Роль та місце лікаря в сучасному суспільстві (за матеріалами виступу міністра охорони здоров’я України Раїси Богатирьової)

Початок нового навчального року у вищих медичних навчальних закладах України ознаменувався публічною лекцією міністра охорони здоров’я України Раїси Богатирьової на тему «Роль та місце лікаря в сучасному світі», яку вона прочитала перед студентами-першокурсниками Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, і яка в режимі online транслювалася у всіх вищих медичних навчальних закладах країни.

Починаючи лекцію, Р. Богатирьова зазначила, що початок третього тисячоліття Україна зустрічає на шляху активних політичних, правових, соціальних та економічних перетворень. У системі глобальних реформ усіх сфер суспільного життя кардинально змінюється підхід до функціонування системи охорони здоров’я. Відбувається синтез вітчизняних принципів функціонування медичної галузі та прийнятих у світі стандартів. Шлях інтеграції України в єдиний світовий простір пролягає через подолання суперечностей між цими іноді кардинально протилежними у своїх засадах систе­мами.

Останнім часом питання про необхідність реформування галузі охорони здоров’я в нашій країні набуло особливої гостроти. Реформування охорони здоров’я в Україні проводиться відповідно до Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» у рамках виконання розділу «Реформа медичного обслуговування».

«Non progredi est regredi» — «Не йти вперед — означає відступати» — вчили древні. Виклики часу та стрімкий розвиток технологій ставлять перед медичною на­укою завдання досі небачені, нечувані, висувають вимоги щоразу жорсткіші та складніші. Міністр нагадала, що українська медична галузь відважилася на рекордні, системні, абсолютно вмотивовані зміни в охороні здоров’я, і, незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в світі, ми продовжуємо рухатись у цьому напрямку. Україна за останні роки де­монструє виконання взятих на себе зобов’язань.

Здоров’я — це універсальна цінність людини, настільки ж важлива, як щастя та благополуччя. Отже, здоров’я має важливе значення в житті кожної людини, це ключовий аспект національної безпеки, воно визначає можливості досягнення індивідуального і суспільного добробуту та благополуччя, перспективи стійкого розвитку. У сучасних умовах значення здоров’я суттєво переосмислюється з урахуванням розуміння його як невід’ємного права людини, з точки зору існуючих загроз і викликів, зростаючих вимог до якості здоров’я, технологічних і фінансових можливостей його забезпечення.

Здоров’я людей є пріоритетом будь-якої країни. Кожна країна прагне до побудови найкращої та найбільш справедливої системи охорони здоров’я, яка дозволяє максимально охопити населення доступними медичними послугами високої якості. Кожне суспільство прагне законодавчо на рівні держави визначити важливість здоров’я нації. У нашій державі це закріп­лено на рівні Конституції.

Відповідно і професія медичного працівника в сучасних умовах набуває особ­ливого значення. Медичні кадри нині розглядаються як стратегічний капітал, і 70% усіх капіталовкладень у галузь охорони здоров’я у світі спрямовані саме на кадрове забезпечення. Сьогодні вихованці української вищої медичної школи працюють у кожній другій країні світу.

Чим же приваблює молодь професія лікаря? Підготовка до неї важка й тривала (з урахуванням інтернатури становить 8–9 років стаціонарної форми навчання), потребує від студента-медика більшої наполегливості та самовідречення, ніж від студентів інших навчальних закладів, робота лікаря складна, пов’язана з душевними переживаннями… Але незважаючи на це, щорічно до медичних університетів приходять сотні й тисячі юнаків та дівчат.

Усього ж в цьому році з урахуванням контрактників до вищих медичних навчальних закладів (ВМНЗ) подано понад 113 тис. заяв. У 2013 р. на навчання за державним замовленням до ВМНЗ, закладів IV рівня акредитації та закладів післядипломної освіти прийнято 4633 особи, з них за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» — 4568. На навчання за кошти фізичних та юридичних осіб до ВМНЗ та закладів IV рівня акредитації з числа загального контингенту вступу прийнято 12 745 осіб (3408 — на заочну та вечірню, 9337 — на очну форму навчання), з них за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» — 10 856.

