«Я не заздрю лікарям сімейної медицини, враховуючи складність задач, які вони розв’язують», — зазначила Тетяна Слободін, докторка медичних наук, професорка Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, провідна неврологиня медичної мережі «Добробут», представляючи доповідь під назвою «Соматоформні розлади. Особливості діагностики та лікування». Діагностичний виклик при цьому виді патології полягає у відсутності ознак конкретної нозології за наявності чисельних соматичних скарг та ознак дистресу.
Відповідно до МКХ-10 соматоформні розлади поділяються на 7 основних підгруп:
1. Соматизований розлад (F45.0).
2. Недиференційований соматоформний розлад (F45.1).
3. Іпохондричний розлад (F45.2).
4. Соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи (органні неврози) (F45.3).
5. Стійкий соматоформний больовий розлад (F45.4).
6. Інші соматоформні розлади (F45.8).
7. Соматоформний розлад неуточнений (F45.9).
Соматизований розлад
Характерними для соматизованих розладів (F45.0) є численні, повторні, часто мінливі за тривалістю фізичні симптоми із локалізацією в будь-якій чaстині тілa або системі оргaнів. Перебіг розладу хронічний і нестійкий, чaсто aсоціюється з порушенням міжособистісної поведінки, ознаками тривоги та депресії (табл. 1). Якщо ці скарги відмічають недовго (менше 2 років) і симптоматику не можна трактувати інакше, їх слід класифікувати як недиференційований сомaтоформний розлад (F45.1).
Таблиця 1. «Маски» депресії
| Види порушень | Характеристики |
|---|---|
| Порушення сну | Труднощі засинання, поверхневий сон, ранні пробудження або, навпаки, надмірна сонливість |
| Порушення апетиту | Виражене зменшення або збільшення, зміна маси тіла |
| Знижена активність та працездатність | Підвищена стомлюваність, дратівливість |
| Хронічний больовий синдром різної локалізації | Кардіалгія, головний біль, біль у спині |
| Вегетативні розлади | Напади прискореного серцебиття, задишки, запаморочення |
Поліорганність та полісимптомність стану пацієнта пояснюються залученням вегетативної нервової системи. При цьому характерними соматичними симптомами вважаються наступні:
- утруднення чи біль при сечовипусканні;
- біль у м’язах, суглобах кінцівок, спині;
- запаморочення, головний біль;
- відчуття внутрішнього тремтіння, тремор;
- відчуття слабкості, млявості, «ватності» ніг та рук;
- підвищене потовиділення;
- відчуття оніміння, поколювання в різних частинах тіла;
- припливи жару чи ознобу.
Для виявлення полісимптомності існують різні шкали, наприклад 8-бальна шкала соматичних симптомів SSS-8. Вона є скороченою версією часто використовуваного опитувальника здоров’я пацієнта (Patient Health Questionnaire — PHQ-15).
Пацієнти із соматизованими розладами постійно скаржаться на дискомфорт і хворобливі відчуття з боку того чи іншого органа, що дозволяє припускати наявність різних видів патології. Це припущення підтверджується при додатковому обстеженні. Іноді все ж таки можуть бути виявлені зміни з боку деяких органів і розпочато їхнє специфічне лікування, що відстрочить встановлення істинного діагнозу. І тут необхідно ретельно стежити за станом хворого, бо соматизований розлад має особливу рису — поліморфізм.
Поліморфізм при соматизованому розладі — це здатність захворювання змінювати свої симптоми та мімікрувати під інші хвороби. При цьому слід пам’ятати, що у пацієнта насправді «болить». Болить так, як при виразковій хворобі, ішемічній хворобі серця, мігрені тощо. Пацієнтам треба пояснити, що лікар розуміє їхній стан. Можна зауважити, що має місце індивідуально підвищене сприйняття, і головному мозку слід допомогти працювати не так реактивно. Визнання лікарем страждань пацієнта, незаперечення їх є джерелом взаємної довіри, підкреслила Т. Слободін.
