Як лікувати пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки

Актуальність

Неалкогольна жирова хвороба печінки (НЖХП) — певною мірою умовне поняття, яке означає спектр захворювань від латентного накопичення жиру в гепатоцитах (стеатоз) до клінічно значущих форм дисфункції печінки — стеатогепатиту й цирозу печінки (Sheka A.C. et al., 2020). Популяційна поширеність НЖХП становить 20–30% у країнах Європи з підвищенням до 90% за наявності ожиріння. Одночасне зростання епідемії ожиріння та цукрового діабету пов’язують із вищою частотою НЖХП (Cusi K., 2019). Головним патогенетичним ланцюгом порушення вважається виникнення запалення з подальшим підсиленням формування печінкового фіброзу. Внаслідок пошкодження гепатоцитів виникають стійкі клінічні симптоми цирозу печінки. Незважаючи на не до кінця досліджений механізм переходу стеатозу в стеатогепатит, встановлено зв’язок НЖХП з ожирінням та інсулінорезистентністю. Гіперінсулінемія пригнічує ліполіз та сприяє надмірному потраплянню до гепатоцитів вільних жирних кислот (ВЖК), що спричиняє з часом стеатоз печінки. Масивне ушкодження гепатоцитів, зумовлене активацією запальних цитокінів, оксидативним стресом та мітохондріальною дисфункцією, спричиняє заміщення функціональних печінкових клітин стромальними, що призводить до виникнення фіброзу, а в подальшому — цирозу печінки. Враховуючи відсутність етіопатогенетичного лікування НЖХП,  пошук ефективних фармакологічних рішень з метою подолання інсулінорезистентності та запобігання виникненню цирозу печінки має велике медико-соціальне значення. Результати попереднього дослідження свідчать про ефективність застосування агоніста рецептора глюкагоноподібного пептиду (GLP)-1 у пацієнтів із НЖХП. Отримані дані щодо зниження рівня печінкових трансаміназ під впливом GLP-1 асоційовані зі зменшенням руйнації гепатоцитів та уповільненням заміщення ушкоджених печінкових клітин стромальними. Дослідники на чолі з Філіпом Ньюсомом (Newsome P. et al., 2020) з Центру дослідження печінки та шлунково-кишкових порушень, м. Бірмінгем, Великобританія, провели рандомізоване дослідження терапевтичних ефектів гіпоклікемічного засобу GLP-1 у пацієнтів із НЖХП (NCT02970942). Результати опубліковані в «New England Journal of Medicine» (Медичний журнал Нової Англії).

Результати дослідження

До дослідження було залучено 320 пацієнтів із біопсійно підтвердженою НЖХП. Загалом у 230 учасників був підтверджений фіброз 2-го та 3-го ступеня. Залежно від стадії фібротичних змін учасники трьох основних груп, рівних за кількістю осіб, отримували один раз на добу підшкірну ін’єкцію симаглютиду (GLP-1) у дозі 0,1; 0,2 або 0,4 мг. Ефективність препарату порівнювали з контрольною групою. За первинну кінцеву точку дослідження було визначено полегшення клінічних проявів НЖХП та відсутність прогресування фіброзу. За вторинну кінцеву точку визначили прогресування фібротичних змін у гепатоцитах та погіршення клінічних симптомів НЖХП у двох дослідних групах із фіброзом печінки 2-ї та 3-ї стадії.

1. Поліпшення клінічного стану залежало від дози симаглютиду, зокрема воно спостерігалося у 40% пацієнтів, які отримували 0,1 мг GLP-1, у 36% пацієнтів — при дозі 0,2 мг та у 59% пацієнтів — із дозою 0,4 мг (р˂0,001). У контрольній групі клінічне покращення спостерігалося у 17% пацієнтів.
2. Відсутність прогресування фібротичних змін зазначена у 43% пацієнтів групи семаглютиду 0,4 г порівняно із 33% пацієнтів контрольної групи (р=0,48).
3. Водночас зменшення маси тіла на тлі застосування семаглютиду відзначено у 13% пацієнтів групи семаглютиду 0,4 г, а схуднення — лише у 1% пацієнтів контрольної групи.
4. Частота небажаних явищ, а саме: нудоти, запору та блювання, була найвищою у групі семиглютиду 0,4 г і найнижчою в контрольній групі: відповідно нудота — 42% проти 11%, запор — 22% проти 12%, блювання — 15% проти 2%. У трьох (1%) пацієнтів із основних груп виявлено злоякісний неопластичний процес. Загалом частота неопластичних процесів була вищою в основних групах та становила 15% порівняно з 8% у контрольній.

Таким чином, подальші дослідження мають бути спрямовані на підтвердження дозозалежної лікувальної ефективності та безпеки гіпоглікемічного препарату групи GLP-1 у цільових групах з метою стандартизації його застосування.

• Cusi K. (2019) Incretin-based therapies for the management of nonalcoholic fatty liver disease in patients with type 2 diabetes. Hepatology, 69: 2318–2322.
• Newsome P.N., Buchholtz K., Cusi K. et al. (2020) A Placebo-Controlled Trial of Subcutaneous Semaglutide in Nonalcoholic Steatohepatitis. NEJM.org. DOI: 10.1056/NEJMoa2028395.
• Sheka A.C., Adeyi O., Thompson J. et al. (2020) Nonalcoholic steatohepatitis: a review. JAMA, 323: 1175–1183.

Жарікова Юлія