Взаємозв’язок між системним запаленням та розвитком коморбідних аутоімунних захворювань у жінок з ендометріозом

Вступ

Ендометріоз у жінок репродуктивного віку виявляється як хронічне порушення з формуванням ектопічних осередків ендометріальної тканини поза межами матки, що супроводжується не лише болем і дисфункцією репродуктивної системи, а й глибокими імуномодулювальними змінами. У цьому контексті системне запалення є не лише маркером патології, а й інтегральним механізмом, який активує сигнальні шляхи, здатні створювати сприятливе середовище для розвитку супутніх аутоімунних захворювань. Дослідження взаємозв’язку між запальною активацією та коморбідними аутоімунними процесами в конкретній когортній групі пацієнток дає змогу розкрити приховані патогенетичні закономірності й визначити потенційні ризики прогресування патології.

Наукові дані підтверджують, що комплексний вплив системного запалення на формування аутоімунних станів у пацієнток з ендометріозом залишається недостатньо вивченим, що знижує точність клінічного прогнозу та ефективність терапевтичних стратегій. Активізація імунної системи, прояви хронічного запалення та зрушення в балансових механізмах між прозапальними й протизапальними чинниками не лише збільшують вираженість симптоматики, а й підвищують імовірність розвитку полікоморбідності. Це потребує ранньої діагностики та системного моніторингу конкретних біомаркерів у пацієнток.

Перспективою сучасної медицини є персоналізація терапії, де оцінювання молекулярних та імунологічних показників є підґрунтям для модифікації лікувальних алгоритмів, оптимізації імунокорекції та прогнозування ризику розвитку супутніх захворювань. Водночас підвищення суспільної уваги до проблем жіночого здоров’я підкреслює необхідність інтегрованого підходу, що враховує не лише фізіологічний, а й психологічний і соціальний контексти захворювання.

Сучасні дослідження підтверджують, що ендометріоз у пацієнток репродуктивного віку є хронічним запальним захворюванням із комплексною гормонально-імунною дисрегуляцією, що створює сприятливі умови для розвит­ку коморбідної аутоімунної патології. Зокрема, J. Ottolina та співавтори акцентують увагу на клінічній гетерогенності ендометріозу — від поверхневих перитонеальних форм до глибокого інфільтративного ураження, основними симптомами яких є біль та порушення репродуктивної функції [1]. Окремо наголошується на недостатній ефективності сучасних методів лікування. Необхідність оцінки хронічного ендометриту й пошуку неінвазивних діагностичних маркерів для кращого зв’язку запалення з клінічними проявами обґрунтовують I. Gawron та співавтори [2].

Описуючи глибокий ендометріоз, В. Запорожан та співавтори акцентують на таких ознаках: наявність ектопічної тканини, розвиток фіброзу та порушення анатомії органів малого таза. Таке трактування патогенезу обґрунтовує необхідність стандартизації хірургічних процедур [3].

Багатогранну роль мезенхімальних та епітеліальних клітин, молекул адгезії, прозапальних цитокінів і сигнальних шляхів PI3K/Akt та Wnt/β-катенін у проліферації, ангіо­генезі та уникненні апоптозу, а також гормональної дисрегуляції та імунної дисфункції висвітлюють H. Mariadas та співавтори [4].

Участь різних імунних клітин (макрофагів, дендритних клітин, Th1/Th2, регуляторних Т-клітин) і медіаторів запалення в підтриманні ендометріоїдних уражень та порушенні імплантації підкреслюють J.V. Garmendia та співавтори [5].

Визначальну роль макрофагів у прогресуванні захворювання встановили X. Wang та співавтори [6], відкриваючи перспективи для впровадження методів імуномодулювальної терапії.

Взаємозв’язок між хронічним запаленням та аутоімунними процесами в пацієнток з ендометріозом доводять у своїх дослідженнях L.P. Blanco та співавтори [7]. Водночас M. Garvey [8] наголошує на ролі дисрегуляції естрогенів і мікробіоти в патогенезі, підкреслюючи потребу в інноваційних діагностичних і терапевтичних підходах, зокрема терапії стовбуровими клітинами та CRISPR.

Роль імунних клітин і прозапальних медіаторів у васкуляризації, фіброгенезі та виживанні ектопічної тканини висвітлюють у своїх працях S. Chen та співавтори [9].

