Організація урологічної допомоги в Україні: напрями удосконалення

Вступ

Хвороби сечостатевої системи (ХСС) відзначаються високою захворюваністю й поширеністю серед населення, які з часом зростають: уперше у світі у 2019 р. захворіли 531 млн осіб, первинна захворюваність становила 6603,6 на 100 тис. населення, а підвищення цих показників упродовж 2010–2019 рр. — 16,9 та 2,1% відповідно. Показник поширеності становив 1928,2 на 100 тис. населення, в абсолютних даних це торкалося 157 млн осіб. За 10 років абсолютна кількість випадків захворювань збільшилася на 27,9%, у показниках поширеності — на 5,7%. У сукупності захворювання сечовивідних шляхів і чоловіче безпліддя зумовили у 2019 р. 9,34 млн глобальних років життя з поправкою на інвалідність (Disability-adjusted life year — DALY) [1].

В Україні, як свідчать дані Центру громадського здоров’я МОЗ України [2], у 2008 р. зареєстровано 4,5 млн випадків ХСС, показник поширеності становив 9736,9 на 100 тис. населення, з них вперше виявлено 2,1 млн випадків, показник захворюваності дорівнював 4623,1 на 100 тис. населення. Питома вага ХСС у структурі всіх хвороб за показником поширеності становила 5,4%, захворюваності — 6,6%.

Упродовж наступних 10 років поширеність і захворюваність на ХСС дещо знизилися. Це обумовлювалося, зокрема, воєнно-політичними й географічними факторами, пов’язаними з анексією країною-агресором у 2014 р. АР Крим, захопленням частини Луганської і Донецької областей, що вплинуло в цілому на медико-статистичні показники населення. Але контингент пацієнтів з ХСС стабільно налічував мільйони осіб, які потребували медичного спостереження. У 2017 р. зареєстровано захворювань цього класу у 3,9 млн осіб, показник поширеності становив 9265,7 на 100 тис. населення, вперше захворіли 1,7 млн осіб, показник захворюваності — 4064,0 на 100 тис. населення. Питома вага у структурі всіх хвороб за показниками поширеності та захворюваності майже не змінилася за 10 років і становила 5,4 та 6,5% відповідно.

Найбільш актуальні проблеми для громадського здоров’я населення всього світу та, зокрема, України, стабільно створюють такі ХСС, як гостре ураження нирок і хронічна хвороба нирок; рак нирки, передміхурової залози і сечового міхура; сечокам’яна хвороба; інфекції сечовивідних шляхів [3–9].

Підступність цих захворювань полягає в їх хронічному перебігу, погіршенні якості життя, передчасній інвалідності та смерті пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями, а діагностика та лікування лягають важким тягарем на економіки країн, налічуючи від десятків тисяч доларів США на рік на лікування певного захворювання до десятків мільярдів доларів на рік для лікування усіх нозологій цього класу [10–11].

Отже, медико-соціальне та економічне значення ХСС потребує адекватного відгуку з боку владних інституцій, систем охорони здоров’я та безпосередніх провайдерів медичної допомоги. Спектр завдань полягає в організації та безпосередньому наданні послуг з профілактики, раннього виявлення, діагностики, лікування, реабілітації, соціального та психологічного супроводу пацієнтів із зазначеною патологією та ресурсного забезпечення цих послуг.

В Україні організація медичної допомоги пацієнтам із ХСС як складової спеціалізованої медичної допомоги вже має доволі тривалий досвід становлення й функціонування [12, 13]. Водночас у світі активно розвиваються нові технології медичного догляду, інтегрованого та мультидисциплінарного командного підходу, зосередження як на фізичному, так і на психічному здоров’ї пацієнтів з урологічною патологією з метою досягнення кращих результатів лікування [14].

Визначення підходів до впровадження кращих зарубіжних зразків організації урологічної допомоги поруч зі збереженням багаторічних вітчизняних досягнень і досвіду потребує додаткових наукових досліджень.