Заперечення психогенного фактора та повна переконаність у непрофесіоналізмі лікарів проявляються проведенням численних обстежень у різних клініках із витратою грошей, часу за відсутності бажаного результату. Пацієнт стає дратівливим, його інтереси зводяться до вивчення ознак різних захворювань, а діалоги — до стану здоров’я та неспроможності медицини в нашій країні. Це негативно впливає на професійну діяльність, соціальні контакти та особисте життя.
Характерним комплексом ознак для встановлення діагнозу «соматизований розлад» вважають наступне:
- «плаваючі» скарги від одного органа до іншого (крім сильного болю);
- відсутність реальних порушень у роботі органів чи наявність незначних змін, неадекватних скарг;
- впевненість у соматичній причині своєї недуги та заперечення психологічної складової;
- переконання в непрофесійності медичних працівників;
- наявність скарг та постійних обстежень протягом більше ніж 2 років.
Іпохондричний розлад
Ще один різновид цієї патології — іпохондричний розлад (F45.2). Він характеризується стійкою стурбованістю пацієнта з приводу підозри у себе тяжкого прогресуючого захворювання або декількох захворювань. Пацієнт висуває стійкі соматичні скарги або висловлює стійке занепокоєння з приводу симптомів. Наприклад, він може переконувати лікаря в наявності бокового аміотрофічного чи розсіяного склерозу. Проте головною відмінною рисою є те, що пацієнт шукає не полегшення від страждань, а підтвердження своєї правоти за допомогою встановлення діагнозу. З такими пацієнтами дуже важко, вони потребують психотерапевтичної допомоги, а вести їх силами лише лікаря загальної практики навряд чи можливо.
Соматоформна вегетативна дисфункція
Соматоформна вегетaтивна дисфункція (F45.3) — ще більша «пастка», бо симптоматика подібна до тієї, що виникає при ураженні органа або системи органів, переважно або повністю контрольованих вегетативною нервовою системою: серцево-судинної, травної, дихальної та сечостатевої систем.
Отже, соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи — це стан порушення нейрогуморальної регуляції внутрішніх органів (серцево-судинної системи, травного тракту, органів дихання, залоз внутрішньої секреції тощо).
Симптоми зазвичай бувають двох типів, жоден з яких не вказує на порушення конкретного органа або системи:
- перший — це скарги, що ґрунтуються на об’єктивних ознаках вегетативної напруги, таких як серцебиття, підвищене потовиділення, почервоніння, тремор і страх, занепокоєння щодо можливого порушення здоров’я;
- другий — це суб’єктивні скарги неспецифічного або мінливого характеру, такі як швидкоплинний біль у всьому тілі, відчуття жару, тяжкості, втоми або здуття живота, які пацієнт співвідносить з будь-яким органом або системою органів.
Якщо зупинятися на окремих різновидах цього розладу, то слід зазначити наступне:
- F45.30 — соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи (ВНС) серця і серцево-судинної системи включає невроз серця; синдром Да Коста;
- F45.31 — соматоформна дисфункція ВНС верхньої частини шлунково-кишкового тракту: невроз шлунка; психогенна аерофагія; гикавка; диспепсія; пілороспазм тощо;
- F45.32 — соматоформна дисфункція ВНС нижньої частини шлунково-кишкового тракту: психогенний метеоризм; синдром подразненого кишечнику; синдром газової діареї;
- F45.33 — соматоформна дисфункція ВНС органів дихання, включає, зокрема, психогенні форми кашлю і задишки;
- F5.34 — соматоформна дисфункція ВНС сечостатевих органів: психогенне підвищення частоти сечовипускання; психогенна дизурія;
- F 5.38 — соматоформна дисфункція у ВНС інших органів, у тому числі порушення терморегуляції;
- F45.4 — сталий соматоформний больовий розлад, при цьому:
− основною скаргою є стійкий різкий біль, який не можна повністю пояснити фізіологічним порушенням або соматичним захворюванням і який виникає у зв’язку з емоційним конфліктом або психосоціальними проблемами;− результатом скарг зазвичай є помітне посилення підтримки (співчуття) й уваги особистісного або медичного характеру; біль психогенної природи, що виникає на фоні депресивного розладу або шизофренії, не може бути віднесений до цієї рубрики.
