Постковідний синдром: ефективність глюкокортикостероїдів щодо персистуючих симптомів

Актуальність

З початком пандемії COVID-19 понад 88 млн інфікованих осіб були госпіталізовані та більше ніж 63 млн виписалися. Незважаючи на той факт, що в гострій фазі епідемічного поширення SARS-CoV-2 були здійснені прориви щодо створення різних вакцин та методів лікування COVID-19, дані щодо довгострокових результатів у пацієнтів й досі залишаються обмеженими [1]. У ранніх звітах з Китаю повідомлялося, що у пацієнтів, інфікованих SARS-CoV-2, наявний розвиток фіброзу легень. При цьому дані щодо попередніх епідемій вірусами SARS та MERS свідчать, що легеневий фіброз визначався як довготривалий наслідок перенесеної коронавірусної інфекції [2]. Сьогодні загальновідомо, що фіброз легень є предиктором смертності у пацієнтів, інфікованих COVID-19, та впливає на якість життя пацієнтів.

Попередні дані досліджень щодо менеджменту пацієнтів, інфікованих вірусами SARS та MERS, були суперечливими, оскільки одні дослідники зазначали, що при застосуванні глюкокортикостероїдів (ГКС) наявне підвищення реплікації вірусів, зниження кліренсу вірусу, що, відповідно, погіршувало перебіг захворювання. І навпаки, деякі з авторів рекомендували застосування метилпреднізолону при лікуванні пацієнтів з коронавірусним захворюванням, оскільки препарат асоціювався з ремоделюванням легень і, відповідно, зниженням смертності у когорті пацієнтів з гострим респіраторним дистрес-синдромом (ГРДС). Результати нещодавнього дослідження F. Gentile та співавторів (2020) продемонстрували, що тривалі курси ГКС є ефективною стратегією лікування, оскільки препарати цієї групи зменшують вираженість ремоделювання легень у пацієнтів із постковідним синдромом [3]. На сучасному етапі проводяться рандомізовані контрольовані дослідження, ключовою метою яких є оцінка ефективності преднізолону при лікуванні фіброзу легень у пацієнтів з COVID-19.

Крім того, результати нещодавніх досліджень також свідчать про ефективність легеневої реабілітації щодо зменшення вираженості симптомів та якості життя пацієнтів. А в перших рекомендаціях щодо менеджменту пацієнтів, інфікованих SARS-CoV-2, акцентували увагу на важливості призначення легеневої реабілітації пацієнтам із постковідним синдромом.

Наведено огляд клінічного випадку пацієнта з постковідним синдромом, у якого симптоми захворювання зберігалися протягом декількох тижнів з моменту виписки з лікарні. На додаток у цьому аналізі проведена оцінка ефективності та безпеки застосування ГКС та легеневої реабілітації з метою зменшення вираженості персистуючих симптомів COVID-19 [4].

Клінічний випадок

51-річний пацієнт був госпіталізований до Лондонської окружної загальної лікарні (London District General Hospital) під час пандемії COVID-19 з такими клінічними симптомами, як слабкість, втомлюваність, сухий кашель, виражена задишка, які зберігалися протягом тижня. Пацієнт мав супутню артеріальну гіпертензію та хронічну хворобу нирок ІІ ст., не мав шкідливих звичок, показник за шкалою тяжкості задишки (The Medical Research Council — MRC). Регулярно пробігав дистанцію в 5 км 3 рази на тиждень, а також проводив домашні тренування 1 раз на тиждень. При первинному огляді пацієнт був гемодинамічно стабільним, рентгенографія грудної порожнини не продемонструвала жодних серйозних ознак (випіт/колапс). Лабораторні аналізи показали підвищений рівень С-реактивного білка, незначне підвищення рівня креатиніну та лімфопенію. При госпіталізації була призначена антибіотикотерапія, оскільки клініцист запідозрив бактеріальну інфекцію.

