Ефективність лікування хворих із розладами репаративного остеогенезу за допомогою компресійного інтрамедулярного остеосинтезу

19 листопада 2026
101
УДК:  УДК 616.71-001.5-089
Резюме

У дослідженні порівнюється компресійний інтрамедулярний остеосинтез (КІМО) з фіксацією пластиною DCP у 121 пацієнта з уповільненим зрощенням та незрощенням переломів діафіза стегнової та великогомілкової кісток. Групи були зіставними за віком, статтю та тяжкістю перелому згідно з H. Rosen. КІМО з розсвердлюванням кістковомозкового каналу виконано 73 пацієнтам, фіксація пластиною — 48. За нашим досвідом, лише розсвердлювання було достатнім для стимуляції кісткоутворення при некритичних дефектах кісток. Порівняно з фіксацією пластиною, КІМО дозволив раніше досягти повного навантаження, скоротив середній час консолідації кістки на 8 тиж та термін перебування в лікарні на 3,4 дня, а також збільшив частку хороших результатів до 94,5% проти 56,3%.

Вступ

Сповільнена консолідація, незрощення та несправжні суглоби, що об’єднуються поняттям розладів репаративного остеогенезу (РРО), залишаються одним із найскладніших розділів реконструктивної травматології. За даними популяційного дослідження, яке охопило понад 4 млн дорослих, середній ризик незрощення становить 1,9% на один перелом кістки будь-якої локалізації. Проте для окремих локалізацій, насамперед великогомілкової кістки, та для пацієнтів молодого і середнього віку він сягає 9% [10]. Аналіз понад 300 тис. переломів 18 кісток показав, що ймовірність незрощення суттєво залежить від сегмента та низки супутніх чинників [15].

Лікування хворих із РРО потребує повторних операцій, тривалого перебування у стаціонарі та реабілітації, що зумовлює значні прямі витрати системи охорони здоров’я та непрямі втрати через тимчасову непрацездатність пацієнтів працездатного віку [6, 8].

Сучасна стратегія лікування асептичних незрощень діафізів ґрунтується на поєднанні механічної стабільності з біологічною стимуляцією зони незрощення [2, 4, 5]. Блокувальні інтрамедулярні фіксатори, запропоновані I. Kempf та співавторами, стали стандартом лікування діафізарних переломів [9]. Реостеосинтез із заміною стрижня широко використовують і при незрощеннях [3]. Водночас статичне блокування не усуває діастазу між кінцями уламків, що підтримує мікрорухливість у зоні несправжнього суглоба та гальмує остеогенез.

Компресійний інтрамедулярний остеосинтез (КІОС) доповнює внутрішньокісткову фіксацію дозованою міжуламковою компресією. Компресія забезпечує щільний контакт кісткових поверхонь, підвищує первинну стабільність фіксації та створює умови для прямого кісткового зрощення [12, 14]. За даними O. Gonschorek та співавторів, компресійне блокування стрижня дозволяє рано переходити до повного навантаження і є особливо доцільним у реконструктивній травматології, зокрема при лікуванні несправжніх суглобів [7].

Окремою проблемою є кісткові дефекти в зоні несправжнього суглоба, які ускладнюють досягнення стабільного контакту уламків. Критичними прийнято вважати дефекти довжиною понад 2 см із втратою понад 50% окружності кістки: вони не заміщуються самостійно і потребують спеціальних реконструктивних методик [11]. Дефекти менших розмірів здатні до спонтанного заміщення за умови стабільної фіксації та збереженого остеогенного потенціалу. Римерування кістково-мозкового каналу спричиняє багаторазове посилення періостального кровотоку [13] і стимулює репаративні процеси, на чому ґрунтується ефективність реостеосинтезу із заміною стрижня [3].

Вітчизняних публікацій щодо застосування КІОС у хворих із РРО, зокрема з римеруванням кістково-мозкового каналу за наявності кісткових дефектів, небагато. Порівняння його результатів із накістковим остеосинтезом у зіставних групах пацієнтів досі не проводилося.

Мета роботи: оцінити клінічну ефективність КІОС у хворих із РРО після діафізарних переломів стегнової та великогомілкової кісток шляхом порівняння з накістковим остеосинтезом пластинами DCP.