Біль при цьому розладі допомагає перенести тривожне передчуття, виступаючи в якості певного пояснення, виправдання дезадаптивного стану. Типовими прикладами є головний біль напруги (неврологічний діагноз G44.2) і фіброміалгія, які первинно є тривожними розладами із вторинними больовими відчуттями.
Один із варіантів станів-попередників
Неврaстенія (F48.0) — особистісна (конституціональна) тривожність, яка виявляється соматичними симптомами. Часто такі пацієнти кажуть: «Все. Це хвороба Альцгеймера. У бабусі був цей діагноз, давайте робити генетичний аналіз, призначати препарати». При цьому пацієнт веде одночасно 5 бізнесів і має чудові когнітивні здібності.
Виділяють два основних типи розладу, які значною мірою перекривають один одного.
Перший: скарги на підвищену стомлюваність після розумового навантаження, зниження продуктивності в повсякденних справах. Розумова втома описується як неприємне виникнення неуважності, ослаблення пам’яті, неможливість зосередитися і неефективність розумової діяльності.
Другий: відчуття фізичної слабкості і втоми навіть після мінімального навантаження, що супроводжується відчуттям м’язового болю і неможливістю розслабитися («виснаження життєвих сил»).
Обидва типи неврастенічного розладу характеризуються загальними неприємними фізичними відчуттями: запаморочення, головний біль, відчуття загальної нестабільності. Спільними рисами є також занепокоєння з приводу зниження розумових і фізичних здібностей, дратівливість, втрата здатності відчувати радість, незначно виражена депресія, порушення сну, денна сонливість.
Конкретизація діагнозу
Чи потрібно лікарю загальної практики встановлювати конкретний діагноз, враховуючи рубрики, що наведені вище? Т. Слободін переконливо заявила, що ні, це не має сенсу. Адже навіть неврологу необхідно ознайомитися з додатковою літературою і порадитися з психіатрами, перш ніж наважитися встановити подібний діагноз.
Отже, спільними ознаками соматоформних розладів є:
1. Повторювані множинні клінічно значущі соматичні скарги в драматизованому викладенні.
2. Тривалість порушень не менше 2 років.
3. Пошук допомоги у лікарів різних спеціальностей.
4. Неможливість пояснити скарги будь-яким наявним захворюванням.
5. Прагнення до обстежень, у тому числі інвазивних.
6. Зневіра в лікарях та медицині в цілому.
7. Соціальна або сімейна дезадаптація.
Але яким чином формується та розвивається ця патологія? Патогенетичні механізми формування соматоформних розладів наступні:
- конверсія, трансформація невротичного конфлікту у функціональні соматичні симптоми без органічної основи для них;
- в основі — тілесні відчуття, що мають афективну основу, які психологічно фіксуються і неправильно інтерпретуються, маючи зв’язок з попереднім психотравмуючим досвідом і ситуаційними стресовими факторами.
Якими є патогенетичні механізми формування соматоформних розладів? Трансформація невизначеного тривожного передчуття в соматоформний розлад, як правило, пов’язана з конституційно слабкою функціональною системою (locus minoris resistentiae). Загальним для цих станів (неважливо, в яких органах і системах відчуває дискомфорт пацієнт) є психологічний дистрес — засмучення людини, яка виступає і причиною, і наслідком. Таким чином відбувається соматизація афективних порушень.
Конкретна симптоматика визначається преморбідними особливостями особистості, пропорцією емоційної / когнітивної переробки і дуже сильно залежить від рівня інтелекту та освіти пацієнта. Чим вищий рівень того чи іншого, тим різноманітніші і складніші скарги, тим важча диференційна діагностика.