Значення ангіогенезу як важливого процесу, регульованого гормонами, цитокінами та імунними чинниками, обґрунтовують C. Bo, Y. Wang [10]. Дослідники розглядають регуляторні молекули цього процесу як потенційні терапевтичні мішені для розроблення інноваційних лікарських засобів.

Отже, наявні дослідження демонструють, що системне й локальне запалення, гормональна дисрегуляція, імунна дисфункція, ангіогенез та порушення апоптозу формують єдину патогенетичну платформу ендометріозу, яка підвищує ризик розвитку коморбідних аутоімунних захворювань та обґрунтовує необхідність персоналізованої діагностики й лікування. Системний аналіз взаємодії між запальною активацією та формуванням коморбідних ауто­імунних станів у жінок з ендометріозом дає змогу уточнити механізми патогенезу та створити наукову основу для розроблення терапевтичних стратегій, спрямованих на підтримку імунного гомеостазу та підвищення якості життя пацієнток.

Мета статті: визначення взаємозв’язку між системним запаленням і розвитком коморбідних аутоімунних захворювань у жінок з ендометріозом, а також оцінювання впливу цих станів на клінічний перебіг патології та загальний стан пацієнток.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:

• проаналізувати сучасні наукові дані щодо ролі системного запалення в патогенезі ендометріозу;
• дослідити частоту та спектр коморбідних аутоімунних захворювань у жінок з ендометріозом;
• проаналізувати взаємозв’язок між маркерами системного запалення та наявністю аутоімунної патології в цієї групи пацієнток.

Результати

Ендометріоз — хронічне запальне захворювання, що виявляється утворенням ектопічних осередків ендометріоїдної тканини за межами порожнини матки, створюючи умови для хронічної імунної активації. Ендометріоз класифікується за локалізацією та характером ектопічних вогнищ, що дає змогу враховувати різні клінічні прояви та прогноз захворювання. Поверхневий перитонеальний ендометріоз локалізується на поверхні очеревини й часто супроводжується болем під час менструацій та статевого акту. Натомість глибокий інфільтративний ендометріоз проростає в тканини та органи, формуючи щільні вузли. Це призводить до стійкого хронічного болю та порушення функцій сечостатевої й травної систем. Кісти яєчників, або ендометріоми — це заповнені кров’ю порожнини в паренхімі яєчників, що ускладнюють фертильність і викликають хронічний запальний процес. Виділяють також рідкісні форми ендометріозу, зокрема екстрагенітальний або торакальний, які уражують органи поза тазовою порожниною й часто потребують комплексного мультидисциплінарного підходу для діагностики та лікування. Така класифікація дає змогу оцінити ступінь ураження, прогнозувати ризик ускладнень і формувати індивідуальні стратегії ведення пацієнток.

Системне запалення в пацієнток із цим станом супроводжується підвищеною продукцією прозапальних цитокінів, хемокінів та інших медіаторів, які змінюють імунний контроль та сприяють виживанню й проліферації ектопічних клітин. Така активація формує сприятливе мікросередовище для імплантації клітин ендометрія, підтримує хронічне запалення й стимулює розвиток больового синдрому, що істотно впливає на якість життя пацієнток.

Для систематизації сучасних уявлень про роль системного запалення в розвитку ендометріозу узагальнено основні компоненти запальної відповіді, їхні медіатори та патогенетичне значення (табл. 1).

Таблиця 1. Роль системного запалення в патогенезі ендометріозу (створено автором на основі [11–15])

Системне запалення є визначальним чинником у патогенезі ендометріозу, виявляючись посиленою активацією імунних механізмів у пацієнток із цим захворюванням. Підвищені рівні прозапальних цитокінів IL-1β, IL-6 і TNF-α стимулюють проліферацію ендометріоїдних клітин і зумовлюють їхню імплантацію в позаматкових тканинах. Це призводить до прогресування хвороби та формування хронічного больового синдрому [11]. Водночас хемокіни MCP-1 і IL-8 залучають імунні клітини в осередки запалення, що посилює хронічний запальний процес і активує ангіогенез, створюючи сприятливе мікросередовище для виживання патологічних клітин.

Підвищений рівень СРБ в сироватці крові відображає активність системного запалення та корелює з тяжкістю клінічних проявів. Отримані дані засвідчують прогресування патології та потенційний ризик розвитку супутніх станів. Простагландини, зокрема PGE2, посилюють больові відчуття та загальну запальну відповідь, що підвищує вразливість пацієнток до хронічного болю й погіршує якість їхнього життя [12]. Активні форми кисню ушкоджують клітинні структури й стимулюють запальні шляхи, зумовлюючи виживання ектопічних клітин та їхню адаптацію в нових тканинах.

