За яких умов лікар може відмовитися лікувати хворого на коронавірусну інфекцію

На одному із адвокатських форумів колега розмістив таке повідомлення:

«Терміново. У дитячу лікарню почали надходити діти з ГРВІ (однак з якою саме не зрозуміло). Лікарня визначена як та, що буде забезпечувати лікування хворих на коронавірус. Медперсонал не забезпечено масками. Відмовляються приймати хворих. Пропоную заяву в поліцію за ст. 139 Кримінального кодексу України».

Ще однією «прекрасною» новиною стало повідомлення про те, що у Радомишлі звільнили санітарку, яка відмовилася без захисного одягу мити палату після хворої на коронавірусну інфекцію.

Виходить, що медичний персонал опинився між молотом і ковадлом — з одного боку — обурені пацієнти та їхні адвокати, які загрожують кримінальною відповідальністю за відмову в наданні медичної допомоги хворим з коронавірусом, а з іншого — адміністрація медичних закладів, що уособлює державний апарат, який єдиним способом мотивації визнає силове примушення.

У таких надзвичайно скрутних обставинах вкрай важливо чітко усвідомлювати межі можливої, тобто законної, непокори розпорядженням адміністрації, а також законних підстав для відмови в наданні медичної допомоги.

Давайте разом розбиратися у цих складних питаннях.

Відмова від виконання своїх посадових обов’язків

Попри гучні запевнення про те, що Україна готова до епідемії, реальність, на жаль, як правило, не відповідає гаслам. У соціальних мережах зараз багато повідомлень, що медичний персонал не забезпечений елементарними засобами захисту.

У результаті медичних працівників поставили перед вибором — або зображати з себе Олександра Матросова і померти на робочому місці, або махнути на все рукою — і звільнитися.

Але от запитання: а чи повинен лікар, жертвуючи своїм здоров’ям, рятувати пацієнта, в той час як держава чи керівництво закладу охорони здоров’я не виконало своїх обов’язків, і не створило для лікаря безпечних умов праці.

Емоції варто залишити. Лише норма права та закону!

Насамперед звернемося до основного закону, який регламентує трудові відносини між закладом охорони здоров’я та медичними працівниками — Кодекс законів про працю України (КЗПП).

Як встановлено ст. 141 КЗПП:

«Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту».

А згідно з вимогами ст. 153 КЗПП:

«На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища».

Крім того, згідно зі ст. 163 КЗПП:

«На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці».

Аналогічні вимоги встановлені Законом України «Про охорону праці» (ст. 8):

«На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування».

Які висновки ми можемо зробити з наведених норм закону:

1. Роботодавець зобов’язаний за свій рахунок забезпечити медичний персонал необхідними засобами захисту.
2. Працівник не зобов’язаний за свій рахунок або своїми силами забезпечувати себе засобами захисту.
3. Якщо роботодавець не виконав своїх обов’язків щодо забезпечення медичних працівників засобами захисту, це є підставою для того, щоб відмовитися від виконання своїх обов’язків, тобто відмовитися лікувати пацієнтів, заражених вірусом.
4. Ніяких стягнень, а тим більше звільнення, за відмову виконувати роботу, в разі якщо роботодавець не виконав своїх обов’язків і не забезпечив працівника засобами захисту, бути не може. Такі дії керівництва слід розцінювати як незаконні.

Тепер давайте з’ясуємо, а якими ж засобами захисту роботодавець зобов’язаний забезпечити своїх співробітників, щоб уникнути спекуляцій на цій темі. На сьогодні перелік засобів захисту встановлений у Додатку № 6 СТАНДАРТИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ «COVID-19», затверджених наказом МОЗ України від 13.03.2020 року № 663. З урахуванням підвищеної уваги до цього питання, процитую цей додаток повністю в кінці статті, оскільки він досить великий за обсягом.

У Додатку № 6 для різних ситуацій встановлені різні набори засобів індивідуального захисту. Отже, роботодавець зобов’язаний забезпечувати працівників захисними засобами відповідно до дорученої роботи. І лише в тому разі, якщо засоби захисту не відповідають роботі, яка планується до виконання, у медичного працівника виникає право відмовитися від роботи.

Тому, перш за все, уважно вивчаємо нормативну базу, перш ніж відмовлятися від виконання своїх обов’язків.

Кримінальна відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги

Тепер знайдемо відповідь на питання, а чи можна притягнути до кримінальної відповідальності медичного працівника за відмову лікувати пацієнта від коронавіруса, якщо сам цей медичний працівник піддається ризику інфікування тому, що його не забезпечили засобами індивідуального захисту.

Згідно зі ст. 139 Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність може настати за «Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаннями це виконати, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому наперед відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого».

З урахуванням розглянутого нами питання, ключовим тут є словосполучення «без поважних причин».

Однак ми з вами уже з’ясували, що незабезпечення медичного персоналу засобами захисту, згідно з дорученою роботою, є передбаченою законом підставою для відмови від виконання своїх обов’язків, тобто, поважною причиною. А у разі з медичними працівниками — підставою для відмови у лікуванні.

Таким чином, саме відмова з поважних причин не має передбачати кримінальної відповідальності.

Висновок

Зрозуміло, що ситуація, яка склалася, як завжди, «несподівана». Але лікар не зобов’язаний принести себе в жертву, надаючи медичну допомогу без засобів захисту. Ну яка з того користь, якщо через кілька днів у лікарні, яка не забезпечила своїх працівників засобами захисту, лікарі стануть пацієнтами, яких уже точно не буде кому рятувати?

