Інтернатура, резидентура та безперервний  професійний розвиток: у Верховній Раді зареєстровано новий законопроєкт

25 січня 2022
3858
Спеціальності :
Резюме

Має на меті створити стабільну законодавчу основу для подальшого ефективного розвитку та удосконалення післядипломної освіти з метою створення оптимальних умов для підготовки висококваліфікованих медичних та фармацевтичних кадрів.

У Верховній Раді України 18 січня 2021 р. зареєстровано законопроєкт № 6495-1 «Про внесення змін до деяких законів України щодо підготовки в інтернатурі та безперервного професійного розвитку медичних та фармацевтичних працівників».

Його авторами є народні депутати України на чолі з Оксаною Дмитрієвою, народним депутатом від партії «Слуга народу».

Обґрунтування необхідності прийняття законопроєкту

Сучасні трансформаційні процеси, що відбуваються останнім часом в сфері охорони здоров’я, потребують нових підходів до провадження післядипломної освіти професійних медичних та фармацевтичних кадрів. Особливої уваги в даному контексті заслуговує інтернатура як обов’язкова форма післядипломної освіти магістрів медичного та фармацевтичного спрямування, що є фінальним та дуже важливим етапом становлення високого професіоналізму лікарів та провізорів як спеціалістів певного профілю.

Зазначені інноваційні підходи втілені у нещодавно прийнятих підзаконних нормативно-правових актах, що відображають сучасний стан розвитку суспільних відносин в сфері охорони здоров’я, зокрема в наказі Міністерства охорони здоров’я від 22.06.2021 р. № 1254 «Про затвердження Положення про інтернатуру та вторинну лікарську (провізорську) спеціалізацію» та постанові Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р. № 725 «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвитку медичних та фармацевтичних працівників». Вказаними підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, закріплено такі необхідні новації, як вступ до інтернатури за електронним рейтинговим розподілом відповідно до конкурсного балу; можливість подання заяв про вступ до інтернатури одразу в кілька закладів вищої (післядипломної) освіти на кілька спеціальностей; вимоги до баз стажування лікарів (провізорів)-інтернів; введено в професійний та управлінський обіг поняття «безперервний професійний розвиток»; визначено коло провайдерів безперервного професійного розвитку; особливості фінансування проходження інтернатури та безперервного професійного розвитку в умовах трансформації охорони здоров’я тощо.

На жаль, основні положення, що розкривають засади та сутність проходження інтернатури магістрами медичного та фармацевтичного спрямування та безперервного професійного розвитку, не закріплені або недостатньо повно відображені у профільних для зазначених правовідносин законах, до яких належать закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Вказана ситуація на даний час не відповідає ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведеного випливає, що підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати законам України, що, у свою чергу, мають містити основні начала, траєкторії розвитку тих чи інших правовідносин, зокрема і в питаннях взаємодії вищої медичної освіти та медичної практики.

Для забезпечення стабільності законодавства правові норми мають закріплюватися у профільних законах, а їх положення — деталізуватися у підзаконних нормативно-правових актах. Так, рамковий Закон України «Про освіту» регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти. Закон України «Про вищу освіту» є спеціальним законом, що встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії цих закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях. Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері, у тому числі питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників.

Водночас законопроєкт № 6495 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підготовки в лікарській інтернатурі та лікарській резидентурі», внесений народним депутатом України І.Р. Совсун, яким пропонується врегулювати аналогічні групи правовідносин, на нашу думку, є неприйнятним з наступних причин.

Запропоновані зміни до статті 18 Закону «Про освіту» та статті 61 Закону «Про вищу освіту» передбачають вилучення інтернатури та резидентури з післядипломної освіти, а категорію лікарів-інтернів та лікарів-резидентів — з числа осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, тим самим виключаючи освітню складову у проходженні інтернатури та підготовки лікарів-інтернів як форму освітньої діяльності у закладах освіти.

Тоді як відповідно до п. 2. Положення про інтернатуру та вторинну лікарську (провізорську) спеціалізацію (наказ МОЗ України від 22.06.2021 р. № 1254):

  • бази стажування лікарів (провізорів)-інтернів — заклади охорони здоров’я державної, комунальної, приватної форми власності, заклади охорони здоров’я, що належать до сфери управління інших міністерств, в тому числі аптеки (для проходження програми підготовки в інтернатурі провізорами-інтернами), що мають у своєму складі структурні підрозділи, підготовка в яких передбачена навчальним планом та програмою інтернатури з відповідної спеціальності;
  • інтернатура (первинна спеціалізація) — форма післядипломної підготовки випускників за лікарськими та провізорськими спеціальностями.

Програма підготовки в інтернатурі складається з двох частин: освітньої та практичної.

