20 липня 2012 р., з дня офіційного опублікування, набув чинності наказ Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України від 14.06.2012 р. № 440 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 19 липня 2005 р. № 360», який оговорює деякі корективи до «Правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення», затверджених наказом МОЗ України від 19 липня 2005 р. № 360 «Про затвердження Правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків та вимог-замовлень».
Деякі пункти цього наказу, а саме ті, що стосуються наведення назви призначеного препарату, були не зовсім вірно сприйняті медичною спільнотою. Цьому сприяла також інформаційна хвиля суперечливих публікацій, яка прокотилася засобами масової інформації.
Так, серед клініцистів набула поширення думка стосовно того, що п. 1.9. глави 1 «Загальні вимоги до виписування та оформлення рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення» цього наказу передбачає зазначення лікарем у рецепті лише міжнародної непатентованої назви призначеного препарату без зазначення його торговельної чи узвичаєної назви. Тим часом, чинна редакція цього пункту наказу, що викликав неабиякий ажіотаж серед практикуючих лікарів, після внесення усіх змін, передбачених наказом МОЗ України від 14.06.2012 р. № 440, виглядає таким чином:
«1.9. Назва лікарського засобу, за наявності міжнародна непатентована назва, формоутворюючі та коригуючі речовини, його склад, лікарська форма, звернення лікаря до фармацевтичного працівника про виготовлення та видачу лікарських засобів пишуться латинською мовою.
Використання латинських скорочень дозволяється тільки відповідно до прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці (додаток 2).
Забороняється скорочення близьких за найменуванням інгредієнтів, що може призвести до плутанини відносно того, який лікарський засіб приписано».
У тексті наказу досить чітко оговорений той факт, що при виписуванні рецептів обов’язково має бути наведена назва лікарського засобу (тобто його торговельна чи узвичаєна назва), при цьому міжнародна непатентована назва зазначається лише за умови її наявності. Нагадаємо, що міжнародна непатентована назва не привласнюється, зокрема, речовинам рослинного і тваринного походження, а також для гомеопатичних лікарських засобів.
У глобальному плані важливе призначення вищенаведених заходів — спроба зниження витрат на медикаментозну терапію за рахунок використання генеричних (а тому більш дешевих) версій замість оригінальних препаратів. Навколо цього питання спалахують активні суперечки. Як учасники фармацевтичного ринку, так і пацієнти, і спеціалісти у галузі охорони здоров’я не впевнені щодо того, чи є генерики біоеквівалентними до оригінальних (референтних) лікарських засобів за їх терапевтичними, хімічними та фармакокінетичними властивостями, а також за профілем безпеки.
Виходячи з міжнародного досвіду заміна оригінальних препаратів генериками на рівні закладів аптечної мережі, яка полегшується за допомогою наведення у рецепті міжнародної непатентованої назви, зарекомендувала себе як дієвий спосіб зниження витрат на засоби фармакотерапії. Подібна тактика також робить процес добору необхідного препарату або його заміни більш прозорим власне для пацієнта, що сприяє підвищенню його прихильності до лікування. Водночас виникає потреба у створенні та систематизуванні переліків припустимих замін лікарських засобів з метою уникнення небажаних наслідків для здоров’я пацієнта.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
