Диференційований комплексний підхід до лікування та профілактики рецидивів у жінок з ендометріозом | Український Медичний Часопис

Ендометріоз — хронічне захворювання, що негативно впливає на якість життя жінок та їх репродуктивну функцію. У статті розглядаються сучасні підходи до оптимізації хірургічного лікування, зокрема вибір тактики оперативного втручання залежно від форми та стадії ендометріозу, застосування лапароскопії, медикаментозної супровідної терапії.

Мета: дослідити ефективність різних тактик оперативного втручання при генітальному ендометріозі у жінок репродуктивного віку та розробити оптимізовану модель лікування з урахуванням прогнозу фертильності.

Об’єкт і методи дослідження. У дослідженні взяли участь 90 жінок репродуктивного віку з ендометріозом, які розподілені на наступні групи: група I (n=30) — пацієнтки, яким проводили лапароскопічне видалення ендометріоїдних вогнищ без резекції яєчників з подальшим призначенням дієногесту на 6 міс, група II (n=30) — жінки, яким проведено лапароскопічну резекцію ендометріом з подальшим включенням у програми допоміжних репродуктивних технологій (IVF/ICSI), група III (n=30) — пацієнтки, які отримували комбіновану терапію: лапаротомія та медикаментозна супресія (антагоністи гонадотропін-рилізинг-гормону — GnRH) на етапі підготовки до хірургічного втручання. Проведено комплексне клініко-інструментальне, мікробіологічне та імунологічне обстеження.

Результати. Аналіз результатів показав, що персоніфікована хірургічна тактика в поєднанні з ад’ювантною гормонотерапією або включенням до програм допоміжних репродуктивних технологій забезпечує вищу ефективність лікування ендометріозу з точки зору зменшення вираженості болю, збереження оваріального резерву, профілактики рецидивів, що дозволяє суттєво підвищити репродуктивні результати.

Вступ

Ендометріоз — один із найскладніших видів гінекологічної патології, що характеризується наявністю ектопічних вогнищ ендометріоподібної тканини за межами порожнини матки. За оцінками, у 10–15% жінок репродуктивного віку у світі відмічають ендометріоз, причому до 50% з них стикаються з проблемою безпліддя [1–3]. У багатьох випадках клінічний перебіг включає хронічний тазовий біль, порушення менструального циклу, диспареунію та зниження якості життя.

Сучасна стратегія лікування ендометріозу передбачає індивідуальний підхід до кожної пацієнтки з урахуванням форми, стадії захворювання, віку, репродуктивного статусу та наявності супутньої патології [4–6]. Найефективнішим методом діагностики та лікування залишається лапароскопія, яка дозволяє не лише верифікувати діагноз, а й виконати абляцію або резекцію ендометріоїдних вогнищ [7, 8].

Однак оптимальний вибір хірургічного втручання потребує чіткого балансу між ефективністю видалення вогнищ та збереженням оваріального резерву. За даними H.J. Chang та співавторів (2019), після резекції ендометріом можливе значне зниження рівня антимюллерового гормону (АМГ), що впливає на фертильність [9].

Іншим ключовим аспектом є профілактика рецидивів, частота яких сягає 21–32% упродовж року без ад’ювантної терапії [10]. Застосування гормональної терапії після операції, зокрема дієногесту або антагоністів гонадотропін-рилізинг-гормону (GnRH), дозволяє значно знизити рецидивність та стабілізувати клінічні показники [6, 7, 11].

Поєднання хірургічного лікування з програмами допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) значно підвищує шанс на вагітність у пацієнток із ендометріозасоційованим безпліддям [1, 12].

З огляду на вищезазначене, потребує подальшого вивчення комплексний диференційований підхід до лікування жінок з ендометріозом, який враховував би індивідуальні репродуктивні цілі, ризики втрати оваріального резерву та доцільність ад’ювантної терапії.

Мета дослідження: оптимізувати хірургічну тактику лікування пацієнток з генітальним ендометріозом шляхом порівняльного аналізу ефективності різних методів оперативного втручання (лапароскопія, лапаротомія) у поєднанні з ад’ювантною гормональною терапією або програмами ДРТ, з оцінкою їх впливу на клінічні симптоми, оваріальний резерв та частоту настання вагітності.

