Окружність талії та ризики
Отже, критерієм абдомінального ожиріння є окружність талії ≥80 см у жінок та ≥94 см у чоловіків. У перехресному дослідженні [2] використовувалися дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), зібрані протягом 20 років у 91 країні Африки, Америки, регіону Східного Середземномор’я, Європи, Південно-Східної Азії та регіону Західної частини Тихого океану. Було включено дорослих віком до 69 років.
Отримано наступні результати:
- у більш ніж 20% людей із нормальним індексом маси тіла (ІМТ) окружність талії перевищує норму;
- у людей з абдомінальним ожирінням, але нормальним ІМТ ризик артеріальної гіпертензії зростав на 29%, цукрового діабету — на 81%, підвищеного рівня загального холестерину — на 39%, підвищеного вмісту тригліцеридів у крові — на 56%;
- на ризик розвитку абдомінального ожиріння може впливати рівень освіти (тип зайнятості): вищий рівень освіти був пов’язаний з більш високим ризиком розвитку абдомінального ожиріння (відносний ризик 2,38) порівняно з нижчим рівнем освіти (відносний ризик 1,53).
Таким чином, навіть за нормального індексу маси тіла збільшення окружності талії може бути асоційовано зі зростанням ризику метаболічних порушень.
Географія «животів різного розміру»
Глобальна поширеність абдомінального ожиріння становила 45,4%, варіюючись від 31,4% (95% довірчий інтервал (ДІ) 31,1–31,8%) у Південно-Східній Азії до 61,6% (95% ДІ 61,1–62,1%) у Європі. Поширеність на рівні окремих країн варіювала від 89,2% (95% ДІ 88,4–89,9%) у Тонга до 12,7% (95% ДІ 12,2–13,2%) у В’єтнамі.
Україна в цих координатах займає проміжне положення ближче до верхніх значень із показником 58,56% (95% ДІ 57,04–60,05%).
Географія «завеликих до ІМТ» животів
Серед учасників із нормальним ІМТ 21,7% (95% ДІ 21,5–21,8%) мали абдомінальне ожиріння, варіюючи від 15,3% (95% ДІ 15,0–15,7%) у регіоні Західної частини Тихого океану до 32,9% — в регіоні Східного Середземномор’я. Ліван (58,4% (95% ДІ 54,1–62,6%)) та Марокко (45,7% (95% ДІ 43,4–47,9%)) мали найвищу поширеність на рівні країни, тоді як Мозамбік — найнижчу (6,9% (95% ДІ 5,9–8,1%)).
Показник України знаходиться в районі середніх значень, становлячи 23,72% (95% ДІ 21,60–25,98%), подібно до Шрі-Ланки (24,20% (95% ДІ 23,44–24,97%)) та Таджикистану (22,24% (95% ДІ 19,91–24,77%)).
Необхідність зважати на окружність талії, а не тільки ІМТ
Абдомінальний (вісцеральний) жир забезпечує більш надійну оцінку кардіометаболічного ризику, ніж лише ІМТ, через його зв’язок із запаленням та метаболічними ефектами. У зв’язку з цим ряд міжнародних експертних груп рекомендують рутинне вимірювання окружності талії в клінічних умовах. Результати цього дослідження також вказують на необхідність використання ІМТ та окружності талії разом, а не окремо, для забезпечення більш повної та точної оцінки кардіометаболічного ризику серед різних груп населення.
«Шкідливий» та «нешкідливий» вісцеральний жир
Цікавий коментар до публікації «JAMA Network Open» залишив автор досліджень, присвячених кореляції з кардіометаболічними факторами ризику іншого параметра оцінки жирових накопичень.
Так, окружність талії враховує не лише шкідливий вісцеральний жир, але й підшкірний жир черевної порожнини, який, як правило, нейтральний щодо прогнозування несприятливих наслідків. При цьому підшкірний жир черевної порожнини спадає до боків живота в положенні лежачи на спині.
Щоб виключити підшкірний жир з вимірюваного показника, у рамках національних обстежень здоров’я та харчування США (National Health and Nutrition Examination Surveys — NHANES) використовували портативний недорогий штангенциркуль (рисунок). Опубліковані аналізи показали, що співвідношення сагітального діаметра живота в положенні лежачи на спині (також званий висотою живота) та зросту тісніше пов’язане з рівнем тригліцеридів натще, інсуліном натще та проксі-оцінками інсулінорезистентності, ніж співвідношення окружність талії / зріст [3].
Можливість імпровізувати, створюючи «штангенциркуль», — чи не єдина перепона на шляху впровадження методу. Неопубліковані дані свідчать, що вимірювання штангенциркулем були простішими для персоналу, ніж вимірювання окружності талії, а результати були більш відтворюваними.
Походження європейської культури харчування
Цікавий погляд на формування сучасного раціону жителів Європи представлено у статті, присвяченій історії Середземноморської дієти [4]. Так, йдеться про базовий культурно-історичний харчовий код, тобто тріаду олії, хліба та вина, що був поширений регіонами континентальної Європи чернечими орденами.
Сформувалася ця традиція на основі звичок жителів Римської імперії, де представники багатих класів любили свіжу рибу (переважно смажену на оливковій олії або приготовлену на грилі) та морепродукти, особливо устриці, які їли сирими чи смаженими. Простолюдинам Риму, однак, була приготовлена мізерна їжа, що складається з хліба та 0,5 кг оливок та оливкової олії на місяць, з деякою кількістю солоної риби, рідко — невеликої кількості м’яса.
Традиція варварів — германських племен, що надавали перевагу м’ясу, овочів і фруктів вживали набагато менше, а зерно — не тільки у вигляді хліба, але й пива, прищепилася до звичок римлян лише фрагментарно.
З плином часу ці дві традиції перетнулися з третьою — арабського світу, якій притаманні цукрова тростина, рис, цитрусові, баклажани, спеції, рожева вода, мигдаль та гранати.
Дійсно, Середземномор’я — точка перетину різних устроїв життя. Тут є як позитивні зразки — всесвітньо відомий раціон здорового харчування, так і негативні — регіони з високою поширеністю ожиріння, особливо абдомінального.
Список використаної літератури
|