Актуальність проблеми організації урологічної допомоги значно підвищується через необхідність адаптації системи охорони здоров’я України в умовах війни до потреб населення в медичній допомозі, зокрема, пацієнтів з ХСС. Руйнування закладів охорони здоров’я, ускладнення з доступністю медичної допомоги на тимчасово окупованих територіях, травмування органів сечостатевої системи мирного населення під час обстрілів та військовослужбовців в умовах бойових дій роблять свій негативний внесок у погіршення стану здоров’я українців. У структурі бойових травм ураження органів сечостатевої системи становлять 3,5% [15, 16].

Мета: дослідити стан організації урологічної допомоги населенню України до повномасштабного вторгнення та за умов воєнного часу; визначити напрями удосконалення.

Об’єкт і методи дослідження

Об’єктом дослідження визначена система організації урологічної допомоги населенню України.

Предмет дослідження: законодавче регулювання, мережа закладів, кадрове, фінансове й технологічне забезпечення урологічної допомоги; стан впровадження сучасних інноваційних лікувально-діагностичних технологій в урологічну практику.

Методи дослідження: проведено контент-аналіз законодавчих і нормативно-правових документів, медико-статистичний аналіз галузевих даних, бібліосемантичний аналіз наукових джерел та узагальнення отриманих результатів.

Результати та їх обговорення

Установлено, що організація медичної допомоги пацієнтам з ХСС як складової частини медичної допомоги населенню підпадає під загальні вимоги законодавства України з охорони здоров’я та галузевого нормативно-правового регулювання: кожен українець має право на охорону здоров’я та медичну допомогу, зокрема, спеціалізовану, до якої належить урологічна допомога, в державних і комунальних закладах охорони здоров’я на безоплатній основі, а також може отримувати медичну допомогу в приватних чи заснованих на змішаній формі власності закладах охорони здоров’я. Заклади охорони здоров’я повинні отримати дозвіл на провадження медичної практики, забезпечувати захист прав пацієнтів і медичних працівників, інформаційну безпеку, безпеку лікарських засобів, попереджувати або знижувати, за можливості, ризики медичної діяльності, надавати медичну допомогу високої якості на основі медичних стандартів [17–19].

Затверджений наказом МОЗ України перелік закладів охорони здоров’я не передбачає наявності самостійних однопрофільних лікарняних або амбулаторних закладів для лікування пацієнтів із ХСС [20]. За спеціальністю «Урологія» медична допомога пацієнтам може надаватися в поліклінічних закладах, призначення яких полягає в наданні медичної допомоги з багатьох лікарських спеціальностей, та в багатопрофільних лікарнях інтенсивного лікування (БЛІЛ) II рівня у складі госпітального округу. У БЛІЛ I рівня допускається медична практика за тими лікарськими спеціальностями, які не включені до їх обсягів, як, зокрема, за спеціальністю «Урологія», але за умови рішення органу управління закладу охорони здоров’я та за наявності відповідних функціональних потужностей [21].

Для БЛІЛ ІІ рівня передбачено обов’язкову наявність діагностичної бази для проведення ендоскопічних, рентгенологічних, біохімічних, імунологічних, лабораторних та ультразвукових досліджень, що дозволяє проводити консервативне лікування урологічної патології та її ускладнень, а також хірургічні втручання на органах сечостатевої системи.

Фактично в мережі поліклінічних закладів України у 2022 р. функціонувало 576 лікарських кабінетів, проти 788 у 2013 р., де надавалася урологічна допомога населенню; скорочення за 10 років становило 26,9%.

На момент прийняття незалежності України кількість ліжок урологічного профілю становила 9593. У 2013 р. їх налічували вже 6602, або 1,46 на 10 тис. населення, у 2022 р. — відповідно 4141, або 1,01 на 10 тис. населення; скорочення в абсолютних показниках за 10 років становило 37,3%.

Повільне щорічне зменшення ліжкового фонду відбувалося до 2021 р. включно, коли число ліжок досягло мінімуму за період 2013–2022 рр., або 3800 (0,93 на 10 тис. населення) з наступним збільшенням до 4141 у 2022 р.

