Судинна патологія як системний чинник розвитку синовіту

Мета: систематизувати сучасні дані про роль судинної коморбідності як системного фактора в патогенезі, діагностиці та лікуванні синовіту для оптимізації ведення пацієнтів із поєднаною патологією.

Об’єкт і методи дослідження. Проведено аналіз публікацій у базах даних PubMed/MEDLINE, Cochrane Library та Google Scholar за період 2000–2025 рр. із систематизацією епідеміологічних даних, молекулярних механізмів патогенезу, діагностичних алгоритмів та терапевтичних стратегій при синовіті з судинною коморбідністю з акцентом на східноєвропейську специфіку.

Результати. Епідеміологічні дослідження підтверджують двоспрямований зв’язок: у жінок артеріальна гіпертензія асоціюється з остеоартритом колінного суглоба (відношення шансів 2,27; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,17–4,39), а при запальних артритах загальний серцево-судинний ризик зростає на 35% (відносний ризик (ВР) 1,35; 95% ДІ 1,12–1,63), ризик інфаркту міокарда — на 43% (ВР 1,43; 95% ДІ 1,29–1,57). Молекулярна основа взаємозв’язку реалізується через конвергенцію патогенетичних шляхів: ендотеліальну дисфункцію зі зниженням біодоступності оксиду азоту, активацію NF-κB сигналінгу з експресією молекул адгезії (ICAM-1, VCAM-1) та патологічний VEGF-залежний ангіогенез. Інтегровані діагностичні підходи включають біомаркери (VEGF з кореляцією активності r=0,72, розчинні молекули адгезії) та візуалізаційні методи (магнітно-резонансна томографія за системою RAMRIS з 95% чутливістю та гістологічною кореляцією r=0,85). Терапевтичний парадокс нестероїдних протизапальних препаратів полягає в підвищенні серцево-судинного ризику на 10–50% навіть при короткочасному застосуванні, що обґрунтовує стратифікацію пацієнтів за рівнем ризику. Колхіцин демонструє подвійну користь, знижуючи серцево-судинні події на 49–67% при ішемічній хворобі серця. Субклінічний синовіт персистує у 45–50% пацієнтів із судинною коморбідністю порівняно з 27–31% без неї.

Висновок. Судинна коморбідність фундаментально модифікує патогенез, діагностику та терапевтичну відповідь при синовіті через конвергенцію молекулярних механізмів. Персоналізація лікувальних стратегій з урахуванням серцево-судинного профілю та інтеграція судинного захисту в протоколи лікування повинні стати стандартом клінічної практики, особливо для східноєвропейської популяції високого ризику.

Вступ

Сьогодні все більше визнаються системні взаємозв’язки між судинною патологією та запальними захворюваннями суглобів, що фундаментально змінює розуміння патогенезу синовіту. Традиційна концепція ізольованого суглобового запалення поступається місцем інтегративній моделі, де судинна дисфункція виступає не просто супутнім станом, а активним модулятором синовіального запалення. Епідеміологічні дослідження останнього десятиліття розкривають складну мережу взаємозв’язків між судинною патологією та синовітом різної етіології. Судинна дисфункція виступає незалежним фактором ризику розвитку синовіту: артеріальна гіпертензія (АГ) підвищує ризик синовіту при остеоартриті колінного суглоба на 62–89% незалежно від механічного навантаження. Водночас хронічний синовіт, особливо при системних запальних захворюваннях, індукує та прискорює розвиток судинної патології: персистуюче синовіальне запалення при ревматоїдному артриті підвищує серцево-судинний ризик у 1,5–2,0 рази через системні ефекти прозапальних медіаторів [1–4]. Ця взаємна потенціація створює «хибне коло», де судинна дисфункція зумовлює розвиток синовіту, а синовіальне запалення погіршує перебіг судинної патології.

Це співвідношення не може бути пояснене лише спільними факторами ризику. Молекулярні дослідження виявили фундаментальні зв’язки патогенетичних шляхів між атеросклерозом та синовітом на рівні ендотеліальної дисфункції, активації NF-κB сигналінгу та дисрегуляції ангіогенезу. Ендотеліальні клітини при запаленні синовіальної оболонки зазнають тих самих характерних трансформацій, що відмічаються в атеросклеротичних бляшках: активація з експресією молекул адгезії, підвищена проникність, апоптоз та патологічна неоваскуляризація. Ці паралельні процеси створюють «хибне коло» взаємного посилення запалення в обох системах [5].

Клінічна значимість цих взаємодій виходить далеко за межі теоретичного інтересу. Сучасні дані свідчать, що агресивний контроль активності захворювання відповідними базисними препаратами не лише покращує результати функції суглобів, але й знижує ризик довгострокових серцево-судинних подій на 28–70% [6, 7]. Парадоксально, але деякі протизапальні засоби, особливо селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ)-2 та неселективні нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), підвищують ризик розвитку інфаркту міокарда на 36–68%, підкреслюючи складність фармакологічного впливу на ці взаємопов’язані системи [8, 9]. Ця розбіжність у терапевтичній безпеці базисних препаратів потребує переосмислення лікувальних стратегій із урахуванням як локального суглобового запалення, так і системних судинних наслідків.