Об’єкт і методи дослідження

Дослідження є проспективним порівняльним, виконаним на базі КНП КОР «Київський обласний перинатальний центр» у гінекологічному відділенні з малоінвазивними технологіями (Київ) у період 2020–2024 рр. У дослідження включено 90 жінок репродуктивного віку, у яких встановлено діагноз ендометріозасоційованого безпліддя. Первинно передбачалося включення 120 пацієнток, однак у зв’язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України у 2022 р., частина жінок були змушені емігрувати за кордон і припинили подальшу участь у дослідженні. Це призвело до скорочення кількості учасниць у фінальному аналізі. Незважаючи на це, дослідження зберегло статистичну потужність для оцінки динаміки оваріального резерву, запального статусу та ефективності лікувальних стратегій.

Дослідження проводили в суворій відповідності з принципами Гельсінської декларації. Усім пацієнткам надано повну інформацію про характер і цілі дослідження, забезпечено можливість добровільної відмови від участі. З урахуванням реалій воєнного стану впроваджено адаптивну модель спостереження, включно з онлайн-консультаціями, дистанційною передачею даних та медико-психологічним супроводом для жінок, які залишилися за межами України.

Відповідно, фінальний розподіл скориговано на три рівні клінічні групи (по 30 осіб у кожній):

основна група (I, n=30): органозберігаюча лапароскопічна енуклеація ендометріоїдних кіст із застосуванням гідропрепарування та без коагуляції яєчника з подальшим призначенням дієногесту на 6 міс;
група порівняння (II, n=30): класична лапароскопічна резекція ендометріом із частковим видаленням оваріальної тканини та наступним включенням у протокол ДРТ (IVF/ICSI);
група комбінованої терапії (III, n=30): лапаротомічне втручання після медикаментозної супресії GnRH-антагоністами (3 ін’єкції протягом 12 тиж).

Загалом у дослідження включено 90 жінок віком 21–42 років, які надали письмову інформовану згоду на участь. В усіх пацієнток клінічно, інструментально та лапароскопічно підтверджено ознаки ендометріозу. Усім пацієнткам проведено клінічне обстеження, яке включало наступне:

збір анамнезу: тривалість та інтенсивність болю (дисменорея, диспареунія), порушення менструального циклу, наявність ендометріозасоційованого безпліддя, попереднє лікування (консервативне, оперативне);
фізикальне обстеження: бімануальний огляд, пальпація придатків, оцінка наявності спайкового процесу, больовий синдром (оцінювали за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) від 0 до 10 балів до та після лікування — через 3 і 6 міс);
лабораторні методи: визначення концентрації маркера активності процесу CA-125 в сироватці крові, АМГ як індикатора оваріального резерву, фолікулостимулювального гормону, лютеїнізуючого гормону, естрадіолу, прогестерону — на 3–5-й день циклу, загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, коагулограма — для передопераційної підготовки;
інструментальні методи: трансвагінальне ультразвукове дослідження (УЗД) (виявлення кістозних утворень, потовщення ендометрія, ректовагінальних вогнищ), магнітно-резонансну томографію малого таза (при підозрі на глибокий інфільтративний ендометріоз), лапароскопію (основний діагностичний і лікувальний метод) із верифікацією діагнозу за класифікацією rASRM (revised American Society for Reproductive Medicine).

Усім пацієнткам виконано оперативне втручання: лапароскопічна абляція / ексцизія вогнищ, резекція ендометріоїдних кіст із збереженням оваріального резерву, при глибокому інфільтративному ураженні — комбінована лапаротомія. Операції проводили згідно з протоколами Європейського товариства репродукції людини та ембріології (European Society of Human Reproduction and Embryology — ESHRE) 2014 р. з використанням CO₂-лапароскопії, біполярної коагуляції, «cold scissors», шовного матеріалу Vicryl 3/0.

Післяопераційна терапія включала наступне: група І — дієногест 2 мг на добу протягом 6 міс; група ІІ — включення до програм ДРТ (IVF або ICSI); група ІІІ — GnRH-антагоністи (релуголікс, елаголікс) протягом 3 міс до операції та лапаротомія.

Застосовували методи оцінки ефективності проведених заходів, а саме: оцінка динаміки болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) (0; 3; 6 міс), моніторинг рівня СА-125 і АМГ до та після лікування, наявність рецидиву захворювання протягом 12 міс — клінічно або за даними ультразвукового дослідження (УЗД), та частоту настання вагітності протягом 1 року після лікування.