Скорочення чисельності урологічних кабінетів та урологічних ліжок відбувалося в межах реформи у сфері охорони здоров’я, одним із основних завдань якої було приведення ресурсного потенціалу у відповідність з медичними потребами населення.

Урологічні ліжка розподілялися за різними типами лікувальних закладів: обласних, міських, центральних районних і районних лікарень, госпіталів для інвалідів війни; співвідношення у 2013 р. становило, відповідно, 1:2,6:1,2:0,2. Тобто переважно стаціонарна урологічна допомога концентрувалася на базі міських, а також центральних районних і районних лікарень.

У 2022 р. це співвідношення помітно змінилося на користь обласних лікарень, що зумовлювалося наведеними вище нормативними змінами в розподілі функцій між різними типами лікувальних закладів госпітальних округів, і становило вже 1:1,8:0,6:0,12 відповідно. Надавалася урологічна допомога і в закладах іншого типу — лікарнях швидкої медичної допомоги, диспансерах, інших лікарнях; частка їх по відношенню до обласних лікарень становила 0,7.

Враховуючи нормативно встановлені обсяги обслуговування — не менш ніж 200 тис. населення для БЛІЛ ІІ рівня та не менш ніж 120 тис. населення для БЛІЛ І рівня, в межах госпітального округу урологічна допомога повинна була надаватися в обласних та міських лікарнях багатонаселених міст, оскільки чисельність населення більшості територіальних громад, що входять до госпітального округу, налічує переважно не більше двох, максимум кількох десятків тисяч осіб.

Функціонування урологічних ліжок у центральних районних і районних лікарнях можливим було в разі, якщо вони обслуговували не окремі, а об’єднані територіальні громади, із загальною кількістю населення не менш ніж 120 тис. осіб, та мали відповідне матеріально-технічне й кадрове забезпечення.

У відповідь на виклики, зумовлені воєнним станом, були внесені уточнення до регуляторних актів з організації надання спеціалізованої медичної допомоги в умовах госпітальних округів [22]. З 2023 р. передбачено функціонування спроможної мережі закладів охорони здоров’я, що вимагає від останніх забезпечення медичного обслуговування населення належної якості, своєчасності, доступності та ефективного використання ресурсів у межах відповідного госпітального округу не лише в мирний час, але й під час надзвичайних ситуацій, надзвичайного чи воєнного стану. З цією метою госпітальний округ розподіляється на госпітальні кластери. Межами госпітальних округів визначені Автономна Республіка Крим, області України, міста Київ та Севастополь.

Спроможна мережа госпітального округу формується закладами первинної медичної допомоги (ПМД), загальними, кластерними, надкластерними закладами охорони здоров’я та центрами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф із пунктами постійного базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Загальний заклад охорони здоров’я призначений для надання медичної допомоги населенню територіальної громади або кількох громад чисельністю понад 40 тис. осіб. Надання урологічної допомоги в таких закладах не передбачено.

Кластерний заклад охорони здоров’я функціонує в кількості одного на район, до складу якого входять територіальні громади району. Кожним кластерним закладом охорони здоров’я має обслуговуватися не менше 120 тис. осіб.

Надкластерний заклад — це багатопрофільний лікарняний заклад для дорослих, дітей, кількістю не більше одного на госпітальний округ, який визначений головним центром з організації та надання медичної та реабілітаційної допомоги за визначеними спеціальностями.

Отже, стаціонарна урологічна допомога як вид спеціалізованої медичної допомоги передбачена в кластерних і надкластерних закладах охорони здоров’я.

