Порушення сну як тригер головного болю: клінічні та патофізіологічні аспекти

Вступ

Розлади сну та первинний головний біль (ПГБ) мають тісний і складний взаємозв’язок. Порушення сну (ПС) може виступати не лише тригером нападів головного болю (ГБ), але й ключовою терапевтичною мішенню в лікуванні мігрені, ГБ напруги (ГБН), кластерного та інших видів ПГБ. Сучасні уявлення свідчать, що взаємодія між сном і ГБ має двоспрямований характер і ґрунтується на спільних патофізіологічних механізмах, а не зводиться до простої моделі «тригер — симптом».

Сон і ГБ мають спільні анатомічні та нейрохімічні субстрати, зокрема структури стовбура головного мозку, гіпоталамуса та таламуса, а також загальні нейромедіаторні системи — серотонінергічну, дофамінергічну, мелатонінергічну та орексинову [1, 2]. У стовбурі головного мозку локалізовані ядра, що регулюють цикл «сон — неспання» (ретикулярна формація, ядра шва), які водночас беруть участь у формуванні та модуляції ноцицептивних сигналів. Таким чином, дисфункція цих структур може проявлятися як ПС, так і розвитком ГБ, зокрема мігренозного.

Ключову роль у регуляції циркадних ритмів і підтриманні гомеостазу відіграє гіпоталамус. Супрахіазматичне ядро, яке функціонує як «біологічний годинник», а також задній гіпоталамус з орексинергічними нейронами, залучені до регуляції процесів «сон — неспання». Водночас гіпоталамус є важливою структурою в патогенезі кластерного ГБ, що підтверджується характерною циркадною періодичністю нападів. Значну роль у взаємозв’язку розладів сну і ГБ відіграє також таламус — центральний релейний вузол сенсорної інформації, включно з больовими сигналами, який координує переходи між фазами сну (NREM ↔ REM). Порушення його функції може сприяти як підвищеній больовій чутливості, так і дезорганізації структури сну.

Нейробіологічний зв’язок між сном і ГБ реалізується через спільні медіаторні системи. Серотонін відіграє ключову роль у регуляції NREM-сну та модуляції болю; його дисбаланс асоціюється як з інсомнією, так і з мігренню. Дофамін впливає на стан неспання, мотивацію та больову чутливість, а надмірна активність дофамінергічних шляхів може зумовлювати як ПС, так і виникнення ГБ. Мелатонін, основний гормон епіфіза, визначає циркадні ритми та має анальгезивні й антиоксидантні властивості, що робить його перспективною допоміжною терапевтичною опцією при мігрені та розладах сну. Орексин (гіпокретин), нейропептид гіпоталамуса, підтримує стан неспання; його дисфункція лежить в основі нарколепсії та, ймовірно, залучена до патогенезу кластерного ГБ. Таким чином, спільні нейромедіаторні системи формують патофізіологічний міст між регуляцією сну та виникненням ГБ, відкриваючи можливості для комплексних терапевтичних стратегій.

Погана якість сну, скорочена його тривалість та безсон­ня асоціюються з підвищенням ризику, частоти та тяжкості мігрені й ГБН та тісно пов’язані з процесами хронізації [1–4]. Втрата сну, нерегулярний режим або надмірна тривалість сну часто провокують напади ГБ і корелюють з вищою частотою та інтенсивністю симптомів. Популяційні дослідження демонструють, що тяжкі ПС виникають у 3–5 разів частіше у пацієнтів із мігренню та ГБН і до 17 разів частіше в осіб із хронічним ГБ порівняно з особами без цефалгії [4].

Водночас накопичуються докази того, що сон є важливою терапевтичною мішенню. Краща якість сну асоціюється з меншим впливом ГБ на повсякденне життя; аналіз шляхів свідчить як про прямий ефект, так і, у випадку мігрені, про непрямий вплив через зниження частоти та тяжкості нападів [3]. Лікування супутніх розладів сну — інсомнії, синдрому обструктивного апное сну, синдрому неспокійних ніг і циркадних порушень — часто зумовлює зменшення вираженості мігрені та ГБН у дорослих та дітей [5, 6]. Когнітивно-поведінкова терапія безсоння та структурована гігієна сну в контрольованих і клінічних дослідженнях демонструють зниження частоти мігрені та покращення ефективності сну [7, 8]. Лікування синдрому обструктивного апное сну та інших розладів дихання під час сну може зменшувати вираженість ранкового й хронічного ГБ, інколи забезпечуючи їх повне зникнення.