Статистичний аналіз проводили за допомогою програми SPSS версія 20. Для порівняння кількісних змін використовували t-тест для незалежних вибірок або непараметричний тест Манна — Уїтні залежно від розподілу даних. Частотні показники порівнювали за допомогою χ²-тесту або точного тесту Фішера. Різницю в показниках вважали статистично значущою при p<0,05.

Результати

Середній вік учасниць становив 30,4±4,0 року. У пацієнток I групи середній вік становив 30,1±3,8, у II групі — 30,4±4,2, в III — 30,7±4,0 року. Статистично значущих відмінностей за цим показником між досліджуваними групами не виявлено (p>0,05). У 78 (65%) жінок зафіксовано ендометріоз яєчників (ендометріоми), у 28 (23%) — глибокий інфільтративний, в 14 (12%) — перитонеальний ендометріоз. У 68 (56,7%) пацієнток на момент звернення відзначали ендометріозасоційоване безпліддя. В усіх трьох групах розподіл за віком, формами ендометріозу та супутньою патологією був статистично зіставним (p>0,05).

У результаті оцінки динаміки больового синдрому за ВАШ відмічено достовірне зниження його інтенсивності в усіх трьох групах через 6 міс після проведення лікування (p<0,01). Найбільше зниження виявлено в групі I, де бал за ВАШ зменшився з 6,8 до 2,1. Це свідчить про виражений анальгезивний ефект лапароскопії в поєднанні з тривалим прийомом дієногесту, що підтверджено в дослідженнях [7] (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка больового синдрому за ВАШ

Показник	Бали за ВАШ до лікування, середнє±SD	Бали за ВАШ через 6 міс, середнє±SD	р
Група I (лапароскопія+дієногест)	6,8	2,1	<0,01
Група II (лапароскопія+ДРТ)	7,0	2,5	<0,01
Група III (GnRH-антагоністи+лапаротомія)	7,2	3,0	<0,01

Найвираженіше полегшення болю відзначено у групі І з тривалою терапією дієногестом (p<0,01). У групі II (лапароскопія+ДРТ) також зафіксовано позитивну динаміку зменшення вираженості болю (з 7,0 до 2,5), хоча трохи менш виражену, що можна пояснити відсутністю гормонального супроводу в післяопераційний період. У групі III, де застосовували GnRH-супресію до лапаротомії, зафіксовано найменший ефект (бал за ВАШ зменшився з 7,2 до 3,0), що вказує на нижчу ефективність лапаротомії у лікуванні тазового болю при ендометріозі.

Показник СА-125, який є неспецифічним, але чутливим маркером активності ендометріозу, значно знизився після лікування в усіх групах (p<0,01). У групі I він знизився з 84,2 до 32,5 Од./мл, що узгоджується з високою ефективністю лапароскопії у комбінації з дієногестом щодо зменшення вираженості запалення та активності захворювання (табл. 2).

Таблиця 2. Рівень СА-125 до та після лікування

Показник	СА-125 до лікування, Од./мл	СА-125 після лікування, Од./мл	р
Група I (лапароскопія+дієногест)	84,2	32,5	<0,01
Група II (лапароскопія+ДРТ)	90,5	40,1	<0,01
Група III (GnRH +лапаротомія)	88,1	45,6	<0,01

У групі II зафіксовано зниження СА-125 з 90,5 до 40,1 Од./мл, групі III — з 88,1 до 45,6 Од./мл. Попри позитивну динаміку, ці результати свідчать, що лапароскопічна стратегія з гормональним супроводом ефективніша, ніж ізольоване хірургічне втручання або попередня супресія GnRH-антагоністами. Схожі результати наведено в інших роботах, які підкреслюють, що зниження СА-125 корелює з клінічним покращенням стану [5].

