Актуальність
Біль у спині — одна з найбільш актуальних медико-соціальних проблем у розвинених країнах, з якою пов’язано до 6% всіх прямих витрат на лікування, 18% причин інвалідизації та 15% загального числа днів непрацездатності. Дані літератури свідчать, що з усіх неврологічних больових синдромів найчастіше виникає біль у нижній ділянці спини — больовий синдром, що локалізується між горизонтальною лінією, проведеною через остистий відросток першого поперекового хребця і сідничними складками. Так, біль у попереку (БП) є найбільш поширеною патологією опорно-рухового апарату, яка значно впливає на якість життя пацієнтів, особливо у випадку хронічного больового синдрому. За останні 30 років, БП став однією з ключових причин інвалідизації населення у всьому світі [1]. Основним фактором ризику розвитку БП вважають порушення механіки тіла внаслідок різких рухів та пов’язаним із ними травмуванням.
Проблема лікування болю, незважаючи на всі сучасні розробки, залишається актуальним питанням для фахівців, які здійснюють менеджмент пацієнтів цієї групи. Відповідно до міжнародних гайдлайнів лікування БП має бути комплексним і включати рекомендації щодо дотримання активного способу життя і використання ресурсів фармакотерапії. В гайдлайні Американського коледжу лікарів (American College of Physicians — ACP) зазначено, що при лікуванні пацієнтів із неспецифічним БП рекомендована як немедикаментозна терапія (масаж, мануальна терапія, акупунктура, різні маніпуляції тощо), так і медикаментозна терапія, що представлена нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) і міорелаксантами [2].
Міорелаксанти — широкий клас препаратів, що впливають на функцію скелетних м’язів і знижують м’язовий тонус. За механізмом дії міорелаксанти поділяють на дві терапевтичні групи: нейром’язові блокатори і спазмолітики. Нейром’язові блокатори перешкоджають трансмісії в нейром’язовій пластинці і не впливають на активність центральної нервової системи, їх зазвичай застосовують при хірургічних втручаннях та в інтенсивній терапії, щоб викликати тимчасовий медикаментозний параліч. Спазмолітики (міорелаксанти центральної дії) показані з метою зменшення вираженості м’язово‑скелетного болю та спастичності при різних неврологічних захворюваннях. Їх класифікують на бензодіазепінові (альпразолам, діазепам та ін.) і небензодіазепінові (циклобензапірен, каризопродол, хлорзоксазон та ін.).
Статистичні дані свідчать, що міорелаксанти часто призначають на амбулаторній ланці медичної допомоги при лікуванні БП, однак ці дані суперечать рекомендаціями міжнародних медичних спільнот. Так, наприклад, у настанові Американської колегії лікарів (American College of Physicians — ACP) зазначено, що небензодіазепінові міорелаксанти рекомендовані при гострому болю у спині, європейські рекомендації виступають проти їх застосування при терапії БП, а у Великобританії не надають рекомендацій щодо їх застосуваннями. Таким чином, застосуванням небензодіазепінових міорелаксантів при терапії гострого/хронічного БП є неоднозначним та потребує визначення. Проведено дослідження, метою якого була оцінка ефективності та безпеки застосування небензодіазепінових міорелаксантів при терапії БП [3].
Методи та результати
Проведено систематичний огляд та метааналіз даних, який включав дані рандомізованих контрольованих досліджень щодо ефективності та безпеки застосування міорелаксантів порівняно з плацебо, стандартним лікуванням або відсутністю лікування у дорослих осіб (віком ≥18 років) з неспецифічним БП. Пошук досліджень проводився в таких базах даних, як Medline, Embase, CINAHL, CENTRAL, ClinicalTrials.gov, clinicialtrialsregister.eu і WHO ICTRP (з моменту створення до лютого 2021 р.).
В якості основних кінцевих точок розглядали інтенсивність болю (від 0 до 100 балів), ступінь непрацездатності (від 0 до 100 балів), переносимість (щодо відмови від терапії з будь-якої причини) і безпеку (небажані явища, в тому числі серйозні, і кількість пацієнтів, які відмовилися від терапії через побічні ефекти).
Загалом в огляд включені дані 49 рандомізованих досліджень, з яких 31 дослідження (n=6505) включено до метааналізу. Результати дослідження продемонстрували докази дуже низького рівня стосовного того, що при гострому БП терапія небензодіазепіновими міорелаксантами тривалістю <2 тиж асоціювалася зі зниженням інтенсивності болю порівняно з контрольною групою (середнє розходження –7,7; 95% довірчий інтервал (ДІ) від –12,1 до –3,3), але не з поліпшенням показника працездатності (середнє розходження –3,3; 95% ДІ –7,3–0,7). Також отримані докази низького та дуже низького рівня стосовно того, що терапія небензодіазепіновими міорелаксантами може асоціюватися з підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів (коефіцієнт ризику (КР) 1,6; 95% ДІ 1,2–2,0) та не асоціюватися з поганою переносимістю лікування (КР 0,8; 95% ДІ 0,6–1,1) порівняно з контрольною групою.
Висновок
Результати дослідження продемонстрували докази низького та дуже низького рівня щодо ефективності/безпеки терапії небензодіазепіновими міорелаксантами при лікуванні гострого БП. При цьому частота небажаних явищ може підвищуватися на тлі такої терапії. Враховуючи отримані дані, клініцисти, які призначають ці препарати при лікуванні БП, повинні переглянути сучасні клінічні рекомендації, що базуються на якісних доказах їх ефективності та безпеки, з метою надання якісної медичної допомоги пацієнтам.
Список використаної літератури:
- James S.L., Abate D., Abate K.H. et al. (2018) GBD 2017 Disease and Injury Incidence and Prevalence Collaborators. Global, regional, and national incidence, prevalence, and years lived with disability for 354 diseases and injuries for 195 countries and territories, 1990-2017: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2017. Lancet; 392: 1789–858.
- Parfenov V.A., Gerasimova O.N. (2017) Causes, diagnosis and treatment of nonspecific lumbalgia: myths and reality. Med. sovet, 10: 54–58. DOI:10.21518/2079-701X-2017-10-54-58
- Cashin A.G., Folly T., Bagg M.K. et al. (2021) Efficacy, acceptability, and safety of muscle relaxants for adults with non-specific low back pain: systematic review and meta-analysis BMJ; 374 :n1446 doi:10.1136/bmj.n1446.
Анна Хиць
Редакція журналу «Український медичний часопис»
