Остеопороз. Яка ефективність фармакологічної профілактики?

3 червня 2021 о 15:59
1630

Актуальність

Посилена увага до остеопорозу пов’язана зі стрімким поширенням метаболічного розладу в популяції, частково пов’язаного із збільшенням тривалості життя. Постменопаузальний остеопороз є найбільш поширеною формою мінерального розладу, для якого характерне прогресуюче зниження щільності кісток, асоційоване з настанням менопаузи. Наразі в патогенезі постменопаузального остеопорозу основна увага приділяється дисбалансу мінерального гомеостазу, насамперед складних біологічних механізмів обміну кальцію та фосфору [1]. Порушення формування нормальної архітектоніки кісток, зумовлене зниженням мінеральної щільності кісткової тканини, призводить до статистично значущого підвищення частоти важкокурабельних переломів, зокрема атипових переломів стегна. Таким чином, остеопороз вважається одним із провідних факторів ризику тяжких переломів, які потребують вартісного лікування, зумовлюють високу непрацездатність особи та/або залежність від інших осіб та призводять до негативних соціальних наслідків. Зважаючи на залежність поширення остеопорозу, пов’язану зі збільшенням тривалості життя, особливого значення набувають пошуки ефективних та безпечних фармакологічних засобів для профілактики розладу та зменшення негативних соціальних наслідків [3]. Відповідно до актуальних узагальнених рекомендацій  до препаратів першої лінії фармакологічної профілактики  кальціє-фосфорного дисбалансу належать біфосфонати, основний ефект від застосування яких полягає в збільшенні кісткової маси у жінок в постменопаузальний період до рівня пременопаузи [2]. Попри багаторічну практику профілактичного застосування біфосфонатів, залишається актуальним питання стандартизації терміну їх застосування задля отримання найвищого ефекту. Група дослідників з Північної Каліфорнії, США, на чолі з Монікою Ізано (M. Izano) проаналізували ефективність різної тривалості застосування біфосфонатів у жінок в постменопаузальний період [4]. Результати опубліковані в журналі Американської медичної асоціації (JAMA).

Результати

До когортного рандомізованого дослідження включено 29 685 жінок віком 66–74 роки, які отримували біфосфонат впродовж 5 років на момент залучення до аналізу. Пацієнток було поділено на три групи. Перша група припинила застосування біфосфонатів відразу після включення у дослідження, друга група отримувала біфосфонати впродовж наступних 2 років, а пацієнтки третьої групи застосовували біфосфонат впродовж наступних 5 років. Первинною кінцевою точкою дослідження було визначено факт перелому шийки стегна. Після аналізу отримані наступні результати.

  1. Загальна кількість атипових переломів стегна в інтервенційних групах становила 507 (відповідно 292 та 251 в другій та третій групі). Однак достовірної розбіжності частоти перелому між пацієнтками першої групи та тими, які продовжили застосування біфосфонатів наступні 2 роки (коефіцієнт різниці ризиків за 5 років становив -2,2/1000 осіб, 95% ДІ –20,3, –15,9/1000 осіб) або тими, які приймали біфосфонати впродовж наступних 5 років (5-річна різниця ризиків становила 3,8/1000 осіб; 95% ДІ –7,4, –25/1000 осіб) не виявлено.
  2. При порівнянні частоти переломів шийки стегна в двох інтервенційних групах відмінностей не виявлено (коефіцієнт 5-річної різниці ризиків дорівнював 6/1000 осіб, 95% ДІ –9,9, –22/1000 осіб).
  3. Однак результати проміжного аналізу свідчать про нижчий ризик перелому шийки стегна за умови застосування біфосфонатів впродовж 2 років (коефіцієнт різниці ризиків за 3 роки становив 2,8; 95% ДІ 1,3–12,3/1000 осіб).

Висновки

Таким чином, прийняття клінічного рішення щодо фармакологічної профілактики шляхом застосування біфосфонату у жінок віком ≥64 років залишається на розсуд лікаря та базується на персоніфікованому підході з урахуванням ризиків та користі.

  1. Adams A.L., Shi J., Takayanagi  M. et al. (2013) Ten-year hip fracture incidence rate trends in a large California population, 1997-2006. Osteoporos Int., 24 (1): 373–376. doi:1007/s00198-012-1938-5.
  2. Cosman F., de Beur  S.J., LeBoff M.S. et al. (2014) National Osteoporosis Foundation.  Clinician’s guide to prevention and treatment of osteoporosis. Osteoporos Int., 25 (10): 2359–2381. doi:1007/s00198-014-2794-2.
  3. Drieling R.L., LaCroix A.Z., Beresford  S.A.A. et al. (2017) Long-term oral bisphosphonate therapy and fractures in older women: the Women’s Health Initiative.  Am. Geriatr. Soc., 65 (9): 1924–1931. doi:10.1111/jgs.14911.
  4. Izano M.A., Lo J.C., Adams A.L. et al. (2020) Bisphosphonate Treatment Beyond 5 Years and Hip Fracture Risk in Older Women. JAMA Netw. Open, 3 (12): e 2025190. doi:10.1001/jamanetworkopen.2020.25190.

 Ю.В. Жарікова,
редакція журналу «Український медичний часопис»