Запідозрити наявність соматоформного розладу можна вже на перших етапах ведення пацієнтів:
- у гастроентерології — крім синдрому подразненого кишечнику, невиразкова (функціональна) диспепсія;
- у гінекології — передменструальний синдром, хронічний тазовий біль;
- у ревматології — фіброміалгія, біль у нижній частині спини;
- у кардіології — атипова стенокардія (кардіальний синдром Х);
- у пульмонології — гіпервентиляційний синдром;
- у терапії — синдром хронічної втоми;
- у неврології — головний біль напруги, псевдоепілептичні напади;
- у стоматології і лицьовій хірургії — дисфункція скронево-нижньощелепного суглоба, атиповий лицьовий біль;
- у ЛОР-практиці — Globus pharyngeus (відчуття грудки в горлі);
- в алергології — множинна сенсибілізація.
Важливо, що пацієнтів із соматоформною дисфункцією турбують не стільки специфічний набір симптомів, скільки їх вираженість порівняно зі звичайним тілесним досвідом (більш висока інтенсивність або раптовість), ступінь порушення функціонування, і, нарешті, уявлення хворих про причини і наслідки симптомів. Дуже важливо, що наявні прояви заважають нормальній життєдіяльності: пацієнт не може йти на роботу, відмовляється від звичних справ. При цьому, що дуже важливо, хвороба відіграє захисну роль, захищаючи пацієнта від потенційно травмуючої ситуації.
Типовою ситуацією є, наприклад, звернення пацієнта до гастроентеролога не просто зі скаргою на метеоризм як такий, а тому, що останнім часом це створює йому особливий дискомфорт на роботі. Наприклад, він став відчувати незручність на нарадах (хоча метеоризм був у нього й раніше). У таких випадках, як правило, діагностують синдром подразненого кишечнику. При цьому часто не звертають увагу на першопричину — певну психологічну або соціальну проблему. Наприклад, через неуспішність у роботі (недосягнення поставлених завдань, провали) людина не готова доповідати про свої «успіхи» на нарадах, а «винним» у цьому призначається кишечник. Ймовірно, саме в травній системі у цього пацієнта є конституціональна вразливість (схильність). Тому саме вона першою реагує на ситуацію, що викликає фрустрацію, відволікаючи від переживання тривоги. Це яскравий приклад соматичних проявів психічних порушень: найчастіше це — соматизація тривоги.
Проте в розмові з лікарем такий пацієнт зазвичай виявляє зневагу або заперечення психологічних (особистісних і міжособистісних) і мікросоціальних причин «фізичного» страждання. Він абсолютно переконаний в наявності органічної природи симптомів і проявляє дратівливість або недовіру при спробах пред’явлення доказів відсутності соматичних причин розладу (результатів обстеження, аналізів).
Це веде до втрати контакту з лікарем і продовження пошуку кращого фахівця або більш достовірних методів обстеження. Головною особливістю є неодноразово повторювані скарги на соматичну симптоматику одночасно з наполегливими вимогами медичних обстежень, незважаючи на повторні негативні їх результати і запевнення лікарів, що симптоми не мають соматичної природи. Якщо у такого пацієнта все ж є будь-які реальні соматичні захворювання, вони не пояснюють природи і ступеня вираженості симптомів або страждання з цього приводу.
Отже, важливими психологічними характеристиками пацієнтів з різними соматоформними захворюваннями є:
- необ’єктивний виклад історії хвороби;
- максимальне перебільшення і драматизація того, що відчуває людина;
- зневага або заперечення психологічних (особистісних і міжособистісних) і мікросоціальних причин «фізичного» страждання;
- абсолютна переконаність у наявності органічної природи страждання;
- труднощі в емоційному реагуванні як у повсякденному житті, так і у взаєминах з оточуючими з приводу хвороби;
- надмірна дратівливість стосовно оточуючих.
