Вступ
Останніми десятиліттями цукровий діабет (ЦД) перетворився на глобальну медико-соціальну проблему. Згідно з даними Міжнародної діабетичної федерації за 2025 р., кількість людей, які живуть із цим захворюванням, перевищує 589 млн, а до середини XXI ст. очікується подальше стрімке зростання поширеності ЦД у світі — до 853 млн випадків [1]. Для порівняння, в період 1980–2014 рр. поширеність ЦД зросла на 110% серед чоловіків та на 58% серед жінок, що разом зі старінням населення призвело майже до 4-кратного збільшення кількості дорослих із ЦД [2]. Проведений аналіз літературних джерел засвідчив, що, попри розвиток сучасної терапії, діабетична ретинопатія (ДР) залишається однією з провідних причин незворотної втрати зору серед осіб працездатного віку. За даними систематичних оглядів, вона є одним із найчастіших мікросудинних ускладнень ЦД та потребує активної міждисциплінарної уваги [3]. Масштаби поширення патології залишаються значними: у різних регіонах її частота сягає близько чверті серед осіб із ЦД і зумовлює до 0,4 млн випадків сліпоти з варіабельністю залежно від організації нагляду [4].
Відсутність системного диспансерного спостереження істотно підвищує ризик переходу ДР із безсимптомних стадій у проліферативні форми та діабетичний макулярний набряк (ДМН) — основні причини втрати центрального зору [5]. Рутинне обстеження очного дна та дотримання визначеної періодичності оглядів забезпечують своєчасне виявлення прогресування процесу і покращують функціональний прогноз. Водночас багато пацієнтів не отримують регулярного контролю через обмежений доступ до спеціалізованої допомоги та недостатній розвиток скринінгових програм [6].
Особливу цінність, за даними досліджень, мають цифрові технології діагностики, телемедичні моделі спостереження та стандартизовані алгоритми тріажу, що підвищують доступність раннього виявлення ДР [7]. Отримані результати свідчать про доцільність розробки та впровадження уніфікованих алгоритмів динамічного моніторингу, адаптованих до можливостей системи охорони здоров’я, з метою профілактики тяжких офтальмологічних ускладнень.
Мета статті: узагальнити сучасні наукові уявлення щодо організації спостереження пацієнтів із ДР з акцентом на оптимальні алгоритми скринінгу, моніторингу і профілактики тяжких офтальмологічних ускладнень.
Об’єкт і методи дослідження
Дослідження виконано у формі аналітичного огляду сучасних наукових джерел, присвячених проблемі динамічного спостереження пацієнтів із ДР. У роботі проаналізовано дані міжнародних клінічних рекомендацій, результатів багатоцентрових клінічних досліджень, систематичних оглядів та метааналізів, опублікованих у провідних фахових виданнях з офтальмології та ендокринології.
Матеріалами дослідження стали публікації, що висвітлюють сучасні підходи до скринінгу, частоти моніторингу, профілактики прогресування ДР, моделі надання офтальмологічної допомоги пацієнтам із ДР.
У процесі дослідження використовували методи системного аналізу, порівняння та узагальнення отриманих даних з метою визначення оптимальних алгоритмів спостереження та їх адаптації до умов практичної охорони здоров’я.
Результати та їх обговорення
ДР належить до хронічних прогресуючих мікросудинних ускладнень ЦД, що характеризуються поступовим ураженням капілярної мережі сітківки, розвитком ішемії, підвищеною судинною проникністю та порушенням нейросудинної взаємодії [3]. Початкові мікросудинні зміни, включно з мікроаневризмами та підвищеною проникністю капілярів, за відсутності активного моніторингу та втручань зумовлюють структурну перебудову мікроциркуляторного русла, формування мікроаневризм і підвищення проникності гематоретинального бар’єра, що клінічно проявляється розвитком непроліферативної ДР (НПДР) з подальшою можливістю переходу у проліферативну стадію (ПДР) та/або формування ДМН [3, 7].
Аналіз сучасних досліджень свідчить, що природний перебіг ДР має поетапний характер і тісно корелює з тривалістю ЦД та рівнем метаболічного контролю. За відсутності систематичного офтальмологічного спостереження навіть початкові мікросудинні зміни здатні прогресувати до клінічно значущих форм із високим ризиком незворотної втрати зору [7]. Встановлено, що своєчасне виявлення ретинальних змін на доклінічному або ранньому клінічному етапі дозволяє значно знизити частоту тяжких ускладнень, тоді як пізня діагностика асоціюється з гіршим функціональним прогнозом [8].
Cпостереження пацієнтів із ЦД і ДР має розглядатися як безперервний мультидисциплінарний процес, що включає взаємодію ендокринолога, офтальмолога та лікаря загальної практики. Доведено, що поєднання ефективного глікемічного контролю, корекції артеріальної гіпертензії та дисліпідемії з регулярними офтальмологічними оглядами достовірно знижує темпи прогресування ретинопатії порівняно з ізольованими втручаннями [3, 7]. Ризик переходу НПДР у ПДР зростає пропорційно тривалості ЦД, ступеню метаболічної декомпенсації та наявності супутньої патології [8].
Епідеміологічні дані демонструють, що ознаки ДР виявляють у близько 1/3 осіб із ЦД, а поширеність ДМН збільшується зі зростанням тривалості захворювання [3]. У країнах із відсутністю структурованих програм скринінгу відзначається нерівномірне охоплення пацієнтів профілактичними оглядами, що призводить до пізнього встановлення діагнозу ПДР та підвищення частоти інвалідизуючих ускладнень. Це обґрунтовує необхідність впровадження стандартизованих алгоритмів диспансерного нагляду з урахуванням стратифікації індивідуального ризику.
