Доброякісні неуточнені пухлини яєчників: патоморфологія, біомаркери та вплив на оваріальний резерв | Український Медичний Часопис

Мета: провести комплексне порівняння гістологічної, імуногістохімічної та молекулярної структури доброякісних неуточнених пухлин яєчників (ДНПЯ) з урахуванням їх проліферативної активності, запального мікрооточення, ангіогенезу та клінічного впливу на оваріальний резерв. У роботі охоплено 4 основні морфологічні форми ДНПЯ: ендометріоїдні, дермоїдні, серозні та муцинозні кісти.

Об’єкт і методи дослідження. Досліджено 120 гістологічно підтверджених випадків ДНПЯ у жінок репродуктивного віку. Застосовано світлову мікроскопію, імуногістохімічний аналіз (Ki-67, HE-4, CD10, VEGF), визначення прозапальних цитокінів (інтерлейкін (IL)-6, фактор некрозу пухлин (ФНП)-α), та оцінку індексу інсулінорезистентності (HOMA-IR).

Результати. Ендометріоїдні кісти асоціювалися з високою запальною та ангіогенною активністю, що супроводжувалося зниженням оваріального резерву навіть без хірургічного втручання. Серозні цистаденоми продемонстрували підвищену проліферативну активність за даними експресії Ki-67. Дермоїдні кісти виявили мінімальний проліферативний та метаболічний потенціал. Муцинозні — характеризувалися складною архітектурою, але низьким біологічним навантаженням.

Висновок. Встановлено чіткі морфофункціональні та імуногістохімічні відмінності між формами ДНПЯ, що визначають клінічну тактику та потребу в персоналізованому підході до збереження фертильності, особливо у випадках ендометріозасоційованих кіст.

Вступ

Доброякісні неуточнені пухлини яєчників (ДНПЯ) є однією з найпоширеніших форм патології у жінок репродуктивного віку. Їх клінічне значення зумовлене не лише загрозою порушення оваріальної функції, а й необхідністю обґрунтування тактики лікування з урахуванням фертильності пацієнтки [1]. Відповідно до рекомендацій Європейської асоціації репродукції людини та ембріології (European Society of Human Reproduction and Embryology — ESHRE) 2022 р. збереження репродуктивного потенціалу має базуватися на стратифікації ризиків і використанні органозберігаючого підходу з урахуванням гормонального та імунного статусу жінки [7]. Аналогічні позиції підтверджуються й українськими клінічними дослідженнями [11–13].

Серед ДНПЯ найчастіше діагностуються ендометріоїдні кісти, які мають складну патогенетичну природу. Вони поєднуються з хронічним тазовим болем, дисменореєю, безпліддям та демонструють високий рівень прозапальних цитокінів (інтерлейкіну (IL)-1β, IL-6, фактора некрозу пухлин (ФНП)-α), факторів ангіогенезу (Vascular Endothelial Growth Factor — VEGF), оксидативного стресу, активацію NF-κB і HIF-1α, що запускають каскад пошкодження яєчникової тканини, фіброзу та зменшення оваріального резерву [2–4]. Ці зміни призводять до зменшення кількості антральних фолікулів навіть без хірургічного втручання [5]. Саме тому ендометріоїдні пухлини потребують комплексної діагностики та персоналізованого лікування з фокусом на збереження фертильності.

Серозні та муцинозні цистаденоми посідають проміжну позицію. Серозні утворення часто мають проліферативні папілярні розростання і вищий рівень експресії Ki-67, що підвищує ризик рецидиву або появи граничних форм, тому потребують морфологічного контролю [8, 9]. Муцинозні кісти, хоч і демонструють складну архітектуру та великі розміри, зазвичай виявляють низьку клітинну активність. Проте їх багатокамерність може ускладнювати хірургічне лікування [9, 10].

Дермоїдні кісти (тератоми) мають інертний клінічний перебіг, стабільний і низький рівень проліферації, ангіогенезу й запальної активності. Вони характеризуються генетичною стабільністю [6], майже не впливають на овуляторну функцію і не спричиняють структурного ураження яєчника, що дозволяє обмежитися хірургічним лікуванням без потреби в ад’ювантній терапії [8].

Таким чином, диференційований підхід до оцінки морфологічних і молекулярних особливостей ДНПЯ є критично важливим для формування персоналізованої лікувальної тактики. Стратифікація ризиків втрати оваріального резерву повинна базуватися на комплексному аналізі біомаркерів запалення, ангіогенезу, проліферації, імуногістохімічного профілю та індексу інсулінорезистентності [10].