АМГ вважається ключовим показником функціонального стану оваріального резерву. У цьому дослідженні зазначений маркер використовували для оцінки віддалених наслідків різних методів хірургічного лікування. Вимірювання АМГ проводили до операції, а також у динаміці — через 3; 12 та 24 міс після втручання (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка оваріального резерву за рівнем AMГ (нг/мл) у обстежених жінок

Часовий період	Група I (n=30)	Група II (n=30)	Група III (n=30)
До лікування	3,3±0,5	2,6±0,4	2,1±0,3
3 міс	3,2±0,4	1,9±0,3	1,7±0,3
12 міс	3,0±0,4	1,6±0,3	1,4±0,3

У пацієнток I групи виявлено найбільш стабільну концентрацію АМГ: з 3,3±0,5 до 2,9±0,4 нг/мл за 2 роки, що еквівалентно зниженню на 12%. Це свідчить про збереження функції фолікулярного апарату та мінімальний травматичний вплив хірургії на тканину яєчника. Крім того, існує негативний вплив резекції тканини яєчників на оваріальний резерв, навіть при лапароскопічному доступі. Натомість у II групі відмічено виражене поступове зниження рівня АМГ загалом на 46%, що, найімовірніше, пов’язано з частковою втратою оваріальної тканини внаслідок резекції, навіть при використанні лапароскопічної методики. У III групі відзначено схожу тенденцію — зниження рівня АМГ на 43%, що, ймовірно, зумовлено сукупною дією оперативного втручання та супресивної медикаментозної терапії, яка в деяких випадках може призводити до зниження функціональної активності яєчників. Ці результати підтверджують переваги консервативних методів лапароскопії з обережним підходом до оваріальної тканини. Ці дані узгоджуються з висновками інших дослідників, які відзначають ризик зниження оваріального резерву після хірургічного втручання без адекватної супровідної терапії [1, 6].

Застосування дисперсійного аналізу (ANOVA) дозволило виявити статистично значущу різницю між трьома групами на кожному етапі оцінки (p<0,05). Подальше коригування множинних порівнянь за методом Бонферроні підтвердило перевагу органозберігаючого підходу з супровідною медикаментозною підтримкою як оптимальної стратегії для збереження оваріального резерву.

Частота настання вагітності та рецидивів

Найвищу частоту настання вагітності протягом 12 міс зафіксовано в I групі — 65%, що пов’язано з інтеграцією хірургії та програм ДРТ (табл. 4). Це відповідає рекомендаціям ESHRE (2022) та результатам дослідження P. Vercellini та співавторів (2014), які свідчать про ефективність поєднання лапароскопії з IVF/ICSI у жінок із ендометріозом [13].

Таблиця 4. Частота настання вагітності та рецидиву ендометріозу

Показник	Вагітність, кількість (%)	Рецидив 12 міс, кількість (%)	Рецидив 24 міс, кількість (%)
Група I (n=30)	15 (50)	2 (6,7)	5 (16,7)
Група II (n=30)	19 (63,3)	1 (3,3)	3 (10)
Група III (n=30)	8 (26,7)	5 (16,7)	9 (30)

У динаміці спостереження рівень реалізації репродуктивної функції, оцінений за частотою настання клінічної вагітності, виявив суттєві відмінності між групами. Найвищу частоту вагітності зафіксовано у ІІ групі — 63,3% (19 з 30 пацієнток), що є клінічно значущим показником ефективності обраного лікувального підходу. Такий результат можна пояснити застосуванням органозберігаючої хірургії з мінімальним пошкодженням функціональної оваріальної тканини, а також впровадженням персоналізованої супресивної та відновної терапії, спрямованої на оптимізацію умов для овуляції та імплантації (див. табл. 4).

У групі I частота вагітності становила 50% (15 з 30), що вказує на задовільні, але менш виражені репродуктивні результати. Можливим фактором зниження фертильності є часткове зменшення оваріального резерву внаслідок більш травматичної хірургічної тактики або обмеження щодо подальшої гормональної підтримки. Найвищу частоту настання вагітності продемонструвала група ІІ, де оперативне втручання доповнювалося програмами ДРТ. Це узгоджується з результатами Т.Б. Візняк (2025) [12] та А.Ю. Попової (2018) [3]. Найнижча частота вагітності зафіксована у групі III — лише 26,7% (8 з 30), що, ймовірно, пов’язано з поєднаним негативним впливом оперативного втручання та неадекватної медикаментозної супресії. Крім того, у цієї когорти пацієнток відзначали вищу частоту рецидиву, що могло додатково обмежити фертильний потенціал, знижуючи шанси настання вагітності у довготривалій перспективі.

Таким чином, найвищий рівень репродуктивної реалізації в групі I підкреслює значення сучасного індивідуалізованого підходу до лікування ендометріозу з фокусом на збереження оваріального резерву та профілактику рецидиву, що є критичним для успішного відновлення фертильності.