Наразі чимало пацієнтів в Україні не отримують регулярного офтальмологічного контролю, що призводить до запізнілого виявлення тяжких ускладнень. Розв’язати це питання має допомогти нова національна програма «Скринінг здоров’я 40+», яка почала діяти в Україні з 1 січня 2026 р. і спрямована на раннє виявлення серцево-судинних захворювань, ЦД і проблем психічного здоров’я для українців віком старше 40 років [9].
Міжнародні клінічні рекомендації пропонують диференційовану частоту оглядів залежно від стадії ретинопатії [10–12] (таблиця). За відсутності змін очного дна пацієнтам рекомендовано проходити огляд 1 раз на 1–2 роки [10]. При легкій НПДР контроль здійснюють щорічно, при помірній та тяжкій — кожні 3–6 міс, що дозволяє своєчасно виявляти ознаки прогресування та коригувати лікувальну тактику. У разі ПДР або наявності ДМН інтервал спостереження скорочується до 3 міс або менше, особливо в період активного лікування анти-VEGF (фактор росту ендотелію судин) препаратами чи після лазерних втручань [10–12]. Такий підхід забезпечує контроль морфологічних змін та мінімізує ризик раптового зниження гостроти зору.
Таблиця. Рекомендована частота оглядів пацієнтів із ДР [10–12]
| Стан сітківки | Рекомендована частота оглядів |
|---|---|
| Без ДР | 1–2 роки |
| НПДР (легка) | ≥1 раз на рік |
| НПДР (помірна) | Кожні 6 міс |
| НПДР (тяжка) | Кожні 3–6 міс |
| ПДР | Кожні 3 міс або частіше |
| ДМН | Нецентральна ділянка — кожні 3 міс
Центральна ділянка — кожен місяць Стабілізований ДМН — кожні 3–6 міс |
Важливим компонентом сучасного моніторингу є використання високотехнологічних методів візуалізації. Оптична когерентна томографія дозволяє кількісно оцінити товщину макули, наявність інтраретинальної або субретинальної рідини та ефективність проведеної терапії. Цифрова фундус-фотографія забезпечує документування змін очного дна та можливість динамічного порівняння результатів. Інтеграція цих методів у щоденну клінічну практику підвищує точність стратифікації ризику та обґрунтованість клінічних рішень.
Одним із найтяжчих ускладнень ПДР є тракційне відшарування сітківки, що формується внаслідок проліферації фіброзно-судинних мембран і їх скорочення. Доведено, що своєчасна панретинальна лазерна фотокоагуляція знижує ризик масивних преретинальних та інтравітреальних крововиливів та прогресування неоваскуляризації [13]. Сучасні мікропульсні та навігаційні лазерні технології дозволяють підвищити точність впливу на ішемічні зони, мінімізувати ушкодження інтактної тканини та забезпечити довгострокову стабілізацію ретинальних змін [14]. Після проведення фотокоагуляції необхідним є регулярний контроль зон впливу для своєчасного виявлення можливого прогресування тракційних змін.
Окремої уваги потребує проблема катаракти у хворих на ЦД, яка розвивається раніше та має швидший темп прогресування порівняно із загальною популяцією [15]. Хірургічне лікування катаракти в таких пацієнтів потребує попередньої оцінки стадії ДР, оскільки існує підвищений ризик розвитку післяопераційного ДМН та активації проліферативних процесів. Оптимальною тактикою є стабілізація ретинопатії до факоемульсифікації, а також ретельний моніторинг макулярної зони протягом перших 3–6 міс після операції, коли ризик ускладнень є найвищим [16, 17].
При розвитку ускладнених форм ПДР, зокрема тотального гемофтальму або тракційного відшарування сітківки, методом вибору є субтотальна вітректомія. Ранні строки оперативного втручання асоціюються з кращими анатомічними та функціональними результатами, скороченням періоду функціональної сліпоти та зниженням ризику рецидиву крововиливів. Післяопераційне спостереження повинно включати контроль внутрішньоочного тиску, стану макули та своєчасне виявлення повторної проліферації [18, 19].
З огляду на глобальне зростання поширеності ЦД, актуальним є впровадження масштабованих скринінгових програм [20]. В Україні офіційно зареєстровано понад 2,35 млн пацієнтів із ЦД, при цьому реальна поширеність є вищою, що створює додаткове навантаження на офтальмологічну службу [21].
У цьому контексті перспективним напрямом є використання алгоритмів штучного інтелекту для автоматизованого аналізу фундус-знімків. Дослідження продемонстрували високу чутливість (понад 90%) і специфічність систем глибокого навчання у виявленні референтної ДР [22, 23], що дозволяє застосовувати їх для первинного тріажу та оптимізації маршрутизації пацієнтів.
Висновок
ДР в умовах стрімкого зростання поширеності ЦД потребує чітко вибудуваної системи раннього виявлення та безперервного спостереження. Поєднання доказових алгоритмів диспансерного нагляду, сучасних методів лікування та цифрових технологій створює реальні передумови для зниження частоти інвалідизуючих ускладнень і збереження зору у значної частини пацієнтів. Саме впровадження структурованої, доступної та адаптованої до національних умов моделі контролю має стати пріоритетом подальшого розвитку офтальмологічної допомоги хворим на ЦД.
Список використаної літератури
|
Інформація про автора:
Комарова Тетяна Михайлівна — докторка філософії, доцентка, доцентка кафедри офтальмології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Київ, Україна. E-mail: [email protected]. orcid.org/0000-0002-7263-4067 |
Information about the author:
Komarova Tetiana M. — Doctor of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ophthalmology, Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine. E-mail: [email protected]. orcid.org/0000-0002-7263-4067 |
Надійшла до редакції/Received: 27.02.2026
Прийнято до друку/Accepted: 02.03.2026