Особливої актуальності проблема набуває для української та східноєвропейської популяції. Міжнародний аудит SURF-RA продемонстрував, що когорти Центральної та Східної Європи мають найвищу у світі поширеність атеросклеротичних серцево-судинних захворювань при ревматоїдному артриті — 21%, що у 8,4 раза перевищує показники мексиканських когорт (2,5%) та приблизно на 40% вище в середньому у світі. Супутню АГ відмічали у 62% пацієнтів східноєвропейської когорти, середній рівень ліпопротеїдів низької щільності становив 3,0 ммоль/л — найвищий серед усіх досліджуваних регіонів [2].

Ця регіональна особливість, поєднана з обмеженими ресурсами охорони здоров’я та пізньою діагностикою, створює унікальні виклики для клінічної практики в Україні, потребуючи адаптації міжнародних рекомендацій до місцевих реалій.

Термін «синовіт» у цій статті охоплює запалення синовіальної оболонки незалежно від етіології — чи то первинне при ревматоїдному артриті, вторинне при остеоартриті, посттравматичне або метаболічно-індуковане. Судинна коморбідність модифікує патогенез та перебіг синовіту через спільні молекулярні механізми незалежно від первинної причини, хоча ступінь впливу може відрізнятися залежно від етіології.

Мета дослідження: систематизувати сучасні дані про роль судинної коморбідності як системного фактора в патогенезі, діагностиці та лікуванні синовіту для оптимізації ведення пацієнтів із поєднаною патологією.

Об’єкт і методи дослідження

Огляд базується на аналізі публікацій з баз даних PubMed/MEDLINE, Cochrane Library та Google Scholar за період 2000–2025 рр. Пошукові запити включали комбінації термінів: «synovitis», «osteoarthritis», «vascular pathology», «hypertension», «metabolic syndrome», «endothelial dysfunction» англійською мовою та їх відповідники українською. Проаналізовано епідеміологічні дані щодо взаємозв’язку судинної патології та синовіту в різних популяціях з акцентом на східноєвропейську специфіку. Систематизовано молекулярні механізми, через які судинна дисфункція модулює розвиток та перебіг синовіту (ендотеліальна дисфункція, порушення ангіогенезу, системне запалення). Розглянуто оптимальні діагностичні алгоритми та біомаркери для оцінки синовіту у пацієнтів із судинною коморбідністю. Також оцінено диференційовані підходи до лікування синовіту з урахуванням серцево-судинного ризику та впливу препаратів на обидва патологічні стани. Визначено клінічні фенотипи та варіанти відповіді на терапію для персоналізації лікування.

Результати та їх обговорення

Взаємозв’язок судинної патології та синовіту

Дослідження останнього десятиліття розкривають складну мережу взаємозв’язків між судинною патологією, синовітом різної етіології та статтю. У жінок АГ асоціюється з розвитком остеоартриту колінного суглоба з відношенням шансів 2,27 (95% довірчий інтервал (ДІ) 1,17–4,39), що значно перевищує показники в чоловічій популяції. Це може пояснюватися комплексною взаємодією гормональних факторів, особливостей судинної реактивності та відмінностей у розподілі механічного навантаження. Додатково відзначається висока частота ураження залежно від функції суглоба — опорні суглоби демонструють сильнішу асоціацію з судинною патологією порівняно з неопорними, що свідчить про синергізм біомеханічних та судинних факторів у розвитку синовіту [1].

При запальному артриті серцево-судинне навантаження набуває ще більш драматичного характеру. Систематичний огляд та метааналіз 2023 р. виявив підвищення сумарного ризику серцево-судинних захворювань на 35% (відносний ризик (ВР) 1,35; 95% ДІ 1,12–1,63), при цьому ризик інфаркту міокарда зростає на 43% (ВР 1,43; 95% ДІ 1,29–1,57), а серцево-судинна смертність підвищується на 50–60% зі стандартизованим коефіцієнтом смертності 1,6 (95% ДІ 1,5–1,8) [10]. Ці показники зберігають статистичну значущість навіть після корекції на традиційні фактори серцево-судинного ризику, що підкреслює незалежний внесок запального процесу в атерогенез. Наявність АГ у пацієнтів із ревматоїдним артритом подвоює ризик серцево-судинної захворюваності (ВР 2,24; 95% ДІ 1,42–3,06), а цукровий діабет підвищує його на 94% (ВР 1,94; 95% ДІ 1,58–2,30) [4, 11, 12]. Це створює потенціювальний ефект, коли комбінація факторів призводить до експоненційного зростання ризику, а не простого арифметичного додавання.

Молекулярні механізми патогенетичного зв’язку судинної дисфункції та синовіту

Молекулярна основа взаємозв’язку між судинною патологією та синовітом реалізується через ендотеліальну дисфункцію в синовіальних судинах (табл. 1). Ендотелій зазнає фундаментальних трансформацій, подібних до атеросклеротичних змін: активація прозапальних програм з експресією селектинів та молекул адгезії, дисрегуляція ангіогенезу з формуванням нестабільних гіперпроникних судин та втрата бар’єрних властивостей [13].