Мета дослідження: вивчити гістологічну, імуногістохімічну та молекулярну будову основних типів доброякісних неуточнених пухлин яєчників та оцінити їхній вплив на репродуктивний потенціал жінки.

Об’єкт і методи дослідження

У дослідження включено 120 пацієнток репродуктивного віку (18–45 років), які перебували на лікуванні в гінекологічному стаціонарі КП «Волинська обласна клінічна лікарня Волинської обласної ради» та Волинському обласному онкологічному диспансері з приводу пухлиноподібних утворень яєчників. Дослідження проводилось із дотриманням етичних принципів Гельсінської декларації (2013) з отриманням інформованої згоди. Пацієнтки були розподілені на три групи: основну (n=60), порівняння (n=30) та контрольну (n=30). Усім пацієнткам проводили трансвагінальне ультразвукове дослідження, лабораторну діагностику, лапароскопічне втручання з наступним гістологічним аналізом видаленого матеріалу. Гістологічні препарати фарбували гематоксиліном та еозином, додатково використовували імуногістохімічні маркери Ki-67, VEGF, HE-4, CD10, ER, PR, CA-125. Вміст прозапальних цитокінів IL-6, ФНП-α та рівень VEGF визначали в сироватці крові методом ELISA. Для оцінки інсулінорезистентності використовувався індекс HOMA-IR. Статистичний аналіз проводився із використанням програмного забезпечення SPSS 22.0. Для кількісних змін використовували ANOVA з поправкою Бонферроні. Рівень значущості p<0,05 вважався статистично достовірним.

Результати та їх обговорення

У дослідження включено 120 пацієнток репродуктивного віку з морфологічно підтвердженими доброякісними неуточненими пухлинами яєчників. Серед них переважали ендометріоїдні кісти — 73,3% (n=88), що відповідає сучасним епідеміологічним даним про домінування ендометріозасоційованих уражень у жінок із безпліддям [1]. Дермоїдні кісти становили 11,7% (n=14), серозні — 8,3% (n=10), а муцинозні цистаденоми — 6,7% (n=8) (рис. 1).

Рисунок 1. Розподіл типів пухлиноподібних утворень яєчників

Аналіз гістологічної структури підтвердив характерні ознаки для кожного типу пухлин. Для ендометріоїдних кіст типовими були залозистий епітелій, фіброзована строма, гемосидерофаги та осередки гіалінозу. У 42% відмічали явища децидуалізації, що вказує на гормональну чутливість епітелію. Дермоїдні пухлини демонстрували повний спектр зародкових похідних, включаючи зроговілий епітелій, ділянки хрящової, нервової, жирової тканини, що підтверджує їх герміногенне походження. Серозні та муцинозні утворення мали тонкостінну архітектоніку, з епітелієм трубного (серозні) або муцинозного типу (муцинозні), без ознак клітинної атипії або мітотичної активності.

Імуногістохімічне дослідження проліферативного маркера Ki-67 виявило найвищу експресію в серозних цистаденомах — 6,3±1,8%, що узгоджується з міжнародними даними про їхню відносно вищу клітинну активність та тенденцію до папілярних розростань [8, 9]. У ендометріоїдних кістах Ki-67 становив 4,8±1,2%, що свідчить про помірну проліферацію. Найнижчі значення Ki-67 були характерні для дермоїдних (1,2±0,5%) та муцинозних (2,1±0,7%) утворень, що свідчить про їх стабільний і клінічно інертний перебіг [6] (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльна характеристика імуногістохімічних, запальних та метаболічних показників у жінок із різними типами доброякісних неуточнених пухлин яєчників

Показник	Ендометріоїдна кіста	Дермоїдна кіста	Серозна цистаденома	Муцинозна цистаденома
Кількість випадків, n	88	14	10	8
Ki-67, %	4,8±1,2	1,2±0,5	6,3±1,8	2,1±0,7
HE-4, пмоль/л	53,5±10,4	41,2±8,3	47,8±9,5	45,6±9,1
IL-6, пг/мл	2,1±0,4	1,4±0,3	1,8±0,3	1,7±0,3
ФНП-α, пг/мл	3,2±0,6	1,9±0,4	2,7±0,5	2,5±0,4
VEGF, пг/мл	290,4±35,2	190,7±28,1	245,9±30,5	230,1±29,8
HOMA-IR	3,1±0,6	2,2±0,5	2,5±0,4	2,6±0,4

Рівні прозапальних цитокінів IL-6 та ФНП-α були достовірно вищими у пацієнток з ендометріоїдними кістами (2,1±0,4 і 3,2±0,6 пг/мл відповідно), що корелює з хронічним запаленням і оксидативним стресом, описаними в дослідженнях Gupta та співавторів (2020) [10]. Серозні пухлини продемонстрували проміжний рівень запального профілю (IL-6 — 1,8±0,3), тоді як дермоїдні та муцинозні — найнижчий (1,4±0,3 і 1,7±0,3 відповідно).

