Оперативне лікування ожиріння. Питання безпеки

13 липня 2021
790
Резюме

Ефективність та безпека баріатричного втручання у пацієнтів з ожирінням

Актуальність

Ожиріння є гетерогенним багатофакторним хронічним розладом. Проблема ожиріння полягає в значному скороченні тривалості життя внаслідок доведено підвищеного ризику виникнення серцево-судинної коморбідності, цукрового діабету 2-го типу, артеріальної гіпертензії, апное уві сні, репродуктивної дисфункції та певних видів онкологічної патології. Високий ризик скорочення тривалості життя на 5–20 років у осіб з ожирінням та пов’язані з ним негативні соціальні наслідки спричинили пошук кваліфікованих методів лікування. Традиційним методом терапії ожиріння залишається модифікація способу життя, яка полягає в поєднанні гіпокалорійної дієти, дозованої фізичної реабілітації та поведінкової когнітивної терапії впродовж 6 міс. Попри ефективність модифікації стилю життя у пацієнтів з ожирінням І–ІІ ступеню, набутий досвід свідчить про недостатню динаміку маси тіла та нестабільність показників втрати маси тіла у пацієнтів з вираженим ожирінням. Особливі труднощі становить лікування морбідного та суперморбідного ожиріння (індекс маси тіла ≥50 кг/м2), рефрактерного до консервативних лікувальних стратегій. Враховуючи негативні соціальні наслідки проблеми, зростає цікавість до застосування методів баріатричної хірургії у лікуванні пацієнтів з надлишковою масою тіла. Попередні результати дослідження свідчать про стійку втрату маси тіла та зниження показників виникнення коморбідності метаболічного генезу [2]. Однак залишається суперечливим питання ефективності баріатричної хірургії, що пов’язують у тому числі з потенційно високим операційно-анестезіологічним ризиком у пацієнтів з ожирінням [8]. Поточне когортне дослідження, проведене групою шведських дослідників на чолі з Лєною Карлссон (Carlsson L.) з Дослідницького центру Університету м. Ґетеборг (Göteborgs universitet), Швеція, мало на меті дослідити тривалість життя у пацієнтів з ожирінням, яких лікували методами баріатричної хірургії [1]. Результати опубліковані у журналі «Медичний журнал Нової Англії» (New England Journal of Medicine).

Методи та результати

До когортного дослідження було залучено 2040 пацієнтів з ожирінням віком 37–60 років, які входили до хірургічної та терапевтичної групи. До референтної групи увійшло 1135 пацієнтів. З метою отримання результатів проводили аналіз даних Шведського реєстру населення за 1987–2001 рр. Враховуючи 100% доступність катамнестичних даних, середню тривалість життя пацієнтів у всіх трьох групах оцінювали за методом Каплана — Майера. Після аналізу отриманих результатів було з’ясовано, що середня тривалість життя пацієнтів хірургічної групи становила 24 роки з інтерквартильним інтервалом 22-27. Тоді як середня тривалість життя осіб з терапевтичної групи — 22 роки з інтерквартильним інтервалом 21–27. У референтній групі середня тривалість життя становила 20 років з інтерквартильним інтервалом 19–21. У хірургічній групі загальний рівень смертності виявився нижчим порівняно з терапевтичною та становив відповідно 22,8 та 26,4% (відношення ризику (HR) смерті в певний момент часу в двох групах дорівнювало 0,77, 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,68-0,87, р< 0,001). Серед патологічних станів, які призвели до смертельного наслідку в усіх трьох групах, спостерігалася висока частота серцево-судинної коморбідності (HR  = 0,7, 95% ДІ, 0,57-0,85) та онкологічних захворювань (HR = 0,77, 95% ДІ, 0,61-0,96). У цілому середня тривалість життя пацієнтів хірургічної групи виявилася більшою на 3 роки порівняно з середньою тривалістю життя пацієнтів терапевтичної групи (95% ДІ 1,8-4,2). За умови проведення повторної баріатричної процедури рівень післяопераційної смертності в перші 3 міс в хірургічній та терапевтичній групі становив відповідно 0,2 та 2,9%. Однак середня тривалість життя пацієнтів після баріатричної операції залишалася меншою на 5,5 року у порівнянні з середніми показниками тривалості життя популяції.

Висновки

Таким чином, дослідники дійшли висновку щодо ефективності та безпеки хірургічного лікування тяжкого ожиріння, а методи баріатричної хірургії вважаються такими, що сприяють стійкому клінічному результату та подовжують тривалість життя у пацієнтів з морбідним та суперморбідним ожирінням. Однак попри можливості баріатричної хірургії для практичної медицини, ожиріння залишається незалежним фактором високого ризику смерті в популяції.

Список використаної літератури

  1. Carlsson L.M., Sjöholm K., Jacobson P. et al. (2020) Life Expectancy after Bariatric Surgery in the Swedish Obese Subjects Study. Engl. J. Med., 383: 1535-43. http//DOI: 10.1056/NEJMoa2002449.
  2. Sjöström L. (2013) Review of the key results from the Swedish Obese Subjects (SOS) trial — a prospective controlled intervention study of bariatric surgery. Intern. Med., 273: 219-234. http// doi:10.1111/joim.12012.
  3. Westerveld D., Yang D. (2016) Through thick and thin: identifying barriers to bariatric surgery, weight loss maintenance, and tailoring obesity treatment for the future. Res. Pract., 2016: 8616581-8616581. http//doi:10.1155/2016/8616581.

Редакція журналу «Український медичний часопис»