Медикаментозна терапія потрібна не усім пацієнтам із соматоформними розладами. Необхідність у ній визначається наступним:
- тяжкість і тривалість симптомів;
- наявність коморбідних психічних і соматичних захворювань;
- рівень порушення життєдіяльності (терапевтичне втручання визначається не наявністю скарг, а ступенем зниження функціонування хворого);
- супутня терапія з урахуванням попереднього досвіду переносимості ліків.
Отже, призначення ліків має на меті створити можливості для проведення ефективної психотерапії (можна порівняти зі знеболенням за необхідності болючих втручань) та проводиться для корекції супутніх симптомів. Вибір лікарських засобів у кожному випадку визначається особливостями симптоматики і супутніх проявів.
Психотерапія спрямована на формування розуміння пацієнтом механізмів виникнення симптомів і вибудовування спільно з пацієнтом тактики їх опанування та редукції. Важливим є виявлення можливих психологічних причин і механізмів формування симптомів. Безпосередньою метою при цьому є виведення пацієнта із психотравмуючої ситуації або її деактуалізація.
Актуальними є сімейна терапія; аутотренінг; методи особистісного зростання; тренінг соціальних і комунікаційних навичок; виявлення і розширення значущих для пацієнта міжособистісних зв’язків; терапія зайнятістю.
При цьому слід пам’ятати, що призначення транквілізаторів, що викликають короткочасне полегшення деякої частини скарг хворих, не має стратегічних переваг у довгостроковій перспективі. При цьому більшість традиційно популярних у практиці українських лікарів транквілізаторів (наприклад різні форми фенобарбіталу) мають наступні недоліки:
- швидкий розвиток толерантності до їх терапевтичної дії;
- тяжкі ускладнення при передозуванні;
- високий ризик формування залежності.
Клінічний випадок № 1
Пацієнт, 41 рік. Скарги на часте сечовипускання, позиви, які часом важко стримати. Подібні симптоми виникали раніше під час навчання в університеті через інфекційний уретрит. Відмічає «шалену» втому, відсутність відчуття відпочинку після сну, прокидається вранці вже втомленим, але протягом дня стає легше. Останнім часом важко виконувати звичну розумову роботу через порушення концентрації уваги та пам’яті. Також турбує біль в спині в положенні стоячи.
Звертався до багатьох урологів та проходив обстеження — урологічну патологію виключено. Неодноразово звертався до неврологів. Приймав призначений гідазепам, який допомагав із сечовипусканням, але не при болю в спині, та ще більше порушував концентрацію уваги.
У неврологічному статусі: загальмованість сухожилкових та періостальних рефлексів, яка зникає при відволіканні; біль у попереку, переважно зліва, при нахилах назад.
Диференційний діагноз:
- синдром хронічної втоми?;
- астеноневротичний синдром?;
- депресивний розлад?;
- тривожний розлад?;
- соматоформний розлад?
Щоб не пропустити наявність депресії у пацієнта соматичного профілю, рекомендується ставити такі запитання:
- чи турбувала вас протягом останнього місяця відсутність зацікавленості та задоволення від тієї діяльності, яка раніше була вам приємною;
- чи турбувало вас протягом останнього місяця відчуття пригніченості, безпорадності, безнадійності?
Якщо отримано ствердну відповідь хоча б на одне із запитань, пацієнту рекомендують заповнити опитувальник Patient Health Questionnaire (PHQ 9) (табл. 2).
Таблиця 2. PHQ 9 та його застосування
| Запитання | Оцінювання та наслідки |
|---|---|
| Зниження інтересу чи відчуття задоволення від виконання справ
Поганий настрій, відчуття пригнічення чи безнадії Труднощі із засинанням, поверхневий сон або, навпаки, надмірна сонливість Відчуття втоми або зниження енергії Поганий апетит або переїдання Негативне відчуття щодо себе — що ви невдаха, що підвели себе або свою родину Труднощі з концентрацією уваги, наприклад, під час читання газети та перегляду телевізора Сповільненість рухів та мовлення, помітна навіть для оточуючих. Або, навпаки, надмірна і непритаманна метушливість та активність Думки, що було б краще, якби ви померли або думки про те, щоб заподіяти собі шкоду |
Шкала оцінювання:
0 — ніколи;1 — кілька днів; 2 — більше половини часу; 3 — майже щодня. Необхідно пам’ятати, що у разі вираженого порушення щоденного функціонування слід розпочати терапію антидепресантами негайно, навіть якщо формально сума балів за опитувальником свідчить про невелику тяжкість депресивного стану |
Ще один прояв психологічної дезадаптації — підвищена тривожність. Вона має характерні прояви на ментальному та фізичному рівнях (табл. 3).
