Вступ
Поширеність професійного вигорання (ПВ) серед медичних працівників у всьому світі вкрай висока і становить близько 20–70%, що вказує на прогресивний тренд у майбутньому [1]. Високий потенціал глобальної пандемії емоційного вигорання (ЕВ) може призвести до розвитку депресії та тяжких психічних захворювань. Тому ПВ та його профілактика, а найголовніше — раннє розпізнавання ускладнень, мають вирішальне значення [2].
Важливу роль у розвитку ПВ відіграють фактори ризику, до яких належать індивідуальні, культурні, професійні особливості медичного працівника тощо. Але вигорання не є проблемою окремого працівника, воно впливає і на пацієнтів — погіршується якість надання медичних послуг, збільшується кількість лікарських помилок (відповідно, пацієнти отримують неякісні послуги). У результаті ПВ припиняється професійний розвиток медичного працівника, порушуються взаємовідносини у трудовому колективі, і це все впливає на функціонування закладу охорони здоров’я в цілому. ПВ негативно впливає на загальну організаційну культуру медичної спільноти, порушує ефективність розподілу ресурсів, підриває довіру пацієнтів до надання якісної медичної допомоги, системи охорони здоров’я загалом [3, 4].
Мета: вивчити наявність змін психічного стану лікарів загальної практики — сімейної медицини, виявлених при анкетуванні, для ранньої діагностики та своєчасного проведення лікувально-профілактичних заходів.
Об’єкт і методи дослідження
Дослідження проводили на базі КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД) № 2 Подільського району м. Київ». У рамках дослідження сформовано випадкову репрезентативну вибірку з 50 медичних працівників віком 25–64 років з наявними ознаками ПВ. Виключені з аналізу працівники, в яких відмічено депресію, біполярні розлади, психози. Дослідження проводили протягом 2022–2023 рр. Під час дослідження проведено анонімне анкетування медичних працівників, визначення антропометричних показників, стресового чинника, обстеження для виключення порушень з боку фізичного здоров’я. Наявність ПВ фіксували за критеріями глобальної програми ВООЗ, спрямованої на підвищення доступу до послуг з охорони психічного здоров’я (Mental Health Gap Action Programme — mhGap). Статистичну обробку одержаних результатів здійснювали програмою IBM SPSS v. 22.
Результати та їх обговорення
При проведенні дослідження до основних ознак ПВ включали відчуття втоми після роботи, пригнічення, дратівливість, порушення сну, втрату оптимізму, інтересу до роботи, бажання спілкуватися, негативний настрій щодо колег та пацієнтів, втрата емпатичного ставлення до людей, уникання кар’єрного зростання. Також при анкетуванні звертали увагу на вплив стресогенних чинників, тривалість робочого часу, фізичну активність, якість надання медичної допомоги, умови праці, духовний та культурний розвиток медичного працівника, враховували внутрішній мікроклімат у колективі.
У ході дослідження встановлено, що порівняно з іншими віковими групами, ЕВ частіше відмічається у жінок віком 30–40 років (70% від виявлених осіб з ознаками ЕВ). При більш детальному спілкуванні з медичними працівниками виявлено, що розвиток ЕВ частіше пов’язаний з робочими стосунками в колективі (66%), великим навантаженням (54%), зниженням самооцінки (48%), небажанням допомагати хворим (31%), відсутністю бачення перспектив професійного розвитку (56%). Однак слід відмітити, що суттєва роль проявів ознак ЕВ пов’язана з особливостями поведінки респондентів, особистісними характеристиками та станом їх психічного здоров’я в анамнезі.
Поряд з цим прояви ПВ серед медичних працівників відрізнялися. Залежно від наявних ознак ПВ та ступеня їх вираженості респондентів поділено на 3 групи: до 1-ї увійшли медичні працівники з незначними змінами в поведінці у вигляді дрібних помилок при виконанні роботи, забудькуватості, нервово-психічної напруги (18%), 2-гу сформували особи, у яких відмічено зникнення інтересу до виконання професійної роботи зі зниженням потреби у спілкуванні, підвищеною дратівливістю (71%), у 3-тю групу виокремлено медичних працівників зі зниженням життєвих цінностей, з проявом апатії та ознаками депресії (11%).
Практично всі працівники (97%) відмітили, що стан їх здоров’я погіршився з початком професійної діяльності. Вони відмічали вплив психологічного та фізичного навантаження при виконанні роботи, напруження у спілкуванні з пацієнтами, колегами, керівництвом. Проведення контрольних заходів щодо виконання професійних обов’язків медичним працівником з боку керівництва призводило до виникнення постійної стресової ситуації, з якою, як відмічають респонденти, важко справитися. Перенавантаження на роботі зумовлює розлад у сімейних стосунках, що додатково утворює коло стресової напруги і таким чином погіршує стан людини, який у подальшому може призводити до розвитку депресії, яка чинить негативний вплив на всі сфери життя людини та потребує психологічного лікування. Тому для профілактики виникнення депресії досить важливими є раннє виявлення ознак ЕВ та своєчасне проведення корекції виявлених симптомів.
