Стаття узагальнює результати досліджень щодо механізмів інфікування вибухових травм і вогнепальних поранень в умовах хірургічного стаціонару та розвитку післяопераційних гнійно-запальних інфекцій області хірургічного втручання (ІОХВ) у межах наукової дискусії. Мета: вивчення умов та особливостей механізмів інфікування бойових травм і поранень на етапі лікування постраждалих у хірургічному стаціонарі. Метод дослідження ґрунтувався на аналізі даних наукових статей, опублікованих у період 2010–2025 рр., індексованих в Україні та міжнародних базах даних. Результати. Систематизація даних літератури щодо інфікування бойових травм і поранень під час надання медичної допомоги, у тому числі хірургічного лікування в умовах стаціонару, показує, що механізми інфікування та розвиток гнійно-запальної ІОХВ залежать насамперед від дотримання заходів профілактики та інфекційного контролю. Однак реалізація цих заходів в умовах активного воєнного конфлікту ускладнюється з багатьох причин. Тривалий воєнний конфлікт створив надзвичайний тиск на медичну інфраструктуру як цивільної, так і військової медичної служби України, що пов’язано зі збільшенням кількості постраждалих унаслідок бойових дій та недостатнім кадровим потенціалом і медичним обладнанням у зоні конфлікту. Для забезпечення своєчасного надання медичної допомоги організовані ефективні маршрути евакуації поранених із поля бою. На всіх етапах евакуації та надання допомоги існує загроза додаткового інфікування рани, що істотно ускладнює її загоєння і створює ризики інфекційних коморбідних станів. Пошкодження анатомічної цілісності тканин та органів унаслідок мінно-вибухової травми або вогнепальної дії супроводжується місцевими та загальними реакціями організму і характеризується високим ступенем мікробного забруднення, що є передумовою для розвитку гнійно-запальної інфекції. Встановлено, що особливу загрозу для безпеки пацієнта в умовах хірургічного стаціонару становить інфікування бойових травм і поранень госпітальними штамами мікроорганізмів, резистентних до дії багатьох антимікробних препаратів. Показано, що інфікування рани та розвиток ІОХВ мають свої особливості. У стаціонарних умовах гнійно-запальна інфекція в ділянці хірургічної рани виникає за наявності джерела (резервуара) збудника інфекції, механізму його передачі, а також сприятливого організму. Вхідними воротами для проникнення мікроорганізмів є хірургічна рана, створена під час лікування пацієнта. Збудники інфекції можуть потрапляти в рану з ендогенного джерела (власна мікрофлора пацієнта: носоглотка, стравохід, шлунок, жовчні шляхи, шкіра, кишечник, сечовидільна система, наявні осередки гнійного запалення) або з екзогенного джерела (переважно госпітальні штами мікроорганізмів). Зовнішніми джерелами інфекції можуть бути медичний персонал, пацієнти й особи, допущені до догляду за хворими — бактеріоносії збудників ІОХВ (особливо methicillin-resistant Staphylococcus aureus — MRSA); повітря; елементи лікарняного середовища; контаміновані медичні інструменти, перев’язувальні матеріали, обладнання та поверхні. Висновок. Інфікування хірургічних ран у постраждалих внаслідок вибухових травм та вогнепальних поранень в умовах стаціонару та розвиток гнійно-запальної ІОХВ мають свої особливості, а саме: 1) ІОХВ виникає за наявності джерела (резервуара) збудника інфекції, механізму його передачі, а також сприятливого організму; 2) вхідними воротами для проникнення мікроорганізмів є хірургічна рана, створена під час лікування пацієнта; 3) збудники інфекції можуть потрапляти в хірургічну рану з ендогенного джерела (власна мікрофлора пацієнта: носоглотка, стравохід, шлунок, жовчовідвідні шляхи, шкіра, кишечник, сечовидільна система, наявні осередки гнійного запалення) або з екзогенного джерела (переважно госпітальні штами мікроорганізмів); 4) зовнішніми джерелами інфекції можуть бути медичний персонал, пацієнти й особи, допущені до догляду за хворими, — бактеріоносії збудників ІОХВ (особливо MRSA); повітря; елементи лікарняного середовища; контаміновані медичні інструменти, перев’язувальні матеріали, обладнання та поверхні. Таким чином, знання механізмів інфікування ран і розвитку ІОХВ є вкрай важливим для здійснення ефективних заходів профілактики та інфекційного контролю, що сприятиме мінімізації ризику інфекційних ускладнень хірургічного лікування пацієнтів, постраждалих унаслідок вибухових травм і вогнепальних поранень.