Підготовка лікарів і провізорів здійснюється у 15 медичних університетах (академіях), 9 з яких мають статус національних, 3 — академій післядипломної освіти.

Підготовка молодших спеціалістів із вищою медичною освітою здійснюється у 72 медичних коледжах, 38 медичних училищах та одному інституті медсестринства комунальної форми власності. За кошти місцевих бюджетів у 2013 р. буде підготовлено понад 26 тис. молодших спеціалістів.

Р. Богатирьова зазначила, що з 2014 р. буде збільшено обсяги державного замовлення та фінансування на підготовку лі­карів.

Мабуть, жодна наука немає такої стародавньої історії, як медицина. Адже історія медицини — це історія людства. Сьогодні ми сильні лише тому, що стоїмо на плечах велетнів. Успіхи медицини наших днів були б неможливі без титанічних зусиль незліченних поколінь медиків, що крок за кроком протягом сторіч долали людські недуги, набуваючи безцінного практичного та теоретичного досвіду.

Говорячи про подвиг лікаря, його героїзм, часто мають на увазі його поведінку у виняткових випадках або в особливо небезпечних умовах, пов’язаних із ризиком для здоров’я чи життя. На жаль, ми не завжди зауважуємо, що щоденна самовіддана кропітка праця лікаря також є подвигом. На підтвердження цього Р. Богатирьова навела думку відомого лікаря-гематолога академіка Й.А. Кассирського: «Увесь світ спить… а отут у напівсвітлі, у напівтиші, у якій ледь чутні шарудливі кроки чергових лікарів і медичних сестер, у палатах і реанімаційній іде боротьба, боротьба за життя, боротьба, яка повинна закінчитися перемогою над смертю… Але ось відбулося щось несподіване: у хворого сильна кровотеча або колапс. Усе зарухалося… насунувся світанок… а лікарі спокійно продовжують свою повну тривоги драматичну боротьбу за життя людей. Вона буде тривати й увесь день, і знову ніч — цілодобово, і багато, багато діб, нескінченний потік діб… Цей нескінченний потік днів — і є життя лікаря, серце якого без залишку віддане людині».

Міністр зазначила, що людина, яка вибрала медичну професію, має усвідомлювати, що належить до категорії людей, які приймають рішення. Адже будь-який діагноз — це доленосне рішення.

Іноді студенти ВМНЗ уже на першому курсі визначають свою майбутню спеціальність і починають віддавати перевагу лише тим предметам, які, на їхню думку, необхідні для майбутньої спеціальності. Це хибна думка. Навчальні плани ВМНЗ можуть здатися перенасиченими, але вони насправді охоплюють тільки основи медичних наук, мінімум тих знань, які необхідні кожному лікареві. Цей мінімум потрібно не лише добре опанувати, але й постійно поповнювати, причому не лише у студентські роки: лікар повинен навчатися протягом усього життя.

Особливе місце в навчанні медиків має гуманітарна освіта, знання світогляду народу, його історії, філософії, культури, всієї системи моральних та духовних цінностей. «Найкращий лікар — філософ» — так названий один із трактатів Галена, першого із послідовників Гіппократа.

Недаремно споконвіку медичною емблемою є змія, що п’є з чаші, — носителька здоров’я та мудрості, а слово «медицина» у перекладі з давньоіндійського санскриту звучить як уміння користуватися великою мудрістю. До речі, медичні факультети університетів країн Європи протягом 12–13 століть готували виключно лікарів-мислителів (саме так раніше називали терапевтів). Хірургів ж, які робили свою справу руками, відносили до цеху цирульників. То ж повернення до сімейної медицини, яке сьогодні відбувається у вітчизняній системі охорони здоров’я, є своєрідним кроком до витоків первинного змісту медичного покликання.

