Біль у попереку: огляд даних та основні рекомендації з реабілітації

Актуальність

Біль у попереку (БП) — найпоширеніша патологія опорно-рухового апарату, яка значно впливає на якість життя пацієнтів, особливо у випадку, якщо больовий синдром (БС) має хронічний характер. І хоча термін БП характеризує симптом, він також використовується для відображення складного клінічного стану, який, залежно від його тривалості та інтенсивності, може негативно впливати на рівень працездатності та інвалідизації у популяції [1]. Статистичні дані останніх років свідчать, що проблема БП значно загострилася. Так, частота хронічного БП підвищилася утричі за період з 1992 по 2006 р. (3,9%; 95% довірчий інтервал (ДІ) 3,4–4,4% проти 10,2%; 95% ДІ 9,3–11,0%) [2, 3].

Протягом десятиліть дослідники різних країн намагаються зменшити тягар БП та допомогти пацієнтам вести нормальний спосіб життя. Нові дані щодо епідеміології, етіології, патогенезу та нових методів лікування надходять з різних галузей. Тим не менш, даних, які б допомогли повністю зрозуміти повний спектр патологічних змін, які лежать в основі БП, недостатньо. У даній статі наведені найбільш актуальні дані щодо БП, а також надані основні рекомендації щодо реабілітації пацієнтів з БП.

Етіологія БП

Виявити конкретну патолого-анатомічну причину болю у більшості пацієнтів неможливо, і тому актуальним питанням залишається пошук структурної причини розвитку БП та її дослідження за допомогою візуалізаційних методів. Дані літератури свідчать, що під час проведення магнітно-резонансної томографії (МРТ) виявлення аномалій є поширеним й серед пацієнтів, які не повідомляли про БС, відповідно, результати МРТ-дослідження необхідно критично оцінювати та зіставляти з наявною супутньої клінічною симптоматикою у пацієнта.

Сучасна точка зору стосовно БП полягає у тому, що неспецифічний біль є складним патологічним станом, при якому біологічні, психологічні та соціальні фактори впливають як на перебіг БП, так і на пов’язану з ним втрату працездатності та інвалідність [4].

Гострий БП

Гострий БП (тривалість <6 тиж) може бути спровокований фізичними (наприклад підняття важких предметів або підняття предметів у незручній позі), психологічними факторами (наприклад втома) або комбінацією цих факторів. Для більшості пацієнтів неможливо визначити конкретний тригер розвитку БП, що, ймовірно, пов’язано зі складністю цих факторів. Однак необхідно розуміти, що перебіг неспецифічного БП здебільшого є доброякісним. Так, дані літератури свідчать, що близько половини пацієнтів з БП одужує протягом 1–3 міс, і лише у кожного п’ятого пацієнта біль набуває хронічного перебігу [5]. Тому при менеджменті пацієнтів цієї групи важливо виявити та виключити не лише тих, які одужують, з метою виключення надмірного лікування, а й пацієнтів, у яких БП має тяжкий перебіг, що потребує призначення відповідної терапії.

Хронічний БП

Основними предикторами розвитку інвалідності при БП є генетичні, психологічні фактори, фактори способу життя та фактори, які пов’язані з клінічними проявами БС. Однак при здійсненні менеджменту пацієнтів цієї групи важливо розуміти, що жоден з факторів ризику не є суто прогностичним. Так, наприклад, дані літератури свідчать, що порушення сну та сильний стрес можуть призводити до центральної сенситизації та розвитку БС, але вони не є першопричиною у розвитку БП. Генетичні фактори пояснюють 21–67% випадків розвитку БП, причому генетичний компонент є більш вагомим для хронічного та інвалідизуючого БП. Генетичні фактори включають структурні/анатомічні фактори (патологія міжхребцевих дисків) та психологічну складову сприйняття больового імпульсу.

Фактори, пов’язані з клінічними проявами:

• попередні епізоди БП;
• висока початкова інтенсивність БС;
• супутній ірадіюючий біль (біль при осьовому навантаженні).

Фактори способу життя:

• надмірна маса тіла/ожиріння;
• куріння;
• порушення сну.

Супутні захворювання:

• бронхіальна астма;
• головний біль;
• цукровий діабет;
• психічні порушення.

Соціальні фактори:

• низький соціально-економічний статус;
• низькі рівні доходу та освіти.

Психологічні фактори:

• депресія;
• тривога;
• катастрофізація (ірраціональна віра, що явище є значно гіршим, ніж насправді);
• низький рівень самоефективності (віра в неможливість впливати на події, що чинять вплив на життя).

Сучасні дані свідчать, що в клінічній практиці клініцисти часто не можуть визначити психосоціальний статус пацієнтів, оскільки основні психологічні проблеми часто можуть бути занадто особистими, щоб їх виявити, якщо не створено хорошого терапевтичного альянсу між лікарем та пацієнтом. І сьогодні наявні два коротких інструменти прогнозування ризику — коротка форма опитувальника для скринінгу м’язово-скелетного болю Örebro (ÖMPSQ) та Keele STarT Back Tool (SBT). Ці інструменти розроблені з метою виявлення пацієнтів із високою ймовірністю затримки одужання, асоційованого з впливом психосоціальних факторів. Окрім того, ці інструменти також можуть бути корисними при визначенні необхідних цільових втручань відповідно до індивідуального профілю ризику пацієнтів на ранніх стадіях БС.