Показник VEGF — ключовий маркер ангіогенезу — мав найвищі значення при ендометріоїдних кістах (290,4±35,2 пг/мл), що підтверджує посилений неоангіогенез як складову патогенезу цієї форми пухлин [3, 12]. Для серозних і муцинозних утворень VEGF був на рівні 230–245 пг/мл, у дермоїдних — лише 190,7±28,1 пг/мл, що свідчить про мінімальний судинний компонент у цих пухлинах (див. табл. 1).

Визначення рівня HE-4 показало, що жодна з досліджених пухлин не перевищувала порогових значень, характерних для онкологічних захворювань. HE-4 був найвищим при ендометріоїдних кістах (53,5±10,4 пмоль/л), що підтверджує роль ендометріозу в системному імунному та метаболічному фоні. У дермоїдних HE-4 становив 41,2±8,3 пмоль/л.

Індекс HOMA-IR, що відображає інсулінорезистентність, був найвищим при ендометріоїдних кістах (3,1±0,6), що узгоджується з літературними даними про зв’язок між ендометріозом, хронічним запаленням та метаболічною дисфункцією [9]. Для інших пухлин цей індекс був достовірно нижчим: 2,2–2,6.

Статистичний аналіз методом ANOVA з поправкою Бонферроні виявив достовірні відмінності за всіма біомаркерами між ендометріоїдними та іншими типами пухлин (p<0,01). Найменша різниця була між серозними та муцинозними кістами, однак навіть у цьому випадку Ki-67 та VEGF були вищими при серозних новоутвореннях.

Таким чином, встановлено, що саме ендометріоїдні кісти мають найбільш несприятливий біологічний профіль: поєднання хронічного запалення, ангіогенезу, оксидативного стресу та метаболічного дисбалансу. Це створює передумови для зниження оваріального резерву навіть без хірургічного втручання і потребує особливо делікатного підходу до діагностики та лікування. Збереження оваріального резерву у пацієнток з цим типом пухлин має бути стратегічним пріоритетом у рамках персоналізованої медицини [7, 17].

Отримані результати підтверджують, що морфологічний тип доброякісної пухлини яєчника чинить безпосередній вплив на функціональний стан оваріального резерву, рівень запалення, ангіогенезу та проліферативної активності. Найбільш клінічно несприятливий профіль продемонстрували ендометріоїдні кісти, що виявляли підвищену експресію VEGF, HE-4, прозапальних цитокінів IL-6 і ФНП-α, а також помірну проліферацію (Ki-67 ~5%) [9, 12]. Ці зміни, згідно з рекомендаціями ESHRE (2022) та Американського товариства репродуктивної медицини (American Society for Reproductive Medicine — ASRM) (2023), вважаються ключовими факторами зменшення оваріального резерву навіть до втручання.

У пацієнток основної групи відмічається зниження проліферативної, ангіогенної та фіброзуючої активності у тканинах ендометріоїдних кіст. Це вказує на позитивний вплив лікувальної стратегії, спрямованої на збереження оваріального резерву та запобігання структурному виснаженню яєчника. Навпаки, у пацієнток без профілактичної терапії відзначають вищі значення усіх трьох маркерів, що асоціюються з більш агресивним перебігом патології та потенційним погіршенням репродуктивного прогнозу. Показник проліферативної активності Ki-67 варіює між групами: основна — 4,5%, порівняльна — 5,2% та контрольна група — 4,7% (рис. 2).

Рисунок 2. Динаміка імуногістохімічних показників Кі-67, НЕ-4, VEGF при ендометріоїдній кісті у жінок обстежених груп

Підвищене значення в порівняльній групі (5,2%) свідчить про активацію стромального клітинного поділу у відповідь на запалення або механічне втручання. В основній групі, де проводилася профілактична терапія, рівень Ki-67 був помірно нижчим, що вказує на стабілізацію тканинного мікрооточення. Це демонструє позитивний вплив комплексного лікування на обмеження гіперпластичних процесів у яєчнику.

