Актуальність
Розацеа — хронічний запальний дерматоз, що характеризується ураженням шкіри обличчя у вигляді еритеми, папуло-пустульозного висипу, фіматозних змін, а також ураженням очей, так звана офтальморозацеа [1]. За своєю природою розацеа являє собою ангіоневроз з переважним ураженням судин центральної частини обличчя, який призводить до стійкої еритеми, а в подальшому — до гіперплазії сальних залоз і запалення. І хоча патогенез захворювання й досі залишається невідомим, але прогресуюче запалення й пошкодження судин ендотелію відіграє важливу роль у розвитку та прогресуванні розацеа. Сучасні дані свідчать, що розацеа є одним з найбільш поширених та клінічно характерних захворювань шкіри обличчя, який з однаковою частотою уражує як жінок, так і чоловіків. Так, деякі дані свідчать, що частота захворювання коливається в межах 10–15%, перші ознаки захворювання з’являються у віці 25–40 років, а повна клінічна картина формується до 50-річного віку [2].
Клінічний діагноз розацеа встановлюється на основі візуального оцінювання шкіри пацієнта та виключення інших причин, які могли б ініціювати розвиток ураження шкіри, зокрема таких захворювань, як контактний дерматит, системний червоний вовчак та ін. Крім того, при менеджменті пацієнтів клініцист повинен розуміти, що для розацеа характерним є чергування клінічних симптомів, оскільки в його перебігу виділяють, як постійні симптоми, так і симптоми, характерні для загострення. Так, на початковому етапі захворювання характеризується наявністю короткочасних припливів гіперемії, викликаних вазодилатацією та посиленням кровотоку, які зазвичай домінують у центральній частині обличчя. Однак ключовим та найбільш поширеним клінічним проявом захворювання вважається наявність стійкої еритеми центральної частини обличчя, так звана фонова еритема.
Відповідно до сучасних міжнародних гайдлайнів лікування розацеа полягає у застосуванні локальних препаратів, зокрема метронідазолу (гель, крем, лосьйон), азелаїнової кислоти (гель, піна), івермектину (ІВМ) крем 1% та локального застосування агоністів α2-адренорецепторів (бромінідин та оксиметазолін). Однак, як показують результати досліджень, дана терапія є малоефективною та впливає лише на загострення хвороби, тоді як фонова еритема залишається без змін. Відповідно, пошук нових методів лікування/профілактики та факторів ризику прогресування захворювання є актуальною проблемою у дерматології. Групою вчених на чолі з доктором Дженніфер Дж. Пауерс (Jennifer G. Powers) з університету Айови, США (University of Iowa, Iowa City, USA) проведено дослідження, метою якого було визначити, чи впливає застосування деяких лікарських засобів, зокрема антигіпертензивних препаратів, на перебіг розацеа [3, 4].
Про дослідження
Дослідниками була висунута гіпотеза про те, що застосування деяких антигіпертензивних препаратів може асоціюватися із прогресуванням розацеа. Однак після аналізу даних виявлено, що застосування антигіпертензивних препаратів у пацієнтів з розацеа має прямопротилежний ефект. Так, дослідниками проаналізовані дані пацієнтів з розацеа, після чого встановлено, що згадка в анамнезі про застосування антигіпертензивних препаратів корелює з менш прогресуючим перебігом розацеа, що, ймовірно, пов’язано з тим фактом, що деякі вазодилататори чинять модулючий вплив на тонус судин.
Після отримання цих даних дослідниками проведено додатковий аналіз, мета якого — визначити асоціацію між антигіпертензивною терапію та перебігом розацеа. В аналіз були включені дані 680 пацієнтів з розацеа та артеріальною гіпертензією, які отримували терапію вазодилататорами (інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), блокатори β-адренорецепторів, блокатори рецепторів ангіотензину (БРА), блокатори кальцієвих каналів (БКК)) та мали супутню розацеа протягом останніх 5 років (період відбору даних включав з 1 червня 2006 по 31 квітня 2019 р.). Контрольна група включала пацієнтів з артеріальною гіперетензією, які отримували терапію лише тіазидним діуретиком. Далі дослідники стратифікували пацієнтів за всіма відомими факторами ризику, зокрема вік, стать, етнічна приналежність, наявність цукрового діабету, хронічної хвороби нирок та ішемічної хвороби серця, з подальшим розрахунком коефіцієнту ризику (КР).
Результати
З 680 пацієнтів 127 отримували терапію тіазидним діуретиком, а 553 пацієнти — вазодилататорами.
Загалом результати дослідження продемонстрували, що терапія вазодилаторами забезпечує захисний ефект судин та зумовлює менше прогресування розацеа протягом 5-річного періоду (КР 0,56; для іАПФ — КР 0,50; БРА — КР 0,69; блокаторів β-адренорецепторів — КР 0,55 та БКК — КР 0,39).
Висновок
Результати даного дослідження свідчать, що застосування деяких вазодилататорів позитивно впливає на перебіг розацеа, що в майбутньому може стати ефективною стратегією, спрямованою на лікування пацієнтів з цією патологією.
Нагадуємо, що результати нещодавнього дослідження продемонстрували, що призначення тралокінумабу може бути ефективною стратегією в лікуванні пацієнтів із середньотяжкою та тяжкою формою атопічного дерматиту.
Список використаної літератури
- Del Rosso J.Q., Tanghetti E., Webster G. et al. (2019) Update on the Management of Rosacea from the American Acne & Rosacea Society (AARS). J Clin Aesthet Dermatol.; 12(6): 17–24.
- Elewsky B., Draelos Z., Dreno B. (2011) Rosacea – global diversity and optimized outcome: proposed international consensus from the Rosacea. International Expert Group. JEADV; 25: 188–200.
- Brunk D. (2021) Vasodilatory Medications Found Protective Against Rosacea. Medscape, March 15.
Анна Хиць,
редакція журналу «Український медичний часопис»
