Метаболічний синдром в онкогінекології: фокус на міомі матки | Український Медичний Часопис

22–23 жовтня 2021 р. у цифровому форматі відбулася конференція «Метаболічний синдром: наслідки та прогнози». Організатором заходу виступили Центр інноваційних медичних технологій НАН України та Українська асоціація метаболічної медицини. У рамках заходу Наталія Косей, доктор медичних наук, професор, головний науковий співробітник відділення ендокринної гінекології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України ім. О.М. Лук’янової» представила доповідь «Особливості перебігу та лікування міоми матки у жінок з метаболічним синдромом».

Актуальність

22–23 жовтня 2021 р. в цифровому форматі відбулася конференція «Метаболічний синдром: наслідки та прогнози». Організатором заходу виступили Центр інноваційних медичних технологій НАН України та Українська асоціація метаболічної медицини. Відкриваючи конференцію, до слухачів звернувся завідувач відділу ендокринної та метаболічної хірургії ДНУ «Центр інноваційних медичних технологій НАН України», президент Громадської асоціації (ГО) «Українська асоціація метаболічної медицини», доктор медичних наук, професор Іван Тодуров, який привітав з початком чергової конференції, присвяченої проблемі метаболічного синдрому (МС). Програма конференції включає доповіді на найбільш актуальні теми сучасної ендокринології, діабетології, гастроентерології та гепатології. У рамках конференції Наталія Косей, доктор медичних наук, професор, головний науковий співробітник відділення ендокринної гінекології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України ім. О.М. Лук’янової» представила доповідь «Особливості перебігу та лікування міоми матки у жінок з МС», в якій детально охарактеризувала проблему у розрізі онкогінекології.

Міома матки — доброякісна пухлина, що походить з гладком’язових клітин тіла матки, яка на сучасному етапі визначається як одна з найпоширеніших доброякісних пухлин жіночої статевої сфери. За оцінками, у понад 26 млн жінок віком 15–50 років відмічають міому матки. І хоча міома визначається як найпоширеніший гінекологічний стан у жінок, варіанти його лікування та фінансування медичних досліджень не відповідають кількості ураженої популяції. Якщо оцінити ключові фактори ризику міоми матки, то можна простежити певну закономірність з такими патологічними станами, як цукровий діабет (ЦД), ожиріння та МС (рис. 1). Наявність спільних чинників між цими захворюваннями визначає «хибне коло» — асоціацію цих станів, можливість переходу з одного стану в інший та їх прогресування.

Рисунок 1. Асоціація міоми матки та МС

Асоціація ожиріння та міоми матки не викликає сумнівів, оскільки на сучасному етапі загальновідомо, що жирова тканина — ендокринний орган, який бере участь у процесах синтезу, накопичення і метаболізму гормонів. Відповідно, при зміні кількості жирової тканини або типу її розподілу виникають ті чи інші гормональні розлади, які не завжди розглядаються в контексті суто ожиріння. Функції жирової тканини як ендокринного органу наступні:

ароматизує андрогени в естрогени (за підтримки ароматазних ферментів);
метаболізує естрогени в 17-гідроксильованих формах (високоактивні метаболіти) з підтримкою ферментів 17β-гідроксистероїдрогенази;
накопичує стероїдні гормони;
може змінювати шляхом ферментативної конверсії статевих стероїдів та кортикостероїдів функцію серцево-судинної, імунної та репродуктивної систем;
бере активну участь у регуляції згортання/фібринолізу;
стимулює секрецію великої кількості білків, включно з лептином, адинопектином, резистином, цитокінів (фактор некрозу пухлин-α, та інтерлейкіну-6);
стимулює секрецію інсуліну;
знижує синтез секс-стероїдзв’язувального глобуліну в печінці, тим самим підвищуючи рівень вільно циркулюючих андрогенів та естрогенів [1].