VEGF — ключовий маркер ангіогенезу. Найвищий рівень у порівняльній групі (295 пг/мл) свідчить про активний ангіогенез, ймовірно, у відповідь на запалення або післяопераційні процеси. В основній групі зафіксовано помірне зниження VEGF (285), що може вказувати на зменшення судинного ремоделювання під впливом антиоксидантної та протизапальної терапії. Це важливо для запобігання хронічній гіпоксії та структурній деструкції яєчникової тканини.

HE-4 — маркер ремоделювання та стромальної реакції. Підвищені значення в порівняльній (54,8) та контрольній (53,5) групах свідчать про активну відповідь строми на ендометріоїдний процес. Натомість в основній групі зниження до 51,2 пмоль/л вказує на зниження рівня хронічного подразнення тканин, що корелює з нижчою активацією фіброзу.

Важливо зазначити, що в основній групі, де застосовувалася ад’ювантна антиоксидантна та протизапальна терапія (озонотерапія, вітамін D, омега-3, фізіотерапія) до і після операції, виявлено найнижче зниження рівня антимюллерового гормону (АМГ) (лише на 6% через 18 міс). У групах без таких заходів зниження досягало 30–37%, що узгоджується з даними досліджень A. Cobo та співавторів (2016) [1], де зазначено, що хірургія без превентивних заходів може викликати втрату до 44% оваріального резерву при видаленні ендометріоїдних кіст >3 см.

Серозні цистаденоми, незважаючи на морфологічну доброякісність, продемонстрували найвищий рівень Ki-67 (6,3%), що підтверджує клінічні спостереження про ризик граничних (borderline) форм і потребу в морфологічному моніторингу, як вказано у сучасних настановах [6–8] (рис. 3).

Рисунок 3. Динаміка імуногістохімічних показників Кі-67, НЕ-4, VEGF при серозній цистаденомі у жінок обстежених груп

Муцинозні пухлини демонстрували низький проліферативний та помірний ангіогенний профіль, однак їх багатокамерна структура створює ризик перфорації під час хірургічного втручання, що, згідно з NCCN Guidelines (Ovarian Tumors, 2023), може спричинити ускладнення на кшталт псевдоміксоми перитонеї [6, 7] (рис. 4).

Рисунок 4. Динаміка імуногістохімічних показників Кі-67, НЕ-4, VEGF при ендометріоїдних кістах у жінок обстежених груп

Дермоїдні кісти, відповідно до даних літератури [4], залишаються найменш агресивною формою з найнижчим рівнем усіх маркерів (Ki-67 ~1%, VEGF ~190 пг/мл, HE-4 ~41 пмоль/л), що підтверджує доцільність виключно хірургічного лікування без потреби в подальшій терапії або моніторингу (рис. 5).

Рисунок 5. Динаміка імуногістохімічних показників Кі-67, НЕ-4, VEGF при дермоїдній кісті у жінок обстежених груп

Отримані результати підтверджують, що морфологічний тип доброякісної пухлини яєчника чинить безпосередній вплив на функціональний стан оваріального резерву, рівень запалення, ангіогенезу та проліферативної активності. Найбільш клінічно несприятливий профіль продемонстрували ендометріоїдні кісти, що виявляли підвищену експресію VEGF, HE-4, прозапальних цитокінів IL-6 і ФНП-α, а також помірну проліферацію (Ki-67 ~5%). Ці зміни, згідно з рекомендаціями ESHRE (2022) [7] та ASRM (2023) [17], вважаються ключовими факторами зниження оваріального резерву навіть до втручання.

В основній групі, де застосовувалися ад’ювантна антиоксидантна та протизапальна терапія до і після операції, відмічено найменше зниження рівня АМГ (лише на 6% через 18 міс). У групах без таких заходів зниження досягало 30–37%, що узгоджується з даними А. Cobo та співавторів (2016) [1] та іншими джерелами [6, 9], де зазначено, що хірургія без превентивних заходів може викликати втрату до 44% оваріального резерву при видаленні ендометріоїдних кіст >3 см (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка основних біомаркерів у обстежених жінок

Показник	Основна група (n=60)	Група порівняння (n=30)	Контрольна група (n=30)
AMH до лікування, нг/мл	3,1±0,5	2,4±0,4	1,9±0,3
AMH через 18 міс, нг/мл	2,9±0,5	1,5±0,3	1,3±0,3
Зниження AMГ, %	~6%	~37%	>30%
IL-6, пг/мл	1,5±0,4	2,4±0,5	2,6±0,5
CA-125, Од./мл	20,5±5,2	25,3±6,1	30,7±7,4
Частота настання вагітності, %	70	45	20

Серозні цистаденоми, незважаючи на морфологічну доброякісність, продемонстрували найвищий рівень Ki-67 (6,3%), що підтверджує клінічні спостереження про ризик граничних (borderline) форм і потребу в морфологічному моніторингу. Це відповідає положенням Національного уніфікованого клінічного протоколу України (наказ МОЗ України від 09.09.2013 р. № 787) [11].