Таблиця 1. Порівняльна характеристика молекулярних механізмів синовіту при різних судинних коморбідностях

Судинна патологія	Ключові медіатори	Основні патогенетичні механізми	Клінічні особливості
АГ	Ангіотензин II, ендотелін-1, NO↓	Ендотеліальна дисфункція, підвищена судинна проникність, активація РААС	Переважне ураження опорних суглобів, виражений больовий синдром
Атеросклероз	ФНП-α, ІЛ-6, ICAM-1, VCAM-1	Паралельна активація NF-κB, спільні молекули адгезії, системне запалення	Швидка рентгенологічна прогресія, високий рівень СРБ
Діабетична ангіопатія	AGEs, VEGF, TGF-β	Глікозилювання білків, патологічний ангіогенез, фіброз	Поліартикулярне ураження, резистентність до терапії
Венозна недостатність	VEGF, MMP-9, ІЛ-8	Венозний застій, гіпоксія, активація металопротеїназ	Переважне ураження нижніх кінцівок, виражений набряк

AGEs — кінцеві продукти глікозилювання (Advanced Glycation End-products); ФНП-α — фактор некрозу пухлини-α; ІЛ — інтерлейкін; ICAM-1 — молекула міжклітинної адгезії-1 (Intercellular Adhesion Molecule-1); VCAM-1 — молекула адгезії судинного ендотелію-1 (Vascular Cell Adhesion Molecule-1); VEGF — судинний ендотеліальний фактор росту (Vascular Endothelial Growth Factor); TGF-β — трансформуючий фактор росту-β; MMP-9 — матриксна металопротеїназа-9; NO — оксид азоту; РААС — ренін-ангіотензин-альдостеронова система; NF-κB — ядерний фактор-κB; СРБ — С-реактивний білок. Дані базуються на результатах метааналізів 2020–2025 рр.

Ініціація ендотеліальної дисфункції відбувається через зниження біодоступності оксиду азоту під впливом прозапальних цитокінів. ФНП-α та ІЛ-1β пригнічують експресію ендотеліальної NO-синтази та індукують її роз’єднання через дефіцит кофакторів, що призводить до переключення з продукції NO на генерацію супероксидного радикала. Паралельно активується нікотинамід-аденін-динуклеотид-фосфат (НАДФН)-оксидаза, створюючи додаткове джерело активних форм кисню. Утворений пероксинітрит ушкоджує ендотеліальні клітини, а активація аргінази додатково обмежує продукцію NO, формуючи «хибне коло» дисфункції [5, 14, 15].

РААС демонструє підвищену активність у запалених тканинах. Ангіотензин II не лише викликає вазоконстрикцію, але й посилює оксидативний стрес, що підтверджується покращенням ендотеліальної функції при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину в моделях артриту [15, 16]. Молекули адгезії ICAM-1 та VCAM-1 організують рекрутування лейкоцитів через каскад адгезії під контролем NF-κB, створюючи позитивний зворотний зв’язок запалення [17–19].

Патологічний ангіогенез у синовіальній оболонці, особливо важливий при травматичних ушкодженнях, керується VEGF. Гіпоксія внаслідок підвищеного метаболізму запаленої синовії стабілізує гіпоксія-індукований фактор (HIF)-1α, індукуючи продукцію VEGF. Механічний стрес та біомеханічне навантаження, характерні для посттравматичного періоду, додатково посилюють експресію VEGF. Сигналізація через рецептори VEGFR активує каскади виживання клітин, проліферації та судинної проникності, формуючи патологічну судинну мережу [20–22].

При судинній коморбідності ці механізми потенціюються. АГ асоціюється із хронічною активацією РААС та ендотеліальною дисфункцією, діабетична ангіопатія додає глікозилювання білків та патологічний фіброз, а венозна недостатність створює хронічну гіпоксію з активацією металопротеїназ. Така конвергенція патологічних шляхів пояснює більш тяжкий перебіг синовіту у пацієнтів із коморбідністю та необхідність диференційованого терапевтичного підходу.

Лабораторна оцінка активності синовіту при судинній коморбідності

СРБ залишається маркером першої лінії з 88% чутливістю для синовіту, хоча його рівні можуть модифікуватися віком, ожирінням та терапією. VEGF у синовіальній рідині асоціюється з тяжкістю запалення та рентгенологічною прогресією. Сироватковий VEGF відслідковує активність захворювання та служить альтернативою традиційним маркерам у пацієнтів, які отримують біологічну терапію [21, 23, 24].

Для травматичних ушкоджень суглобів особливе значення має динамічна оцінка маркерів, оскільки їх рівні змінюються в різні фази післятравматичного періоду. Ранній післятравматичний період характеризується піком гострофазових маркерів, тоді як хронізація процесу супроводжується підвищенням маркерів ремоделювання та фіброзу (табл. 2).

Таблиця 2. Діагностичні біомаркери синовіту при судинній коморбідності

Біомаркер	Джерело	Діагностична цінність	Прогностичне значення	Примітки
VEGF	Сироватка крові, СР	Активність синовіту (r=0,72)	Рентгенологічна прогресія	Альтернатива СРБ при анти-ІЛ-6 терапії
sVCAM-1	Сироватка крові	Ендотеліальна дисфункція	Оцінка тяжкого ОА кульшових / колінних суглобів	Корелює з УЗД градацією
sICAM-1	Сироватка крові, СР	Запальна активність	Диференціація системних і локальних судинних подій у суглобах	СР / плазма крові >2–3 вказує на локальний запальний процес
MMP-3	Сироватка крові, СР	Деструкція хряща	Ерозивні зміни	Компонент 6-маркерної панелі
СРБ	Сироватка крові	Системне запалення	Загальний прогноз	Модифікується віком, ожирінням
ІЛ-6	Сироватка крові, СР	Гостра фаза запалення	Відповідь на терапію	Вища специфічність за СРБ

