Мета: дослідити стан організації урологічної допомоги населенню України до повномасштабного вторгнення та за умов воєнного часу; визначити напрями удосконалення. Об’єкт дослідження: система організації урологічної допомоги населенню України. Предмет дослідження: законодавче регулювання, мережа закладів, кадрове, фінансове й технологічне забезпечення урологічної допомоги; стан впровадження сучасних інноваційних лікувально-діагностичних технологій в урологічну практику. Методи дослідження: контент-аналіз; медико-статистичний; бібліосемантичний; узагальнення. Результати. Показано, що, незважаючи на певне зниження показників поширеності та захворюваності, контингент пацієнтів з хворобами сечостатевої системи упродовж 2008–2017 рр. стабільно налічував близько 4 млн осіб. У структурі бойових травм ураження органів сечостатевої системи становлять 3,5%. Упродовж 2013–2022 рр. мережа урологічних кабінетів поліклінік скоротилася на 26,9%, ліжок урологічного профілю — на 37,3%. Відбувся перерозподіл ліжок урологічного профілю між обласними, міськими, центральними районними і районними лікарнями, госпіталями для інвалідів війни: у 2013 р. співвідношення становило 1:2,6:1,2:0,2, а у 2022 р. — 1:1,8:0,6:0,12 відповідно. Чисельність лікарів-урологів зменшилася за 10 років на 19,3%, укомплектованість штатних посад фізичними особами цих лікарів — з 90,54 до 86,48%, зокрема в поліклінічних закладах — з 90,9 до 81,71%. В урологічну практику впроваджуються сучасні лікувально-діагностичні технології — симультанний та мультидисциплінарний підходи, малоінвазивні інтраренальні доступи. Водночас галузевих технологій на основі доказових клінічних даних бракує, як і внеску первинної медичної допомоги в профілактику хвороб сечостатевої системи, своєчасне виявлення урологічної патології, довготривалу реабілітацію та медичне спостереження пацієнтів в амбулаторних умовах. Висновок. Напрями удосконалення організації медичної допомоги пацієнтам з хворобами сечостатевої системи полягають у збереженні кадрового складу урологічної служби, забезпеченні якості урологічної допомоги шляхом розробки галузевих уніфікованих клінічних протоколів, інтеграції урологічної допомоги в заклади первинної медичної допомоги, більш активне використання амбулаторної хірургії.