При скороченні лікарських кабінетів, де надавалася урологічна допомога населенню в поліклінічних закладах, особливе значення приділяється перенесенню функцій з проведення профілактичних, рутинних лікувально-діагностичних заходів та медичного спостереження пацієнтів з хронічною патологією сечостатевої системи на заклади ПМД. Відповідно до регуляторних вимог [23] надання ПМД включає профілактику, зокрема, керованих факторів ризику розвитку окремих захворювань, своєчасне виявлення патологічних станів і хвороб, супровід пацієнтів із хронічними захворюваннями, направлення, за наявності медичних показань, пацієнтів до закладів спеціалізованої медичної допомоги та взаємодія закладу ПМД з надавачами останньої. Це цілком стосується і медичного спостереження пацієнтів з факторами ризику або вже наявними ХСС лікарем загальної практики — сімейним лікарем (ЗП-СЛ) як лікарем першого контакту та безперервного спостереження пацієнта впродовж усього його життя, а також як координатора медичних послуг на різних етапах і між різними їх постачальниками.

Зокрема, вищезазначеним регуляторним документом затверджено перелік медичних втручань в умовах ПМД для груп пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку раку передміхурової залози (РПЗ): вік ≥50 років з формуванням групи низького ризику; вік ≥45 років із формуванням групи середнього ризику при обтяженому спадковому анамнезі (РПЗ у родича віком <65 років); вік ≥40 років з високим ризиком при обтяженому спадковому анамнезі (РПЗ у кількох родичів віком <65 років).

Медичні втручання лікарем ЗП-СЛ полягають в інформуванні пацієнта, проведенні тесту на простатспецифічний антиген та/або направлення до лікаря-уролога багатопрофільного закладу охорони здоров’я.

Важливо, що в умовах ПМД передбачено виявлення пацієнтів з факторами ризику гіпертонічної хвороби та інших хвороб системи кровообігу, а також цукрового діабету, та формування відповідних груп спостереження з певною періодичністю. Ця діяльність лікаря ЗП-СЛ має значення і для профілактики гіперплазії передміхурової залози, хронічної хвороби нирок, сечокам’яної хвороби, для яких хвороби системи кровообігу та цукровий діабет обтяжують перебіг, ускладнюють лікування та знижують вірогідність позитивних клінічних результатів.

Обсяг діяльності лікаря ЗП-СЛ в частині профілактики ХСС та супроводу пацієнтів з цими хворобами доповнюється можливостями проведення в умовах ПМД лабораторних (загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, загальний аналіз сечі, глюкоза в крові, загальний холестерин), функціональних (електрокардіограма) досліджень, вимірювання артеріального тиску, маси тіла, зросту, окружності талії пацієнта.

Організація надання профілактичної та лікувально-діагностичної допомоги пацієнтам з ХСС потребує не лише нормативно-правового й інфраструктурного, але й кадрового забезпечення.

Аналіз динаміки чисельності лікарів-урологів упродовж 2013–2022 рр. показав наступне: у 2013 р. в закладах охорони здоров’я системи МОЗ України налічувалося усього 1892 лікарі-урологи, або 0,42 на 10 тис. населення, з них 1806 осіб — для надання урологічної допомоги дорослому населенню, або 0,48 на 10 тис. населення відповідного віку, та 86 осіб — для надання урологічної допомоги дитячому населенню, або 0,11 на 10 тис. населення відповідного віку.

Зменшення чисельності спеціалістів помітно відбулося у 2014 р. внаслідок виключення зі спільноти лікарів-урологів тих, хто залишився працювати на тимчасово окупованих територіях. Але загалом упродовж періоду 2013–2022 рр. кількість спеціалістів продовжувала щороку зменшуватися.

У підсумку у 2022 р. налічувалось усього 1526 лікарів-урологів, або 0,37 на 10 тис. населення, з них 1450 — для надання урологічної допомоги дорослому населенню, або 0,43 на 10 тис. населення відповідного віку, та 76 осіб — дитячому, або 0,1 на 10 тис. населення відповідного віку. Абсолютна чисельність лікарів-урологів зменшилася за 10 років на 19,3%.

Кваліфікаційну категорію у 2013 р. мали 1588 лікарів-урологів, або 83,9% від загального їх числа, з них 52,0% — вищу, 34,2% — I, 13,8% — II категорію. У 2022 р. кваліфікаційну категорію мали 1181 лікар-уролог, або 77,4% від загального їх числа, з них 69,0% — вищу, 22,2% — I, 8,8% — II. Загалом вищу та I категорію у 2013 р. отримали 86,2% лікарів-урологів, у 2022 р. — 91,2% лікарів-урологів, що є важливим компонентом забезпечення якості урологічної допомоги та свідчить про високий професійний рівень лікарів-урологів та його зростання за період дослідження.