Об’єкт і методи дослідження

Досліджено результати лікування 121 пацієнта з РРО, що розвинулися після діафізарних переломів стегнової та великогомілкової кісток. Усі хворі раніше отримали первинне консервативне або оперативне лікування (частина — неодноразово), яке не призвело до зрощення. Хворих із кістковими дефектами критичних розмірів (понад 2 см за довжиною та понад 50% окружності кістки) у дослідження не включали. Залежно від способу реостеосинтезу пацієнтів поділили на дві групи.

В основну групу увійшли хворі, яким виконано КІОС, у контрольну — пацієнти, яким проведено накістковий остеосинтез пластинами DCP. Клінічну характеристику груп наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Клінічна характеристика хворих основної та контрольної груп

Показник Основна група (КІОС) Контрольна група (DCP)
Кількість хворих, n (%) 73 (60,3) 48 (39,7)
Чоловіки / жінки, n 41 / 32 28 / 20
Вік, років (M±SD) 43,1±12,5 44,7±10,2
Сповільнена консолідація, n (%) 28 (38,4) 20 (41,7)
Несправжній суглоб, n (%) 45 (61,6) 28 (58,3)
Кістковий дефект некритичних розмірів, n (%) 35 (47,9) 22 (45,8)
Стегнова кістка, n 43 28
Великогомілкова кістка, n 30 20
Час від травми до операції, міс (M±SD; min–max) 13,5±7,0; 4–29 12,7±5,5; 4–20
Первинний остеосинтез пластинами, n (%) 39 (53,4) 30 (62,5)
Первинний остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації, n (%) 14 (19,2) 9 (18,8)
Первинний остеосинтез стрижнями без дистального блокування, n (%) 12 (16,4) –
Первинне лікування гіпсовою пов’язкою, n (%) 8 (11,0) 9 (18,8)
Злам металоконструкції, n (%) 9 (12,3) 5 (10,4)

Ступінь порушення репаративного остеогенезу визначали за класифікацією H. Rosen [14] (табл. 2).

Таблиця 2. Розподіл хворих за типом розладу репаративного остеогенезу (за H. Rosen)

Тип РРО Основна група, n Контрольна група, n Разом, n
Сповільнена консолідація з дефектом 12 9 21
Сповільнена консолідація без дефекту 16 11 27
Гіпертрофічний несправжній суглоб з дефектом 14 9 23
Гіпертрофічний несправжній суглоб без дефекту 18 12 30
Гіпотрофічний несправжній суглоб з дефектом 9 4 13
Гіпотрофічний несправжній суглоб без дефекту 4 3 7
Усього 73 48 121

Техніка втручання

У хворих основної групи після видалення попередніх фіксаторів та санації зони несправжнього суглоба кістково-мозковий канал розсвердлювали (римерували) гнучкими розвертками з поступовим збільшенням діаметра. Стрижень «CHARFIX» («ChM», Польща) вводили закритим або напіввідкритим способом і виконували дистальне блокування. Потім за допомогою компресійного гвинта зводили кінці уламків до щільного контакту і створювали міжуламкову компресію. Додаткової кісткової пластики не використовували, зокрема й у 35 (47,9%) хворих основ­ної групи з кістковими дефектами некритичних розмірів. У пацієнтів контрольної групи виконували накістковий остеосинтез пластинами DCP з міжуламковою компресією за стандартною методикою Асоціації остеосинтезу (АО).

Оцінка результатів

Віддалені результати оцінювали за бальною системою, що ґрунтується на стандартах наказу МОЗ України від 30.03.1994 р. № 41 у модифікації А.В. Калашнікова [1]. Система включає 5 критеріїв: скарги пацієнта, наявність зрощення та біомеханічних порушень, різницю довжини кінцівок, амплітуду рухів у суміжних суглобах та відновлення працездатності. Кожен критерій оцінювали в межах 1–3 балів. Сума 12–15 балів відповідала хорошому результату, 8–11 — задовільному, 5–7 — незадовільному.

Статистичний аналіз

Кількісні показники подано як M±SD і порівнювали за t-критерієм Стьюдента, якісні ознаки — за критерієм χ². Відмінності вважали статистично значущими при p<0,05. За віком, статтю, локалізацією та типом РРО групи статистично не відрізнялися (p>0,05), тобто були зіставними.