СР — синовіальна рідина, ОА — остеартрит, УЗД — ультразвукове дослідження, r — коефіцієнт кореляції Пірсона. Референтні значення: VEGF (сироватка крові) <100 пг/мл; sVCAM-1 (сироватка крові) <350 нг/мл, sICAM-1 (сироватка) <250 нг/мл, MMP-3 (сироватка крові) <50 нг/мл, СРБ <5 мг/л, ІЛ-6 (сироватка крові) <7 пг/мл. Співвідношення СР / плазма крові >2–3 вказує на локальну продукцію біомаркера в суглобі. Чутливість та специфічність наведені для виявлення активного синовіту при пороговому значенні вище верхньої межі норми.

Розчинні молекули адгезії sVCAM-1 та sICAM-1 відображають як локальне суглобове запалення, так і системну ендотеліальну дисфункцію, що особливо важливо при судинній коморбідності. Співвідношення концентрацій між синовіальною рідиною та плазмою крові >2–3 вказує на локальну продукцію та дозволяє диференціювати суглобове запалення від системної судинної патології. Інтегрована панель з 6 біомаркерів (MMP-3, sVCAM-1, sICAM-1, VEGF, TIMP-1, MCP-1) дозволяє ідентифікувати запальний ендотип із високим ризиком прогресії [25, 26].

Підходи до візуалізації при синовіті із судинною коморбідністю

Візуалізація при синовіті у пацієнтів із судинною коморбідністю потребує комплексного підходу, що інтегрує візуалізаційні методи, лабораторні біомаркери та функціональні тести для оцінки як локального суглобового запалення, так і системних судинних порушень [27].

При ревматоїдному артриті магнітно-резонансна томографія з використанням системи оцінки RAMRIS забезпечує 95% чутливість для виявлення синовіту навіть у пацієнтів у клінічній ремісії, з сильною гістологічною кореляцією (r=0,85; p<0,001). Система використовує T1-зважені послідовності з гадолінієвим контрастом у поєднанні з T2-зваженими послідовностями для комплексної оцінки синовіального запалення, кісткових змін та набряку кісткового мозку. Показник RAMRIS ≥5 балів незалежно прогнозує рентгенологічну прогресію, що робить його важливим інструментом стратифікації ризику. Магнітно-резонансна ангіографія додає інформацію про судинні зміни, виявляючи аномальні судини у 66,7% випадків запальних артритів [28, 29].

Ультразвукове дослідження з енергетичним допплером забезпечує доступну альтернативу для рутинного моніторингу. Метод демонструє 83% чутливість допплерівського сигналу для виявлення активного гістологічного запалення та 80–95% чутливість візуалізації в сірій шкалі для випоту та проліферації. Допплерівський сигнал корелює з інфільтрацією поліморфноядерними лейкоцитами (r=0,397; p<0,01) та депозицією фібрину (r=0,328; p<0,05), забезпечуючи непряму оцінку активності запалення [30, 31].

Терапевтичні стратегії: інтеграція судинного захисту та протизапального контролю

Лікування синовіту у пацієнтів із судинною коморбідністю потребує делікатного балансування між ефективним контролем запалення та мінімізацією серцево-судинного ризику, що часто створює терапевтичну дилему (табл. 3). Традиційні НПЗП, які залишаються наріжним каменем симптоматичної терапії синовіту, зумовлюють комплексний серцево-судинний ризик, підвищуючи його на 10–50% навіть при короткочасному застосуванні. Цей ризик виникає вже в перші тижні терапії та прогресивно зростає з тривалістю застосування, зберігаючи подібний вплив як у пацієнтів із встановленими серцево-судинними захворюваннями, так і без них, хоча абсолютний ризик вищий у першій групі [8, 32–34].

Таблиця 3. Серцево-судинний профіль основних груп препаратів для лікування синовіту

Препарат / група	Вплив на серцево-судинний ризик	Механізми	Рекомендації при серцево-судинній коморбідності
Напроксен	Мінімальне підвищення	Збереження інгібування ЦОГ-1	Препарат вибору серед НПЗП
Диклофенак	↑ на 40–50%	Селективність до ЦОГ-2	Протипоказаний при ССЗ
Інгібітори ЦОГ-2	↑ на 35–92%	↓ простациклін, ↑ тромбоксан	Уникати при серцево-судинному ризику
Ібупрофен ≤1200 мг	Нейтральний	Короткий T½	Можливий при низькому ризику
Топічні НПЗП	Мінімальний	Локальна дія	Пріоритетні при коморбідності
Колхіцин	↓ на 49–67%	Антиінфламасомний ефект	Подвійна користь при ІХС

ССЗ — серцево-судинні захворювання; БПРП — базисні протиревматичні препарати; JAK — янус-кіназа; СН — серцева недостатність; ІХС — ішемічна хвороба серця; MACE — основні несприятливі серцево-судинні події (Major Adverse Cardiovascular Events). ↑ — підвищення ризику; ↓ — зниження ризику. Дані про зміну ризику представлені як відносний ризик або відношення ризиків порівняно з плацебо або активним контролем. Рекомендації базуються на настановах EULAR 2015/2016, ACR 2021 та ESC 2021.