Укомплектованість штатних посад лікувально-профілактичних закладів лікарями-урологами як основними працівниками залишалася високою, незважаючи на зменшення впродовж останніх 10 років: у 2013 р. цей показник становив 90,54%, зокрема в поліклінічних закладах — 90,9%, а у 2022 р. — 86,48 та 81,71% відповідно.

Тобто за кількістю спеціалістів, укомплектованістю штатних посад та професійним рівнем лікарів, незважаючи на від’ємну динаміку упродовж 10 років, забезпечення урологічної допомоги лікарськими кадрами зберігалося задовільним, але потребувало уваги з боку організаторів урологічної допомоги в разі погіршення виявлених негативних тенденцій.

Забезпечення безперервності, своєчасності та наступності урологічної допомоги, профілактики ХСС, як зазначалося вище, можливе в тісній співпраці лікарів-урологів з лікарями ЗП-СЛ. З цієї точки зору, важливою є доступність пацієнтів до лікарів ПМД, зокрема за критерієм чисельності останніх.

Чисельність лікарів ЗП-СЛ в Україні у 2013 р. становила 12 060 осіб, або 2,67 на 10 тис. населення. У 2022 р. їх чисельність зросла до 14 092 осіб, а забезпеченість на 10 тис. населення — до 3,44 на 10 тис. населення. Якщо не зважати на групові практики в системі ПМД, то за такої кількості лікарів ЗП-СЛ та чисельності населення України 41 130,4 тис. осіб станом на 01.01.2022 р., на 1 лікаря ЗП-СЛ припадало 2900 осіб при оптимальному навантаженні, визначеному в 1800 осіб [23].

Отже, при значному перенавантаженні лікарів ЗП-СЛ слід визнати наявність ризиків щодо якості надання профілактичної та лікувально-діагностичної медичної допомоги пацієнтам з ХСС, як і з іншими, в тому числі супутніми, хворобами в умовах ПМД. Слід також взяти до уваги негативні тенденції змін чисельності лікарів ЗП-СЛ у розрахунку на 10 тис. населення: найбільша їх кількість в Україні зареєстрована у 2019 р. — 3,6 на 10 тис. населення; надалі відмічалося зменшення чисельності у 2021 р. до 3,5 на 10 тис. населення, а у 2022 р. — до 3,4 на 10 тис. населення.

Сучасні лікувально-діагностичні технології в урології торкаються найбільш поширених і соціально значимих нозологій як у мирного населення, так і військово­службовців, і набули свого бурхливого розвитку, про що свідчать матеріали щорічних конгресів Всеукраїнської громадської організації «Асоціація урологів України». Асоціація об’єднує у своїх рядах більше тисячі професіоналів. Наукова, організаційна, інформаційно-аналітична, освітньо-видавнича діяльність асоціації сприяє поліпшенню спеціалізованої допомоги пацієнтам з ХСС. З позицій доказової медицини до відома науковців і лікарів-практиків доводяться результати найсучасніших наукових досліджень, досвід провідних вітчизняних та іноземних спеціалістів з актуальних питань особливостей лікування хвороб нижніх сечових шляхів, доброякісної гіперплазії передміхурової залози, гіперактивного сечового міхура, сечокам’яної хвороби, захворювань урологічного тракту у дітей, онкологічних захворювань.

Визначені останні тенденції та перспективи в лікуванні урологічної патології полягають у використанні малоінвазивних інтраренальних доступів, які скорочують час лікування та реабілітації, а також знижують ризики післяопераційних ускладнень. Симультанний та мультидисцип­лінарний підходи дозволяють підвищити ефективність хірургічних втручань на органах сечостатевої системи в комбінації з метаболічною терапією та іншими фармакологічними препаратами [24]. Мультидисциплінарний підхід до лікування хворих у невідкладних станах, зокрема за напрямом «Хірургія», телемедичні технології запроваджено в Україні на нормативному рівні, зокрема, в урології [25, 26].