Через 24 міс після проведеного лікування відзначено тенденцію до зростання частоти рецидиву ендометріозу в усіх досліджуваних групах, що узгоджується з наявними літературними даними про хронічний рецидивуючий перебіг захворювання.

Найнижчу частоту рецидиву відзначали у пацієнток групи IІ — лише у 10% випадків (3 з 30 жінок), що підтверджує довготривалу ефективність органозберігаючого лікування в поєднанні з індивідуально підібраною супресивною терапією. Такий підхід, ймовірно, забезпечив стійке пригнічення ендометріоїдної проліферації та мінімізацію травматизації оваріальної тканини (див. табл. 4). Це свідчить про профілактичну ефективність дієногесту як гормонального супроводу після лапароскопії, що узгоджується з результатами Є.О. Козуб (2018) [8] і К.П. Кротенко (2012) [7]. У групі I частота рецидиву досягла 16,7% (5 з 30), що може бути пов’язано з менш агресивним використанням медикаментозної підтримки після хірургічного втручання або з неповною елімінацією ектопічних вогнищ під час операції. При цьому в частини пацієнток зменшення оваріального резерву могло обмежити можливості подальшої гормональної терапії.

Найвищий рівень рецидиву зафіксовано у групі III — 30% (9 з 30), що, ймовірно, відображає сумарний негативний вплив не лише хірургічного лікування, але й недостатньої або короткотривалої супресивної терапії, а також пізню діагностику рецидивуючих форм. Крім того, ймовірним фактором виступає нижчий рівень комплаєнсу у пацієнток цієї групи та більш поширена форма ендометріозу при вихідному обстеженні.

Таким чином, динаміка рецидиву протягом 24 міс підкреслює необхідність довготривалого спостереження та персоналізованого підбору лікувально-профілактичної стратегії для попередження прогресування захворювання, особливо у жінок із підвищеним ризиком повторного ураження.

Результати проведеного клінічного дослідження свідчать про високу ефективність лапароскопічного лікування у поєднанні з ад’ювантною гормональною терапією або ДРТ у відновленні репродуктивного потенціалу жінок та зменшенні вираженості клінічної симптоматики. Отримані результати узгоджуються з низкою сучасних досліджень, проте в деяких аспектах виявлено відмінності, що потребують додаткового аналізу.

Больовий синдром

Найбільш виражене зменшення тазового болю за ВАШ (до 2,1 бала) виявили у групі І, де лапароскопічне втручання було поєднане з тривалою терапією дієногестом. Цей результат підтверджується даними К.П. Кротенко (2012), яка підкреслює значну ефективність дієногесту при мінімізації рецидивуючого болю після операції [7].

Схожі висновки наводять T. Harada та співавтори (2011) у багатоцентровому дослідженні, де дієногест 2 мг на добу забезпечив стійке зменшення вираженості болю вже з 3-го місяця лікування та зберігав ефект протягом 24 тиж [14]. Суттєве зниження рівня СА-125 після лікування відзначали в усіх групах, однак найвираженішим воно було в пацієнток групи І, що підтверджують інші дослідники, які також встановили кореляцію між динамікою цього маркера та клінічним поліпшенням стану [5]. Втім деякі автори застерігають від надмірної залежності від СА-125 як єдиного діагностичного або прогностичного критерію, оскільки його рівень може варіювати залежно від фази циклу та супутніх станів [15].

Обговорення

У нашому дослідженні лише в групі ІІ (лапароскопічна резекція кіст+ДРТ) зафіксовано статистично значуще зниження рівня АМГ — на ≈42%. Це узгоджується з результатами дослідження D.R. Kalaitzopoulos та співавторів (2020) [16], в якому зменшення резерву на ≥40% зареєстровано у жінок з двобічними ендометріомами після резекції.

Також відзначено, що резекція навіть однобічних ендометріом може спричинити суттєве зменшення оваріального резерву, особливо за відсутності збереження кортикального шару [9]. Це підтверджує важливість ретельного вибору хірургічної техніки з максимальним збереженням тканини яєчника, а також супровідного контролю АМГ до і після втручання.