Таким чином, при ПГБ ПС функціонує не лише як тригер, але й як модифікатор перебігу захворювання, тоді як покращення сну — за допомогою поведінкових або медикаментозних втручань — є важливою терапевтичною метою, здатною знизити частоту, тяжкість та клінічні наслідки ГБ.

Незважаючи на переконливі нейробіологічні та клінічні докази двоспрямованого зв’язку між сном і ГБ, у більшості клінічних досліджень ПС розглядається переважно як суб’єктивно ідентифікований тригер нападів, без урахування його потенційної ролі як модифікатора перебігу захворювання або медіатора психоемоційних чинників. Такий підхід обмежує розуміння складних взаємозв’язків між якістю сну, афективною обробкою болю та загальним тягарем ГБ.

У зв’язку з цим актуальними є дослідження, спрямовані не лише на оцінку поширеності ПС як тригера, але й на аналіз їх асоціацій із клінічними характеристиками ГБ, психоемоційним станом та суб’єктивним тягарем захворювання. Особливий інтерес становить вивчення того, чи зберігає ПС незалежний вплив на тягар ГБ після урахування тривоги, депресії та типу ПГБ.

Мета дослідження: оцінити роль порушення режиму сну як тригера ГБ у пацієнтів із ХМ та хронічним ГБН, а також визначити його взаємозв’язок із показниками якості життя, афективними компонентами больового сприйняття та загальним тягарем ГБ. Для досягнення цієї мети проведено порівняльний і мультифакторний аналіз із використанням стандартизованих клінічних шкал, що дозволило оцінити як прямі, так і опосередковані ефекти ПС у структурі клінічного фенотипу ГБ.

Об’єкт і методи дослідження

У дослідження включено 79 учасників, середній вік яких становив 39,1±8,7 року. У вибірці переважали жінки (69,6%). Серед пацієнтів із ГБ у 31 (39,2%) відмічали хронічний ГБН, 30 (38,0%) — ХМ, з яких 16 (20,3%) — без аури та 14 (17,7%) — з аурою. Контрольну групу становили 18 (22,8%) осіб без хронічного ГБ.

Оцінку клінічних характеристик ГБ здійснювали з використанням валідованих шкал: Headache Impact Test (HIT)-6 — для визначення впливу ГБ на повсякденне життя, Migraine Disability Assessment (MIDAS) — для оцінки інвалідизації при ГБ, візуальну аналогову шкалу (ВАШ) — для оцінки інтенсивності болю. Психоемоційний стан оцінювали за допомогою шкал Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS)-A та HADS-D. Афективні компоненти больового сприйняття аналізували з використанням опитувальника Мак-Гіла. Порушення режиму сну фіксували на основі суб’єктивної оцінки пацієнтів як потенційного тригера ГБ.

Для статистичного аналізу використовували описову статистику, кореляційний аналіз та багатофакторну регресійну модель для визначення незалежних предикторів тягаря ГБ. Рівень статистичної значущості встановлювали при p<0,05.

Дослідження проведене відповідно до принципів Гельсінської декларації 1975 р. (з поправками 1983 р.). Усі учасники надали інформовану згоду на участь у дослідженні.

Результати

Порушення режиму сну як тригер ГБ відзначали у 54,4% пацієнтів. Найвищу частоту асоціації між ПС та виникненням ГБ виявили у групі хронічного ГБН (80,6%), тоді як у пацієнтів з ХМ цей показник становив 30,0% (рис. 1). Отримані дані свідчать про різну роль ПС в патогенезі різних форм ПГБ.

Рисунок 1. Частка пацієнтів, у яких ПС є тригером ГБ

Найвищу асоціацію ПС з ГБ відзначили у пацієнтів із хронічним ГБН. Для ХМ ПС значно рідше декларують як безпосередній тригер, що може відображати інші домінуючі патофізіологічні механізми (центральна сенситизація, нейроваскулярна дисфункція).

Кореляційний аналіз не виявив статистично значущого зв’язку між порушенням режиму сну як тригеру ГБ та показниками якості життя за шкалою SF-12. Кореляція з фізичним компонентом SF-12 була слабкою та недостовірною (r=0,10; p=0,36), так само як і з психологічним компонентом (r=−0,02; p=0,86). Отримані результати свідчать, що вплив ПС на якість життя пацієнтів з ГБ, імовірно, реалізується через складніші патофізіологічні та психоемоційні механізми. Вплив ПС на якість життя опосередковується іншими факторами (інтенсивність болю, тривога, депресія). Слід також зважати на те, що SF-12 є надто загальним інструментом, що нечутливий до специфічного впливу ПС.

