Довгоочікуваний проєкт нового Стандарту медичної допомоги «Депресія (первинна та спеціалізована медична допомога)» оприлюднений для громадського обговорення. Документ покликаний уніфікувати підходи до діагностики та лікування депресивних розладів, а також чітко розмежувати зони відповідальності лікарів різних ланок. Головний вектор змін — забезпечення етапності, безперервності та інтегрованого ведення пацієнтів для запобігання хронізації розладів, рецидивам та суїцидальній поведінці.
Мультидисциплінарний підхід та роль первинної ланки
Новий стандарт закріплює практику ведення пацієнта мультидисциплінарною командою. Залежно від віку пацієнта та тяжкості стану до процесу залучаються сімейні лікарі, педіатри, психіатри (зокрема дитячі), лікарі-психологи, клінічні психологи, а за клінічними показаннями — соціальні працівники та фахівці системи освіти. Безумовно, акцент зроблено на ранньому виявленні депресивних розладів на рівні первинної медичної допомоги. Сімейні лікарі та педіатри мають проводити первинну оцінку психоемоційного стану при зверненнях зі скаргами на знижений настрій, тривалу тривожність, втрату інтересу (ангедонію), соматичні скарги без чіткої органічної причини чи загальне погіршення повсякденного функціонування. Для швидкого скринінгу груп ризику лікарям рекомендується ставити всього два ключових запитання щодо наявності почуття пригніченості / безнадії та втрати інтересу до звичних занять упродовж останнього місяця.
Золотий стандарт діагностики: правило «5 із 9»
Згідно з документом, депресивний розлад може бути запідозрений лікарем будь-якої спеціальності, але остаточний діагноз верифікується на основі міжнародних критеріїв (DSM/МКХ). У пацієнта мають відзначатися щонайменше 5 симптомів із 9 основних, що тривають не менше 2 тиж та призводять до вираженої дезадаптації:
- Пригнічений настрій.
- Виражена ангедонія.
- Значна ненавмисна зміна маси тіла або апетиту.
- Персистуюче безсоння (інсомнія) або гіперсомнія.
- Помітне психомоторне збудження (ажитація) або загальмованість.
- Постійна втома та низький рівень енергії (астенія).
- Відчуття власної нікчемності або безпідставної провини.
- Порушена здатність концентруватися чи ухвалювати рішення.
- Повторювані думки про смерть, суїцидальні наміри чи спроби.
Обов’язковою умовою діагностики є виключення супутніх соматичних захворювань, впливу психоактивних речовин (ліків, алкоголю) або нормальних реакцій на гострі стресові події, які мають потенційно зворотний характер.
Інструментарій та розподіл діяльності клініцистів
Стандарт чітко розмежовує зони відповідальності:
- первинна ланка: клінічне інтерв’ю та використання валідованих інструментів скринінгу: PHQ-9 або HADS (для дорослих) та MFQ (для дітей). Як допоміжний інструмент первинної оцінки та ухвалення рішень щодо направлення лікарі будь-якої спеціальності можуть використовувати Настанову ВООЗ mhGAP;
- спеціалізована ланка (лікарі-психіатри): підтвердження діагнозу, визначення ступеня тяжкості розладу та призначення терапії.
Комплексний діагностичний огляд психіатра обов’язково включає глибокий анамнез, оцінку соматичного статусу за допомогою Опитувальника соматоформних розладів (PHQ-15), патопсихологічне обстеження з оформленням висновку клінічного психолога, оцінку супутньої тривоги за Шкалою тривоги Гамільтона (HAM-A) та скринінг на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) (відповідно до наказу МОЗ від 19.07.2024 р. № 1265). Пряме опитування щодо суїцидальних думок є обов’язковим. У разі виявлення підвищеного ризику за Колумбійською шкалою (C-SSRS) лікар забезпечує негайну госпіталізацію пацієнта до спеціалізованого закладу охорони здоров’я або організовує посилений нагляд. Обов’язковому направленню до психіатра підлягають також пацієнти із високими балами за шкалами MADRS або HAM-D, психотичними симптомами чи резистентністю до первинних втручань. Під час діагностики лікар також зобов’язаний оцінити здатність пацієнта надати інформовану згоду з фіксацією результатів у медичній карті.
Особливості лікування та спостереження дорослих
Терапія депресивних розладів поєднує немедикаментозні (психосоціальні, психотерапевтичні) та медикаментозні (фармакотерапія) втручання з доведеною ефективністю. Симптомами-мішенями для активного моніторингу при кожному візиті є афективні, психомоторні, вегетативні, когнітивні та безпекові прояви хвороби. Медична допомога надається переважно амбулаторно. Стаціонарне лікування (за потреби — у відділеннях інтенсивної терапії) застосовується як виняток у таких випадках:
- тяжкий перебіг розладу з високим суїцидальним ризиком;
- наявність психотичних симптомів чи вираженого психомоторного збудження / ступору;
- тяжкі порушення сну чи повна відмова від їжі;
- необхідність інтенсивного лікування тяжкої супутньої соматичної патології.
Педіатрична специфіка (діти віком 5–18 років)
У дитячому віці депресія часто маскується поведінковими порушеннями (протест, агресія), соматичними скаргами (абдомінальний, головний біль), зниженням успішності та руйнацією міжособистісних відносин.
- Встановлення остаточного діагнозу дитині є виключним правом дитячого психіатра.
- Ведення легких епізодів дозволено амбулаторно сімейним лікарям та педіатрам.
- При підозрі на тяжкий розлад, неефективності лікування чи появі суїцидальних думок дитина негайно направляється до дитячого психіатра для госпіталізації.
- Юридичний аспект: відповідно до законодавства, дитина, яка досягла віку 14 років, має право самостійно надавати усвідомлену згоду на отримання психіатричної допомоги.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також X, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Редакція журналу «Український медичний часопис»,
за матеріалами moz.gov.ua