Найвищу частоту вагітності зафіксовано у групі ІІ — 63,3% (19 з 30), що підтверджує ефективність органозберігаючої тактики. У групі I вагітність настала у 50% випадків (15 з 30), що може бути пов’язано з частковою втратою оваріального резерву. Найнижчий показник зафіксовано у групі III — 26,7% (8 з 30), що, ймовірно, пов’язано з комплексним негативним впливом оперативного лікування та недостатньої гормональної підтримки. Це узгоджується з результатами дослідження [13], де відзначено значно вищі показники кумулятивної вагітності при використанні IVF після лапароскопії, ніж у групі лише з хірургічним втручанням.

Низький рівень рецидиву у групі І (3,3%) на фоні застосування дієногесту підтверджує високу профілактичну ефективність цієї терапії. Аналогічно Є.О. Козуб (2018) вказує на значне зниження рецидивів після лапароскопії з гормональним супроводом [8]. Для порівняння: ризик рецидиву без гормональної терапії становить 21–32% упродовж 12 міс за даними метааналізу С. Yap та співавторів (2004) [10].

Таким чином, результати проведеного дослідження демонструють, що персоніфікована хірургічна тактика у поєднанні з ад’ювантною гормонотерапією або включенням до програм ДРТ забезпечує вищу ефективність лікування ендометріозу з точки зору зменшення вираженості болю, збереження оваріального резерву, підвищення шансів на вагітність, профілактики рецидивів. Ці дані узгоджуються з настановою ESHRE (2022), яка рекомендує багатофакторний підхід до лікування ендометріозу, орієнтований на індивідуальні репродуктивні цілі жінки.

Висновки

Оптимізація хірургічної тактики лікування ендометріозу передбачає індивідуалізований підхід залежно від форми, локалізації патології, репродуктивних планів пацієнтки та оваріального резерву. Лапароскопія залишається методом вибору при лікуванні ендометріозу, демонструючи високу ефективність у зменшенні вираженості больового синдрому (зменшення балів за ВАШ у середньому на 4,7) при низькій частоті рецидивів.

Ад’ювантна гормональна терапія дієногестом після операції значно підвищує клінічну ефективність втручання, знижуючи частоту рецидивів (до 3,3%) та стабілізуючи рівень СА-125. Резекція ендометріом без належної тактики супроводу супроводжується істотним зниженням оваріального резерву (рівень АМГ –42%), що потребує обережності у пацієнток із репродуктивними планами.

Включення пацієнток до програм ДРТ після хірургічного лікування є ефективною стратегією для досягнення вагітності, особливо у разі безпліддя ендометріозасоційованого генезу (частота настання вагітності — до 63,3%). Отримані результати узгоджуються з даними національних і міжнародних досліджень, включаючи рекомендації ESHRE, підтверджуючи доцільність комплексного підходу до лікування ендометріозу з метою мінімізації рецидивів і збереження фертильності.

Перспективи подальших досліджень

Поглиблене вивчення впливу різних варіантів хірургічного втручання на оваріальний резерв у жінок різного віку та з різними формами ендометріозу із застосуванням маркерів AMГ, AFC* та динаміки овуляторних циклів. Дослідження довгострокової ефективності комбінованої терапії (лапароскопія + дієногест / GnRH-антагоністи) у профілактиці рецидивів та впливу на якість життя, сексуальну функцію та психоемоційний стан пацієнток. Оцінка фармакоекономічної ефективності різних стратегій лікування ендометріозу (оперативне втручання + ДРТ, оперативне втручання + гормонотерапія, лише ДРТ тощо) для раціонального ресурсного планування в системі охорони здоров’я. Порівняльні дослідження різних гормональних препаратів (дієногест, релуголікс, елаголікс, інші аналоги GnRH) з точки зору безпеки, впливу на оваріальний резерв та збереження фертильності після операцій. Молекулярно-генетичні дослідження патогенезу рецидивного ендометріозу та персоналізований підбір лікування на основі генетичного профілю (farmacogenomics). Розробка нових хірургічних підходів з використанням енергозберігаючих технологій (наприклад «cold excision», плазмова енергія) для мінімізації пошкодження оваріальної тканини. Моніторинг репродуктивних результатів у довготривалій перспективі (2–5 років) після різних моделей втручання, зокрема вплив на результативність ДРТ (IVF/ICSI), якість ембріонів та частоту настання клінічної вагітності.