Результати та їх обговорення

Режим післяопераційної реабілітації в групах суттєво відрізнявся. Після КІОС кінцівку не іммобілізували. Уже з 2-ї доби пацієнти починали ходити з милицями, навантажуючи оперовану ногу до 50% від власної маси тіла, і одночасно розробляли рухи в суміжних суглобах. Надалі навантаження підвищували відповідно до клініко-рентгенологічної динаміки зрощення. До повного навантаження переходили на 12–14-му тижні, не очікуючи рентгенологічних ознак консолідації. Оскільки уламки були зафіксовані в умовах компресії, потреби в динамізації конструкції не виникало.

Після накісткового остеосинтезу з 2-ї доби дозволяли дозоване навантаження в межах 20% маси тіла. Такий режим зберігали близько 3 міс. Повне навантаження дозволяли лише після рентгенологічного підтвердження зрощення.

Віддалені результати простежено у строки від 9 міс до 4 років після втручання. Порівняльні показники лікування наведено в табл. 3.

Таблиця 3. Порівняльні показники лікування хворих основної та контрольної груп

Показник Основна група (КІОС), n=73 Контрольна група (DCP), n=48 p
Тривалість стаціонарного лікування, діб (M±SD; min–max) 11,3±2,6; 5–25 14,7±2,1; 10–27 <0,001
Термін до повного навантаження, тиж (M±SD) 12,6±1,4 25,8±3,6 <0,001
Термін консолідації, тиж (M±SD; min–max) 17,0±3,4; 12–24 25,0±4,5; 12–56 <0,001
Хороші результати, n (%) 69 (94,5) 27 (56,3) <0,001
Задовільні результати, n (%) 4 (5,5) 19 (39,6) –
Незадовільні результати, n (%) 0 2 (4,2) –

У 4 хворих основної групи задовільний результат був зумовлений порушенням функції суміжних суглобів. Незадовільні результати в контрольній групі (2 випадки) пов’язані з відсутністю зрощення в зоні несправжнього суглоба.

Отримані дані узгоджуються з біомеханічним обґрунтуванням методу. Міжуламкова компресія усуває діастаз і мікрорухливість у зоні несправжнього суглоба, що є ключовою умовою відновлення остеогенезу [12, 14]. Інтрамедулярне розташування фіксатора забезпечує розподіл навантаження між кісткою та імплантатом, тому раннє повне навантаження стає безпечним. Натомість пластина DCP працює як конструкція, що повністю бере навантаження на себе, тому пацієнти контрольної групи довше залишалися на обмеженому режимі. Подібні переваги раннього функціонального навантаження після компресійного блокування стрижня описано в літературі [3, 7].

На нашу думку, досягнення стабільної міжуламкової компресії можливе й за наявності кісткових дефектів, що не перевищують критичних розмірів. Згідно з нашим досвідом, римерування кістково-мозкового каналу є достатнім для стимуляції росту кісткової тканини в зоні дефекту: посилення періостального кровотоку після розсвердлювання [13] у поєднанні зі стабільною компресією створює умови для його заміщення без додаткової кісткової пластики. У всіх 35 хворих основної групи з дефектами некритичних розмірів досягнуто зрощення без додаткових втручань.

Висновки

КІОС є ефективним методом лікування розладів репаративного остеогенезу після діафізарних переломів стегнової та великогомілкової кісток. Частка хороших результатів після КІОС становила 94,5% проти 56,3% після накісткового остеосинтезу пластинами DCP (p<0,001).

Стабільна міжуламкова компресія дозволяє відмовитися від зовнішньої іммобілізації та перейти до повного навантаження без очікування рентгенологічного зрощення, що скорочує середній термін консолідації на 8 тиж.

Римерування кістково-мозкового каналу є достатнім для стимуляції росту кісткової тканини в зоні дефектів некритичних розмірів і в поєднанні зі стабільною компре­сією забезпечує зрощення без додаткової кісткової пластики.

Використання КІОС зменшує тривалість стаціонарного лікування в середньому на 3,4 доби та скорочує загальні строки медико-соціальної реабілітації, що зумовлює економічну доцільність широкого впровадження методу.

