Лейкоцитурія та виявлення інфекцій сечовивідних шляхів у дітей раннього віку

1 березня 2021
1757
Резюме

Наведено результати дослідження, в якому виявлено, що точність лейкоцитурії як предиктора інфекцій сечовивідних шляхів залежить від концентрації сечі

Актуальність

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) — збірне поняття, яке об’єднує патологічні стани, зумовлені інфікуванням сечовидільного тракту патогенною чи умовно-патогенною мікробною флорою, яка спричиняє його запалення. Сучасні дані свідчать, що частота ІСШ становить до 7% усіх захворювань, що супроводжуються лихоманкою серед пацієнтів віком <24 міс [1]. Часто діагностика та лікування ІСШ стають проблематичними, що пов’язано з неспецифічними клінічними проявами захворювання. Своєчасне виявлення та лікування пацієнтів із ІСШ має вирішальний вплив на зменшення вираженості або запобігання як короткочасним, так і довготривалим ускладненням, зокрема розвитку нефросклерозу [2].

Бактеріальний посів (бакпосів) сечі вважається золотим стандартом діагностики ІСШ, однак для скринінгу та встановлення попереднього діагнозу рекомендовано проводити загальний аналіз сечі, оскільки виконання бакпосіву є довготривалим методом, який займає декілька діб (від 24 до 48 год). Незважаючи на те що у визначенні Американської академії педіатрії (American Academy of Pediatrics), лабораторні критерії ІСШ — лейкоцитурія (піурія) + позитивний бакпосів, іноді описують випадки ІСШ без лейкоцитурії. Так, статистичні дані свідчать, що у 10% педіатричних пацієнтів із позитивним результатом бакпосіву, не виявляють лейкоцитурії [3].

Деякі дослідники вважають, що концентрація сечі може бути асоційована з ІСШ. Групою вчених, яку очолював Шахід Надім (Shahid Nadeem) з відділу невідкладної медичної допомоги, відділення педіатрії та дитячого здоров’я, з кафедри патології Південно-західного медичного центру Техаського університету, Даллас, штат Техас, США (Division of Emergency Medicine, Department of Pediatrics and Children’s Health, Department of Pathology, The University of Texas Southwestern Medical Center, Dallas, Texas) проведено дослідження, мета якого — визначити, чи дійсно лейкоцитурія як предиктор ІСШ, залежить від концентрації сечі [4].

Методи та результати дослідження

Проведено ретроспективне дослідження, в якому досліджували аналізи сечі (загальний аналіз сечі + бакпосів) у дітей віком <24 міс, госпіталізованих із підозрою на ІСШ у період з січня 2012 р. по грудень 2017 р.

Загалом у дослідженні взяли участь 24 171 дитина, з яких результат бакпосіву сечі був позитивний у 8,3%. У більшості випадків (97,9%) сечу отримано шляхом трансуретральної катетеризації.

Висновки

Результати дослідження продемонстрували, що порогову цінність для встановлення діагнозу ІСШ (про що свідчив позитивний результат бакпосів сечі), мала кількість лейкоцитів >8 клітин у полі зору при високій концентрації сечі, тоді як поріг лейкоцитурії становив 3 клітини в полі зору — для сечі низької концентрації.

Нагадуємо, що нещодавно Японське товариство алергології (Japanese Society of Allergology — JSA) спільно з Японським товариством педіатричної алергології та клінічної імунології (Japanese Society of Pediatric Allergy and Clinical Immunology) опублікували оновлені Японські клінічні настанови щодо харчової алергії (Japanese Pediatric Guideline for Food Allergy — JPGFA) 2020 р.

Список використаної літератури

  1. Shaikh N., Morone N.E,. Bost J.E. et al. (2008) Prevalence of urinary tract infection in childhood: a meta-analysis. Pediatr. Infect. Dis. J., 27(4): 302–308.
  2. Shaikh N., Ewing A.L., Bhatnagar S. et al. (2010) Risk of renal scarring in children with a first urinary tract infection: a systematic review. Pediatrics., 126(6): 1084–1091.
  3. Kim S.H., Lyu S.Y., Kim H.Y. et al. (2016) Can absence of pyuria exclude urinary tract infection in febrile infants? About 2011 AAP guidelines on UTI. Pediatr. Int. (Roma), 58(6): 472–475.
  4. Nadeem S., Badawy M., Oke O.K. et al. (2021) Pyuria and Urine Concentration for Identifying Urinary Tract Infection in Young Children. Pediat. Feb., 147(2): e2020014068, DOI: https://doi.org/10.1542/peds.2020-014068.

Анна Хиць,
Редакція журналу «Український медичний часопис»