Водночас відзначаються асинхронність розвитку та впровадження сучасних інноваційних лікувально-діагностичних технологій в урологічну практику та нормативно-правової регуляції їх використання: лише 01.09.2023 р. втратив чинність наказ МОЗ України, яким затверджені рекомендації з діагностики та лікування ХСС, розроблені експертним шляхом [27].

За спеціальністю «Урологія» наказами МОЗ України затверджено ряд медико-технологічних документів, розроб­лених на основі доказових клінічних даних: «Гемодіаліз у дітей», «Гендерна дисфорія», «Гострий неускладнений цистит у жінок» [28], «Рак нирки» [29], «Рак передміхурової залози» [30].

Як видно, цей перелік не містить повного спектра доказових технологій для лікування найбільш поширених ХСС. Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги (УКПМД) «Гострий неускладнений цистит у жінок» розроблений ще у 2011 р. і на сьогодні є застарілим. Лікувально-діагностична технологія при раку передміхурової залози представлена лише стандартом, тому має узагальнений характер. Унаслідок недосконалого нормативного регулювання вітчизняні урологи користуються міжнародними джерелами доказової медицини, самостійно адаптуючи їх до клінічної практики [31–34], що містить ризики різних підходів до лікувально-діагностичної тактики одного й того ж захворювання залежно від закладу охорони здоров’я.

Інструментами фінансової доступності урологічної допомоги слід вважати актуальні УКПМД, Державний формуляр лікарських засобів та Програму медичних гарантій. Пакетами медичних послуг за Програмою медичних гарантій пацієнтам, зокрема з ХСС, гарантується:

1) надання екстреної медичної допомоги (гостра затримка сечовипускання, ниркова коліка, кровотеча з верхніх та нижніх сечових шляхів, травма органів сечостатевої системи, гостра калитка, чужорідні тіла сечовидільних шляхів та інші);

2) надання ПМД;

3) надання амбулаторної спеціалізованої медичної допомоги із врахуванням кількості наданих послуг, зокрема лабораторних і інструментальних досліджень, хірургічних утручань, проведених амбулаторно, досліджень для раннього виявлення новоутворень, зокрема цистоскопія;

4) допомога пацієнтам із хронічною хворобою нирок із 4-ю та 5-ю стадією, зокрема проведення екстракорпорального гемодіалізу в амбулаторних умовах, та проведення інтракорпорального перитонеального діалізу;

5) надання стаціонарної спеціалізованої хірургічної допомоги та хірургії одного дня за спеціальностями «Урологія», «Онкологія», «Дитяча урологія», «Онкохірургія»;

6) надання медичної допомоги пацієнтам із встановленим діагнозом злоякісного новоутворення для проведення хіміотерапевтичного лікування, радіологічного лікування у стаціонарних та амбулаторних умовах;

7) послуги з медичної реабілітації пацієнтам у гострому періоді захворювання передбачені в пакетах послуг, які надаються в стаціонарних умовах;

8) послуги з медичної реабілітації у стаціонарних чи амбулаторних умовах у післягострому та довготривалому періодах;

9) надання паліативної медичної допомоги передбачено в умовах ПМД, стаціонарних умовах та як мобільна паліативна медична допомога дорослим і дітям. Форма оплати передбачена для кожного пакета з використанням коефіцієнтів залежно від умов, обсягів, складнощів втручань, і передбачає капітаційну ставку або оплату за послугу, процедуру з урахуванням віку, місця проживання (гірські умови) пацієнта тощо [35].