Імунний контроль, який забезпечують макрофаги та Т-лімфоцити, порушується в пацієнток з ендометріозом, що дає змогу ектопічним клітинам уникати імунної елімінації та викликає їх подальший ріст. Розвиток нових судин під впливом VEGF забезпечує ендометріоїдні осередки необхідним кровопостачанням, підтримуючи їхню життєздатність та активне прогресування захворювання [13]. Таким чином, взаємозв’язок між системним запаленням та ендометріозом є складною інтеграцією молекулярних та клітинних механізмів, що визначають перебіг захворювання та формують підґрунтя для розроблення персоналізованих підходів до лікування та ведення пацієнток.

Коморбідні аутоімунні захворювання формуються в жінок з ендометріозом як додаткова імунна патологія, що розвивається паралельно з первинним захворюванням та змінює його клінічний перебіг. У них додаткові ауто­імунні процеси можуть впливати на ступінь тяжкості ендометріозу, збільшувати вираженість хронічного запалення й підвищувати ризик розвитку системних ускладнень, що потребує особливої уваги під час діагностики та лікування [14].

Серед таких станів найчастіше відзначають аутоімунний тиреоїдит, ревматоїдний артрит і системний червоний вовчак, проте можливі також менш поширені хвороби, зокрема синдром Шегрена, псоріаз та запальні захворювання кишечнику, які формують складну взаємопов’язану картину імунних порушень. У пацієнток ці захворювання виявляються по-різному, уражують різні органи й системи, підвищують продукцію прозапальних медіаторів і порушують імунний баланс, створюючи умови для хронічного запального процесу.

Класифікація коморбідних аутоімунних захворювань за ураженими системами сприяє кращому розумінню їхнього впливу на перебіг ендометріозу. Так, ендокринна патологія, як-от аутоімунний тиреоїдит і цукровий діабет 1-го типу, змінюють метаболічний та гормональний фон, зумовлюють захворювання опорно-рухової системи, зокрема ревматоїдний артрит і системну склеродермію, супроводжуються посиленням больового синдрому. Шкірні та слизові ураження впливають на локальні запальні реакції, а системні та кишкові аутоімунні процеси створюють додаткове навантаження на імунну систему та органи-мішені [15].

Наявність таких коморбідних станів у пацієнток з ендометріозом підтверджує складну взаємодію системного запалення й імунної дисрегуляції, обґрунтовуючи необхідність комплексного оцінювання маркерів запалення та імунної активності. Це дає змогу формувати персоналізовані стратегії лікування, спрямовані на контроль аутоімунних процесів, зниження прогресування ендометріозу та покращення якості життя пацієнток.

Узагальнення отриманих даних щодо структури ауто­імунної коморбідності в пацієнток з ендометріозом дозволяє деталізувати спектр супутньої патології та визначити її відносну поширеність у межах досліджуваної когорти. Це забезпечує більш чітке уявлення про характер поєднаних імунозалежних станів і створює основу для подальшого аналізу їх клінічного значення та можливого впливу на перебіг основного захворювання. У цьому контексті систематизація отриманих результатів представлена в табл. 2.

Таблиця 2. Частота та спектр коморбідних аутоімунних захворювань у жінок з ендометріозом (створено автором на основі [16–19])

Узагальнення результатів клінічних і епідеміологічних досліджень дозволило встановити, що у жінок репродуктивного віку з верифікованим ендометріозом частіше діагностуються супутні аутоімунні стани, що свідчить про їхню спільну імунопатогенетичну основу. Найбільш переконливі дані отримано щодо аутоімунного тиреоїдиту, який виявляється в значної частки цієї когорти та характеризується підвищеним відносним ризиком порівняно із загальною популяцією, що може бути зумовлено особливостями гормональної регуляції та імунної відповіді [16].

У цьому ж контексті системний червоний вовчак, попри нижчу поширеність, демонструє стабільно вищі показники ризику, що узгоджується з роллю естрогензалежних механізмів у формуванні аутоімунних процесів [17]. Паралельно ревматоїдний артрит визначається як клінічно значуща супутня патологія, перебіг якої має тенденцію до більшої вираженості за наявності поширених форм ендометріозу, що вказує на вплив системного запалення.