Таблиця 3. Характерні прояви тривоги з боку тіла та психіки
| Група симптомів | Конкретні прояви |
|---|---|
| Занепокоєння та відчуття напруженості | Хвилювання, яке важко контролювати, страх перед майбутніми невдачами, труднощі в зосередженні уваги |
| Дратівливість | Підвищена чутливість, відповідь на зовнішні та внутрішні подразники |
| М’язова напруга | Метушливість, головний та м’язовий біль, тремтіння, неможливість розслабитися |
| Вегетативна гіперактивність | Пітливість, тахікардія або тахіпное, дискомфорт в епігастрії, запаморочення, сухість у роті |
| Порушення сну | Труднощі при засинанні через занепокоєння, тривога при пробудженні, переривчастий або поверхневий сон з неприємними сновидіннями, кошмари |
| Труднощі з концентрацією уваги | Легке відволікання, неможливість зосередитися |
Клінічний випадок № 2
Пацієнт, 44 роки. Скарги на біль у попереку. Під час збору анамнезу з’ясовано про тривалу конфліктну ситуацію на роботі.
Відповідь на запитання «Чи турбувало вас протягом останнього місяця відсутність зацікавленості та задоволення від тієї діяльності, яка раніше була вам приємною?» — «Ні».
Відповідь на запитання «Чи турбувало вас протягом останнього місяця почуття пригніченості, безпорадності, безнадійності?» — «Ні».
При розпитуванні встановлено, що довго не може заснути через неможливість припинити «калейдоскоп» тривожних думок. Сон поверхневий і дуже чуткий.
Вживання психоактивних речовин заперечує.
Як зауважила Т. Слободін, при роботі з пацієнтами, що відчувають підвищену тривожність, найважливішими є такі запитання:
- що приймаєте із лікарських засобів;
- як спите?
Відповідь на запитання «Чи відчуваєте ви тривалу постійну тривогу, яка охоплює різні аспекти життя (робота, сім’я, діти, дім), обставини і види діяльності; з постійним відчуттям, що все відбуватиметься за найгіршим сценарієм, ця тривога не відповідає актуальній життєвій ситуації; тривога не піддається контролю, її неможливо приборкати зусиллям волі або раціональними переконаннями; нерідко супроводжується безпідставним відчуттям провини?» — ствердна.
Отже, про що мовчить пацієнт із тривожним розладом (рисунок)?
Рисунок. Симптоми та наслідки тривожного розладу
 |
Очікування майбутніх несприятливих подій, проблем і невдач практично у всіх сферах життя
Постійне відчуття хвилювання, тривоги, неможливість розслабитися Не піддаються свідомому контролю |
| Симптоми призводять до значних розладів або значних порушень в особистій, сімейній, соціальній, освітній, професійній чи інших галузях функціонування | |
Тривожний настрій, напруга, страхи, інсомнія — ці та інші порушення входять до діагностичних критеріїв тривожного розладу. У його виявленні допомагає, зокрема, шкала тривоги Гамільтона, що є золотим стандартом клінічних досліджень, оскільки дозволяє достовірно оцінити вираженість тривожних розладів.