Відповідно до отриманих у ході дослідження результатів розроблено рекомендації щодо подолання ПВ серед медичних працівників, які рекомендовані до використання керівництвом закладу охорони здоров’я. Більшість рекомендацій скерована саме на управлінський процес. Вони включали проведення організаційних змін на робочому місці медичного працівника: формування адаптації на робочому місці, оптимізації навантаження, зміни щільності та тривалості праці, створення умов для позитивного спілкування між колегами, визначення окремих здібностей працівника та забезпечення можливості для їх розвитку. У наданих рекомендаціях суттєва роль для профілактики ПВ належала впровадженню психоосвіти серед медичних працівників. Для підвищення прихильності до виконання психологічних вправ та навчання навичкам самодопомоги при виникненні стресової ситуації надано додаткову інформацію співробітникам закладу щодо ознак ЕВ та ймовірних його наслідків. Ці рекомендації також стосувалися необхідності обговорення актуальних проблем, які можуть призвести до виникнення стресової ситуації, та вчасного реагування на них. Керівництву закладу було рекомендовано сприяти активній участі в повсякденній професійній, освітній діяльності та розвитку працівника. З метою підвищення обізнаності працівників проведено тренінг з життєвих та соціальних навичок та надання психологічної допомоги.
Зі всіма медичними працівниками, які взяли участь у дослідженні, проведено мотиваційне консультування, яке дозволило обговорити виявлену стресову проблему, не засуджуючи її, виявити чинники та обговорити моделі поведінки, посилюючи мотивацію щодо усунення ПВ. Протягом року, залежно від ступеня проявів ЕВ, з медичними працівниками проводили неодноразове мотиваційне консультування для покращення загального стану та ставлення до свого здоров’я.
Після впровадження наданих рекомендацій при проведенні повторного анкетування (через рік) працівників закладу охорони здоров’я, які мали ознаки ПВ, проведена оцінка змін після корекції чинників. Згідно з даними, отриманими від респондентів, встановлено, що стосунки в колективі покращилися на 78%, рівень самооцінки медичних працівників підвищився на 20%, на 72% зросло бажання допомагати іншим, що позначилося на рівні довіри пацієнтів до закладу охорони здоров’я. Згідно з отриманими в ході дослідження результатами, встановлено, що у респондентів 1-ї групи з наявними проявами у вигляді дрібних помилок, забудькуватості, нервово-психічної напруги — зазначені ознаки практично зникли. У 2-й групі вираженість симптомів вигорання зменшилася на 54%, з’явився інтерес до роботи, покращилися спілкування, повага як до співробітників, так і до пацієнтів. Серед опитаних 3-ї групи — роль життєвих цінностей значно зросла, вираженість депресивних ознак зменшилася на 60%.
Досвід роботи, чесність, визнання цінності роботи для себе, повага інших медичних працівників сприяють виникненню позитивних відносин у колективі, а також зумовлюють позитивні зміни при спілкуванні в домашньому оточенні.
Таким чином, моніторинг зменшення вираженості ПВ за допомогою методів психологічної підтримки та мотиваційного консультування є хорошим індикатором профілактичного успіху. При проведенні подальших досліджень це буде оцінено по відношенню до клінічних результатів.
Висновки
Висока поширеність ПВ супроводжується розвитком депресивного синдрому, тому раннє виявлення ознак ЕВ має важливе значення для запобігання прогресуванню психічних розладів. Для лікарів загальної практики — сімейної медицини недорогим, доступним та неінвазивним методом є проведення анкетування для встановлення ЕВ та динамічного спостереження за працівниками з ознаками ПВ.
Всі працівники з ЕВ мали проблеми при спілкуванні з пацієнтами та колегами, зниження працездатності, відчуття виснаження та негативне ставлення до роботи. У більшості працівників виявлені легкі та помірні зміни з боку психічного здоров’я, тобто >20% вже мали ознаки депресії. Тому анкетування слід використовувати як моніторинг змін ПВ для подальшої корекції та профілактики ускладнень.
Список використаної літератури
|
Інформація про авторів:
Титова Тетяна Анатоліївна — кандидатка медичних наук, доцентка кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної роботи Національного університету охорони здоров’я імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Бухановська Тетяна Миколаївна — кандидатка медичних наук, доцентка кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної роботи Національного університету охорони здоров’я імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Е-mail: [email protected] |
Information about the authors:
Tytova Tetiana A. — Candidate of Medical Sciences, Associate Professor of the Department of Family Medicine and Outpatient Polyclinic Care of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Bukhanovska Tetiana M. — Candidate of Medical Sciences, Associate Professor of the Department of Family Medicine and Outpatient Polyclinic Care of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. |
Надійшла до редакції/Received: 23.10.2024
Прийнято до друку/Accepted: 24.10.2024