Так що, перш ніж бігти в поліцію і кричати, що лікарі не лікують, слід все-таки для початку поцікавитися причинами відмови у лікуванні.

Додаток № 6

Раціональне використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) при захворюванні на COVID-19

1. Профілактичні заходи при поширенні SARS-CoV-2
   Наявні докази, що SARS-CoV-2 — збудник COVID-19 — передається між людьми через тісні контакти і краплі, а не повітряним шляхом. У групі осіб із найвищим ризиком зараження — особи, які перебували в тісному контакті з пацієнтом або особи, які піклуються про хворих.

Профілактичні заходи є ключовими і є однаковими як для сфери охорони здоров’я, так і для населення в цілому. Найефективнішими профілактичними заходами для населення є:

• часте оброблення рук: спиртовмісним антисептиком, якщо руки візуально не забруднені або з милом і водою, якщо руки брудні;
• уникання торкання очей, носа та рота;
• респіраторна гігієна та етикет кашлю: кашель або чхання в зігнутий лікоть або хустинку з її утилізацією в подальшому;
• носіння медичної маски, якщо наявні респіраторні симптоми і виконання гігієни рук після зняття та утилізації маски;
• підтримання соціальної дистанції (не менше 1,5 м) від осіб з респіраторними симптомами.

Додаткові профілактичні заходи необхідні медичним працівникам, щоб захистити себе і запобігти інфікуванню та передачі збудника в закладах охорони здоров’я. Профілактичні заходи, які повинні виконувати медичні працівники, що здійснюють догляд за пацієнтами з COVID-19, включають використання ЗІЗ — вибір належного типу ЗІЗ та навчання, як його надягати, знімати й утилізувати.

2. Оптимізація доступності ЗІЗ в умовах глобального дефіциту

1) мінімізація потреби в ЗІЗ в умовах закладів охорони здоров’я:

• розглянути використання телемедицини, консультування за допомогою відеозасобів інтернету для оцінки підозрілих COVID-19, таким чином мінімізуючи потребу у візитах до медичних закладів для оцінки стану пацієнтів;
• використання фізичних бар’єрів для зниження ризику інфікування і передавання SARS-CoV-2 (наприклад скляних або пластикових вікон) у приймальних відділеннях закладів охорони здоров’я, реєстратурі амбулаторно-поліклінічного закладу, в аптеці;
• обмежити доступ працівників охорони здоров’я до палат, де розміщені пацієнти з COVID-19, якщо вони не залучені до медичної допомоги. Розглянути можливість групування дій, щоб звести до мінімуму кількість відвідувачів (наприклад перевірка показників життєвих функцій під час проведення лікувальних процедур або доставка харчування медичними працівниками, коли вони виконують інші функції) і планування, які заходи будуть виконуватися біля ліжка пацієнта;
• будь-які відвідування забороняються, але якщо це неможливо, необхідно максимально обмежити кількість відвідувачів відділень, де ізольовані пацієнти з COVID-19. Крім того, обмежити кількість дозволеного часу відвідування і надати чіткі інструкції про те, як застосовувати та знімати ЗІЗ, як проводити оброблення рук аби уникнути інфікування.

2) забезпечення раціонального та доцільного використання ЗІЗ

Використання ЗІЗ повинно базуватися на оцінці ризику (наприклад виду діяльності) та особливостей шляхів інфікування та передавання (наприклад контактний, краплинний або повітряний). Надмірне використання ЗІЗ впливає на зменшення їх запасів. Дотримуючись нижченаведених рекомендацій, можна забезпечити раціональне використання ЗІЗ:

• тип ЗІЗ, що використовується при догляді за пацієнтами з COVID-19, залежить від умов, типу персоналу та виду діяльності;
• медичний персонал, який бере участь у прямому догляді за пацієнтами, повинен використовувати такі ЗІЗ: ізоляційний халат, рукавички, медична (хірургічна) маска і захист очей (захисні окуляри або щиток);
• під час проведення аерозольгенеруючих процедур (наприклад інтубація трахеї, неінвазивна вентиляція легень, трахеотомія, серцево-легенева реанімація, ручна вентиляція легень, бронхоскопія, розтин трупа) працівники закладів охорони здоров’я повинні використовувати респіратори, захисні окуляри або щиток, рукавички та ізоляційні халати; водонепроникні фартухи слід використовувати, якщо ізоляційний халат не є водонепроникним;
• респіратори класу захисту не нижче FFP2 або еквівалент використовуються протягом тривалого часу. В умовах дефіциту ЗІЗ можна використовувати той же респіратор при догляді за декількома пацієнтами, які мають той самий діагноз, не знімаючи його, при цьому респіратори зберігають їх захисні властивості при використанні протягом тривалого періоду. Однак використання одного респіратора більше чотирьох годин може призвести до дискомфорту, і цього слід уникати;
• особи з респіраторними симптомами або ті, хто доглядає за пацієнтами з COVID-19 або підозрою на неї вдома, повинні використовувати медичні маски;
• для осіб без респіраторних симптомів, носіння маски чи респіратора будь-якого типу не рекомендується. Носіння медичних масок, коли це не показано, може спричиняти підвищення вартості й обмеження для закупівель ЗІЗ. При цьому нераціональне використання масок і респіраторів створює помилкове відчуття безпеки, що може призвести до нехтування іншими необхідними профілактичними заходами.

Тип ЗІЗ при COVID-19 за умовами роботи, типом персоналу та виду діяльності (повний виклад рекомендацій — за цим посиланням)

Юдін Олег Юрійович,

адвокат, голова Ради захисту прав лікарів