Окрім психічних, враховують також соматичні симптоми, серед яких особливо поширеними є наступні:
- сухість у роті, утруднення під час ковтання;
- дискомфорт в епігастрії, надмірне газоутворення, бурчання в животі, нудота;
- відчуття стиснення, біль і дискомфорт у грудях, утруднений вдих (на противагу ускладненому видиху при бронхіальній астмі);
- відчуття задишки і наслідки гіпервентиляції;
- відчуття дискомфорту в ділянці серця, серцебиття, відсутності биття серця, пульсації шийних судин;
- прискорене сечовипускання;
- зникнення ерекції, зниження лібідо, порушення менструального циклу, аменорея;
- похитування, нечіткість зору;
- запаморочення і парестезія, підвищене потовиділення, тремор або тремтіння, припливи жару та озноб.
Вищеперелічені скарги можуть вкладатися в рамки такої нозологічної одиниці, як генералізований тривожний розлад (табл. 4). Встановлено діагноз: «Соматоформний розлад. Фасетковий синдром поперекового рівня».
Таблиця 4. Критерії діагностики генералізованого тривожного розладу
| Генералізований тривожний розлад (F41.1) | Б. Щонайменше 4 симптоми з наступного списку, причому один із них — під номерами 1–4 у списку: | |
| 1) посилене або прискорене серцебиття; 2) пітливість; 3) тремор або тремтіння; 4) сухість у роті (але не від ліків та дегідратації) | Симптоми, що належать до психічного стану:
9) почуття запаморочення, нестійкості або непритомності; 10) почуття, що предмети нереальні (дереалізація) або що власне Я віддалилося, або «по-справжньому знаходиться не тут»; 11) страх втрати контролю, божевілля; 12) страх померти |
|
| А. Мінімум 6 міс: виражена тривога, постійна внутрішня напруга, які не пов’язані з конкретними обставинами.
Негативні очікування, спрямовані на майбутні події, що охоплюють усі сторони життя та не піддаються свідомому контролю. Виражена дезадаптація |
Симптоми, що належать до тіла: 5) утруднення дихання; 6) відчуття задухи; 7) біль чи дискомфорт у грудях; 8) нудота або абдомінальний дистрес (наприклад печіння у шлунку, діарея або метеоризм) | |
| Інші неспецифічні симптоми: 19) посилене реагування на невеликі сюрпризи чи переляк; 20) порушення концентрації уваги; 21) постійна дратівливість; 22) проблеми з засинанням через занепокоєння | Загальні симптоми: 13) припливи жару чи озноб; 14) оніміння чи відчуття поколювання. Симптоми напруження: 15) м’язова напруга чи біль; 16) занепокоєння чи нездатність розслабитися; 17) почуття знервованості, піднесеності (на взводі) або психічної напруги; 18) відчуття грудки в горлі або утруднення ковтання. | |
Призначення:
1. Психотерапія.
2. Медитація перед сном кожного дня протягом мінімум 30–40 днів.
3. Дозована фізична активність та хода.
4. Вправи за Маккендзі (для другого патерну).
5. Стрезам (етифоксин) 2 таблетки 2 рази на добу.
Чому пацієнту призначено етифоксин? Тому що цей препарат водночас впливає на синтез нейростероїдів і гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК).
Підвищення виробництва нейростероїдів у головному мозку (шляхом активації мітохондріальної транслокації білків) забезпечує нейропластичну дію. Завдяки цьому краще встановлюються та закріплюються нові патерни реагування, що пропонують під час психотерапії. За рахунок поєднаного ГАМК-ергічного впливу час початку дії етифоксину — швидкий, що вигідно відрізняє його від інгібіторів зворотного захоплення моноамінів.
Крім того, етифоксин чинить більш селективний вплив на ГАМК-ергічну систему і не виявляє характерних для бензодіазепінів побічних ефектів. Стрезам посідає особливе місце серед засобів, що діють на нервову систему, оскільки психосоматичні розлади — його головне показання до застосування. Але фармакотерапевтичні аспекти лікування таких пацієнтів потребують особливої уваги, чому буде присвячено наступну публікацію.
Ілюстрації клінічних випадків є художніми зображеннями.