На другий день госпіталізації клінічна картина значно погіршилася, включно з розвитком дихальної недостатності. Перший тест методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) на COVID‐19 продемонстрував негативний результат. На 8-й день госпіталізації вираженість симптоматики значно збільшилася, розвинулася дихальна недостатність. Пацієнту була відмінена антибіотикотерапія та призначена консультація лікаря-анестезіолога, який зробив висновок, що переведення пацієнта у відділення невідкладної медичної допомоги та реанімації (ВРІТ) не потрібне. Також пацієнту було призначено повторний тест ПЛР, результат якого був негативним.

Протягом наступних 2 днів прояви дихальної недостатності продовжували зберігатися, після чого рівень оксигенації почав покращуватися. Через декілька днів пацієнт був виписаний зі стаціонару. І хоча він не мав підтвердженого результату ПЛР, його виписний діагноз — COVID‐19, оскільки пацієнт був госпіталізований під час гострої фази пандемії COVID‐19.

Подальші спостереження після виписки зі стаціонару

Через 6 тиж після виписки зі стаціонару пацієнт пройшов контрольний огляд у сімейного лікаря. Результати огляду продемонстрували, що у пацієнта зменшувалася вираженість симптомів втоми, показник за шкалою MRC становив 2 (з вихідного рівня 0). Рентгенографія грудної порожнини продемонструвала наявність початкового фіброзу легень.

Після проведення додаткових інструментальних досліджень пацієнту були призначені ГКС та надано рекомендації щодо легеневої реабілітації протягом 6–8 тиж, також пацієнт був направлений у відповідні заклади, які спеціалізуються на легеневій реабілітації.

Результати

Після завершення курсу ГКС та легеневої реабілітації у пацієнта різко зменшилася вираженість персистуючих симптомів COVID‐19, покращилися дані рентгенологічного дослідження та функції легень. Найбільш значне покращення виявлено серед фізичних тестів, а саме тестів на 6-хвилинну ходьбу та 1 хв присідань. Крім того, до початку лікування пацієнт мав оцінку за шкалою MRC 2, а після завершення курсу лікування отримав MRC 0.

Висновок

Результати даного дослідження на прикладі клінічного випадку пацієнта з постковідним синдромом продемонстрували, що застосування ГКС у комплексі з легеневою реабілітацією є ефективною стратегією лікування пацієнтів з персистуючими симптомами COVID‐19. Крім того, даний вид терапії може бути ефективним щодо запобігання розвитку фіброзу легень у пацієнтів з COVID‐19, що може бути серйозним проривом у зменшенні вираженості персистуючих симптомів захворювання та поліпшенні якості життя пацієнтів із постковідним синдромом.

Нагадуємо, що результати нещодавнього дослідження визначили нові ймовірні біомаркери прогресуючого перебігу COVID‐19.

Список використаної літератури

1. Shi H., Han X., Jiang N. et al. (2020) Radiological findings from 81 patients with COVID‐19 pneumonia in Wuhan, China: A descriptive study. The Lancet Infectious Diseases, 20(4): 425–434. doi.org/10.1016/s1473-3099(20)30086-4.
2. Arabi Y.M., Mandourah Y., Al‐Hameed F. et al. (2018) Corticosteroid therapy for critically ill patients with Middle East respiratory syndrome. American Journal of Respiratory and Critical Care Medicine, 197(6): 757–767. doi.org/10.1164/rccm.201706-1172OC.
3. Gentile F., Aimo A., Forfori F. еt al. (2020) COVID‐19 and risk of pulmonary fibrosis: The importance of planning ahead. European Journal of Preventive Cardiology, 27(13): 1442–1446. doi.org/10.1177/2047487320932695.
4. Fanshawe J., Howell J., Omar A. et al. (2021) Corticosteroids and pulmonary rehabilitation reducing long‐term morbidity in a patient with post‐COVID‐19 pneumonitis: A case study. Physiotherapy Research InternationalEarly View ePRI1903. doi.org/10.1002/pri.1903.

Анна Хиць,
редакція журналу «Український медичний часопис»