При менеджменті пацієнтів з БП важливо визначити різні значення факторів, зокрема, які фактори є модифікуючими та, відповідно, і є ключовими об’єктами реабілітації (наприклад спосіб життя, психологічні фактори), а які з факторів відіграють прогностичну роль (наприклад генетичні фактори, фактори, пов’язані з клінічними проявами, супутні захворювання та соціальні фактори).

Рекомендації з реабілітації

Як відомо, реабілітація є ключовим моментом в терапії та профілактиці болю в спині будь-якого типу, що забезпечує зменшення вираженості проявів БС у пацієнта, а також відновлення функціонування (наскільки це можливо). Реабілітація повинна починатися в найбільш ранні терміни, конкретні методи залежать від сили і тривалості БС. Ефективність реабілітаційних заходів оцінюється за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ). Відповідно до сучасних рекомендацій фокус реабілітації зосереджений саме на підгострому (як перехідній фазі від гострого) та хронічному БП та полягає у наданні рекомендацій щодо тренувань, навчання пацієнтів, когнітивно-поведінкової та мануальної терапії.

Тренування

Реабілітація може проводитися як персонально, так і в рамках групових занять під контролем реабілітолога. Лікувальна фізкультура є загальним способом лікування БП [6]. Сьогодні існує багато різних типів тренувань, спрямованих на розтягнення та зміцнення м’язів спини.

Навчання пацієнта

Важливо навчити пацієнта тримати правильну поставу і дотримуватися ергономічних (оптимальних) умов для здійснення рухів, а також виконувати елементарні побутові руху, не викликаючи посилення БС. Пацієнта також важливо навчити основам побутового захисту спини.

Когнітивно-поведінкова терапія

Цей вид терапії спрямований на те, щоб навчити пацієнтів з БП керувати своєю проблемою, змінюючи спосіб життя, одночасно покращуючи функцію хребта за допомогою персоналізованих фізичних вправ. Що стосується відмінності між навчанням пацієнта, то головна відмінність когнітивно-поведінкової терапії полягає в тому, що лікування проводиться індивідуально.

Мануальна терапія

Дані деяких досліджень повідомляють про ефективність мануальної терапії при лікуванні БП, особливо у випадку, коли її застосовують у комплексі з іншими методами, такими як навчання пацієнта та тренування. Мануальна терапія представлена різноманітними методами лікування, починаючи з високошвидкісних низькоамплітудних («трастових») мануальних технік та завершуючи масажем. Однак, необхідно розуміти, що користь від застосування лише мануальної терапії зазвичай короткочасна, тому її застосування саме в мультидисциплінарному підході реабілітації вважається найбільш доцільним [7, 8].

Висновок

Незважаючи на розвиток сучасної медицини, БП й досі залишається актуальною проблемою. Важливо розуміти, що лікування пацієнта з болем у спині, зокрема і БП, завжди є персоналізованим та включає весь доступний арсенал як медикаментозних, так і немедикаментозних методів з урахуванням віку пацієнта та наявних у нього факторів ризику.

Список використаної літератури:

1. Negrini S., Zaina F. (2013) The chimera of low back pain etiology: a clinical rehabilitation perspective. Am. J. Phys. Med. Rehabil.; 92: 93–7. doi.org/10.1097/PHM.0b013e31827df8f5.
2. Freburger J.K., Holmes G.M., Agans R.P. et al. (2009) The rising prevalence of chronic low back pain. Arch. Intern. Med.; 169: 251–8. doi.org/10.1001/archinternmed.2008.543.
3. Meucci R.D., Fassa A.G., Faria N.M. (2015) Prevalence of chronic low back pain: systematic review. Rev. Saude Publica; 49: 1. doi.org/10.1590/S0034-8910.2015049005874.
4. Hartvigsen J., Hancock M.J., Kongsted A. et al. (2018) Lancet Low Back Pain Series Working Group. What low back pain is and why we need to pay attention. Lancet; 391: 2356–67. doi.org/10.1016/S0140-6736(18)30480-X.
5. Kongsted A., Kent P., Axen I. et al. (2016) What have we learned from ten years of trajectory research in low back pain? BMC Musculoskelet Disord;17: 220. doi.org/10.1186/s12891-016-1071-2.
6. Saragiotto B.T., Maher C.G., Yamato T.P. et al. (2016) Motor Control Exercise for Nonspecific Low Back Pain: A Cochrane Review. Spine; 41: 1284–95. doi.org/10.1097/BRS.0000000000001645.
7. UK National Institute for Health and Care Excellence (2016) Low Back Pain and Sciatica in Over 16s: Assessment and Management. www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK401577/
8. Zaina F., Balagué F., Battié M. et al. (2020) Low back pain rehabilitation in 2020: new frontiers and old limits of our understanding. Eur. J. Phys. Rehabil. Med.; 56(2): 212–219. doi: 10.23736/S1973-9087.20.06257-7.

Анна Хиць,
редакція журналу «Український медичний часопис»