Подальший аналіз дозволяє включити до цього спектра синдром Шегрена та целіакію, які, попри нижчу частоту, відображають системний характер імунних порушень із залученням різних органів-мішеней [18]. На цьому тлі розсіяний склероз розглядається як менш поширений супутній стан з обмеженою доказовою базою, що потребує подальшого вивчення [19].

З урахуванням клінічного контексту також привертають увагу антифосфоліпідний синдром і цукровий діабет 1-го типу, які виявляються рідше, проте мають суттєве значення у випадках порушення репродуктивної функції. Таким чином, сукупність наведених спостережень формує цілісне уявлення про взаємозв’язок ендометріозу з ауто­імунною патологією та обґрунтовує необхідність комплекс­ного підходу до ведення таких пацієнток.

Подальший аналіз клініко-лабораторних даних спрямований на уточнення змін маркерів системного запалення залежно від наявності супутньої аутоімунної патології у жінок з ендометріозом, що дозволяє окреслити відмінності в інтенсивності запальної відповіді та краще зрозуміти взаємозв’язок між цими станами в межах коморбідного перебігу. Узагальнені результати представлено в табл. 3.

Таблиця 3. Взаємозв’язок між маркерами системного запалення та аутоімунною патологією у жінок з ендометріозом (створено автором на основі [20–23])

Таким чином, у пацієнток із поєднаними станами реєструються вищі концентрації СРБ та IL-6, що відображає інтенсивнішу активацію прозапальних цитокінових механізмів, описаних у відповідних дослідженнях [20].

У цьому ж напрямі встановлено, що за відсутності ауто­імунних порушень аналогічні показники переважно залишаються в межах референтних значень або зазнають незначних змін, що дозволяє розглядати додатковий імунний компонент як чинник посилення вже наявного запального фону [21, 22]. Така інтерпретація узгоджується з повідомленнями про підвищення рівнів TNF-α та фібриногену, які асоціюються з активацією гострофазових реакцій і тривалою імунною стимуляцією.

Відповідно, зростання ШОЕ і кількості лейкоцитів у цій когорті відображає системність запального процесу та його потенційний вплив на клінічний перебіг [23].

Отже, результати свідчать про важливість моніторингу маркерів системного запалення у жінок з ендометріозом, особливо в контексті супутніх аутоімунних хвороб, оскільки це може мати суттєве клінічне значення для їх лікування та ведення.

Висновки

Системне запалення є важливою ланкою патогенезу ендометріозу, оскільки прозапальні цитокіни (IL-1β, IL-6, TNF-α), хемокіни, простагландини, фактори ангіогенезу та оксидативного стресу формують умови для імплантації, виживання та прогресування ектопічних ендометріоїдних вогнищ, підтримуючи хронічний перебіг захворювання. Визначено, що в жінок з ендометріозом наявний широкий спектр супутніх аутоімунних захворювань, серед яких найбільш поширеним є аутоімунний тиреоїдит, а також реєструються системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, целіакія, розсіяний склероз, антифосфоліпідний синдром і цукровий діабет 1-го типу, що свідчить про системний характер імунної дисрегуляції в цій групі пацієнток. Доведено, що наявність аутоімунної патології у жінок з ендометріозом асоціюється з більш вираженою активацією запальних маркерів, зокрема підвищенням рівнів СРБ, ШОЕ, IL-6, TNF-α, фібриногену та помірним підвищенням лейкоцитів порівняно з пацієнтками без аутоімунних станів, що відображає посилення системної запальної відповіді. Встановлено наявність взаємопов’язаного патогенетичного зв’язку між системним запаленням та аутоімунною коморбідністю, який реалізується через активацію прозапальних цитокінових каскадів та підтримання хронічного імунного дисбалансу, що може впливати на перебіг ендометріозу та загальний стан пацієнток. Узагальнено, що поєднання ендометріозу з аутоімунними захворюваннями асоціюється з більш високою активністю системного запалення, що обґрунтовує необхідність комплексної оцінки імунних та запальних показників у клінічній практиці.

Перспективи подальших досліджень полягають у поглибленому вивченні молекулярних механізмів взаємодії між ендометріозом та аутоімунними захворюваннями, а також у визначенні прогностичних біомаркерів, які можуть бути використані для персоналізованого підходу до діагностики та лікування пацієнток.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 25.04.2026
Прийнято до друку/Accepted: 07.05.2026