Цукровий діабет — міфи та реалії ХХІ століття

Урочисте відкриття конференції почалося зі слів привітання професора Світлани Доан, доктора медичних наук, проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти Київського медичного університету, яка зазначила, що сьогоднішній захід проходить у фокусі однієї з головних складових смертельного квартету метаболічного синдрому (МС), а саме — цукрового діабету (ЦД). Успіхи сучасної медицини привели до того, що сьогодні спостерігається збільшення загальної тривалості життя у популяції на 10 років. Цей факт напряму пов’язаний зі зростанням поширеності таких хронічних захворювань, як ЦД, ішемічна хвороба серця (ІХС), ожиріння, тобто захворювань, на які можна потенційно вплинути.

Валентина Величко, доктор медичних наук, професор, у своїй доповіді розвінчувала міфи стосовно негативних аспектів інсулінотерапії. За словами спікера, деякі пацієнти з ЦД вважають, що інсулінотерапія є вироком для пацієнта і краще змінювати антигіперглікемічний препарат (АГГП), ніж призначити інсулін, що, зазвичай призводить до недосягнення контролю над захворюванням та несе ризики розвитку ускладнень. Відповідно до Консенсусу Американської асоціації цукрового діабету (American Diabetes Association — ADA) та Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету (European Association for the Study of Diabetes — EASD) 2018 р., якщо протягом 3-місячного періоду на фоні максимальних доз комбінацій двох АГГП рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) не досягає цільових значень, необхідно призначити інсулін. І враховуючи сучасні рекомендації, важливо проводити інформування пацієнтів із ЦД про доцільність і важливість інсулінотерапії, включно з розвінчуванням міфів, адже, як свідчать дані міжнародних досліджень, саме інсулін є найефективнішим препаратом, порівняно з пероральними АГГП.

Другий поширений міф серед пацієнтів — про те, що інсулінотерапія впливає на якість життя. Сьогодні на фармацевтичному ринку наявна безліч препаратів інсуліну, які мають безпечний профіль застосування та дають можливість введення препарату у гнучкому режимі, який відповідає способу життя для конкретного пацієнта, не впливаючи на його якість життя (табл. 1). Так, оптимальний контроль над ЦД передбачає необхідність призначення інсулінотерапії, яка найточніше імітує фізіологічний профіль виділення інсуліну.

Таблиця 1. Класифікація інсулінів за початком, піком і тривалістю дії

Наступною виступила Інна Ковальова з доповіддю «Порушення вуглеводного обміну: фокус на серцево-судинну патологію». Спікер зазначила, що раніше ендокринологи та кардіологи працювали окремо кожен зі своєю патологією. Однак нещодавні дослідження продемонстрували, що основною причиною смерті серед пацієнтів із супутнім ЦД є серцево-судинні ускладнення. Ці результати стали причиною створення спільних рекомендацій Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC) та EASD 2019 р. щодо менеджменту пацієнтів із ЦД, предіабетом та серцево-судинними захворюваннями. У цьому документі вперше були розподілені моменти менеджменту пацієнтів кардіологами та ендокринологами. Так, відповідно до гайдлайну, кардіолог повинен виявляти порушення вуглеводного обміну у пацієнтів, що досягається шляхом обов’язкового визначення показників HbA1c та рівня глюкози у плазмі крові натще, при встановленні діагнозу серцево-судинного захворювання. У разі отримання некоректних результатів рекомендовано проведення глюкозотолерантного тесту.

У свою чергу, роль ендокринологів полягає у стратифікації серцево-судинного ризику в пацієнтів із ЦД на дуже високий, високий та помірний. При цьому необхідно пам’ятати, що пацієнти із супутнім ЦД не можуть мати низького серцево-судинного ризику (табл. 2). Відомими факторами ризику, пов’язаними із серцево-судинними ускладненням є чоловіча стать, вік ≥55 років для чоловіків та ≥65 років — для жінок, шкідливі звички, сімейний анамнез, ожиріння (індекс маси тіла (ІМТ) ≥30 кг/м²), дисліпідемія та артеріальна гіпертензія (АГ).

Таблиця 2. Стратифікація серцево-судинного ризику у пацієнтів із ЦД

Андрій Головня у своїй доповіді детально зупинився на сучасних можливостях контролю глюкози та засобах для самоконтролю.

Юлія Бельчіна висвітила проблему МС з погляду ендокринолога. Як відомо, МС є мультифакторним клінічним станом, зумовленим комплексом генетичних, геодинамічних, нейрогуморальних особливостей та способом життя людини. Так, основними факторами ризику, пов’язаними із розвитком МС, є остеоартрит, ГЕРХ, ЦД 2-го типу, неалкогольна жирова хвороба печінки, синдром полікістозних яєчників, інсульт/інфаркт, ІХС, АГ, атеросклероз та розлади дихання під час сну (синдром обструктивного апное). Хоча МС не вважається окремим діагнозом або нозологічною формою, він має важливе значення для прогнозу пацієнтів та можливості терапії основного захворювання. Медико-соціальна значущість МС полягає у високій смертності від його наслідків. Тому при менеджменті пацієнтів, особливо з такими хронічними захворюваннями, як ЦД та АГ, важливо оцінювати критерії МС (табл. 3, 4).

Таблиця 3. Критерії МС згідно з NCEP III

Таблиця 4. Критерії МС згідно з рекомендаціями ВООЗ

Патогенез розвитку МС пов’язаний із гіподинамією та наявністю вісцерального ожиріння, що в подальшому призводить до інсулінорезистентності та компенсаторної гіперінсулінемії. Далі на фоні цих двох факторів розвивається порушення вуглеводного обміну, яке може проявлятися як порушенням вуглеводного обміну натще, так і після прийому їжі. Як відомо, інсулінорезистентність — це недостатність відповіді клітин на вплив інсуліну, при цьому організм компенсаторно збільшує виділення інсуліну β-клітинами підшлункової залози в достатньо великій кількості, що спричиняє виснаження підшлункової залози. Так, у пацієнтів із ЦД 2-го типу наявне порушення пульсуючого типу секреції (табл. 5). Далі спікер детально зупинилася на сучасних можливостях терапії пацієнтів із МС.

Таблиця 5. Функціональний дефект підшлункової залози у пацієнтів із ЦД 2-го типу

Анна Хиць