За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я у світі нараховується більше 346 млн хворих на цукровий діабет (ЦД). Без належних втручань до 2030 р. їх кількість подвоїться, а це означає, що кожен 10-й дорослий житель планети буде хворий на ЦД. Уже зараз кількість пацієнтів із ЦД щорічно збільшується на 10 млн, тобто кожні 10 с реєструється 3 нові випадки захворювання.
Половина пацієнтів із ЦД не знають про наявність у них хвороби і внаслідок відсутності лікування мають дуже високий ризик розвитку ускладнень і передчасної смерті. Майже 80% випадків смерті від ЦД відбувається у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. Не виняток і Україна, де на сьогодні налічується понад мільйон хворих на ЦД. При цьому кількість діагностованих випадків щорічно збільшується на 5%.
Якість життя пацієнтів із ЦД багато у чому залежить від правильного лікування. Але як досягти контролю над ЦД і підвищити якість життя хворих? Цій темі, яка не втрачає своєї актуальності, був присвячений виступ Бориса Маньковського, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри діабетології Національної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, члена-кореспондента НАМН України, під час прес-конференції «Діабет під контролем. Проблеми гіпоглікемії».
Б. Маньковський звернув увагу на такі серйозні перешкоди у досягненні ефективного контролю ЦД, як несвоєчасна діагностика, призначення неадекватної терапії, побоювання щодо розвитку гіпоглікемії та збільшення маси тіла пацієнта, низька прихильність хворих до лікування, відсутність у них навичок самоконтролю і страх перед інсулінотерапією.
Про проблеми, до яких призводить підвищений вмісту глюкози у крові, знають практично всі, а про неприємності, з якими пов’язана гіпоглікемія, відомо небагато. Основні прояви гіпоглікемії — дратівливість, тривожність, запаморочення, слабкість, сонливість і постійне відчуття голоду — часто не ідентифікуються з пониженням рівня глюкози не лише хворими, а й лікарями.
Найчастіше лікарі не домагаються стійкого результату гіпоглікемічної терапії саме через побоювання розвитку гіпоглікемії у пацієнта. Але насправді, у всьому процесі лікування ЦД і в профілактиці гіпоглікемічних станів та їх наслідків, зокрема, активну участь має брати пацієнт. Зі свого боку, лікар повинен надати хворому всю необхідну інформацію і навчити основним навичкам у боротьбі з гіпоглікемією.
За словами Б. Маньковського, ЦД вимагає великої уваги не лише з боку лікарів, але і з боку суспільства та уряду. Проте діюча в Україні державна програма «Цукровий діабет», на жаль, в основному фінансується лише в частині забезпечення людей інсуліном. Доповідач підкреслив, що при своєчасному лікуванні та адекватному ставленні пацієнта до свого здоров’я ускладненням можна повністю запобігти.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