«Три шляхи ведуть до знань: шлях роздумів — найблагородніший, шлях наслідування — найлегший і шлях досвіду — найгіркіший» — вчив Конфуцій. Той, хто ступає на дорогу здобуття медичної освіти, повинен готуватися до її подолання в оцей триєдиний спосіб — легкий, гіркий і благородний водночас. Вирощувати в собі лікаря означає невпинну і постійну роботу над собою впродовж усього життя, роботу важку, іноді болючу, бо лише удари різця роблять звичайний камінь скульптурою, лише шліфувальне коло перетворює алмаз на діамант, безжально відсікаючи зайве, огранюючи лише необхідне для роботи.

Життя лікаря — це здобуття нових знань, нового досвіду, який іноді змушує відмовитися від старого й звичного, невтомний пошук, боротьба із самим собою за формування власної особистості. Ці критерії тисячоліттями були й залишаються надвисокими. Суспільство вимагає від людей, яким довіряє життя і здоров’я своїх громадян, кришталевої чистоти й високої моральності й має на це повне право. Сформувати ці надвисокі моральні межі й не виходити з них за будь-яких умов, за будь-яких спокус, якими б вони не були — надзавдання лікаря сучасного й лікаря майбутнього.

Медицину здавна називають мистец­твом. Не ремеслом, не працею, а перш за все мистецтвом, як-от музику, живопис, поезію. Із цього витікає, що досконале оволодіння цим мистецтвом потребує особ­ливих здібностей або й таланту, як до музики чи поезії.

Професія лікаря — унікальна за комплексом вимог. Вона потребує передовсім покликання й служіння. Лікар повинен любити свою професію, інакше він не зможе подолати величезних труднощів, що стануть на його шляху протягом тривалого навчання та у професійній діяльності й вимагатимуть мобілізації всіх фізичних і моральних сил. Це важка, безперервна й напружена фізична праця, яка не поділяє добу на день та ніч. Справжній лікар не має спокою навіть у свята чи під час відпустки. Його психологічне навантаження величезне, на грані людських можливостей.

Згідно з відомим індійським трактатом «Аюрведа», написаним у VI столітті до нашої ери, лікар повинен володіти високими моральними та фізичними якостями, бути спокійним і терплячим, ніколи не втрачати самовладання. Той, хто хотів стати лікарем, мусив позбутися хиб і пристрастей: ненависті, користолюбства, хитрості, надмірної балакучості. Лікар не повинен був не лише розголошувати відомості про хворого, а й висловлювати сумніви щодо його одужання. Щоб завоювати повну довіру хворого, він зобов’язаний був «свято шанувати сімейні таємниці».

У пам’ятнику старокитайської медицини — книзі Хуан-ди ней цзин «Про природу і життя» зроблені спроби визначити основні правила, якими має керуватися у своїй практичній діяльності кожен лікар. Одне з них — необхідність вселити хворому впевненість в одужанні. Велике значення надавалося також індивідуальному підходу до хворого з урахуванням особливостей його характеру. Автор трактату турбується не лише про хворого, а й про лікаря, висловлюючи слушну пораду «вміти тримати серце у грудях», тобто не реагувати надмірно в ситуаціях, що складаються у практиці.

Діяльність лікаря — явище складне, багатогранне, динамічне. У ній важливе все, зокрема — зовнішній вигляд. Ми іноді припускаємося психологічної помилки, коли нехтуємо зовнішнім виглядом лікаря чи медичної сестри, брутальністю манер, невмінням розмовляти, як чимось неважливим, особистим, що не впливає на результат роботи. Але існує первісний код спілкування, за яким у хворого складається перше враження про лікаря. Доведено, що у 80% випадків думка про людину та довіра до неї будуються саме на підґрунті першого враження, свідомого чи підсвідомого. Вимоги до зовнішнього вигляду лікаря не змінюються віками — охайність, жодних надмірностей в одязі, косметиці, парфумах. Цей дрес-код доведеться прийняти і дотримуватися його впродовж життя.

