Мета: оптимізувати диференційний вибір лапароскопічної та відкритої алогерніопластики при защемлених пахвинних грижах шляхом аналізу ефективності лапароскопічного та відкритого підходів, їх впливу на післяопераційні ускладнення, тривалість перебування в стаціонарі та швидкість реабілітації. Об’єкт і методи дослідження. У дослідженні взяли участь 118 пацієнтів віком 30–75 років, яких розподілили на дві групи: основну (n=58) та групу порівняння (n=60). У пацієнтів основної групи використовували діагностичну лапароскопію, що дозволяло визначити життєздатність защемленого органа та обрати оптимальну методику операції. У разі відсутності некротичних змін виконували лапароскопічну трансабдомінальну передочеревинну пластику (TAPP), тоді як при некрозі проводили лапаротомію з резекцією кишки та алогерніопластикою за Ліхтенштейном. У групі порівняння застосовували лише відкритий підхід без попередньої лапароскопії. Результати. Використання лапароскопічного підходу дозволило значно знизити частоту післяопераційних ускладнень, зокрема сероми (2,3% проти 16,7% у відкритій групі) та інфікування (0% проти 6,2%). Інтенсивність гострого післяопераційного болю в групі лапароскопії була нижчою (медіана 3 бали за візуальною аналоговою шкалою проти 6 балів у відкритій групі). Пацієнти після лапароскопічного втручання швидше виписувалися зі стаціонару (2–4 дні проти 6–8 днів) і поверталися до фізичної активності раніше (6–12 днів проти 13–31 дня). Висновки. Виконання діагностичної лапароскопії при защемлених пахвинних грижах дозволяє об’єктивно оцінити стан защемленого органа та визначити найбільш доцільну методику хірургічного лікування. Лапароскопічна техніка TAPP є ефективною альтернативою відкритій герніопластиці, оскільки знижує частоту ускладнень, покращує післяопераційний комфорт та скорочує період реабілітації.