Освітня частина інтернатури проводиться в закладі вищої освіти, що здійснює підготовку лікарів (провізорів)-інтернів. Тривалість освітньої частини інтернатури становить 3 міс за один рік навчання.

Практична частина інтернатури проводиться на базі стажування лікарів (провізорів)-інтернів.

Тобто вбачається або перекладання функцій з теоретичної підготовки лікарів-інтернів на заклади охорони здоров’я (ЗОЗ), що не мають правових підстав здійснювати освітню діяльність, або взагалі виключення теоретичної підготовки при проходженні інтернатури, що, в свою чергу, потребує кардинального перегляду не тільки ст. 61 Закону України «Про вищу освіту», а і системи нормативно-правових актів, що регулюють післядипломну освіту — проходження інтернатури та резидентури. Зокрема, Положення про інтернатуру та вторинну лікарську (провізорську) спеціалізацію (наказ МОЗ України від 22.06.2021 р. № 1254), наказу МОЗ України від 20.11.2006 р. № 762 «Про запровадження ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок 3. Загальна лікарська підготовка» як складової частини державної атестації лікарів-інтернів»; наказу МОЗ України від 20.11.2006 р. № 763 «Про запровадження ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок 3. Стоматологія» як складової частини державної атестації лікарів-інтернів, які навчаються в інтернатурі за спеціальністю «Стоматологія», відповідно до стандартів вищої освіти та ін.

Вилучення підготовки лікарів-інтернів та лікарів-резидентів зі сфери діяльності закладів вищої медичної освіти призведе до хаотичної та безсистемної підготовки лікарів та значного зниження якості безперервного професійного розвитку фахівців охорони здоров’я.

Законопроєкт визначає, що обов’язковим елементом формування рейтингу загальнонаціонального електронного розподілу є міжнародний іспит з основ медицини, який діючими нормативно-правовими актами, що регулюють додипломну освіту, не передбачений.

Збільшення термінів навчання в інтернатурі не менше 3 років за всіма спеціальностями не виправдано, значно здорожчує підготовку фахівців для сфери охорони здоров’я та, в свою чергу, призведе до збільшення видатків державного та місцевого бюджетів.

У запропонованому проєкті передбачається, що освітня складова програми підготовки в лікарській інтернатурі забезпечується суб’єктами, що здійснюють відповідну освітню діяльність на договірних засадах із базою інтернатури. Проте в переліку видатків на лікарську інтернатуру не перебачено покриття витрат на освітню складову, тим самим виключено можливість фінансування закладами вищої освіти освітньої підготовки — теоретичної підготовки інтернів та резидентів. За рахунок яких коштів буде здійснюватися ця підготовка?

Із законопроєкту вбачається фінансування інтернатури та резидентури виключно за кошти державного бюджету, при цьому незрозуміло, чи будуть закладені в ньому кошти. Вилучення форми фінансування за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб значним чином обмежує доступ випускників закладів вищої медичної освіти до інтернатури та післядипломного професійного розвитку, забирає право на перепідготовку громадян за їх бажанням і за їх кошти (кошти підприємства), тим самим обмежуючи конституційне право на освіту.

Таким чином, запропоновані зміни норм щодо фінансування підготовки лікарів-інтернів та лікарів-резидентів значно обтяжують Державний бюджет України щодо підготовки лікарських кадрів.

Крім того, виключення інтернів та резидентів з п. 19 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» суперечить Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (ст. 1 Закону — страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим законом і за який сплачено страхові внески. При отриманні заробітної плати обов’язкові відрахування страхових внесків).

Запропоноване визначення бази стажування не враховує правові невідповідності, що на сьогодні ще існують в країні щодо доступу університетських клінік закладів вищої медичної освіти до співпраці із Національною службою здоров’я України (НСЗУ), тим самим позбавляючи на сьогодні такі ЗОЗ можливості бути базою стажування.

До того ж в пояснювальній записці до зазначеного законопроєкту обґрунтування необхідності його прийняття базується на критиці наказу Міністерства охорони здоров’я України від 19.09.1996 р. № 291 «Про затвердження Положення про первинну спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ–IV рівня акредитації медичних факультетів університетів», який нещодавно скасували. Замість вказаного наказу в червні 2021 р. було прийнято вищенаведений наказ МОЗ, яким вже затверджено нове Положення про інтернатуру та вторинну лікарську (провізорську) спеціалізацію.

Цілі і завдання прийняття законопроєкту

Законопроєкт має на меті створити стабільну законодавчу основу для подальшого ефективного розвитку та удосконалення інтернатури, лікарської резидентури, безперервного професійного розвитку з метою створення оптимальних умов для підготовки висококваліфікованих медичних та фармацевтичних кадрів.

Загальна характеристика й основні положення законопроєкту

Проєктом закону пропонується внести зміни до діючих редакцій законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Основи законодавства України про охорону здоров’я». А саме: пропонуються нижчевикладені зміни до законів.

