Серцева недостатність (СН) — клінічний синдром, спричинений структурними/функціональними порушеннями в роботі серця, який складається із симптомів та ознак, що свідчать про порушення в роботі серця як насоса. СН визначають як неспроможність серця доставляти кисень зі швидкістю, що відповідає вимогам метаболізму тканин, незважаючи на нормальний тиск наповнення [1]. Клінічні прояви СН включають симптоми, що виникають внаслідок застою у судинах, такі як утруднене дихання, здуття живота, формування набряків та симптоми, спричинені низькою системною перфузією. Це визначення СН обмежене стадіями, при яких клінічна симптоматика стає явною. Перш ніж це станеться, у пацієнта можуть бути наявні безсимптомні структурні/функціональні порушення з боку серця (систолічні/діастолічна дисфункція), які є провісниками СН. Розпізнавання цих провісників є важливим, оскільки вони асоційовані з несприятливими наслідками, і початок лікування на цій стадії може знизити смертність пацієнтів із безсимптомною систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ) [2].
Сьогодні у світі актуальною проблемою є стандартизація визначення СН. Усі сучасні визначення СН є неоднозначними та не мають стандартизації. Деякі з визначень зосереджуються лише на діагностичних особливостях клінічного синдрому, тоді як інші — визначають характеристики гемодинамічних та фізіологічних аспектів СН. І на сьогодні існують значні відмінності у різних медичних товариствах щодо визначення СН. Тому створення універсального світового визначення СН має важливе значення для клініцистів, медичних служб, установ, представництв системи охорони здоров’я.
Створено новий документ, метою якого є надання універсального визначення СН, яке є клінічно значущим, простим, але концептуально вичерпним, з подальшою можливістю підкласифікації СН, яке можна буде використовувати у всьому світі. До комітету щодо створення цього документа були залучені такі міжнародні медичні спільноти, як Американське товариство серцевої недостатності (Heart Failure Society of America — HFSA), Асоціація серцевої недостатності Європейського кардіологічного товариства (Certification organised by the Heart Failure Association of the European Society of Cardiology — HFA/ESC) та Японське товариство СН (Japanese Heart Failure Society — JHFS). До складу комісії загалом входили 37 осіб, які мали досвід менеджменту пацієнтів іСН, кардіоміопатією та серцево-судинними захворюваннями [3].
Нове визначення та класифікація СН
Відповідно до нового визначення, СН становить клінічний синдром, що включає симптоми і ознаки, викликані структурною та/або функціональною аномалією серця, що підтверджено підвищеним рівнем натрійуретичного пептиду та/або об’єктивним свідченням наявності застою в малому чи великому колі кровообігу. Також у документі представлена нова класифікація СН за стадіями та оновлена класифікація СН щодо фракції викиду (ФВ) ЛШ.
Класифікація СН за стадіями:
- Стадія А: підвищений ризик розвитку СН.
- Стадія В: преСН.
- Стадія С: СН.
- Стадія D: тяжка СН.
Стадія А характеризується наявністю у пацієнта факторів ризику розвитку СН, але відсутні симптоми/ознаки СН (в цей момент або в анамнезі) або ознаки структурного ураження серця, включно з підвищеними рівнями біомаркерів.
Стадія В характеризується відсутністю симптомів та ознак СН (в цей момент або в анамнезі), але наявні ознаки структурного ураження серця, порушення його функції або підвищення рівня натрійуретичного пептиду.
Стадія С характеризується наявністю симптомів та ознак СН (в цей момент або в анамнезі), що викликані порушенням структури та/або функції серця.
Стадія D характеризується наявністю виражених симптомів та ознак СН у спокої, анамнез повторних госпіталізацій, незважаючи на менеджмент пацієнта відповідно до сучасних рекомендацій та протоколів; рефрактерність або непереносимість лікарських препаратів, призначених відповідно до сучасних рекомендацій та протоколів рекомендацій; потреба в таких серйозних втручаннях, як пересадка серця, механічна підтримка кровообігу або паліативна допомога.
Класифікація СН залежно від ФВ ЛШ:
- СН зі зниженою ФВ ЛШ (≤40%);
- СН з початковим зниженням ФВ ЛШ (41–49%);
- СН зі збереженою ФВ ЛШ (≥50%);
- СН з покращеною ФВ ЛШ (на початку ≤40%, приріст на ≥10% вихідного рівня, при повторному вимірюванні >40%).
Нагадуємо, що СН є незалежним фактором ризику поганого перебігу COVID-19 та асоціюється з підвищенням ризику смерті у 2 рази, незалежно від коригування на інші прогностичні та значущі фактори.
Список використаної літератури:
- Casu G., Merella P. (2015) Diuretic Therapy in Heart Failure — Current Approaches. Eur. Cardiol. Rev., 10(1): 42–47.
- Wang T.J., Evans J.C. Benjamin E.J. et al. (2003) Naturalhistoryofasymptomaticleftventricular systolic dysfunction in the community. Circulation, 108(8): 977–982.
- Bozkurt B., Coats A. J.S., Tsutsui H. et al. (2021) Universal Definition and Classification of Heart Failure. J. Cardiac Fail., Mar. 1. DOI: https://doi.org/10.1016/j.cardfail.2021.01.022.
Анна Хиць,
Редакція журналу «Український медичний часопис»