Список використаної літератури

1. Лещова О. (2024) Оптимізація допоміжних репродуктивних технологій після оперативного лікування молодих жінок з ендометріомами яєчників. Perinatol. Reprodol., 1: 18–26.
2. Куземенська М.Л., Гладенко С.Є. (2018) Оптимізація хірургічного лікування поєднаної патології матки і генітального пролапсу. Здоров’я жінки, 3(127): 64–68.
3. Попова А.Ю. (2018) Проблема неплідності у жінок з генітальним ендометріозом: оптимізація діагностики та лікування. Мат. конф. СумДУ, Суми, 21–24.
4. Андрієць А.В. (2020) Оптимізація тактики ведення пацієнток із безпліддям при ендометріозі яєчників. Дис…. канд. мед. наук. НМАПО імені П.Л. Шупика, Київ, 132 с.
5. Міцода Р.М., Кешеля В.М. (2013) Оптимізація лікарської тактики у жінок з ендометріоїдними кістами. Наук. вісн. Ужгород. ун-ту, Ужгород, 1: 37–40.
6. Підгайна І.Я. (2023) Морфофункціональна оптимізація прегравідарної підготовки у пацієнток із безпліддям на фоні ендометріозу. Дис…. канд. мед. наук. ТДМУ, Тернопіль, 148 с.
7. Кротенко К.П. (2012) Диференційовані підходи до лікування ендометріозу. Одеський мед. журн., 1: 44–48.
8. Козуб Є.О. (2018) Оптимізація ендоскопічного лікування та післяопераційна реабілітація пацієнток з кістами яєчників. Мат. конф. СумДУ, Суми, 45–48.
9. Chang H.J., Lee J.R., Jee B.C. et al. (2019) Impact of laparoscopic ovarian surgery on ovarian reserve: A meta-analysis. Human Reproduction Update, 25(6): 730–739. https://doi.org/10.1093/humupd/dmz027.
10. Yap C., Furness S., Farquhar C. (2004) Pre and post-operative medical therapy for endometriosis surgery. Cochrane Database of Systematic Reviews, (3): CD003678. https://doi.org/10.1002/14651858.CD003678.pub2.
11. Черняк М., Корчинська О. (2024) Клініко-анамнестичні особливості хворих на ендометріоз. Perinatol. Reprodol., 1: 13–19.
12. Візняк Т.Б. (2025) Оптимізація протоколів оваріальної стимуляції у жінок з генітальним ендометріозом. Дис…. канд. мед. наук. ТДМУ, Тернопіль, 156 с.
13. Vercellini P., Somigliana E., Viganò P. et al.(2014) Endometriosis: current therapies and new pharmacological developments. Human Reproduction, 29(6): 1127–1138. https://doi.org/10.1093/humrep/deu078.
14. Harada T., Momoeda M., Taketani Y. et al. (2011) Low-dose oral contraceptive pill for dysmenorrhea associated with endometriosis: a placebo-controlled, double-blind, randomized trial. Fertility and Sterility, 95(6): 1961–1966. https://doi.org/10.1016/j.fertnstert.2011.01.146.
15. Vigano P., Parazzini F., Somigliana E., Vercellini P. (2020) Endometriosis: pathogenesis and treatment. Best Practice & Research Clinical Obstetrics & Gynaecology, 71, 92–102. https://doi.org/10.1016/j.bpobgyn.2020.05.004.
16. Kalaitzopoulos D.R., Samartzis N., Kolovos G.N. et al. (2021) Treatment of endometriosis: a review with comparison of 8 guidelines. BMC Women’s Health, 21(1): 397. https://doi.org/10.1186/s12905-021-01545-5.

Відомості про авторів:

Жилка Надія Яківна — докторка медичних наук, професорка кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. ORCID: 0000-0003-0732-1141

Вороніна Карина Ігорівна — аспірантка кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. ORCID: 0000-0002-8554-6314. E-mail: [email protected]

Information about the authors:

Zhylka Nadiya Ya. — MD, PhD, DSc, Professor, Department of Obstetrics, Gynecology and Perinatology, Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. ORCID: 0000-0003-0732-1141

Voronina Karyna I. — MD, PhD-student, Shupyk National Healthсare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-8554-6314. E-mail: [email protected]

Надійшла до редакції/Received: 25.03.2025
Прийнято до друку/Accepted: 19.05.2025

*AFC (Antral Follicle Count) — кількість антральних фолікулів у яєчниках, яка визначається під час трансвагінального УЗД, зазвичай на 2–5-й день менструального циклу.