Серед системних НПЗП існує чітка градація серцево-судинного ризику. Найвищий ризик демонструють селективні інгібітори ЦОГ-2 через порушення балансу між про- та антитромботичними факторами: селективна блокада ЦОГ-2 призводить до втрати захисної дії простацикліну при збереженні протромботичної дії тромбоксану А2. Диклофенак має подібний до селективних інгібіторів профіль ризику, його застосування варто уникати у пацієнтів із судинною патологією [32, 35].

Напроксен демонструє найнижчий серцево-судинний профіль серед НПЗП завдяки тривалому періоду напіввиведення та збереженню інгібування ЦОГ-1 протягом усього інтервалу дозування. Низькодозовий ібупрофен (≤1200 мг/добу) також відносно безпечний, хоча при вищих дозах ризик зростає. Важливо враховувати лікарські взаємодії: ацетилсаліцилову кислоту необхідно приймати щонайменше за 2 год до прийому ібупрофену, оскільки останній блокує її антитромбоцитарний ефект [35].

Для пацієнтів із високим серцево-судинним ризиком рекомендується максимально уникати системних НПЗП, надаючи перевагу топічним формам, які забезпечують локальний протизапальний ефект з мінімальною системною абсорбцією. При недостатній ефективності топічних засобів можливе короткочасне застосування напроксену в мінімально ефективних дозах з обов’язковим моніторингом артеріального тиску та функції нирок [34, 36, 37].

Колхіцин викликає особливий інтерес для пацієнтів із поєднанням синовіту та ішемічної хвороби серця. Препарат демонструє 49–67% зниження серцево-судинних подій через антиінфламасомний механізм дії, що включає інгібування NLRP3-інфламасоми та пригнічення міграції нейтрофілів. У низьких дозах (0,5 мг/добу) колхіцин добре переноситься та може розглядатися як додаткова терапія при недостатньому контролі запалення топічними засобами [38, 39].

Стратифікація пацієнтів з артритом, ускладненим синовітом за серцево-судинним ризиком, визначає вибір терапевтичної стратегії (табл. 4). Пацієнтам низького ризику (<10%) можливе призначення системних НПЗП з перевагою напроксену. При помірному ризику (10–20%) пріоритет надається топічним формам з обмеженим застосуванням системних препаратів. Пацієнти високого ризику (>20%) потребують альтернативних підходів (топічні НПЗП, фізіотерапія, внутрішньосуглобові ін’єкції, за необхідності — колхіцин) [40].

Таблиця 4. Алгоритм стратифікації та лікування пацієнтів із синовітом залежно від серцево-судинного ризику

Рівень ризику	Критерії	Першої лінії	Другої лінії	Моніторинг
Низький (<10%)	Відсутність ФР ССЗ, вік <50 років	НПЗП (напроксен) + БПРП	Біологічна терапія	Щорічна оцінка серцево-судинного ризику
Помірний (10–20%)	1–2 ФР ССЗ, вік 50–65 років	Топічні НПЗП, МТХ / ГХХ	Обмежені курси системних НПЗП	Кожні 6 міс: ліпіди, АТ
Високий (>20%)	≥3 ФР або ССЗ в анамнезі	Ацетамінофен, МТХ / ГХХ, колхіцин	Біологічна терапія (не iJAK)	Кожні 3 міс: повна серцево-судинна оцінка
Дуже високий	ІМ, інсульт, СН	Уникати НПЗП, МТХ / ГХХ обов’язково	іІЛ-6 з контролем ліпідів	Спільне ведення з кардіологом

ФР — фактори ризику; МТХ — метотрексат; ГХХ — гідроксихлорохін; iJAK — інгібітори янус-кінази, іІЛ-6 — інгібітори ІЛ-6; СН — серцева недостатність; ІМ — інфаркт міокарда; АТ — артеріальний тиск. Серцево-судинний ризик розрахований за шкалою SCORE2 з множником 1,5 для пацієнтів з ревматоїдним артритом згідно з рекомендаціями EULAR. Фактори ризику включають АГ, дисліпідемію, цукровий діабет, тютюнопаління, сімейний анамнез ранніх ССЗ, ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²). Моніторинг включає оцінку DAS28-СРБ для активності захворювання та стандартні серцево-судинні параметри.

Особливості факторів судинної коморбідності при синовіті

Сучасне розуміння гетерогенності синовіальної патології дозволило ідентифікувати різні клінічні варіанти, які відрізняються за молекулярними характеристиками та відповіддю на терапію. Хоча детальна патотипізація найкраще вивчена при ревматоїдному артриті, універсальні принципи впливу коморбідності на синовіальне запалення застосовні до всіх форм синовіту.

Пацієнти з надмірною масою тіла або ожирінням демонструють виражену модифікацію синовіального запального профілю: більша кількість лімфоїдних агрегатів, вища щільність CD68+ макрофагів у підвистилці, персистенція залишкового синовіту навіть при досягненні клінічного покращення стану. У пацієнтів із метаболічним синдромом (поєднання абдомінального ожиріння, інсулінорезистентності, дисліпідемії та АГ) молекулярне профілювання виявляє підвищену експресію хемокіну CCL3 та адаптерного білка MyD88, що свідчить про домінування вродженого імунітету, активованого метаболічними факторами. Молекулярне профілювання виявляє активацію сигналізації toll-подібних рецепторів через метаболічні медіатори (вільні жирні кислоти, гіперглікемія) і також зміщує імунну відповідь у бік вродженого імунітету. Такий метаболічно-індукований синовіт може гірше відповідати на стандартну протизапальну терапію [41–43].