Дані сучасних досліджень свідчать, що окрім ожиріння у розвитку міоми матки важливу роль відіграють також стан репродуктивної системи жінки, ліпідний обмін та рівень артеріального тиску. Так, результати нещодавнього дослідження за участю 757 жінок віком 20–49 років, в якому оцінювали наявність фіброїдів за допомогою ультразвукового дослідження, продемонстрували, що жінки з міомою матки мали більший індекс маси тіла (ІМТ) і більш високий рівень артеріального тиску та тригліцеридів порівняно з пацієнтками без міоми. Ці результати свідчать, що, окрім ожиріння, міома матки асоціюється також з МС, зокрема рівнем тригліцеридів і артеріального тиску [2]. Взаємозв’язок між вісцеральним жиром та ризиком розвитку міоми матки також продемонстровано в інших дослідженнях. Зокрема, результати дослідження K. Sun та співавторів (2019) за участю 89 пацієнток з міомою матки, які отримували лікування у Першій лікарні Медичного університету Хебей з квітня 2016 по квітень 2019 р., продемонстрували, що окружність талії у жінок з міомою матки була вищою, ніж у контрольній групі, і ці відмінності були статистично значущими порівняно з контрольною групою. Ці результати свідчать, що у більшості пацієнток з міомою матки відмічають центральне ожиріння. Таким чином, ожиріння є одним із ключових факторів ризику розвитку міоми матки, а збільшення жирової тканини, особливо вісцеральної, асоціюється з підвищенням ризику її розвитку. Відповідно, співвідношення талії та стегон у жінок у перименопаузальний період можна вважати індикатором для виявлення групи жінок з високим ризиком розвитку міоми матки [3].

Адипокіни (адипоцитокіни/ліпоцитокіни) — група поліпептидних гормонів, що синтезуються клітинами жирової тканини, які на центральному і периферичному рівнях регулюють функції різних органів і тканин (рис. 2). Результати нещодавно опублікованого дослідження B. Strzałkowska та співавторів (2021) продемонстрували, що адипокін має здатність впливати також на розвиток міоми матки. Аналіз in vitro в клітинах людини виявив збільшення проліферації клітин міоми при спільному культивуванні з жировою тканиною, що секретує адипокіни [4]. Дані літератури повідомляють, що жінки з артеріальною гіпертензією (АГ) мають вищий ризик міоми матки, особливо при встановленні АГ <35-річного віку, порівняно з жінками з нормальними показниками артеріального тиску. Враховуючи наявні дані, можна зробити висновок, що ризик міоми підвищується відповідно до кількості факторів ризику МС (дисліпідемія, АГ, ЦД, ожиріння, пери-/пре-/менопауза та ін.), наявних у пацієнтки, та може розвиватися трьома різними патогенетичними шляхами: естрогензалежним, запальним та інсулінзалежним (рис. 3). Таким чином, модифікація способу життя та дотримання дієтичних рекомендацій є важливими заходами для запобігання розвитку міоми матки.

Рисунок 2. Інсулін- та естрогензалежний шляхи

Рисунок 3. Дисфункція жирової тканини та розвиток міоми матки [5].

ІФР — інсуліноподібний фактор росту; ФНП-α — фактор некрозу пухлин α; ІЛ — інтерлейкін.

Список використаної літератури:

1. Soave I., Marci R. (2018) From obesity to uterine fibroids: an intricate network. Curr. Med. Res. Opin.; 34(11): 1877–1879. doi: 10.1080/03007995.2018.1505606.
2. Moon K-H., Ryu S-K., Kim K-K. et al. (2013) Relationship between Metabolic Syndrome and Uterine Fibroids in Premenopausal Korean Women. Korean J. Fam. Pract.; 3(4): 437–441.
3. Sun K., Xie Y., Zhao N. et al. (2019) A case-control study of the relationship between visceral fat and development of uterine fibroids. Exp. Ther. Med.; 18(1): 404–410. doi: 10.3892/etm.2019.7575.
4. Strzałkowska B., Dawidowicz M., Ochman B. et al. (2021) The role of adipokines in leiomyomas development. Exp. Mol. Pathol.; 123: 104693. doi: 10.1016/j.yexmp.2021.104693.