Муцинозні пухлини демонстрували низький проліферативний та помірний ангіогенний профіль, однак їх багатокамерна структура створює ризик перфорації під час хірургії, що, згідно з сучасними рекомендаціями [6], може спричинити ускладнення на кшталт псевдоміксоми перитонеї.

Дермоїдні кісти залишаються найменш агресивною формою з найнижчим рівнем усіх маркерів, що підтверджує доцільність виключно хірургічного лікування без потреби в подальшій терапії або моніторингу [4].

Статистично достовірні міжгрупові відмінності (p<0,01 за ANOVA та Бонферроні) дозволяють зробити висновок про ефективність органозберігаючої стратегії, особливо при лікуванні ендометріоїдних кіст. Персоналізована тактика, що враховує тип пухлини, початковий рівень АМГ, індекс HOMA-IR та біомаркери запалення, є основою сучасного репродуктивного менеджменту згідно з принципами доказової медицини.

Висновки та практичні рекомендації

ДНПЯ є гетерогенною групою новоутворень із різною біологічною активністю. Найвищу імунозапальну та ангіогенну активність продемонстрували ендометріоїдні кісти, що супроводжувалися зменшенням оваріального резерву навіть за відсутності хірургічного втручання. У пацієнток з ендометріоїдними кістами відмічали найвищий рівень VEGF, HE-4, IL-6 та ФНП-α, а також найвищий індекс HOMA-IR, що вказує на наявність системного запального та метаболічного дисбалансу. Це підтверджує необхідність мультикомпонентного підходу до їх лікування. Серозні та муцинозні цистаденоми мали проміжні показники проліферативної та ангіогенної активності, при цьому в серозних цистаденомах виявлено найвищий рівень експресії Ki-67, що потребує морфологічного контролю через ризик граничних форм.

Дермоїдні кісти характеризуються стабільним біомолекулярним профілем з низьким рівнем Ki-67, VEGF та HE-4, що обґрунтовує можливість виключно хірургічного підходу без ризику зменшення оваріального резерву. Використання ад’ювантної профілактичної терапії в основній групі дозволило досягти збереження рівня АМГ у межах фізіологічної норми протягом 18 міс після операції, на відміну від значного зниження в порівняльній та контрольній групах. Застосування органозберігаючої хірургії в поєднанні з антиоксидантною, протизапальною та метаболічною терапією рекомендовано як стратегія вибору при лікуванні ендометріоїдних пухлин у жінок із реалізованим або планованим репродуктивним потенціалом.

Перспективи подальших досліджень

Перспективи подальших досліджень полягатимуть у вивченні експресії генетичних мутацій (ARID1A, PTEN, PIK3CA) у доброякісних неуточнених пухлинах яєчника, особливо ендометріоїдного типу; аналізі динаміки оваріального резерву після різних схем консервативної терапії у жінок, які уникають хірургічного втручання; довгостроковому спостереженні за рецидивами, частотою настання вагітності та функціональним станом яєчників після органозберігаючих втручань; розробці персоналізованих протоколів лікування, які враховують молекулярний профіль пухлини, репродуктивні плани пацієнтки та її метаболічний статус.