Стосунки між лікарем і пацієнтом є різновидом міжлюдських стосунків: це діалог. Пацієнт не є лише клінічним випадком. Добре, коли лікар вміє організувати спілкування, спрямоване на пацієнта, правильно розуміє поведінку співрозмовника, володіє власними емоціями, гармонійно поводиться.

Основними мотивами, які спонукають хворого до спілкування з лікарем, є усвідомлена чи підсвідома потреба в пораді, заспокоєнні, консультації, соціальному спілкуванні й, нарешті, природна потреба виговоритись і тим самим полегшити свій душевний стан. Лікарі використовують спілкування як могутній засіб впливу на моральний і психічний стан хворих та їх родичів, який є невід’ємною частиною успішного лікування. Уміння слухати, окрім простого розуміння смислу слів, потребує концентрації уваги, неупередженості й щирого зацікавлення тим, про що йдеться в розмові.

Гуманне ставлення лікаря має допов­нювати його фаховість: для лікаря важливо вміти донести інформацію чіткою, зрозумілою для пацієнта мовою, адже людина, яка звертається за медичною допомогою, часто не обізнана у медицині й робить висновки про якість лікування, орієнтуючись лише на ставлення лікаря до своєї проб­леми.

Взаємне проникнення культур, мов, традицій, трансформація суспільних ідеалів та цінностей під впливом цивілізаційних відмінностей у способі життя, менталітеті, звичаях, релігії роблять нові виклики перед лікарем. Він має бути готовим адекватно сприймати людей іншого кольору шкіри, раси, з іншими звичаями, традиціями, одягом, віросповіданням. Глобалізація вимагає формування в лікаря толерантності до таких людей; жодна з форм несприйняття громадян інших етносів неприйнятна для медичного працівника.

Реальною проблемою у спілкуванні з пацієнтом з іншої країни може бути мовний бар’єр: лікар мусить досконало зрозуміти хворого, оскільки попередній діагноз базується на зборі анамнезу та опитуванні скарг. Щоб досягти максимального взаєморозуміння і співпраці з хворим, необхідно залучати до співпраці перекладача, використовувати всю гаму доступних методів вербального та невербального спілкування. Перед лікарем постає нагальна потреба у вивченні іноземних мов, з особ­ливим акцентом на спеціальну термінологію.

Існують також значні відмінності між культурами різних країн, які допускають або не допускають певний рівень міжособистісного фізичного контакту між лікарем та пацієнтом у процесі обстеження та лікування, що може спричинити непорозуміння. Тому при спілкуванні з іноземцями необхідно дотримуватися лікарського етикету ще ретельніше, ніж при огляді співвітчизників, робити це в присутності перекладача чи родича хворого, щоб запобігти можливим скаргам внаслідок різниці в міжрегіональних поняттях дозволеного та недозволеного.

Отже, основні складові ідеального образу лікаря — це високий рівень професійних знань, комунікативна компетентність та високі моральні якості. На відміну від «ідеального» лікаря, «ідеального» пацієнта, на жаль, не існує.

Щодо кадрової політики у сфері медицини, то, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі налічується понад 59 млн медико-санітарних працівників. У цілому на 10 тис. населення Землі припадає 14 лікарів та 29 медичних сестер і акушерок. Ці показники неоднорідні та коливаються в широких межах залежно від регіону (таблиця). У світі існує глобальний дефіцит медичних кадрів, для покриття якого потрібно не менше 4,25 млн працівників сфери охорони здоров’я.

