Новий клас препаратів для лікування цукрового діабету

30 червня 2021 о 18:05
952

Актуальність

Проблематика цукрового діабету (ЦД) полягає в прогресуванні дисфункції підшлункової залози та значному підвищенні ризику смертності внаслідок серйозних порушень серцево-судинної та ниркової системи, зумовлених судинними ускладненнями захворювання [3]. Актуальність оптимального фармакологічного контролю ЦД 2-го типу пов’язана з тривалим перебігом захворювання. У свою чергу, виснаження β-клітин підшлункової залози є передумовою виникнення абсолютної інсулінопенії, що неминуче призводить до переходу пацієнта з пероральних цукрознижувальних препаратів (ЦП) на ін’єкційне введення інсуліну [4]. Одна з побічних дій інсулінотерапії пов’язана із збільшенням маси тіла внаслідок ліпогенного ефекту інсуліну з послідовним підвищенням ризику серцево-судинних ускладнень, прогресування біомеханічних порушень та венозного тромбоемболізму. За останні десятиріччя завдяки досягненню належного фармакологічного контролю ЦД вдалося значно знизити рівень смертності та покращити якість життя пацієнтів. Однак зважаючи на складний патогенетичний механізм ЦД 2-го типу, наріжним каменем в лікуванні ЦД залишаються індивідуальна оцінка ризиків та вибір ЦП. Агоністи рецепторів глюкагоно-подібного пептиду (арГПГ) належать до нового класу ЦП [2]. Механізм дії арГПГ полягає в пригніченні постпрандіального синтезу глюкагону та стимуляції вироблення інсуліну переважно під час їди, що зумовлює зниження рівня постпрандіальної гіперглікемії. Крім того, препарати з групи арГПГ зумовлюють широкий спектр плейотропних ефектів, з яких на перший план виходить достатній контроль рівня глікемії, артеріального тиску та маси тіла пацієнта. Група дослідників на чолі з Ґертцелем Герштейном (Gerstein H.) з Університету Макмастера, м. Ґамільтон, США, досліджували частоту серцево-судинних подій та ураження нирок у пацієнтів з ЦД 2-го типу під впливом препарату з групи арГПГ ефпегленатиду [1]. Результати опубліковані в журналі «Медичний журнал Нової Англії» (New England Journal of Medicine).

Методи та результати

У дослідження тривалістю 1,81 року включено 4076 пацієнтів з ЦД 2-го типу віком ˃18 років з серцево-судинною коморбідністю в анамнезі та віком 50-55 років з ураженнями нирок (швидкість клубочкової фільтрації 25-59,9/1,73 м2) та принаймні одним з факторів ризику виникнення серцево-судинної події. Пацієнти були поділені на 3 групи. 1-ша інтервенційна група отримувала підшкірні ін’єкції ефпегленатиду у дозі 2 мг/тиж впродовж перших 4 тиж з подальшим підвищенням дози до 4 мг/тиж до кінця дослідження. 2-га інтервенційна група отримувала підшкірні ін’єкції ефпегленатиду, починаючи з дози 2 мг/тиж впродовж перших 4 тиж з послідовним підвищенням дози препарату до 6 мг/тиж. Результати порівнювали з плацебо (1359 пацієнтів). Первинною точкою дослідження визначили частоту нефатального ускладненого інфаркту міокарда, нефатального інсульту, частоту летальності внаслідок серцево-судинних подій. Вторинна кінцева точка дослідження визначалася частотою коронарної реваскуляризації та госпіталізації внаслідок нестабільної стенокардії. Аналіз отриманих результатів свідчить про наступне.

  1. Первинної кінцевої точки в інтервенційних групах досягло 7% пацієнтів, що становило 3,9 подій на 100 людино-років. У контрольній групі первинної точки досягло 25% пацієнтів або 5,3 подій на 100 людино-років (відношення ризиків (HR)  0,73;  95% довірчий інтервал (ДІ) 0,58–0,92; р<0,001 для найнижчої ефективності та р=0,007 для найвищої ефективності препарату).
  2. Частота ниркових ускладнень виявилася нижчою в інтервенційних групах порівняно з контрольною та становила відповідно 13 та 18,4% пацієнтів (HR=0,68; 95% ДІ 0,57–0,79; р<0,001).
  3. У результаті аналізу отриманих результатів дослідники дійшли висновку про дозозалежний ефект ефпегленатиду порівняно з плацебо (відповідно HR=0,82; 95% ДІ 0,63–1,06 для ефпегленатиду у дозі 4 мг та HR=0,65; 95% ДІ 0,5–0,86 для ефпегленатиду у дозі 6 мг).
  4. Порівняно з контрольною групою частота діареї, нудоти, блювання та метеоризму в інтервенційних групах виявилася вищою.

Висновки

Таким чином, застосування агоніста рецепторів глюкагоноподібного пептиду у пацієнтів з ЦД 2-го типу знижує ризик виникнення серцево-судинних та ниркових подій. Однак дослідження було обмежене тривалістю періоду спостереження пацієнтів.

  1. Gerstein H.C., Sattar N., Rosenstock J. et al. (2021) Cardiovascular and Renal Outcomes with Efpeglenatide in Type 2 Diabetes. NEJM.org. DOI: 10.1056/NEJMoa2108269.
  2. Kristensen S.L., Rørth R., Jhund P.S. et al. (2019) Cardiovascular, mortality, and kidney outcomes with GLP-1 receptor agonists in patients with type 2 diabetes: a systematic review and meta-analysis of cardiovascular outcome trials. Lancet Diabetes Endocrinol., 7: 776–785. doi: 10.1016/S2213-8587(19)30249-9.
  3. Nanayakkara N., Curtis A.J., Heritier S. et al. (2021) Impact of age at type 2 diabetes mellitus diagnosis on mortality and vascular complications: systematic review and meta-analyses. Diabetologia, 64: 275–287. doi: 10.1016/S2213-8587(19)30249-9.
  4. Shah A.D., Langenberg C., Rapsomaniki E. et al. (2015) Type 2 diabetes and incidence of cardiovascular diseases: a cohort study in 1.9 million people. Lancet Diabetes Endocrinol., 3: 105–113. doi: 10.1016/S2213-8587(14)70219-0.