Головною державною інституцією, що поєднує науково-дослідницьку, лікувальну, організаційно-методичну діяльність і підготовку наукових кадрів за спеціальністю «Урологія» є Державна установа «Інститут урології імені академіка О.Ф. Возіанова» Національної академії медичних наук України. Аналізуючи значимий внесок вітчизняної урологічної науки і практики в збереження здоров’я населення, провідні вчені Інституту виокремлюють ряд пріоритетних напрямів для удосконалення діяльності урологічної служби: підвищення ролі ПМД у профілактиці та своєчасному виявленні урологічної патології, дієвій реабілітації та медичному спостереженні пацієнтів із ХСС; подальше зміщення цілодобової стаціонарної урологічної допомоги до амбулаторної з активізацією амбулаторної оперативної діяльності; оптимізація ліжкового фонду і збереження кадрового потенціалу шляхом створення урологічних (уронефрологічних) центрів; удосконалення організаційно-методичної роботи, підвищення і підтримка на високому рівні професійної кваліфікації лікарів-урологів; оптимальне використання ресурсної бази та забезпечення якості урологічної допомоги населенню.

Висновки

1. Широкий спектр ХСС робить вагомий внесок у формування здоров’я населення України: чисельність зареєстрованих випадків щороку становить близько 4 млн і зберігається на такому рівні упродовж останніх 10 років, як і питома вага ХСС, яка у структурі всіх хвороб за показником поширеності становить 5,4%, захворюваності — 6,5%.

2. В Україні за мирних часів була створена та функціонувала система урологічної допомоги населенню, компонентами якої визначені законодавча й нормативно-правова база; мережа урологічних кабінетів поліклінічних відділень багатопрофільних закладів охорони здоров’я; урологічні відділення багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування II та I рівня; заклади ПМД; лікарі-урологи; лікарі ЗП-СЛ; медичні технології на основі доказових клінічних даних. Головною установою з науково-дослідницької, лікувально-діагностичної, організаційно-методичної допомоги та підготовки наукових кадрів за спеціальністю «Урологія» є Державна установа «Інститут урології імені академіка О.Ф. Возіанова» Національної академії медичних наук України. Активно функціонує Всеукраїнська громадська організація «Асоціація урологів України».

3. Реагуючи на виклики воєнного часу, з 2023 р. розпочато зміцнення та упорядкування мережі закладів охорони здоров’я з метою забезпечення її доступності та якості для населення не лише в мирний час, але й в умовах надзвичайних ситуацій. Урологічна допомога в упорядкованій мережі доступна населенню в умовах ПМД, кластерних і надкластерних закладах охорони здоров’я, згідно з розподіленим обсягом профілактичних, лікувально-діагностичних, реабілітаційних заходів та тривалого медичного спостереження.

4. Адаптація медичних технологій на основі доказових клінічних даних для забезпечення уніфікованих підходів до лікування найбільш поширених ХСС на галузевому рівні не відповідає за часом клінічним потребам закладів охорони здоров’я, частина з них застаріла, а частина представлена лише стандартами. Це створює ризики для забезпечення якості урологічної допомоги внаслідок недосконалості її регулювання на галузевому рівні.

5. Зберігаються ризики для інтеграції урологічної допомоги в заклади ПМД в частині профілактики ХСС, своєчасного виявлення урологічної патології, дієвої довготривалої реабілітації та медичного спостереження пацієнтів в амбулаторних умовах внаслідок недостатньої кількості лікарів ЗП-СЛ та тенденції до подальшого зменшення їх чисельності.

6. Завданнями для більш оптимального функціонування системи урологічної допомоги в Україні науковці вважають більш активне використання амбулаторної хірургії, забезпечення якості урологічної допомоги шляхом розробки галузевих уніфікованих клінічних протоколів, підтримки високого рівня професійної кваліфікації лікарів-урологів та збереження кадрового потенціалу урологічної служби, інтеграцію урологічної допомоги в заклади ПМД, концентрацію урологічних послуг у профільних урологічних центрах з метою більш раціонального використання ресурсів.

Перспективи подальших розробок полягають в обґрунтуванні удосконаленої функціонально-організаційної моделі системи урологічної допомоги для населення госпітального округу з урахуванням виявлених недоліків та резервів її покращення.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 07.05.2024
Прийнято до друку/Accepted: 18.05.2024