Порівняльний аналіз не виявив статистично значущих відмінностей між пацієнтами з наявністю порушення режиму сну як тригера ГБ та без нього за рівнем тривоги (HADS-A, p=0,47), депресії (HADS-D, p=0,10) та інвалідизації за шкалою MIDAS (p=0,60). Водночас за шкалою HIT-6 відзначали тенденцію до відмінностей (медіана 48 проти 66; p=0,084), що може свідчити про різний вплив ПС на суб’єктивний тягар ГБ. Отже, сам факт ПС як тригера не асоціюється з вищим рівнем тривоги чи депресії, що свідчить про неспецифічний характер сну як тригеру.

При стратифікації за типом ГБ статистично значущих відмінностей за шкалою HIT-6 між пацієнтами з наявністю та відсутністю порушення режиму сну як тригера не виявлено ні у групі ХМ (p=0,75), ні у групі хронічного ГБН (p=0,42). У пацієнтів із ХМ показники HIT-6 залишалися високими незалежно від наявності sleep-trigger (рис. 2).

Рисунок 2. Показники HIT-6 у пацієнтів з ПС та без них як тригер ГБ

Порушення режиму сну як тригер ГБ не асоціювалося зі зростанням інтенсивності болю за ВАШ (p=0,13). Водночас виявлено статистично значуще зниження мотиваційно-афективного компонента болю у пацієнтів із sleep-trigger (медіана 6 проти 10; p=0,03), що свідчить про модулювальний вплив ПС на емоційно-афективне сприйняття болю (рис. 3). У багатофакторній регресійній моделі незалежними предикторами вищого тягаря ГБ за шкалою HIT-6 були рівень тривоги (HADS-A: β=1,42; p=0,008) та наявність ХМ (β=20,24; p<0,001).

Рисунок 3. Афективна модуляція болю та незалежні предиктори тягаря ГБ за HIT-6

Порушення режиму сну як тригер ГБ не продемонструвало незалежного впливу на показники HIT-6 (p=0,91), що свідчить про його опосередковану роль у формуванні клінічного фенотипу болю.

Обговорення

ПС виступає не прямим детермінантом тягаря ГБ, а швидше модулювальним фактором, який реалізує свій вплив через афективні механізми та психоемоційний стан пацієнтів. Це відкриває перспективи для таргетованих немедикаментозних і поведінкових втручань, спрямованих на сон і тривогу як терапевтичні мішені.

Отримані результати свідчать, що порушення режиму сну відіграють складну та опосередковану роль у формуванні клінічного фенотипу ПГБ. У той самий час використання виключно суб’єктивної оцінки ПС як тригера ГБ обмежує можливості глибшого розуміння взаємозв’язку між сном і больовими механізмами.

Перспективним напрямком подальших досліджень є перехід від дихотомічного підходу («сон як тригер — так / ні») до комплексної та стандартизованої оцінки ПС у пацієнтів із ГБ. Використання валідованих опитувальників, таких як Pittsburgh Sleep Quality Index (PSQI), Insomnia Severity Index (ISI), Epworth Sleepiness Scale (ESS) або інструментів для оцінки циркадних порушень, дозволить об’єктивізувати якість сну, його тривалість, фрагментацію та денні наслідки.

Використання таких інструментів може сприяти ідентифікації латентних ПС, які не усвідомлюються пацієнтами як тригер ГБ, а також кращій стратифікації пацієнтів за фенотипом сну та больового сприйняття. Це забезпечить виявлення ролі ПС як медіатора між психоемоційними факторами та тягарем ГБ.

Крім того, інтеграція оцінки сну у клінічні дослідження відкриває перспективи формування нових терапевтичних мішеней, зокрема немедикаментозних втручань, спрямованих на нормалізацію сну (когнітивно-поведінкова терапія безсоння, корекція циркадного ритму, гігієна сну). Такий підхід може мати особливе значення для пацієнтів із хронічними формами ГБ, у яких традиційне фокусування лише на інтенсивності болю є недостатнім.

Таким чином, подальші дослідження мають бути спрямовані на системну, багатовимірну оцінку сну як важливого компонента нейробіологічної та психоемоційної регуляції болю, що дозволить поглибити розуміння патогенезу ГБ та оптимізувати індивідуалізовані підходи до лікування.

Висновки

Порушення режиму сну у пацієнтів із ПГБ частіше виступає як модифікатор перебігу захворювання, а не як незалежний детермінант тягаря ГБ.

Незалежними предикторами вищого тягаря ГБ є рівень тривоги та наявність ХМ.

Вплив ПС реалізується переважно через афективні та психоемоційні механізми.

Оцінка та корекція ПС і тривоги є перспективним напрямком комплексного лікування пацієнтів із хронічними формами ГБ.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 19.02.2026
Прийнято до друку/Accepted: 23.02.2026