Актуальність
У зв’язку зі зростанням вартості медичних послуг збільшується прошарок населення, який не спроможний самостійно оплатити лікування та діагностику. Державне страхування не може компенсувати повну вартість медичних послуг, що пов’язано не лише з проблемами старіння населення та збільшення тривалості хронічних захворювань, але й із соціальним розшаруванням та зростанням різниці в доходах. З метою дослідження медичних послуг та визначенням, які саме медичні послуги необхідно впроваджувати в першу чергу для соціально незахищеного населення, а також можливостей сучасної медичної системи США, була впроваджена спеціальна програма.
Методи дослідження
Аналізували дані, надані лікарнями, в яких учасники дослідження отримували лікування за рахунок лікарняних кас, страхових компаній, а також державними соціальними службами, які опікуються незахищеними верствами населення та членами мультидисциплінарної команди.
Результати
У дослідженні, що тривало з 2 червня 2014 р. по 13 вересня 2017 р., загалом взяли участь 1520 пацієнтів, переважно з уразливих верств населення, які є найбільшими споживачами медичних послуг. Усі вони мали як мінімум госпіталізацію за останні півроку. Серед цих осіб великий прошарок людей із низьким соціальним статусом:
- 50% не мали середньої освіти;
- 95% були безробітними;
- 40% страждали на наркоманію;
- 75% не могли самостійно пересуватися;
- 40% були віком молодше 55 років, а 30% — старше 65 років.
Усі пацієнти були розподілені на дві статистично рівнозначні групи: по 800 людей у кожній. Акцент робився на організації догляду за хронічно хворими пацієнтами так, щоб знизити ймовірність повторної госпіталізації протягом наступних 180 днів. З цією метою мультидисциплінарна команда з медичних, соціальних та санітарних працівників опікувалася 1-ю (інтервенційною) групою, починаючи з 5–7-го дня після виписки з лікарні. Проте відвідати вдома протягом першого тижня після попередньої виписки вдалося менше 30% пацієнтів першої групи. Усього під час дослідження пацієнти 1-ї групи отримали 7,6 візитів медпрацівників, 8,8 телефонних дзвінків, 2,5 візитів лікарів. Загалом 95% пацієнтів мали як мінімум три зустрічі з членами мультидисциплінарної команди, а 90% пацієнтів співпрацювали з медичними працівниками не менше 1 міс. Пацієнти 2-ї (контрольної) групи пацієнтів зверталися за медичними послугами до лікарні самостійно. У результаті за пів року з інтервенційної (1-ї) групи за госпіталізацією повторно звернулися 62,3% пацієнтів, а з контрольної (2-ї) групи госпіталізовано 61,7% (95% довірчий інтервал –5,97…–7,61).
Висновки
Відсутність суттєвої різниці в кількості повторних госпіталізацій серед пацієнтів обох груп свідчить про те, що госпіталізація, яку гарантує державне медичне страхування, виявилася не першочерговим заходом для хронічно хворих пацієнтів із незахищених верств населення. Оптимізація доступності медичного обслуговування вимагає пошуку нових схем організації медичних послуг та соціальної підтримки. Зазначимо, що тема потребує подальших досліджень.
- Finkelstein A., Zhou A., Taubman S. et al. (2020) Health care hotspotting — a randomized, controlled trial. New Eng. J. Med., 382: 152–162. DOI: 10.1056/NEJMsa1906848.
- https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMsa1906848
Юлія Жарікова