  1. В частині сьомій ст. 18 Закону України «Про освіту» абзаци четвертий та п’ятий виключити;
  2. Частину другу ст. 60 Закону України «Про вищу освіту» доповнити новими абзацами другим–десятим в наступній редакції:

«Інтернатура є обов’язковою формою післядипломної освіти, що передбачає первинну спеціалізацію магістрів медичного або фармацевтичного спрямування в закладах вищої (післядипломної) освіти у співпраці з базами стажування лікарів (провізорів)-інтернів відповідно до програми підготовки в інтернатурі за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.

Програма підготовки в інтернатурі складається з освітньої та практичної складових. Освітня складова інтернатури проводиться в закладах вищої (післядипломної) освіти, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності за відповідними освітніми програмами та становить не менше 40% загального обсягу підготовки в інтернатурі. Практична складова інтернатури проводиться в закладах охорони здоров’я, визначених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я як бази стажування лікарів (провізорів)-інтернів.

Базами стажування лікарів (провізорів)-інтернів є заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності, що відповідають вимогам, визначеним центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я до зазначених баз стажування, мають профільні відділення відповідно до спеціальностей інтернатури, на території яких функціонують відповідні профільні кафедри згідно з договорами про спільну діяльність із закладами вищої (післядипломної) освіти. Університетські клініки відповідно до свого статусу є базами стажування лікарів (провізорів)-інтернів.

Прийом в інтернатуру здійснюється відповідно до рейтингового розподілу магістрів медичного або фармацевтичного спрямування в електронній системі, діяльність якої забезпечує центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Рейтинг формується згідно з конкурсним балом, що обчислюється як середній бал ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок 2» та об’єктивного структурованого практичного (клінічного) іспиту.

Підготовка в інтернатурі здійснюється як за кошти державного бюджету, так і за кошти фізичних або юридичних осіб.

Іноземці та особи без громадянства, що не мають посвідки на постійне проживання на території України, мають право на підготовку в інтернатурі за кошти фізичних або юридичних осіб за умови наявності сертифіката про рівень володіння державною мовою, здобутого відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Порядок та особливості підготовки в інтернатурі регулюються Положенням, що затверджується центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

По закінченню підготовки в інтернатурі лікарі (провізори)-інтерни проходять підсумкову атестацію для оцінювання відповідності здобутих ними результатів навчання кваліфікаційним вимогам з присвоєнням звання «лікар-спеціаліст» або «провізор-спеціаліст» з відповідної спеціальності в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Лікарська резидентура проводиться в закладах вищої (післядипломної) освіти у співпраці з базами стажування лікарів-резидентів відповідно до програми підготовки в резидентурі і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.»;

  1. В Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»:

1) частину першу ст. 3 доповнити новими термінами такого змісту:

«база стажування лікарів (провізорів)-інтернів — заклад охорони здоров’я незалежно від форми власності, що визначений як база стажування центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я як бази стажування, відповідає вимогам, визначеним центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я до баз стажування, має профільні відділення відповідно до спеціальностей інтернатури, на території яких функціонують відповідні профільні кафедри згідно з договорами про спільну діяльність із закладами вищої (післядипломної) освіти, або університетська клініка;

лікар (провізор)-інтерн — особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування, виконує програму підготовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю під керівництвом лікаря закладу охорони здоров’я та закріпленого за ним викладача кафедри закладу вищої освіти, що здійснює підготовку лікарів (провізорів)-інтернів, та бере участь у наданні всіх видів медичної допомоги, передбачених вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики;

лікар-резидент — особа, яка має ступінь магістра медичного спрямування, виконує на відповідних клінічних кафедрах та базах резидентури програму підготовки в резидентурі з метою отримання кваліфікації лікаря певної спеціальності відповідно до переліку спеціальностей резидентури;»

2) у ст. 75:

Назву статті викласти у наступній редакції:

«Стаття 75. Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації та безперервний професійний розвиток медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації».

Доповнити статтю новою частиною другою наступного змісту:

«Медичні та фармацевтичні працівники мають проходити заходи безперервного професійного розвитку. Безперервний розвиток медичних та фармацевтичних працівників здійснюється закладами фахової передвищої та вищої (післядипломної) освіти, науковими установами, багатопрофільними закладами охорони здоров’я, іншими провайдерами, акредитованими центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров’я. Порядок та умови здійснення безперервного професійного розвитку медичних та фармацевтичних працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.»;

  1. Преамбулу Закону України «Про професійний розвиток працівників» доповнити другим реченням такого змісту:

«Особливості професійного розвитку окремих категорій працівників можуть визначатися спеціальними законами».

Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.

Редакція журналу «Український медичний часопис» за матеріалами rada.gov.ua