Гепатит С: ефективність вакцинації

Вірус гепатиту С (ВГС) залишається однією з найпоширеніших вірусних інфекцій, що передаються з кров’ю, і є провідною причиною смерті від інфекційних захворювань у всьому світі [1]. Незважаючи на сучасні можливості лікування із застосуванням противірусної терапії, понад 71 млн осіб в усьому світі має ВГС-інфекцію, і з кожним роком ця цифра лише зростає. Так, за оцінками експертів, з кожним роком у світі реєструється понад 1,75 млн нових випадків інфікування ВГС та близько 400 тис. випадків смерті внаслідок ВГС [2]. І сьогодні нездатність запобігти поширенню ВГС є глобальною проблемою всіх медичних спільнот. Сучасні дані свідчать, що вакцинація проти ВГС може бути ефективним інструментом для досягнення цілей ліквідації ВГС шляхом зменшення передачі вірусу [3]. Проведено дослідження І, ІІ фази, в якому оцінювали ефективність вакцинопрофілактики ВГС [4].

Методи та результати

Проведено подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження І, ІІ фази в якому оцінювали ефективність вакцинопрофілактики ВГС. В якості вакцини у дослідженні була використана рекомбінантна вакцина (вектор аденовірусу шимпанзе) з наступною імітацією рекомбінантною модифікованою вакциною Ankara, які кодують неструктурні білки ВГС.

У дослідження включені дорослі пацієнти, які мали підвищений ризик інфікування ВГС (в анамнезі мали нещодавнє використання ін’єкційних наркотиків) (n=548). Всіх учасників рандомізовано на дві групи у співвідношенні 1:1. Перша група отримували вакцинацію (n=274), друга група — плацебо (n=274) (контрольна), на 0-й та 56-й день дослідження.

В якості первинної кінцевої точки ефективності обрана підтверджена ВГС-інфекція, визначена при персистуючій віремії протягом 6 міс. В якості первинної кінцевої точки безпеки оцінювали частоту побічних ефектів.

Результати

Не виявлено достовірних результатів між групами за показником хронічної ВГС-інфекції, вона розвинулася у 14 учасників у кожної з груп дослідження (згідно з аналізом per-protocol).
В аналізі intention-to-treat хронічна ВГС-інфекція виявлена у 19 учасників з групи вакцинації та у 17 — контрольної групи (коефіцієнт ризику 1,66; 95%, довірчий інтервал 0,79–3,50).
Т-клітинна відповідь на ВГС виявлена у 78% учасників з групи вакцинації.
Середній піковий показник рівня РНК ВГС відрізнявся між групами вакцинації та контрольною групою (152,51·10³ та 1804,93·10³ МО/мл відповідно).
В аналізі безпеки не виявлено достовірних відмінностей між обома групами за частотою розвитку небажаних побічних ефектів.

Висновок

Результати даного дослідження демонструють, що вакцинація проти ВГС не спричиняла серйозних побічних ефектів, викликала специфічну Т-клітинну відповідь та знижувала піковий рівень РНК ВГС, однак це не запобігало розвитку хронічної ВГС-інфекції.

Нагадуємо, що недавно USPSTF випустили оновлені рекомендації 2020 р. щодо скринінгу на ВГС серед безсимптомних дорослих пацієнтів віком 18–79 років.

Jefferies M., Rauff B., Rashid H. et al. (2018) Update on global epidemiology of viral hepatitis and preventive strategies. World J. Clin. Cases; 6: 589–599.
Hill A.M., Nath S., Simmons B. (2017) The road to elimination of hepatitis C: analysis of cures versus new infections in 91 countries. J. Virus Erad.; 3: 117–123.
Ryerson A.B., Schillie S., Barker L.K. et al. (2020) Vital signs: newly reported acute and chronic hepatitis C cases — United States, 2009–2018. MMWR Morb Mortal Wkly Rep.; 69: 399–404.
Page K., Melia M.T., Veenhuis R.T. et al. (2021) Randomized Trial of a Vaccine Regimen to Prevent Chronic HCV Infection. N. Engl. J. Med.; 384: 541–549. DOI: 10.1056/NEJMoa2023345

Анна Хиць,
редакція журналу «Український медичний часопис»