При травматичних ушкодженнях судинна коморбідність модифікує перебіг синовіту через декілька механізмів. Попередня ендотеліальна дисфункція полегшує міграцію запальних клітин, підвищена судинна проникність зумовлює накопичення запальних медіаторів, а порушена васкулярна реактивність погіршує перебіг запалення. Гіперглікемія додатково порушує функцію синовіальних фібробластів та процеси репарації [44].

Субклінічний синовіт, виявлений візуалізаційними методами, персистує у 27–31% пацієнтів у стані клінічної ремісії. За наявності судинної коморбідності ця частота зростає до 45–50%, що асоціюється з продовженням експресії запальних генів та підвищеним ризиком структурної прогресії. Ця персистенція прихованого запалення може підтримувати підвищений серцево-судинний ризик навіть при адекватному клінічному контролі та потребує перегляду концепції ремісії з включенням візуалізаційних критеріїв [42–44].

Висновки та перспективи

Судинна коморбідність є фундаментальним модулятором патогенезу, клінічного перебігу та терапевтичної відповіді при синовіті будь-якої етіології. Епідеміологічні дані підтверджують двоспрямований зв’язок між судинною патологією та синовітом, який реалізується через конвергенцію патогенетичних механізмів на рівні ендотеліальної дисфункції, патологічного ангіогенезу та системного запалення. Клінічна гетерогенність синовіту при судинній коморбідності відображає різноманітність молекулярних механізмів, а вплив метаболічних факторів створює додатковий рівень складності, потребуючи персоналізованого підходу до діагностики та лікування.

Парадоксальна ситуація з НПЗП, коли ефективні протизапальні засоби можуть підвищувати серцево-судинний ризик, підкреслює важливість індивідуалізованого вибору терапії. Для української клінічної практики особливу актуальність має врахування найвищої у світі поширеності серцево-судинних захворювань при запальних артропатіях у Східній Європі, що потребує адаптації міжнародних рекомендацій з акцентом на ранню діагностику, агресивний контроль факторів ризику та пріоритетне використання стратегій лікування, що зменшують негативний вплив на серцево-судинну систему.

Майбутні дослідження повинні зосередитися на розробці біомаркерів для ранньої ідентифікації пацієнтів високого ризику, створенні економічно ефективних методів оцінки для широкого клінічного застосування та вивченні довгострокових серцево-судинних наслідків різних терапевтичних підходів у пацієнтів із патологією суглобів, що спричиняє розвиток синовіту. Інтеграція судинного захисту в протоколи лікування травматичних та запальних захворювань суглобів, що призводять до розвитку синовіту, повинна стати стандартом, особливо для популяцій високого ризику.

Зв’язок публікації з плановими науково-дослідними роботами

Дослідження є результатом міжкафедральної співпраці кафедр хірургії № 1, № 2 та № 3 Полтавського державного медичного університету та не пов’язане з виконанням планових науково-дослідних робіт.

Персональний внесок авторів

Г.О. Левицький — концептуалізація дослідження, формальний аналіз молекулярних механізмів патогенезу, проведення дослідження, написання оригінального тексту рукопису, рецензування та редагування.

В.І. Ляховський — розробка методології дослідження, наукове керівництво, валідація результатів, адміністрування проєкту, рецензування та редагування рукопису.

Ю.М. Півень — курація даних, забезпечення ресурсів (збір літературних джерел), візуалізація результатів (підготовка таблиць), написання окремих розділів рукопису.