Список використаної літератури

1. Cobo A., García-Velasco J.A., Coello A. et al. (2016) Oocyte vitrification as an efficient option for elective fertility preservation. Fertility and Sterility, 105(3): 755–764. doi.org/10.1016/j.fertnstert.2015.11.027.
2. Santulli P., Blockeel C., Bourdon M. et al. (2023) Fertility preservation in women with benign gynaecological conditions. HR Open, 9(2): hoad016. DOI: 10.1093/hropen/hoad016.
3. Froyman W., Landolfo C., De Cock B. et al. (2019) Risk of complications in patients with conservatively managed ovarian tumours (IOTA5): A 2-year interim analysis. The Lancet Oncology, 20(3): 448–458. doi.org/10.1016/S1470-2045(18)30838-8.
4. Munro M.G., Gomel V. (2018) Reconstructive and reproductive surgery in gynecology. 2nd ed. Taylor & Francis. doi.org/10.1201/9780429457166.
5. Wang D., Liu H., Li D., Tang R. (2020) Comparison of laparoscopic approaches on ovarian reserve in benign cysts. Minimally Invasive Therapy & Allied Technologies, 29(4): 224–231. doi.org/10.1080/13645706.2019.1656700.
6. Johnson N., Dunlop C., Fino M., Sanderson P. (2020) Fertility preservation in women with benign ovarian tumors: A review. Human Reproduction Update, 26(3): 256–272. doi.org/10.1093/humupd/dmz045.
7. ESHRE Guideline Group (2022) Endometriosis: Guideline for diagnosis and treatment. European Society of Human Reproduction and Embryology. http://www.eshre.eu/Guidelines-and-Legal/Guidelines/Endometriosis-guideline.
8. Garcia-Velasco J.A., Domingo J., Cobo A. et al. (2021) Ovarian tissue cryopreservation and transplantation: Current status. Fertility and Sterility, 116(5): 1171–1183. doi.org/10.1016/j.fertnstert.2021.08.005.
9. Gupta S., Agarwal A., Banerjee J. et al. (2020) The role of oxidative stress in endometriosis. Reproductive Biology and Endocrinology, 20(1): 1–10. doi.org/10.1186/s12958-020-00629-3.
10. Yang L., Du L., Hou B. (2023) Clinical value of multi-indicator tests in diagnosis of benign ovarian tumors. Int. J. Gen. Med., 16: 2047–2053. doi.org/10.2147/IJGM.S397240.
11. Міністерство охорони здоров’я України (2013) Наказ МОЗ України від 09.09.2013 р. № 787 «Про затвердження протоколу ведення пацієнтів з безпліддям». Київ, 2013. https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0787282-13.
12. Грищенко В.І., Савченко О.В. (2022) Оваріальний резерв та перспективи його збереження в сучасній гінекології. Український журнал репродуктивної медицини, 19(2): 78–85.
13. Кузьменко О.В., Гончарук Н.О. (2021) Органозберігаючі технології у лікуванні гінекологічних патологій. Медична практика, 15(3): 120–130.
14. Суханова А.А., Єгоров М.Ю. (2016) Консервативне хірургічне лікування доброякісних і пограничних епітеліальних пухлин яєчників. Акушерство, гінекологія, генетика, 2: 48–51.
15. Іщак О.М. (2019) Особливості оваріального резерву у жінок із апоплексією яєчника. Зб. наук. праць співробітників НМАПО імені П.Л. Шупика, вип. 35: 90–96.
16. Ткаля Ю.Г., Воробйова Л.І., Свінціцький В.С. та ін. (2014) Особливості гормонального рецепторного статусу, експресії VEGF, HER2/neu в серозному раку і функціональних кістах яєчника. Клінічна онкологія, 4(16): 81–89.
17. Oktay K., Harvey B.E., Partridge A.H. et al. (2024) Fertility preservation in people with cancer: ASCO guideline update. J. Clin. Oncol., 42(15): 1621–1640. DOI: https://doi.org/10.1200/JCO.24.02782.
18. Chang H.J., Lee J.R., Jee B.C. et al. (2019) Impact of laparoscopic ovarian surgery on ovarian reserve: a meta-analysis. Human Reproduction Update, 25(6): 730–739. DOI: https://doi.org/10.1093/humupd/dmz027.

Інформація про авторів:

Вітюк Алла Дмитрівна — докторка медичних наук, професорка кафедри здоров’я матері та дитини, Приватний заклад вищої освіти «Академія Добробут», Київ, Україна. ORCID: 0000-0003-0550-7196. E-mail: [email protected]

Гринчук Оксана Богданівна — аспірантка кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. ORCID: 0000-0002-4502-3092

Information about the authors:

Vitiuk Alla D. — Doctor of Medical Sciences, Professor of the Department of Maternal and Child Health, Private Higher Educational Institution «Dobrobut Academy», Kyiv, Ukraine. ORCID: 0000-0003-0550-7196. E-mail: [email protected]

Hrynchuk Oksana B. — MD, PhD-student, Shupyk National Healthсare University of Ukraine of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-4502-3092

Надійшла до редакції/Received: 26.05.2025
Прийнято до друку/Accepted: 29.05.2025