризик активації процесів тромбоутворення.

Отримані дані свідчать про істотну дію гідрогелю метилкремнієвої кислоти на функціональні і біохімічні показники нормалізації стану пацієнта.

Висновки

СДС є поширеним тяжким і небезпечним ускладненням ЦД, яке відмічають у 90,5% хворих віком 55–65 років і у 85,7% пацієнтів з тривалістю захворювання на ЦД 15–20 років.

У результаті проведених досліджень показана ефективність проведення ентеросорбції. Так, функціональна активність ефекторних клітин системи природної резистентності цих клітин в індукованому тесті на 5-ту добу підвищилася в 1,71 раза по відношенню до вихідних значень (р<0,5); встановлено підвищення ефективної концентрації ендогенного альбуміну в 1,56 раза (р<0,01). Токсинзв’язувальна здатність альбуміну сироватки крові підвищена в 1,25 раза (р<0,05); вміст МСМ зменшився в 1,64 раза (р<0,05), в 1,21 раза знизився показник інтоксикації організму відносно вихідних даних. Таким чином, чітко показана ефективність ентеросорбції при СДС нейроішемічної форми.

Список використаної літератури

• 1. Тронько М.Д. (ред.) (2007) Стандарти діагностики та лікування ендокринологічних захворювань. ТОВ «Доктор-Медіа», Київ, 352 с.
• 2. Шлапак І.П., Галушко О.А. (2010) Цукровий діабет: погляд з позиції лікаря анестезіолога: навч. посіб. Книга-плюс, Київ, 160 с.
• 3. Біляєва О.О., Осадча О.І., Крижевський Є.Є., Бітіньш А.Р. (2022) Обґрунтування застосування антиоксидантної терапії в комплексному консервативному лікуванні синдрому діабетичної стопи.
• 4. Стяжкина С.Н., Кирьянов Н.А., Байрамкулов Э.Д. и др. (2018) Особенности лечения больного с синдромом диабетической стопы с учетом изменений в мягких тканях. Вест. совр. клин. мед., 11(2): 55–58.
• 5. Al-Rubeaan K., Al Derwish M., Ouizi S. et al. (2015) Diabetic foot complications and their risk factors from a large retrospective cohort study. PLoS ONE, 10(5): e0124446. doi.org/10.1371/journal.pone.0124446.
• 6. Горобейко М.Б. (2017) Синдром діабетичної стопи: надумана чи реальна загроза? Клін. eндокринол. ендокр. хір., 1(57): 81–89. doi.org/10.24026/1818-1384.1(57).2017.96946.
• 7. Окроян В.П., Ибрагимов Т.Р., Галимов О.В., Ханов В.О. (2018) Современный взгляд на патогенетический подход в хирургическом лечении больных с синдромом диабетической стопы. Перм. мед. журн., 35(1): 12–20. doi.org/10.17816/pmj35112-20.
• 8. Долженко М.Н. (2007) Острый коронарный синдром: лечение диабетической дислипидемии методом энтеросорбции. Мед. неотл. сост., 3: 63–64.
• 9. compendium.com.ua/dec/281379/192868/.

Надійшла до редакції/Received: 21.05.2024
Прийнято до друку/Accepted: 27.05.2024