Оптимальне співвідношення чисельності середнього медичного персоналу та лікарів становить 4:1 (Канада, США, країни Європи). У деяких регіонах цей показник варіює від 8:1 (країни Африки) до 1,5:1 (західна частина Тихого океану), а в таких країнах, як Мексика, Чилі, на 1 лікаря припадає менше 1 медичної сестри. В Україні та Росії цей показник становить близько 2:1, в Білорусі — 2,5:1. Така кадрова ситуа­ція спричиняє дисбаланс у системі надання медичної допомоги.

Забезпеченість лікарями, які безпосередньо надають медичну допомогу, в Україні становить 27,3 на 10 тис. населення. Цей показник нижчий за аналогічний у більшості країн Європейського Союзу (33,3 на 10 тис. населення) та країн СНД.

Упродовж останніх років у сфері охорони здоров’я України спостерігається стала кадрова ситуація. За даними Державної служби статистики, в Україні загальна чисельність лікарів (без лікарів-стоматологів) у 2012 р. становила 217 тис., медичних сестер та акушерок — 441 тис. осіб.

Дуже часто, вибираючи майбутню професію, молоді люди керуються таким чинником, як її престижність. Така орієнтація свідчить про бажання мати авторитет у суспільстві та своєму найближчому оточенні. Звичайно, найбільшою увагою та симпатією користуються ті професії, про які «всі говорять».

У багатьох країнах престижність професії лікаря є незаперечною. Так, у США та Німеччині за престижністю професія лікаря займає 1-ше місце. Для ірландців найшанованіший — вчитель. У Росії найпрестижнішими є юристи, лікарі, економісти, банкіри, підприємці, програмісти та державні службовці. В Україні, згідно з результатами останніх соціологічних опитувань, професія лікаря входить до 10 найпрестижніших. В пошані також робота міністра, депутата, керівника банку, директора заводу, адвоката, вченого та викладача вищого навчального закладу.

Отже, вимоги настільки серйозні, що кожен, хто ступає чи вже ступив на шлях медицини, має запитати себе:

• Чи витримаю я?
• Чи готовий я внутрішньо до подвигу, яким без перебільшення є професія лікаря?
• Чи готовий я відмовитися від багатьох радощів життя, несумісних із роботою в медицині?
• Чи вистачить мені інтелектуальної потужності, щоб опанувати величезним обсягом знань та інформації, необхідним сучасному лікареві?
• Чи достатньо місця на жорсткому диску моєї пам’яті, щоб тримати напохваті необхідне для невідкладної допомоги?
• Чи готовий я до прийняття швидких, іноді жорстких рішень, для порятунку життя людини?
• Чи готовий я визнати життя людини найвищою цінністю, навіть вищою за моє власне?

Міністр наголосила: якщо відповіді ствердні, продовжуйте своє навчання, але не створюйте ілюзій, викликаних серіалами про лікарів. У справжньому житті медиків все складніше, прозаїчніше і незмірно відповідальніше.

Справжніх лікарів, молодих і сивочолих, тримає у цій суворій професії тільки одне — велика, незмірна радість, торжество, перемога над смертю. Лікар є живим щитом, що стоїть на заваді всесильній смерті. Він бореться з нею й часто перемагає. Відчуття врятованого життя, нехай навіть одного чи двох упродовж усієї лікарської практики, виправдовує все — і безсонні ночі над підручниками в університеті, і безперервне виснажливе навчання впродовж усього життя, нічні чергування без сну та спокою, тягар величезної відповідальності за хворих, який не залишає ні на хвилину, бо щойно виписав одного важкого хворого, а швидка вже везе іншого…

І так усе життя. Але от вона — усмішка матері, які народила немовля, от вона, дитина, яку привезли непритомною, а виписали здоровою, от він, юнак, який міг ходити на милицях, а грає у футбол, от вона, старенька жінка, яка ще довго доглядатиме коханих онуків…

Завершуючи лекцію, Р. Богатирьова підкреслила, що медицина — це складний і тернистий шлях. Перемоги даються тут дорогою ціною, а помилки — не прощаються.

Олександр Устінов,
фото надане прес-службою МОЗ України