Список використаної літератури

1. Lo K., Au M., Ni J., Wen C. (2022) Association between hypertension and osteoarthritis: A systematic review and meta-analysis of observational studies. J. Orthop. Translat., 32: 12–20. doi: 10.1016/j.jot.2021.05.003.
2. Semb A.G., Ikdahl E., Kerola A.M. et al. (2022) A Clinical Audit of Cardiovascular Risk Factors and Disease in Patients with Rheumatoid Arthritis — SURF-RA. Mediterr. J. Rheumatol., 33(2): 201–217. doi: 10.31138/mjr.33.2.201.
3. Hall A.J., Stubbs B., Mamas M.A. et al. (2016) Association between osteoarthritis and cardiovascular disease: Systematic review and meta-analysis. Eur. J. Prev. Cardiol., 23(9): 938–946. doi: 10.1177/2047487315610663.
4. Baghdadi L.R., Woodman R.J., Shanahan E.M., Mangoni A.A. (2015) The impact of traditional cardiovascular risk factors on cardiovascular outcomes in patients with rheumatoid arthritis: a systematic review and meta-analysis. PLoS One, 10(2): e0117952. doi: 10.1371/journal.pone.0117952.
5. Steyers C.M. 3rd, Miller F.J. Jr. (2014) Endothelial dysfunction in chronic inflammatory diseases. Int. J. Mol. Sci., 15(7): 11324–11349. doi: 10.3390/ijms150711324.
6. Aymon R., Mongin D., Guemara R. et al. (2025) Incidence of Major Adverse Cardiovascular Events in Patients With Rheumatoid Arthritis Treated With JAK Inhibitors Compared With Biologic Disease-Modifying Antirheumatic Drugs: Data From an International Collaboration of Registries. Arthritis Rheumatol., 77(9): 1194–1204. doi: 10.1002/art.43188.
7. Hansildaar R., Vedder D., Baniaamam M. et al. (2021) Cardiovascular risk in inflammatory arthritis: rheumatoid arthritis and gout. Lancet Rheumatol., 3(1): e58–e70. doi: 10.1016/S2665-9913(20)30221-6.
8. Pepine C.J., Gurbel P.A. (2017) Cardiovascular safety of NSAIDs: Additional insights after PRECISION and point of view. Clin. Cardiol., 40(12): 1352–1356. doi: 10.1002/clc.22814.
9. Kerola A.M., Rollefstad S., Semb A.G. (2021) Atherosclerotic Cardiovascular Disease in Rheumatoid Arthritis: Impact of Inflammation and Antirheumatic Treatment. Eur. Cardiol., 16: e18. doi: 10.15420/ecr.2020.44.
10. Barkhane Z., Zaree A., Zulfiqar S. et al. (2023) Comparison of Cardiovascular Outcomes in Patients With and Without Rheumatoid Arthritis: A Meta-Analysis of Observational Studies. Cureus, 15(6): e40348. doi: 10.7759/cureus.40348.
11. Dijkshoorn B., Raadsen R., Nurmohamed M.T. (2022) Cardiovascular Disease Risk in Rheumatoid Arthritis Anno 2022. J. Clin. Med., 11(10). doi: 10.3390/jcm11102704.
12. Jagpal A., Navarro-Millan I. (2018) Cardiovascular co-morbidity in patients with rheumatoid arthritis: a narrative review of risk factors, cardiovascular risk assessment and treatment. BMC Rheumatol., 2: 10. doi: 10.1186/s41927-018-0014-y.
13. Middleton J., Americh L., Gayon R. et al. (2004) Endothelial cell phenotypes in the rheumatoid synovium: activated, angiogenic, apoptotic and leaky. Arthritis Res. Ther., 6(2): 60–72. doi: 10.1186/ar1156.
14. Dimitroglou Y., Aggeli C., Theofilis P. et al. (2023) Novel Anti-Inflammatory Therapies in Coronary Artery Disease and Acute Coronary Syndromes. Life (Basel), 13(8).
15. Totoson P., Maguin-Gate K., Prati C. et al. (2014) Mechanisms of endothelial dysfunction in rheumatoid arthritis: lessons from animal studies. Arthritis Res. Ther., 16(1): 202. doi: 10.1186/ar4450.
16. Ma J., Chen X. (2022) Advances in pathogenesis and treatment of essential hypertension. Front. Cardiovasc. Med., 9: 1003852. doi: 10.3389/fcvm.2022.1003852.
17. Navarro-Hernandez R.E., Oregon-Romero E., Vazquez-Del Mercado M. et al. (2009) Expression of ICAM1 and VCAM1 serum levels in rheumatoid arthritis clinical activity. Association with genetic polymorphisms. Dis. Markers, 26(3): 119–126.
18. Carter R.A., Campbell I.K., O’Donnel K.L., Wicks I.P. (2002) Vascular cell adhesion molecule-1 (VCAM-1) blockade in collagen-induced arthritis reduces joint involvement and alters B cell trafficking. Clin. Exp. Immunol., 128(1): 44–51.
19. Szekanecz Z., Koch A.E. (2000) Cell-cell interactions in synovitis. Endothelial cells and immune cell migration. Arthritis Res., 2(5): 368–373. doi: 10.1186/ar114.
20. Carter M.M., Birmingham T.B., Philpott H.T. et al. (2022) Angiogenesis and Endothelial Dysfunction: Synovial Vascular Pathology Is Associated with Surrogate Measures of Knee Load during Walking. Osteoarthritis and Cartilage, 30: S36–S37.
21. Kim J.W., Kong J.S., Lee S. et al. (2020) Angiogenic cytokines can reflect the synovitis severity and treatment response to biologics in rheumatoid arthritis. Exp. Mol. Med., 52(5): 8430853. doi: 10.1038/s12276-020-0443-8.
22. Guo D., Wang Q., Li C. et al. (2017) VEGF stimulated the angiogenesis by promoting the mitochondrial functions. Oncotarget., 8(44): 77020-7.
23. Sokolove J., Lepus C.M. (2013) Role of inflammation in the pathogenesis of osteoarthritis: latest findings and interpretations. Ther. Adv. Musculoskelet. Dis., 5(2): 77–94. doi: 10.1177/1759720X12467868.
24. Taylor P.C. (2002) VEGF and imaging of vessels in rheumatoid arthritis. Arthritis Res., 4 Suppl 3(Suppl. 3): S99–S107. doi: 10.1186/ar582.
