У рамках безперервної освіти лікарів 7 квітня відбувся онлайн-вебінар для лікарів-практиків на тему ведення пацієнтів з ревматоїдними захворюваннями. Перша частина вебінару була присвячена вибору оптимальної лікувальної стратегії у пацієнтів з остеоартритом. У рамках другої частини заходу обговорювали вибір методів лабораторної діагностики у пацієнтів з аутоімунною патологією.
Дмитро Рекалов, доктор медичних наук, завідувач Клініки сучасної ревматології Запорізької обласної лікарні, професор кафедри внутрішніх хвороб № 3 Запорізького державного медичного університету, розповів про сучасні підходи до лікування пацієнтів з ураженнями суглобів. Артрити — поширена група гетерогенних захворювань запального та дегенеративного генезу, спільною клінічною рисою яких є виникнення скутості суглобів, набряку та больового синдрому. У практиці сімейного лікаря найчастіше зустрічаються пацієнти з остеоартритами. Прогнозують, що до 2050 р. остеоартрити будуть відмічати у 130 млн пацієнтів у світі, переважно осіб працездатного віку ≥45 років. Небезпека остеоартритів полягає у прогресуючій дегенерації суглобового хряща, яка призводить до поліпрагмазії, значного зниження якості життя пацієнта та підвищення ризику інвалідизації. Враховуючи, що частка остеоартритів становить 45% у загальній структурі захворюваності, вибір адекватної фармакотерапії становить актуальну клінічну та соціальну проблему. Етіологія остеоартритів залишається нез’ясованою. Провідними факторами ризику виникнення цієї патології залишаються малорухливий спосіб життя, низька фізична активність, функціональні обмеження, метаболічні порушення. Домінуючим симптомом є біль у суглобі, іноді складної локалізації, зокрема за литкою, та незначна скутість.
Під час діагностики ключову роль відіграє оцінювання схильності до виникнення остеоартриту на підставі ретельно зібраних анамнестичних даних з подальшим впливом на модифіковані фактори, зміною стилю життя та освітою пацієнта щодо свого захворювання. Лікування спрямовано на уповільнення дегенеративного процесу в суглобовому хрящі та субхондральній кістці, гальмування прогресування остеоартриту та підвищення якості життя пацієнта.
Актуальним питанням фармакотерапії остеоартритів залишається вплив на морфофункціональну здатність суглобового хряща. Незважаючи на слабку доказову базу, найбільш поширеними фармакологічними препаратами для лікування пацієнтів з остеоартритом залишаються хондропротектори з вмістом глюкозаміногліканів та гіалуронової кислоти. На думку доповідача, перспективним вбачається застосування неомилюваних фітостеролів із вмістом авокадо та сої. З метою знеболювання добре зарекомендували себе нестероїдні протизапальні препарати. Майбутні лікувальні стратегії мають базуватися на виявленні фенотипу остеоартриту, факторів ризику та прогнозу захворювання.
Наталя Роздольська, лікар-імунолог Клініки сучасної ревматології Запорізької обласної лікарні, розглянула актуальну проблему лабораторної діагностики у пацієнтів з ревматологічною патологією. На початковому етапі діагностики є помилкою призначати весь спектр лабораторних досліджень. Різна чутливість численних лабораторних аналізів зумовлює вибір клінічної мети — діагностики системного захворювання, прогнозу, ідентифікації субтипів ревматичного захворювання, оцінки ефективності лікування. Центральне місце в діагностичній стратегії посідає виявлення аутоімунних антитіл, що набуває особливого значення у разі субклінічного перебігу захворювання. Так, виявлення ревматоїдного фактора підтверджує наявність ревматоїдного артриту та визначає прогноз захворювання, але не корелює з активністю аутоімунного процесу. Рівень антитіл до фосфоліпідів вказує на прогноз для системного червоного вовчака. Антинейтрофільні цитоплазматичні антитіла (АНЦА-антитіла) підтверджують діагноз системного АНЦА-васкуліту. Цікавість викликає оцінка гетерогенної групи антинуклеарних антитіл, які наразі є золотим стандартом виявлення аутоімунної ревматоїдної патології при атиповій клінічній картині. Однак за винятком пацієнтів з ювенільним ревматоїдним артритом, який супроводжується увеїтом та системним червоним вовчаком, антинуклеарні антитіла не вважаються такими, які вказують на прогноз захворювання. Сучасним напрямком лабораторної діагностики є виявлення антитіл до ДНК з метою підтвердження системного червоного вовчака. Недолік методу полягає в неможливості достовірного прогнозування загострення захворювання. Так, антитіла до гістонів та нуклеосом асоціюються з вовчаковим нефритом та аутоімунним гепатитом 1-го типу. Важливим клінічним рішенням є обстеження на антитіла до SS-B/La (Lane) та La/SSB жінок з системним червоним вовчаком і синдромом Шегрена, які планують народження дітей. До маркерів, які вказують на наявність імунної патології у жінки, належать попередні народження дітей з ознаками міокардиту або порушення серцевого ритму, симптомами керостомії, сіалоаденіту, сухого кератокон’юнктивіту та незрозумілого шкірного висипу під впливом сонячного випромінювання в анамнезі.