Список використаної літератури

  • 1. Калашніков А.В. (2003) Розлади репаративного остеогенезу у хворих із переломами довгих кісток (діагностика, прогнозування, лікування, профілактика): дис. д-ра мед. наук: 14.01.21. Київ, 284 с.
  • 2. Bell A., Templeman D., Weinlein J.C. (2016) Nonunion of the femur and tibia: an update. Orthop. Clin. North Am., 47(2): 365–375.
  • 3. Brinker M.R., O’Connor D.P. (2007) Exchange nailing of ununited fractures. J. Bone Joint Surg. Am., 89(1): 177–188.
  • 4. Calori G.M., Phillips M., Jeetle S. et al. (2008) Classification of non-union: need for a new scoring system? Injury, 39(Suppl. 2): S59–S63.
  • 5. Einhorn T.A., Gerstenfeld L.C. (2015) Fracture healing: mechanisms and interventions. Nat. Rev. Rheumatol., 11(1): 45–54.
  • 6. Ekegren C.L., Edwards E.R., de Steiger R., Gabbe B.J. (2018) Incidence, costs and predictors of non-union, delayed union and mal-union following long bone fracture. Int. J. Environ. Res. Public Health, 15(12): 2845.
  • 7. Gonschorek O., Hofmann G.O., Bühren V. (2006) Interlocking compression nailing: a report on 402 applications. Arch. Orthop. Trauma Surg., 126(8): 525–532.
  • 8. Hak D.J., Fitzpatrick D., Bishop J.A. et al. (2014) Delayed union and nonunions: epidemiology, clinical issues, and financial aspects. Injury, 45(Suppl. 2): S3–S7.
  • 9. Kempf I., Grosse A., Beck G. (1985) Closed locked intramedullary nailing. Its application to comminuted fractures of the femur. J. Bone Joint Surg. Am., 67(5): 709–720.
  • 10. Mills L.A., Aitken S.A., Simpson A.H.R.W. (2017) The risk of non-union per fracture: current myths and revised figures from a population of over 4 million adults. Acta Orthop., 88(4): 434–439.
  • 11. Nauth A., Schemitsch E., Norris B. et al. (2018) Critical-size bone defects: is there a consensus for diagnosis and treatment? J. Orthop. Trauma, 32(Suppl. 1): S7–S11.
  • 12. Perren S.M. (2002) Evolution of the internal fixation of long bone fractures. The scientific basis of biological internal fixation: choosing a new balance between stability and biology. J. Bone Joint Surg. Br., 84(8): 1093–1110.
  • 13. Reichert I.L., McCarthy I.D., Hughes S.P. (1995) The acute vascular response to intramedullary reaming. Microsphere estimation of blood flow in the intact ovine tibia. J. Bone Joint Surg. Br., 77(3): 490–493.
  • 14. Rosen H. (1979) Compression treatment of long bone pseudarthroses. Clin. Orthop. Relat. Res., 138: 154–166.
  • 15. Zura R., Xiong Z., Einhorn T. et al. (2016) Epidemiology of fracture nonunion in 18 human bones. JAMA Surg., 151(11): e162775.
Інформація про авторів:

Калашніков Андрій Валерійович — доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, керівник відділу травматичних пошкоджень опор­но-рухового апарату та проблем остеосинтезу ДУ «Національний інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Ставінський Юрій Олексійович — кандидат медичних наук, старший науковий співробітник відділу травматичних пошкоджень опорно-рухового апарату та проблем остеосинтезу ДУ «Національний інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Калінін Нікіта Вадимович — молодший науковий співробітник відділу травматичних пошкоджень опорно-рухового апарату та проблем остеосинтезу, ДУ «Національний інститут травматології та ортопедії НАМН України», Київ, Україна.

Information about authors:

Kalashnikov Andrii V. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Honored Doctor of Ukraine, Head of the Department of Traumatic Musculoskeletal Injuries and Osteosynthesis Problems, SI « National Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Stavinskyi Yurii O. — PhD in Medical Sciences, Senior scientific specialist of the Department of Traumatic Musculoskeletal Injuries and Osteosynthesis Problems, of the SI «National Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Kalinin Nikita V. — Research Assistant in Orthopedics and Traumatology of the Department of Traumatic Musculoskeletal Injuries and Osteosynthesis Problems of SI «National Institute of Traumatology and Orthopedics of the NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine.

Надійшла до редакції/Received: 20.10.2026
Прийнято до друку/Accepted: 23.10.2026