Що впливає на ефективність лікування цукрового діабету?

14 липня 2021 о 10:05
788

Актуальність та результати

Наразі в Сполучених Штатах загальна кількість пацієнтів віком ˃20 років з виявленим цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу сягає 34 млн осіб. Проблема поширення ЦД асоційована зі значним підвищенням ризику серцево-судинної коморбідності, мікроангіопатії та передчасної смерті. Багатофакторний контроль ЦД формує основу медичної допомоги пацієнтам з ЦД, про що свідчить зміна мети лікування ЦД, яка відбулася впродовж останніх років [2]. Якщо раніше лікування ЦД обмежувалося симптоматичною терапією з метою зменшення вираженості симптомів ЦД (полідипсія, поліурія, сухість шкіри), то наразі ефективний контроль спрямований на запобігання виснаження інсулін-продукуючих клітин підшлункової залози, створення оптимального балансу глюкози, профілактику або уповільнення прогресування судинних ускладнень внаслідок інвалідизуючої дії мікро- та макроангіопатій [3]. Аби визначити стратегічні питання розробки нових підходів до лікування ЦД, необхідно мати чіткі уявлення про механізми контролю основних факторів патологічного розладу. Метою дослідження, проведеного групою дослідників на чолі з Майклом Фенгом (M.Fang) з Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами (Food and Drug Administration — FDA), США, було виявлення підгруп населення з підвищеним ризиком судинної коморбідності внаслідок слабкого контролю факторів ризиків, пов’язаних з ЦД [1]. Дослідники оцінювали адекватність глікемічного контролю, ліпідного контролю, показників артеріального тиску та ефективність комбінованого контролю зазначених показників. У результаті аналізу бази даних Національної програми перевірки здоров’я та харчування (National Health and Nutrition Examination Survey — NHANES), США, за 1999–2018 рр. було отримано наступні результати:

  1. Максимального глікемічного контролю вдалося досягти на початку 2000-х років завдяки фармакологічному досягненню рівня ліпопротеїнів низької щільності <130 мг/дл під впливом поширення застосування статинів. Однак у подальшому спостерігається уповільнення контролю дисліпідемії з 52,3% за 2007–2010 рр. до 55,7% за 2015–2018 рр. (відповідно 95% довірчий інтервал (ДІ) 49,2–55,3 та 50,8–60,5).
  2. Разом з тим, у 2007–2010 рр. спостерігалося зменшення кількості пацієнтів з рівнем глікованого гемоглобіну HbA1c <7% — відповідно з 57,4% до 50,5% осіб (відповідно 95% ДІ 52,9–61,8 та 45,8–55,3), що може свідчити про зниження контролю гіперглікемії.
  3. За той же період кількість осіб з артеріальним тиском <140/90 мм рт. ст. зменшилася з 74,2% до 70,4% (відповідно 95% ДІ 70,7–77,4 та 66,7–73,8).
  4. Загальна кількість осіб, у яких вдалося досягти всіх трьох лікувальних цілей, за 2015–2018 рр. не перевищувала 22,2% (95% ДІ 17,9–27,3).
  5. На тлі стрімкого підвищення частоти метаболічних розладів у популяції, кількість осіб, які застосовують цукрознижувальні та системні гіпотензивні препарати не збільшилася з 2010 р.

Висновки

Таким чином, дослідники дійшли висновку, що посилення контролю ЦД, яке спостерігалося за період 1999–2010 рр., уповільнилося та тяжіє до зменшення, що може свідчити про низьку прихильність пацієнтів до фармакологічної корекції ЦД та пов’язаної з ним судинної коморбідності. Одним зі шляхів пошуку оптимального рішення є налагодження комунікаційних процесів з пацієнтом з метою посилення обґрунтування лікування та профілактики ЦД та його ускладнень.

Список використаної літератури

  1. Fang, Wang D., Coresh J. et al. (2021) Trends in Diabetes Treatment and Control in U.S. Adults, 1999–2018. N. Engl. J. Med., 384: 2219-28. DOI: 10.1056/NEJMsa2032271.
  2. National diabetes statistics report, 2020. Atlanta: Centers for Disease Control and Prevention, 2020. https://www.cdc.gov/diabetes/pdfs/data/statistics/national-diabetes-statistics-report.pdf.
  3. UK Prospective Diabetes Study (UKPDS) Group. (1998) Intensive blood-glucose control with sulphonylureas or insulin compared with conventional treatment and risk of complications in patients with type 2 diabetes (UKPDS 33). Lancet, 352: 837-853. http//doi.org/10.1016/S0140-6736(98)07019-6.

Юлія Жарікова,
редакція журналу «Український медичний часопис»