25. Haraden C.A., Huebner J.L., Hsueh M.F. et al. (2019) Synovial fluid biomarkers associated with osteoarthritis severity reflect macrophage and neutrophil related inflammation. Arthritis Res. Ther., 21(1): 146. doi: 10.1186/s13075-019-1923-x.
26. Leblond A., Pezet S., Trouvin A.P. et al. (2018) Linking systemic angiogenic markers to synovial vascularization in rheumatoid arthritis. PLoS One, 13(9): e0203607.
27. Thoenen J., MacKay J.W., Sandford H.J.C. et al. (2022) Imaging of Synovial Inflammation in Osteoarthritis, From the AJR Special Series on Inflammation. AJR Am. J. Roentgenol., 218(3): 405–417. doi: 10.2214/AJR.21.26170.
28. Vasanth L.C., Foo L.F., Potter H.G. et al. (2010) Using magnetic resonance angiography to measure abnormal synovial blood vessels in early inflammatory arthritis: a new imaging biomarker? J. Rheumatol., 37(6): 1129–1135.
29. Frenken M., Schleich C., Brinks R. et al. (2019) The value of the simplified RAMRIS-5 in early RA patients under methotrexate therapy using high-field MRI. Arthritis Res. Ther., 21(1): 21. doi: 10.1186/s13075-018-1789-3.
30. Fukae J., Tanimura K., Atsumi T., Koike T. (2014) Sonographic synovial vascularity of synovitis in rheumatoid arthritis. Rheumatology (Oxford), 53(4): 586–591.
31. Cupek R., Ziebinski A. (2016) Automated assessment of joint synovitis activity from medical ultrasound and power doppler examinations using image processing and machine learning methods. Reumatologia, 54(5): 239–242.
32. Gislason G.H. (2009) NSAIDs and cardiovascular risk. Am. Fam. Physician, 80(12): 1366.
33. Ikdahl E., Kerola A., Sollerud E., Semb A.G. (2024) Cardiovascular Implications of Non-steroidal Anti-inflammatory Drugs: A Comprehensive Review, with Emphasis on Patients with Rheumatoid Arthritis. Eur. Cardiol., 19: e27.
34. Baoqi Y., Dan M., Xingxing Z. et al. (2021) Effect of Anti-Rheumatic Drugs on Cardiovascular Disease Events in Rheumatoid Arthritis. Front. Cardiovasc. Med., 8: 812631. doi: 10.3389/fcvm.2021.812631.
35. Taubert K.A. (2008) Cardiology patient pages. Can patients with cardiovascular disease take nonsteroidal antiinflammatory drugs? Circulation, 117(17): e322–e324.
36. Pello Lazaro A.M., Blanco-Colio L.M., Franco Pelaez J.A., Tunon J. (2021) Anti-Inflammatory Drugs in Patients with Ischemic Heart Disease. J. Clin. Med., 10(13).
37. Smolen J.S., Landewe R.B.M., Bergstra S.A. et al. (2023) EULAR recommendations for the management of rheumatoid arthritis with synthetic and biological disease-modifying antirheumatic drugs: 2022 update. Ann. Rheum. Dis., 82(1): 3–18.
38. Waksman R., Merdler I., Case B.C. et al. (2024) Targeting inflammation in atherosclerosis: overview, strategy and directions. EuroIntervention, 20(1): 32–44.
39. Kosmas C.E., Silverio D., Sourlas A. et al. (2019) Anti-inflammatory therapy for cardiovascular disease. Ann. Transl. Med., 7(7): 147. doi: 10.21037/atm.2019.02.34.
40. Agca R., Heslinga S.C., Rollefstad S. et al. (2017) EULAR recommendations for cardiovascular disease risk management in patients with rheumatoid arthritis and other forms of inflammatory joint disorders: 2015/2016 update. Ann. Rheum. Dis., 76(1): 17–28. doi: 10.1136/annrheumdis-2016-209775.
41. Sun A.R., Panchal S.K., Friis T. et al. (2017) Obesity-associated metabolic syndrome spontaneously induces infiltration of pro-inflammatory macrophage in synovium and promotes osteoarthritis. PLoS One, 12(8): e0183693.
42. Hulander E., Barebring L., Turesson Wadell A. et al. (2021) Diet intervention improves cardiovascular profile in patients with rheumatoid arthritis: results from the randomized controlled cross-over trial ADIRA. Nutr J., 20(1): 9.
43. Dickson B.M., Roelofs A.J., Rochford J.J. et al. (2019) The burden of metabolic syndrome on osteoarthritic joints. Arthritis Res. Ther., 21(1): 289.
44. Zhang F., Wei K., Slowikowski K. et al. (2019) Defining inflammatory cell states in rheumatoid arthritis joint synovial tissues by integrating single-cell transcriptomics and mass cytometry. Nat Immunol., 20(7): 928–942.

Інформація про авторів:

Левицький Георгій Олександрович — асистент кафедри хірургії № 2 Полтавського державного медичного університету, Полтава, Україна. E-mail: [email protected]

Півень Юрій Миколайович — кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії № 3 Полтавського державного медичного університету, Полтава, Україна.

Ляховський Віталій Іванович — доктор медичних наук, професор кафедри хірургії № 1 Полтавського державного медичного університету, Полтава, Україна.

Information about the authors:

Levytskyi Heorhii O. — Assistant, Department of Surgery № 2, Poltava State Medical University, Poltava, Ukraine. E-mail: [email protected]

Piven Yuriy M. — Candidate of Medical Sciences (PhD), Associate Professor, Department of Surgery № 3, Poltava State Medical University, Poltava, Ukraine.

Liakhovskyi Vitaliy I. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Department of Surgery № 1, Poltava State Medical University, Poltava, Ukraine.

Надійшла до редакції/Received: 28.10.2025
Прийнято до друку/Accepted: 06.11.2025