Актуальність
Синдром Дауна (СД) — найбільш поширена хромосомна аберація, спричинена трисомією 21-ї пари хромосом. До трисомії призводить нерозходження 47-ї пари (95%) або транслокація додаткової 21-ї пари на 14-ту або 15-ту хромосоми. Виокремлюють трисомію в окремих клітинах, яка спричиняє мозаїцизм та асоціюється з меншою кількістю клінічних симптомів. Порушення належить до актуальних проблем сучасності у зв’язку з питомою часткою у структурі мертвонароджуваності та смертності серед немовлят, оскільки поширеність синдрому Дауна становить 1:800 народжень, з подальшим підвищенням до 1:250 у жінок віком старше 30 років, а спорідненість СД з фізично-розумовими вадами розвитку дітей спричиняє значний вплив на якість подальшого життя дорослих. Крім характерної зовнішності, у пацієнтів із СД відзначають ряд серйозних патологічних порушень кардіо-респіраторної, кістково-м’язової, імунної та нейропсихічної систем. Тривалі дослідження підтвердили порушення обміну фолієвої кислоти у жінок, які народили малят із СД. Але зв’язку між вживанням профілактичних доз фолієвої кислоти та зниженням частоти народження дітей із СД достовірно не встановлено. Внаслідок подовження тривалості життя пацієнтів із СД з 30 до 60 років та виникнення певних труднощів ведення пацієнтів виникла необхідність дослідження ефективності лікування та догляду складного медико-соціального стану, яким є СД.
Результати
Для діагностики СД на ранніх термінах вагітності доведена ефективність малоінвазивного пренатального скринінгу, який складається з дослідження крові та регулярного ультразвукового дослідження з метою виявлення вад серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту. В подальшому для підтвердження діагнозу рекомендовано проводити хоріо- та амніоцентез та секвенування позаклітинної ДНК материнської плазми крові (cfDNA). Після народження у більшості дітей спостерігаються стигми дизембріогенезу різного ступеня вираженості: пласке перенісся, епікантус, сплощена потилиця, додаткові шийні шкіряні складки, мікрогнатія, плями Брашфілда на рогівці ока, стигми розвитку кистей та стоп, м’язова гіпотонія. Для підтвердження діагнозу рекомендовано провести:
- каріотипування 21-ї хромосоми шляхом флуоресцентної нерадіоактивної гібридизації in situ;
- клінічний аналіз крові;
- визначення рівня тиретропного гормону (ТТГ);
- дослідження електрокардіограми;
- діагностику шлунково-кишкових порушень.
Коморбідні стани, асоційовані з СД
Найчастіше з СД асоційований атріовентрикулярний дефект міжпередсердної перегородки, асоційований із впускним дефектом міжшлуночкової перегородки. Внаслідок підвищення тиску в системі легеневої артерії виникає атріовентрикулярна регургітація, яка спричиняє виникнення задишки, затримку росту, підвищене потовиділення. А порушення кровообігу в легенях та мінлива гіпоперфузія легеневої тканини поряд із дисфункцією дихальних шляхів призводять виникнення ішемії з подальшим заміщенням альвеолярної тканини кістозною. Недостатня альвеоляризація нижніх відділів респіраторної системи підвищує ризик виникнення ускладненого перебігу респіраторних інфекцій.
З найчастіших особливостей кістково-м’язової системи у пацієнтів із СД мають значення нестабільність атланто-потиличного та атланто-цервікального з’єднання, яка призводить до здавлення довгастого мозку та створює загрозу життю. До іншої клінічно значущої ознаки належить затримка росту, яка спричиняє виникнення ожиріння у 25% дітей та майже у 50% дорослих із СД. Порушення ліпідно-вуглеводного обміну призводить до обструктивного апное уві сні, посилює тяжкість серцево-легеневих станів, спричиняє виникнення цукрового діабету та змішаних судинно-неврологічних порушень за типом хвороби моямоя. Поліморфізм неврологічних порушень полягає у виникненні судомного синдрому та різного ступеня вираженості моторних порушень.
Клінічно значущим синдромом СД є мієлопроліферативні розлади раннього неонатального віку, які виникають у 10% дітей із СД внаслідок мутації гена GATA1. Зазвичай проходять самостійно, але мають прогностичну цінність та свідчать про 30% підвищення ризику виникнення стійкого до терапії мієлолейкозу в подальшому.
Однак найбільш суттєві соціальні наслідки при СД мають когнітивні порушення, зумовлені аномальними змінами фронтальної долі головного мозку та медіальної вискової ділянки, проявляються в мовних розладах, заниженні пізнавальних можливостей аж до повної їх відсутності. Згідно із сучасними поглядами на СД, найбільше значення має так званий синдром дезінтеграції, який виникає у віці 11–14 років та характеризується регресуючими емоційно-психічними розладами за аутистичним спектром, раннім виникненням деменції, яка прискорює інвалідизацію.
З автоімунних порушень серед пацієнтів із СД найчастіше відзначають хворобу Хашимото, ЦД 1-го типу, ювенільний ревматоїдний артрит, целіакію та вітіліго. Враховуючи значну частоту виникнення гіпотиреозу (до 50% пацієнтів віком 45 років), рекомендовано проводити скринінг функції щитоподібної залози, починаючи з раннього дитинства.
Лікування пацієнтів із СД
Враховуючи невиліковність СД на сучасному етапі, основне значення має надання допомоги фахівцями-дефектологами та корекційними педагогами, а також впровадження програм інклюзивної освіти. Належних результатів ефективності фармаклогічної корекції СД за допомогою інгібіторів глутаматних рецепторів та інгібіторів холінестерази не отримано. Однак отримані позитивні результати від призначення препаратів групи зворотного захвату норадреналіну та амфетамінів у разі виникнення клінічних симптомів синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. Достовірно доведена неефективність лікування пацієнтів із СД вітамінно-мінеральними комплексами та харчовими домішками, як і досвід використання стовбурових клітин, препаратів групи ноотропів.
Висновки
Таким чином, СД є складною медико-соціальною проблемою, яка внаслідок унеможливлення повної санації потребує подальших досліджень для покращення реабілітації та зниження соціального напруження.
- Marilyn J. Bull, M.D. (2020) Down Syndrome. New Engl. J. Med., 382: 2344–2352. DOI: 10.1056/NEJMra1706537
(https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMra1706537).
Юлія Жарікова
